ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/661/15 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Кучми А.Ю., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Київській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними, скасування наказів та поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №41 о/с від 26.01.2015 "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №48 о/с від 16.01.2015 "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Державній автомобільній інспекції з 26.01.2015;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу з 26.01.2015 по дату винесення судового рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністра внутрішніх справ України від 16.01.2015 № 48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26.01.2015 № 41 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 з 27 січня 2015 року на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ ГУ МВС України в Київській області; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2015 по 23.12.2022 у розмірі 426 608 (чотириста двадцять шість тисяч шістсот вісім) грн. 67 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційних скаргах Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.03.1998.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 26.08.1997 №110 ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ.

16.01.2015 МВС України було видано наказ № 48 о/с "По особовому складу" у якому зазначається, що відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з ОВС у Запас ЗС (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, зокрема, по Головному управлінню МВС України в Київській області прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

На підставі зазначеного наказу від 16.01.2015 № 48 о/с, 26.01.2015 наказом Головного управління МВС України в Київській області "По особовому складу" № 41 о/с відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст.3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття суб`єктами владних повноважень вищевказаних наказів про своє звільнення, позивач звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Закон №1682-VII визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання п. 10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч.ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.

Пунктом 10 частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".

У п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII зазначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч. 3 ст. 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Таким чином, заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII, та процедура звільнення за нормами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його в сукупності таким критеріям:

- особа, щодо якої здійснюється люстрація, у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно учасників масових акцій протесту;

- участь порушника в масових акціях протесту має бути встановлена та доведена;

- учасник масових акцій протесту повинен бути притягнутий до адміністративної відповідальності за дії, які вчинені ним під час таких акцій протесту та, в подальшому, повинен бути звільнений від такої відповідальності відповідно до положень Закону №743-VII та Закону №737-VII;

- звільнення від адміністративної відповідальності має відбутись за заявою порушника згідно з рішенням суду в порядку, визначеному Законами №743-VII та №737-VII.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.02.2020 по справі №813/1030/18.

Як було встановлено судом, 16.01.2015 МВС України було видано наказ № 48 о/с "По особовому складу" за змістом якого зазначено, що відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з ОВС у Запас ЗС (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, зокрема, по Головному управлінню МВС України в Київській області прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

На підставі зазначеного наказу від 16.01.2015 № 48 о/с, 26.01.2015 наказом Головного управління МВС України в Київській області "По особовому складу" № 41 о/с відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст.3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

Отже, підставою для звільнення позивача зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що відповідачі, на яких покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надали суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Суд також зазначає, що Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У зв`язку з цим у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

При цьому, суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17, вказавши на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (набуло статусу остаточного - 24 лютого 2020 року), яке стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України "Про очищення влади". ЄСПЛ визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя. Застосовані заборони мали дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та зашкодили їхній соціальній і професійній репутації, а також значною мірою вплинули на них. Заявники були звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.

ЄСПЛ вказав, що застосування до заявників встановлених Законом України "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України.

Суд також звертає увагу, що однією з підстав звільнення позивача зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

При цьому, пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Проте, відповідачі не надали жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що метою Закону України "Про очищення влади" є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Під час розгляду справи відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".

Крім того, судом були досліджені всі протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, що були складені позивачем та про що зазначено у обвинувальному акті. Встановлено, що особи, стосовно яких позивачем складались рапорти про порушення правил дорожнього руху, взагалі не були притягнуті до відповідальності. Крім того, встановлено, що вирок по вказаному обвинувальному акту в кримінальному провадженні відносно позивача не виносився.

Отже, процедура звільнення за нормами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VІІ, не може бути застосована у відношенні до позивача, оскільки не відповідає в сукупності вищезазначеним критеріям.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що звільнення позивача наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с є протиправним. Також, протиправним є наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 2601.2015 № 41 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідним від наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказу Міністра внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст. 3 ЗУ "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пп. "а" п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 та наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26.01.2015 №41 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст. 3 ЗУ "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-УІІ та пп. "а" п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд встановив, що позивач проходив службу в Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, а тому саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.

Згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області не ліквідовано, а перебуває у стані припинення.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб юридичного захисту має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору.

Верховний Суд у справі №826/16191/17 виклав правову позицію, відповідно до якої при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов`язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов`язаних з незаконним звільненням працівника, й невиконання цього обов`язку є порушенням його трудових гарантій.

Отже, враховуючи встановлення судом протиправності оскаржуваних наказів про звільнення позивача, належним способом захисту його порушеного права є поновлення на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби ДАІ відділення ДАІ з обслуговування міста Бровари та Броварського району, з дня наступного після дня його звільнення, тобто з 27.01.2015.

Водночас, позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття позивача на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію України" не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги стосуються порядку та механізму виконання рішення, а належним способом захисту прав позивача є саме поновлення на посаді.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).

У відповідності до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача з 27.01.2015 по 23.12.2022 становить 94 місяці та 20 робочих днів.

Так, згідно з довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України Київській області № 34 від 09.02.2015 середня заробітна плата позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи перед звільненням (листопад, грудень 2014 року), відповідно до Порядку № 100 складає 4506,95 грн. (4561,93 грн. + 4451,97 грн)/2 . Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 147,76 грн.

З огляду на викладене сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 426 608,67 грн. та підлягає стягненню з Головного управління МВС України в Київській області.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя А.Ю.Кучма

суддя В.В.Файдюк