Судове рішення 916/1768/23 від 13.09.2023

Судове рішення #487461184

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1768/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників:

від позивача: Ізвєков В.В.;

від відповідача: Сільницький І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1- В; код ЄДРПОУ 35571472);

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

про стягнення та витребування майна.

1. Суть спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№1831/23), в якій просило суд:

1) стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» заборгованість за Договорами лізингу № 00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2023, яка станом на 21.04.2023 становить 744 368,16 грн та складається з:

- 369 331,12 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018 за період з 08.07.2021 по 21.04.2023;

- 375037,04 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2023 за період з 09.07.2021 по 21.04.2023;

2) витребувати у фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 транспортні засоби та передати їх власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», зокрема:

- VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018;

- VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5, що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення об`єктів лізингу після припинення дії договорів про фінансовий лізинг № 00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2018.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 відкрито провадження у справі №916/1768/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.06.2023.

05.06.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 05.06.2023 суд ухвалою у протокольній формі оголосив про відкладення розгляду справи на 24.07.2023.

21.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

29.06.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

24.07.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 24.07.2023 суд ухвалою у протокольній формі оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 31.07.2023.

У судовому засіданні 31.07.2023 суд ухвалою у протокольній формі оголосив про перерву у розгляді справи по суті на 30.08.2023.

У судовому засіданні 30.08.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та відкладено складення повного рішення на строк, визначений ч.6 ст. 233 Господарським процесуальним кодексом України.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА».

Позивач вказує, що 26.04.2018 та 19.07.2018 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 («Лізингоодержувач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» («Лізингодавець») були укладені договори про фінансовий лізинг № 00016078 та № 00016524 відповідно, з15.05.2018 Автомобіль 1 як Об`єкт лізингу - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 та 30.07.2018 Автомобіль 2 як Об`єкт лізингу - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 були передані Лізингоодержувачу для користування, що підтверджується відповідними Актами приймання-передачі від 15.05.2018 до договору про фінансовий лізинг від 26.04.2018 та від 30.07.2018 до договору про фінансовий лізинг від 19.07.2018.

У зв`язку із несплатою відповідачем у повному обсязі рахунків за договорами Позивач 27.07.2020 направив останньому Вимоги про сплату заборгованості за договорами, повернення Об`єктів лізингу та повідомлення про відмову від договорів вих. № 00016078 та вих. № 00016524 від 20.07.2020. При цьому, позивач повідомив Лізингоодержувача про відмову від договорів лізингу та вимагав повернути Автомобілі протягом 10 днів з дати одержання Вимог.

У липні 2021 року ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» звернулося до суду з відповідними позовами до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами лізингу від 26.04.2018 та від 19.07.2018.

Так, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 у справі №916/2075/21 позов ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» задоволено та вирішено, серед іншого, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна» 148 560,34 грн. неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу відповідно до ч.2 ст.785, ч.2 ст. 806 ЦК України та п. 6.18 Загальних умов за період з 02.09.2020р. по 07.07.2021р.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2021 у справі №916/2084/21 позов задоволено та вирішено, серед іншого, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на корить ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ» країна 145 446,42 грн. неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу відповідно до ч.2 ст.785, ч.2 ст. 806 ЦК України та п. 6.18 Загальних умов за період з 02.09.2020 по 08.07.2021.

Однак, як вказує позивач, незважаючи на існуючі судові рішення, які набрали законної сили, відповідач судові рішення не виконав, транспортні засоби Лізингодавцю не повернув та фактично продовжує неправомірно користуватися Автомобілями.

Позивач зазначає, що у вказаних судових рішеннях апеляційний суд встановив факт невиконання відповідачем свого обов`язку повернути Автомобіль 1 та Автомобіль 2 Позивачу як лізингодавцю у зв`язку із достроковим припиненням Договорів лізингу, що є підставою для нарахування неустойки згідно з ч.2 ст.785, ч.2 ст. 806 ЦК України та п. 6.18 Загальних умов.

Судові рішення у справах №916/2084/21 та №916/2075/21, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.

Південно-західний апеляційний господарський суд у справі №916/2075/21 встановив факт неправомірного користування об`єктом лізингу, після припинення договору лізингу № 00016078 від 26.04.2018 та дійшов висновку про правомірне нарахування неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Позивач зазначає, що станом на день подання позову Автомобіль 1 за договором не повернуто, тобто Відповідач без належних для цього підстав продовжує володіти та користуватися Автомобілем, що є Об`єктом лізингу та власністю Лізингодавця.

Позивач вважає, що станом на дату розрахунку (21.04.2023) неустойка за порушення обов`язку з повернення Об`єкту лізингу за договором № 00016078 складає 369 331,12 грн та розрахована виходячи із розміру плати за фактичне користування Об`єктом лізингу, визначеної у п. 6.18 Загальних умов, за період з 08.07.2021 по 21.04.2023 (розрахунок у Додатку №3 позовної заяви).

Також, Південно-західний апеляційний господарський суд у справі №916/2075/21 встановив факт неправомірного користування об`єктом лізингу, після припинення договору лізингу № 00016524 від 19.07.2018 та дійшов висновку про правомірне нарахування неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Позивач зазначає, що станом на день подання позову Автомобіль 2 за договором не повернуто, тобто відповідач без належних для цього підстав продовжує володіти та користуватися Автомобілем, що є Об`єктом лізингу та власністю Лізингодавця.

Станом на дату розрахунку (21.04.2023) неустойка за порушення обов`язку з повернення Об`єкту лізингу за договором № 00016524 складає 375 037,04 грн та розрахована виходячи із розміру плати за фактичне користування Об`єктом лізингу, визначеної у п. 6.18 Загальних умов, за період з 09.07.2021 по 21.04.2023 (розрахунок у Додатку №2 позовної заяви).

Зважаючи на той факт, що відповідач Об`єкти лізингу у встановлений позивачем строк не повернув, позивач на підставі ч. 2 ст.785 ЦК України, з урахуванням ч. 2 ст. 806 ЦК України, вважає, що має право на стягнення із відповідача неустойки у розмірі подвійної суми Лізингового платежу, який відповідно до п.6.18. Загальних умов визначений сторонами платою за користування Об`єктом лізингу, за увесь час прострочення.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 13.1. Загальних умов до Договорів лізингу від 26.04.2018 та від 19.07.2018, враховуючи те, що станом на дату звернення із позовною заявою відповідач як лізингоодержувач Об`єкти лізингу (Автомобілі 1 та 2) не повернув, позивач просить суд витребувати у останнього транспортні засоби та передати їх його представникам.

При цьому, позивач у своїй відповіді на відзив, вказував про те, що відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що він 09.06.2023 надіслав йому заяву про припинення зарахування зустрічних вимог, у яких заявив про зарахування свого боргу за Договорами №00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2018 в рахунок своїх вимог до ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» за іншими підставами.

По-перше, на думку позивача, предметом позову у цій справі є вимога про сплату неустойки в порядку ст.ст. 785, 806 ЦК України за період, не охоплений періодом стягнення неустойки у Постановах Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 у справі №916/2075/21 та від 09.12.2021 у справі №916/2084/21. Тобто вимоги позивача у цій справі не включені до розміру боргу, стягнутого зазначеними судовими рішеннями, виконання чи не виконання яких відповідачем не мають жодного відношення до цієї справи.

По-друге, на думку позивача, ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» не погодилось із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, про що надіслало відповідачу відповідне заперечення від 20.06.2023 (вих №3162).

Також позивач наголошує на тому, що з огляду на те, що неустойка за прострочення повернення об`єкту лізингу має особливий характер та триваючий характер, скорочена позовна давність на неї не поширюється.

Окрім іншого позивач посилається на те, що лист про мирне врегулювання не є доказом вчинення відповідачем дій для виконання обов`язку з повернення автомобіля.

З огляду на те, що строк повернення автомобілів сплинув ще 01.09.2020 (задовго до війни), то, на думку позивача не заслуговує на увагу позиція відповідача, що повернути автомобілі йому завадили військові дії у м. Києві та Київській області, які мали місце лише у 2022 році. Що заважало повернути автомобілі з вересня 2020 року і по цей час відповідач у відзиві не пояснив.

Позивач також вказує про те, що відповідач не надав доказів, які б спростовували його доводи та надані ним докази щодо використання автомобілів після припинення договорів лізингу (неправомірне використання).

3.2. Доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Відповідач вказує, що дійсно Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 р. по справі № 916/2075/21 стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача за Договором лізингу № 00016078 від 26.04.2018 р. 239 608,49 грн. Постановою Південно- західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021р. по справі № 916/2084/21 стягнено з ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» заборгованість за Договором лізингу № 00016524 від 19.07.2018 р. 234 590,36 грн.

Однак, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 р. по справі № 521/19301/20, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23.03.2023 р., визнано недійсним договори фінансового лізингу № 00013842 від 19.05.2017 р. та № 00013935 від 31.05.2017 р., укладені між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА». Вказаним рішенням застосовано наслідки недійсного правочину - договору фінансового лізингу № 00013842 від 19.05.2017 р., повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 482 941,46 грн; договору фінансового лізингу № 00013935 від 31.05.2017 р., повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 487 855,00 грн. Зазначеним рішенням стягнуто з ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн та сплачений судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 9 747, 96 грн. Рішення набрало законної сили та підлягає виконанню.

Отже, за твердженням відповідача, станом на 07.06.2023р. ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» мало перед ним непогашене грошове зобов`язання у сумі 970 796,46 грн.

09.06.2023 р. до ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» засобами поштового зв`язку направлено заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

13.06.2023 р. ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» відправлення було вручено.

Зважаючи на те, що строк для виконання зобов`язань настав як у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», так і ОСОБА_1 , зустрічні однорідні вимоги на підставі його заяви в адресу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна» були частково зараховані.

На думку відповідача, після зарахування у нього заборгованості перед позивачем немає.

За твердженням відповідача, заборгованість ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» перед ОСОБА_1 складає 496 597,61 грн.

Таким чином, на думку відповідача, вищевказані судові рішення по справі № 916/2075/21 та № 916/2084/21 повністю ним виконані.

Також відповідач зазначає про те, що вимога про стягнення неустойки заявлена після спливу строку позовної давності.

Крім того, відповідач вказує, що він не ухилявся від повернення автомобілів, оскільки направив представнику Позивача листа із пропозицією мирного врегулювання.

Відповідач зазначає, що не мав можливості повернути автомобілі, оскільки на території Києва та Київської області велися бойові дії.

Відповідач вважає, що твердження позивача про те, що відповідач продовжує користуватися автомобілями, не доведене.

Звертаючись з клопотанням про закриття провадження у даній справі відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не веде підприємницької діяльності, договори лізингу не діють, а предметом позову фактично є стягнення неустойки та повернення майна яке не використовується, утому числі і для здійснення господарської діяльності, правовідносини що склалися між позивачем та відповідачем не мають ознак господарських, тому позивач має звертатися з позовом до ОСОБА_1 як до фізичної особи.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

26.04.2018 року між ФОП ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» (Лізингодавець) було укладено Договір про фінансовий лізинг №00016078, за умовами якого: об`єктом лізингу є транспортний засіб VW Polo sedan Life 1.6 МРІ, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 (Автомобіль); вартість об`єкта лізингу - 320200грн., авансовий платіж - 64040грн.; обсяг фінансування - 256160грн.; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу - 60 місяців; розмір лізингового платежу - 8608,47грн. зі строком оплати відповідно до Графіка; процентна ставка - 18,99 % (змінювана відповідно до пункту 6.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

Сторони також підписали Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, який є додатком до Договору від 26.04.2018р.

Пунктом 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку припинення контракту/відмови від Контракту за ініціативою ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» відповідно до п.12 Контракту лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу.

Відповідно до п.12.6, 12.6.1 Загальних умов передбачено, що ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» має право в односторонньому порядку припинити цей контракт/відмовитися від контракту, та також, серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу, зокрема, якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк виконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Пунктом 12.7 Загальних умов сторони погодили настання для Лізингоодержувача наслідків у випадку неотримання ним відповідного повідомлення, відповідно до якого повідомлення/вимога надсилається на адресу Лізингоодержувача, а у випадку неотримання ним повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Лізингоодержувач вважається повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою УДППЗ "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Відповідно до п. 12.9 Загальних умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/припинення контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови Лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також, якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ «Порше Лізинг Україна», якщо інша адреса не вказана ТОВ «Порше Лізинг Україна», впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Згідно із п.12.13 Загальних умов у випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.12 Контракт вважається припиненим на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 13.1 Загальних умов зазначено, що Лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені ТОВ «Порше Лізинг Україна», повернути об`єкт лізингу в усіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, припинення контракту, крім випадку, коли Лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов Контракту. Якщо Лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити (повернути) об`єкт лізингу без попередньої згоди Лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку.

26.04.2018 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (покупець) та ТОВ «Автомобільний Дім» (постачальник/продавець) укладено договір купівлі-продажу №3253, за умовами якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало у свою власність автомобіль, що є об`єктом лізингу, за ціною 320 200 грн. з ПДВ.

15.05.2018 Автомобіль 1 як Об`єкт лізингу переданий Лізингоодержувачу для користування, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі від 15.05.2018 до Договору про фінансовий лізинг від 26.04.2018 та не заперечується відповідачем.

Враховуючи несплату відповідачем у повному обсязі рахунків за договором, позивач 27.07.2020 направив відповідачу Вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення Об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00016078 від 20.07.2020. У вимозі ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», окрім погашення поточної заборгованості за Договором лізингу від 26.04.2018, повідомив Лізингоодержувача про відмову від Договору лізингу та вимагав повернути Автомобіль протягом 10 днів з дати одержання Вимоги.

Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та відповідного реагування, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договору лізингу від 26.04.2018 № 00016078.

Так, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021р. у справі №916/2075/21 скасовано. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» заборгованість за Договором лізингу №00016078 від 26.04.2018р., яка станом на 07.07.2021р. становить 239608,49грн. та складається з: - 77971,39грн. плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення Договору лізингу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 16.09.2020р. по 07.07.2021р.; - 2943,12грн. пені за прострочення плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення Договору лізингу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 16.09.2020р. по 07.07.2021р.; - 148560,34грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу за період з 02.09.2020р. по 07.07.2021р.; - 9503,07грн. відшкодування інших витрат (збитків) згідно загальних умов з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 10.10.2020р. по 07.07.2021р.; - 630,57грн. пені за прострочення відшкодування інших витрат (збитків) згідно загальних умов за період з 10.10.2020р. по 07.07.2021р.

Вказаною постановою встановлено факт припинення дії Договору від 26.04.2018р. на десятий робочий день з дати направлення вимоги №00016078 від 20.07.2020р., тобто 10.08.2020р. В частині позовних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 148560,34грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу, нарахованої станом на 07.07.2021р. на підставі ч. 2 ст.785 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначала наступне: «відповідно до ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу об`єкту лізингу та сплати коштів за користування цим об`єктом після припинення договору у сумі 74280,17грн., більш того, заперечень щодо правильності наведених позивачем розрахунків відповідачем не висловлено. За таких обставин з відповідача на користь позивача на підставі ч.2 ст.785 ЦК України підлягає стягненню неустойка у сумі 148560,34грн. (74280,17грн. х 2).»

Також судом встановлено, що 19.07.2018 між ФОП ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (Лізингодавець) було укладено договір про фінансовий лізинг №00016524 (далі договір), за умовами якого: об`єкт лізингу: транспортний засіб VW Polo sedan Life 1.6 МРІ, шасі: № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 (Автомобіль); вартість об`єкта лізингу: 320200 грн.; авансовий платіж: 64040 грн.; обсяг фінансування: 256160 грн; кількість лізингових платежів 60; строк лізингу: 60 місяців; розмір лізингового платежу: 8754,63 грн. зі строком оплати відповідно до Графіка; процентна ставка: 19,99 % (змінювана відповідно до п. 6.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

19.07.2018 між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (покупець) та ТОВ «Автомобільний Дім» (постачальник/продавець) укладено договір купівлі-продажу №3297, за умовами якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало у свою власність автомобіль, що є об`єктом лізингу, за ціною 320200 грн.

30.07.2018 об`єкт лізингу переданий Лізингоодержувачу для користування, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 30.07.2018 до договору, що відповідачем не заперечується.

Враховуючи несплату відповідачем рахунків за договором позивач 27.07.2020 направив останньому Вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення Об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00016524 від 19.07.2018. У вимозі ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» окрім погашення поточної заборгованості за Договором фінансового лізингу, повідомив Лізингоодержувача про відмову від Договору лізингу від 19.07.2018 та вимагав повернути Автомобіль 2 протягом 10 днів з дати одержання цієї Вимоги.

Так, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 у справі № 916/2084/21 скасовано. Позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 234 590,36 грн., з яких: 76192,97 грн. плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.10.2020 по 08.07.2021; 2814,30 грн. пені за прострочення плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.10.2020 по 08.07.2021; 145446,42 грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу, нарахованої за період з 02.09.2020 по 08.07.2021; 9503,77 грн. відшкодування інших витрат (збитків), з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 10.10.2020 по 08.07.2021; 632,90 грн. пені за прострочення відшкодування інших витрат (збитків), нарахованої за період з 10.10.2020 по 08.07.2021. задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на корить ТОВ «Порше Лізинг Україна» 234590,36 грн., 3518,85 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 5278,28 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Вказаною постановою встановлено наступні обставини: «у липні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна», в якому просив суд внести зміни, зокрема, до договору № 00016524 від 19.07.2018 в частині графіку платежів та погодити його у редакції, яка наведена позивачем у прохальній частині позову. Позов був мотивований скрутним матеріальним становищем відповідача, яке виникло як в державі в цілому, так і у нього особисто через світову пандемію короновірусної хвороби. Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.11.2020 у справі № 910/11216/20 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому, зі змісту мотивувальної частини вказаного рішення суду вбачається, що 01.10.2020 ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало до суду заперечення, в яких посилався на те, що з квітня 2020 року ФОП ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання, зокрема, за договором лізингу № 00016524, у зв`язку з чим ТОВ «Порше Лізинг Україна» направило на його адресу вимогу про сплату заборгованості, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, а також рахунки на оплату. Відповідно до інформації з веб-сайту Укрпошти, поштові відправлення не були отримані адресатом та повернуті відправнику. Колегією суддів враховується, що у справі № 910/11216/20 судом не досліджувалось питання саме направлення ТОВ «Порше Лізинг Україна» повідомлення про відмову від договору ФОП ОСОБА_1. Разом з тим, наведені у мотивувальній частині рішенні Господарського суду м. Києва від 26.11.2020 у справі № 910/11216/20 доводи ТОВ «Порше Лізинг Україна» свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 знав, або мав знати про те, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовляється від договору № 00016524 від 19.07.2018. Як вбачається з опису-вкладення та роздруківки з веб-сайту АТ «Укрпошта» за трек-номером № 0503348885199, відповідне відправлення (повідомлення ТОВ «Порше Лізинг Україна» про відмову від договору) було направлено ФОП ОСОБА_1. 27.07.2020, проте не було вручено адресату під час доставки. Причиною невручення даного поштового відправлення зазначено: «інші причини». Пунктом 12.7 Загальних умов сторони погодили настання для Лізингоодержувача наслідків у випадку неотримання ним відповідного повідомлення, відповідно до якого повідомлення/вимога надсилається на адресу Лізингоодержувача, а у випадку неотримання ним повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Лізингоодержувач вважається повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою УДППЗ «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки. Враховуючи п. 12.7 Загальних умов, колегія суддів зазначила, що ФОП ОСОБА_1 вважається таким, що повідомлений про відмову від договору та про необхідність повернення предмета лізингу 06.08.2020, тобто на 10-тий день з дати направлення вимоги.

Щодо вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» стягнути з ФОП ОСОБА_1 145446,42 грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, колегія суддів зазначила, що статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Як вже зазначалось, ФОП ОСОБА_1 визнається, ним не було сплачено залишок заборгованості у розмірі 72723,21 грн. та не було повернуто предмет лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна». Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 145446,42 грн. (72723,21 грн. х 2).».

У відповідності до вимог частини 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 р. по справі № 910/9823/17.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, обставини, встановлені постановами Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 по справі № 916/2075/21 та від 09.12.2021 р. по справі № 916/2084/21, стосовно того, що договори № 00016078 від 26.04.2018 № 00016524 від 19.07.2023 припинили свою дію на десятий робочий день з дати направлення відповідних вимог від 20.07.2020р., тобто 10.08.2020р. та 06.08.2020р. відповідно, є преюдиціальними для даної справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Водночас, незважаючи на існуючі судові рішення, які набрали законної сили, Відповідач судові рішення не виконав, транспортні засоби лізингодавцю не повернув та фактично продовжує неправомірно користуватися автомобілями.

09.06.2023 відповідач направив на адресу позивача заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог Вих. № 01-06/23 від 07 червня 2023 р., в якій зазначав про те, що враховуючи, що для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо заяви однієї сторони, а також те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» та ним, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, існують неврегульовані зобов`язання, які за своєю юридичною природою є однорідними грошовими зобов`язаннями, тому ФОП ОСОБА_1, вирішив провести зарахування однорідних зустрічних вимог за непогашеними грошовими зобов`язаннями, що виникли на підставі Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 р. по справі № 916/2075/21, Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 р. по справі № 916/2084/21 та Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 р, по справі № 521/19301/20.

У відповідь на вказану заяву позивач надіслав заперечення проти припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 20.06.2023 № 3162, в яких повідомив відповідач про те, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верхоного Суду від 20 квітня 2023 року у справі №521/19301/20 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Порше Лізинг Україна» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, отже спір між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 остаточно не вирішено, адже він знаходиться на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верхоного Суду. Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18. За таких обставин позивач заперечує проти припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі направленої вами Заяви вих, № 01-06/23 від 07.06.2023.

Також ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося з листом № 3163 від 20.06.2023 до Приватного виконавця Носенко С.Б., в якому виклало інформацію про те, що Товариство не погоджується та заперечує проти припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі направленої ОСОБА_1 Заяви вих. № 01-06/23 від 07.06.2023, про що ОСОБА_1 був повідомлений листом Товариства вих. № 3162 від 20.06.2023 (додається), а також повідомило, що борг ОСОБА_1 за виконавчими провадженнями №№ НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 не погашено, у зв`язку з чим просить приватного виконавця Носенко С.Б. продовжувати роботу з примусового стягнення боргу за вказаними виконавчими провадженнями.

У зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення об`єктів лізингу за вищевказаними договорами, з огляду на відмову позивача від договорів, позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача 744 368,16 грн., з яких: 369 331,12 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018 за період з 08.07.2021 по 21.04.2023 та 375037,04 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2023 за період з 09.07.2021 по 21.04.2023, а також витребувати транспортні засоби та передати їх власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», а саме: - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018; - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018.

5. Позиція суду.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв`язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", в редакції чинній на момент укладання договорів про фінансовий лізинг, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в чинній редакції) лізингоодержувач, зокрема, зобов`язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в чинній редакції) невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов`язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Як уже зазначалося вище, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу (поставки).

Наслідком розірвання договору лізингу, є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Тобто після дострокового розірвання договору лізингу права та обов`язки сторін, до яких підлягають застосуванню положення про купівлю-продаж (поставку), припиняються (ч. 3 ст. 615 ЦК України).

Разом з тим правовідносини, які стосуються користування об`єктом лізингу, продовжують існувати до повернення відповідного майна на користь лізингодавця, і до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених Цивільним кодексом України та законом.

Плата за користування річчю (орендна плати), як платіж за правомірне користування майном протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Оскільки відповідні висновки є застосовними і до відносин лізингу у випадках дострокового припинення договору в зв`язку з порушеннями лізингоодержувача, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов`язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов`язок негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані.

Отже, після припинення дії договору лізингу, права та обов`язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, а неправомірно.

Правові наслідки порушення умов договору оренди майна визначені відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Щодо стягнення 369 331,12 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018 за період з 08.07.2021 по 21.04.2023.

Як встановлено судом, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/2075/21 від 23.12.2021, яка набрала законної сили, задоволено позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення, зокрема, 148 560,34грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу за період з 02.09.2020р. по 07.07.2021р.

Також вказаною постановою суду апеляційної інстанції встановлено факт припинення дії Договору № 00016078 від 26.04.2018р. на десятий робочий день з дати направлення вимоги №00016078 від 20.07.2020р., тобто 10.08.2020р.

Отже, Договір № 00016078 від 26.04.2018р. припинився за ініціативою позивача 10.08.2020р. та відповідач мав повернути об`єкт лізингу.

При цьому, станом на день подання даного позову в матеріалах справи відсутні докази повернення об`єкту лізингу - Автомобіль 1 за Договором лізингу № 00016078 від 26.04.2018, тобто Відповідач без належних для цього правових підстав продовжує володіти та користуватися Автомобілем, що є Об`єктом лізингу та власністю Лізингодавця.

Таким чином, невиконання Відповідачем обов`язку щодо негайного повернення об`єкта лізингу після 10.08.2020 (дата припинення Договору № 00016078 від 26.04.2018р.), є порушенням умов Договору, що породжує підстави для застосування відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За умовами вказаного договору розмір лізингового платежу відповідно до договору № 00016078 від 26.04.2018 складає - 8 608,47 грн.

Отже, розмір лізингового платежу є основою для розрахунку неустойки за невиконання обов`язку повернути Автомобіль-1 у зв`язку із достроковим припиненням Договорів лізингу.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Зважаючи на той факт, що відповідач об`єкт лізингу у встановлений позивачем строк не повернув, позивач на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України з урахуванням ч. 2 ст. 806 ЦК України має право на стягнення із відповідача неустойки у розмірі подвійної суми лізингового платежу за грудень 2022, який відповідно до п. 6.18 Загальних умов визначений сторонами платою за користування Об`єктом лізингу, за увесь час прострочення.

За викладених вище обставин, заявлена до стягнення з відповідачів сума, яка нарахована за період з 08.07.2021 по 21.04.2023, підлягає сплаті за правилами ч. 2 ст. 785 ЦК України, як неустойка за невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.

Щодо вимоги про стягнення 375037,04 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2023 за період з 09.07.2021 по 21.04.2023.

Як встановлено судом, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021р. по справі № 916/2084/21, яка набрала законної сили, задоволено позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення, зокрема, 145 446,42 грн. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта лізингу, нарахованої за період з 02.09.2020 по 08.07.2021.

Також, враховуючи п. 12.7 Загальних умов, колегією суддів апеляційної інстанції було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 вважався таким, що повідомлений про відмову від договору та про необхідність повернення предмета лізингу ще 06.08.2020, тобто на 10-ти день з дати направлення вимоги.

Отже, договір № 00016524 від 19.07.2023 було припинено за ініціативою позивача з 06.08.2020р.

При цьому судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що станом на день подання даного позову Автомобіль 2 за Договором лізингу № 00016524 від 19.07.2023 не повернуто, тобто відповідач без належних для цього правових підстав продовжує володіти та користуватися транспортним засобом, що є Об`єктом лізингу та власністю Лізингодавця.

Таким чином, невиконання відповідачем обов`язку щодо негайного повернення об`єкта лізингу після 06.08.2020 (дата припинення договору № 00016524 від 19.07.2023.), є порушенням умов Договору, що породжує підстави для застосування відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, виконуючи покладений на суд обов`язок щодо надання правової кваліфікації відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, суд констатує, що до правовідносин сторін в частині наслідків користування майном після припинення Договору підлягає застосуванню правова норма ч. 2 ст. 785 ЦК України.

За умовами вказаного договору розмір лізингового платежу відповідно до договору № 00016524 від 19.07.2023 складає - 8754,63 грн.

Отже, розмір лізингового платежу є основою для розрахунку неустойки за невиконання обов`язку повернути Автомобілів у зв`язку із достроковим припиненням Договорів лізингу.

За викладених вище обставин, заявлена до стягнення з відповідачів сума, яка нарахована за період з 09.07.2021 по 21.04.2023, підлягає сплаті за правилами ч. 2 ст. 785 ЦК України, як неустойка за невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.

При цьому суд враховує за аналогією усталену практику, застосовувану в межах правовідносин за договором найму: яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про правомірність стягнення з відповідача після припинення Договорів лізингу № 00016524 від 19.07.2023, № 00016078 від 26.04.2018 неустойки в сумі 375 037,04 грн. та в сумі 369 331,12 грн відповідно за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єктів лізингу у подвійному розмірі плати за фактичне користування Об`єктами лізингу в силу приписів ч. 2 ст. 806 ЦК України, ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Стосовно посилання відповідача на те, що 09.06.2023 до ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» засобами поштового зв`язку направлено заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, суд вказує таке:

Як вказує відповідач, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 р. по справі № 521/19301/20, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23.03.2023 р., визнано недійсним договори фінансового лізингу № 00013842 від 19.05.2017 р. та № 00013935 від 31.05.2017 р., укладені між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА». Вказаним рішенням застосовано наслідки недійсного правочину - договору фінансового лізингу № 00013842 від 19.05.2017 р., повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 482 941,46 грн; договору фінансового лізингу № 00013935 від 31.05.2017 р., повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 487 855,00 грн. Зазначеним рішенням стягнуто з ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн та сплачений судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 9 747, 96 грн.

09.06.2023 відповідач направив на адресу позивача заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 01-06/23 від 07 червня 2023 р., в якій зазначав про те, що враховуючи, що для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо заяви однієї сторони, а також те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» та ним, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, існують неврегульовані зобов`язання, які за своєю юридичною природою є однорідними грошовими зобов`язаннями, тому ФОП ОСОБА_1, вирішив провести зарахування однорідних зустрічних вимог за непогашеними грошовими зобов`язаннями, що виникли на підставі Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 р. по справі № 916/2075/21, Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 р. по справі № 916/2084/21 та Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 р, по справі № 521/19301/20.

Зважаючи на те, що строк для виконання зобов`язань настав як у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», так і ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що зустрічні однорідні вимоги на підставі його заяви в адресу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна» були частково зараховані, після чого у ОСОБА_1 заборгованості перед ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» немає, а заборгованість позивача перед відповідачем складає 496 597,61 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що вищевказані судові рішення по справі № 916/2075/21 та № 916/2084/21 повністю виконані ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 601 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 203 ГК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. В такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо) (п. 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16).

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи із змісту положень ст.ст. 202 та 601 ЦК України, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка надіслана позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Як вже було зазначено, ФОП ОСОБА_1, вирішив провести зарахування однорідних зустрічних вимог за непогашеними грошовими зобов`язаннями, що виникли на підставі Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 р. по справі № 916/2075/21, Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 р. по справі № 916/2084/21 та Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2021 р., по справі № 521/19301/20.

Водночас, у даній справі позивач звернувся з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» заборгованості за Договорами лізингу № 00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2023, яка станом на 21.04.2023 становить 744 368,16 грн та складається з: 369 331,12 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018 за період з 08.07.2021 по 21.04.2023; 375037,04 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2023 за період з 09.07.2021 по 21.04.2023.

Отже, зі змісту заяви відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 07.06.2023 не вбачається, що вона стосується саме вимог та періоду, що заявлений у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не погоджується з позовними вимоги і не визнає їх.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем спеціальної позовної давності в один рік, яка встановлена статтею 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то вказані доводи відхиляються господарським судом, оскільки частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

При цьому судом враховані висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19 щодо застосування положень статей 258, 785 ЦК України.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву щодо неможливості повернення автомобілів, оскільки на території Києва та Київської області велися бойові дії.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договорам про фінансовий лізинг № 00016078 від 26.04.208 та № 00016524 від 19.07.2018, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зав`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаними договорами.

При цьому, судом встановлено, що строк повернення автомобілів сплинув ще 01.09.2020, тобто задовго до початку військового стану, у зв`язку з чим не заслуговує на увагу позиція відповідача, що повернути автомобілі йому завадили військові дії у м. Києві та Київській області, які мали місце лише у 2022 році.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що він повністю зупинив свою підприємницьку діяльність у зв`язку з воєнним станом, чи відповідач є мобілізованим та перебуває у складі Збройних Сил України, тимчасово не здійснює підприємницьку діяльність у зв`язку з воєнними станом в Україні, все, або частина його майна задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Слід також відзначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.

Щодо витребування транспортних засобів та передання їх власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», а саме: - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018; - VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5, що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018.

Як вже було встановлено судом, за ініціативою позивача договір № 00016078 від 26.04.2018р. припинився 10.08.2020р., а договір № 00016524 від 19.07.2023 припинився 06.08.2020р.

Користуючись предметами лізингу, відповідач не виконував належним чином умови Договорів лізингу, допустив порушення покладених на нього зобов`язань, що призвело до розірвання Договорів лізингу в односторонньому порядку.

За визначенням п. 13.1 Загальних умов до договорів лізингу № 00016524 від 19.07.2018 та № 00016078 від 26.04.2018р. Лізингодавець зобов`язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна повернути об`єкт лізингу Лізингодавцю в усіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, припинення контракту, крім випадку, коли Лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов контракту.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача щодо повернення Об`єктів лізингу були проігноровані відповідачем і станом на момент подання позову відповідач без будь-яких правових підстав користується належними позивачу транспортними засобами.

Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" на правовідносини, що склалися між сторонами з приводу користування об`єктом лізингу поширюються загальні положення про оренду (найм). Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, встановлений обов`язок наймача негайно повернути об`єкт оренди у разі припинення договору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договорів є таким, що здійснюється неправомірно.

Отже, відповідач є таким, що прострочив повернення об`єктів лізингу.

Станом на час розгляду справи в суді матеріали справи не містять доказів повернення об`єктів лізингу.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції чинній на момент укладання договорів про фінансовий лізинг) передбачає право Лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

За умовами п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції чинній на момент укладання договорів про фінансовий лізинг) Лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема, у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування у відповідача транспортних засобів: VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018, та VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018, а також передання транспортних засобів представнику ТОВ "Порше Лізинг Україна".

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов`язань щодо оплати лізингових платежів та обов`язку повернути об`єкт лізингу після розірвання договору по фінансовий лізинг, не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо клопотанням про закриття провадження у даній справі, в якій відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не веде підприємницької діяльності, договори лізингу не діють, а предметом позову фактично є стягнення неустойки та повернення майна яке не використовується, утому числі і для здійснення господарської діяльності, правовідносини що склалися між позивачем та відповідачем не мають ознак господарських, тому Позивач має звертатися з позовом до ОСОБА_1 як до фізичної особи.

Як свідчать матеріали справи, 26.04.2018 та 19.07.2018 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 («Лізингоодержувач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» («Лізингодавець») були укладені договори про фінансовий лізинг № 00016078 та № 00016524.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

За приписами ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п.п.1, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом ( ст. 42 Конституції України ). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. ст. 2, 3 ГК України, відповідно до яких під господарською діяльністю розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтями 173, 179 цього ж Кодексу господарським зобов`язанням визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Беручи до уваги те, що спір про стягнення неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єктів лізингу за Договорами № 00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2023 та витребування у фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 транспортних засобів виник саме при виконанні правочинів у господарській діяльності, а також з огляду на наявність в матеріалах справи доказів існування господарських договірних правовідносин між сторонами у даній справі, суд вважає, що розгляд даного спору повинен здійснюватися саме за правилами Господарського процесуального кодексу України та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

5.4. Розподіл судових витрат.

У позовній заяві позивач зазначав, що витрати на професійну правничу допомогу адвокатів АО «ЕСКВАЙРС» за договором про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 з додатками, додаткової угоди №6 від 26.04.2023 відповідно до ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у розмірі 35 250,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 250 грн, які просить стягнути представник позивача, є надто великою сумою для відшкодування, неспівмірною із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зміст і доводи позовної заяви по справі № 916/1768/23 значною мірою повторюють доводи, викладені в ідентичних позовних заявах, що розглядалися Господарським судом Одеської області у справах № 916/2084/21 та № 916/2075/21, а, відповідно, складення процесуальних документів не займало багато часу та не вимагало значних зусиль. Правова позиція позивача та його представника у справах № 916/2084/21 та № 916/2075/21 не змінювалася в судах першої та апеляційної інстанції, не змінилася і зараз при поданні позовної заяви по справі № 916/1768/23, а відтак не потрібно було вивчати додаткові джерела права, оскільки представник позивача не міг бути необізнаним про позицію позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та інші обставини.

Згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ЕСКВАЙРС", заявку на надання професійної правничої допомоги № 33 від 25.04.2023, додаткову угоду від 26.04.2023, рахунки на оплату № 33-1, № 33-2 від 25.04.2023 та платіжні інструкції № 0051013625, № 0051013626 від 26.04.2023 на загальну суму 23500 грн.

Повноваження адвоката як представника позивача підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВО № 1051900, виданим на підставі договору від 24.05.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 сторони укладають наступний договір про надання професійної правничої допомоги виконавцем стосовно питань, пов`язаних із поточною господарською діяльністю замовника, в тому числі щодо представництва інтересів замовника у всіх судах України. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг визначаються умовами договору та погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання заявок, які становлять невід`ємну частину цього договору.

Пунктом 2.2 даного договору визначено, що за надання Послуг Замовник сплачує Виконавцеві винагороду в розмірі та порядку як визначено в цьому розділі Договору.

За представництво інтересів Замовника в судах першої інстанції винагорода становить 23500,00 грн (двадцять три тисячі п`ятсот гривень) (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.10 даного договору, виконавець гарантує незмінність розмірів винагороди, визначених в розділі 2 Договору, щодо кожної конкретної справи, після підписання відповідної заявки по такій справі, для всіх етапів судового провадження. При цьому, у разі значної зміни кон`юнктури ринку та економічної ситуації в Україні, в тому числі, але не виключно, значного збільшення рівня індексу споживчих цін, розміру облікової ставки НБУ, істотного зниження вартості української гривні, та якщо з моменту підписання відповідної заявки пройшло більше, ніж два роки, Сторони можуть переглянути розмір винагороди по діючій заявці щодо проваджень в судових інстанціях, що не були оплачені на момент такого перегляду. При досягненні згоди щодо зміни розміру винагороди, Сторони підпишуть відповідну додаткову угоду до Договору.

За умовами п.п. 3.1., 3.2 договору, оплата Винагороди здійснюється в два етапи рівними частинами по 50% кожна. Перша частина Винагороди за супроводження справи в суді першої інстанції оплачується після підписання Сторонами заявки щодо надання послуг по визначеній справі, прийняття рішення про подання апеляційної/касаційної скарги, або відкриття апеляційного, касаційного провадження по такій справі. Оплата послуг здійснюється Замовником на підставі рахунку та акту приймання-передачі наданих послуг Виконавця протягом 5 робочих днів з моменту їх отримання.

25.04.2023 між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ЕСКВАЙРС" погоджено та підписано заявку на надання професійної правничої допомоги № 33 до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021, відповідно до п. 1 якої замовник передає, а виконавець приймає на супроводження справу щодо стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_1 за договорами про фінансовий лізинг № 00016078 від 26.04.2018 та № 00016524 від 19.07.2018.

Згідно з п. 2 заявки на надання професійної правничої допомоги № 33 виконавець зобов`язується надати замовнику професійну правничу (правову) допомогу щодо представництва та захисту інтересів замовника у Господарському суді міста Одеси під час розгляду справи, визначеної в п. 1 цієї заявки.

Розмір винагороди, порядок, строки та умови надання послуг за цією заявкою визначаються договором про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 (п. 4 заявки).

25.04.2022 Адвокатське об`єднання "ЕСКВАЙРС" виставило позивачу рахунки на оплату № 33-1, № 33-2 за юридичні послуги згідно з Заявкою на загальну суму 23500 грн, які оплачено позивачем платіжними інструкціями 0051013625, № 0051013626 від 26.04.2023 на загальну суму 23500 грн.

26.04.2023 між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ЕСКВАЙРС" було укладено додаткову угоду до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 року, за умовами якої сторони погодили, що вартість послуг професійної правничої допомоги з питань стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_1 за договором про фінансовий лізинг № 00016078 від 26.04.2018 та №00016524 від 19.07.2018 та повернення автомобілів шляхом представництва інтересів Замовника у суді першої інстанції, які обумовлені у Заявці №33 від 25.04.2023, становить 35 250,00 грн без ПДВ.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 викладено правову позицію про те, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.

Отже, у даній справі сума грошової винагороди адвоката (представника позивача) встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним.

Проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт, суд вважає, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, колегія суддів бере до уваги незмінність позиції адвоката, зміст і доводи позовної заяви по справі № 916/1768/23 значною мірою повторюють доводи, викладені в ідентичних позовних заявах, що розглядалися господарськими судами різних інстанцій у справах № 916/2084/21 та № 916/2075/21, де брали участь ті ж самі сторони, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у даній справі, враховуючи, що представник позивача був обізнаний в усіх обставинах та доказах справи, що свідчить про те, що правова позиція сторін спору була сформована ще до розгляду даної справи, а, відповідно, складання процесуальних документів не займало багато часу та не вимагало значних зусиль. Матеріали справи не містять доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин.

Суд зазначає, що враховуючи предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником (позивачем) докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи з огляду на те, що дана справа не потребувала значної інтелектуальної підтримки зі сторони адвоката зважаючи на його професійний рівень, беручи до уваги обсяг наданих адвокатських послуг (по суті лише складання та подання до суду позову та відповіді на відзив) з огляду на наявність в адвоката повної вищої юридичної освіти, та відсутність значного обсягу юридичної та технічної роботи, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, а також враховуючи заперечення відповідача щодо неспівмірності розміру витрат на професійну правову допомогу зі складністю цієї справи, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язана з розглядом даної справи в розмірі 35 250 грн є неспівмірною, а відтак розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції, є 23 500 грн, яка документально підтверджена та відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Разом з тим, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1- В; код ЄДРПОУ 35571472) неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018 за період з 08.07.2021 по 21.04.2023 у розмірі 369 331/триста шістдесят дев`ять тисяч триста тридцять одна/грн 12 коп., неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення Об`єкта лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018 за період з 09.07.2021 по 21.04.2023 у розмірі 375 037/триста сімдесят п`ять тисяч тридцять сім/грн 04 коп., 11 165/одинадцять тисяч сто шістдесят п`ять/грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору та 23500/двадцять три тисячі п`ятсот/грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Витребувати у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) транспортні засоби та передати їх власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1- В; код ЄДРПОУ 35571472), зокрема:

- VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016078 від 26.04.2018;

- VW Polo sedan Life 1.6 MPI, шасі № НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5, що є Об`єктом лізингу за Договором № 00016524 від 19.07.2018.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 11 вересня 2023 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська

Показати/Приховати судові провадження

Судове провадження