Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3685/17

номер провадження 2/695/71/23

30 серпня 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря - Оніщенко Н.В.

представника третьої особи

із самостійними вимогами на предмет спору - адвоката Кантеміра В.І.,

третьої особи - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третіх осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Ганни Олегівни, приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Перевертуна Олександра Юрійовича про визнання права власності та витребування майна та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Перевертуна Олександра Юрійовича, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, про визнання недійсними правочинів, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017р. ОСОБА_2 діючи через свого представника ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом про визнання права власності та витребування майна.

Вказана позовна заява мотивована тим, що позивач та ОСОБА_1 мали гарні особисті стосунки, у них народилися спільні діти, а тому позивач повністю довіряла ОСОБА_1 питання придбання земельних ділянок та будівництва будинку.

У 2010 р. за кошти ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки №4887, №4891 від 09.08.2010р. та договору купівлі-продажу житлового будинку №4884 від 09.08.2010р. ОСОБА_6 , який діяв як представник за довіреністю від імені ОСОБА_1 було придбано земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0002, загальною площею 0.4828га; земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033 загальною площею 0.1016га; житловий будинок загальною площею 54.7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 .

У подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0002, загальною площею 0.4828га було розділено на дві земельні ділянки, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501, загальною площею 0,2328га та земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508, загальною площею 0,25 га..

На придбаних земельних ділянках, за кошти позивача, які отримані в тому числі в позику від ОСОБА_8 , під керівництвом батька позивача ОСОБА_6 розпочалося будівництво нового житлового будинку загальною площею 243,6 кв. м.. При цьому як придбання земельних ділянок і житлового будинку так і фінансування вказаного будівництва здійснювалось виключно за рахунок особистих коштів позивача, які остання отримала в тому числі від ОСОБА_8 ..

Після завершення будівництва ОСОБА_1 здійснив за собою реєстрацію права власності на вказане майно та в подальшому на підставі договору дарування відчужив житловий будинок та зазначені вище земельні ділянки без будь-якого погодження такого відчуження із позивачем.

Так 11 грудня 2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діонісьєвою А.Е. на підставі договорів дарування, що були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за якими за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501, загальною площею 0,2328га, земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033 загальною площею 0.1016га та земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508, загальною площею 0,25 га., а також за нею зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 243,6 кв. м., житлова площа 95,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 .

У подальшому, 10.10.2017 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. на підставі договорів купівлі-продажу майна, що були укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за якими за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на вказані вище земельні ділянки та житловий будинок, який розташовано по АДРЕСА_1 .

Вже через декілька днів, а саме 14.10.2017 р. тим же державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. на підставі договорів купівлі-продажу майна, що були укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за якими за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказані вище земельні ділянки та житловий будинок, який розташовано по АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що ОСОБА_1 безпідставно та неправомірно здійснив реєстрацію права власності на зазначене вище майно та в подальшому, за власним розсудом, без будь-якого погодження із відповідачем, відчужив вказане майно на користь третіх осіб, чим порушив майнові права позивача.

За цих підстав, посилаючись на норми ст.. 328, 330, 387, 388 та 392 ЦК України позивач просить визнати за нею право власності на вказане нерухоме мано та витребувати його від добросовісного набувача ОСОБА_3 на свою користь.

Ухвалою суду від 13.02.2018р. до розгляду даної справи залучено приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловську Г.О. в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

У березні 2018 р. ОСОБА_4 подала до суду позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору про визнання недійсними правочинів, який, з урахуванням усіх уточнень та доповнень, мотивований тим, що їй на підставі договорів дарування від 11.12.2015р. на праві власності належали житловий будинок загальною площею 243,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га. з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508; земельна ділянка, загальною площею 0,2328 га з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501 та земельна ділянка, загальною площею 0,1016га, з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033.

ОСОБА_2 намагаючись оспорити право власності ОСОБА_4 на вказане майно звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діонісьєва А.Е., про визнання вказаних вище договорів дарування недійсними, справа №695/3204/16-ц.

У ході розгляду даної справи Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області від 17.11.2016р. було забезпечено позовні вимоги, а саме накладено арешт та заборонено відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 7121583502:11:002:0508 та 7121583502:11:002:0033, а також житлового будинку загальною площею 243,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 .

Не зважаючи на наявність даного арешту встановленого ухвалою суду у справі №695/3204/16-ц, 10.10.2017р. нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначене вище обтяження, та зареєстровано договори купівлі-продажу вказаних вище трьох земельних ділянок та житлового будинку, які нібито укладені між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 з відповідною реєстрацією права власності за ОСОБА_9 зазначеного нерухомого майна.

ОСОБА_4 наполягає на нікчемності вказаних правочинів, адже вони вчинені під час дії арешту вказаного майна, сама вона не була в приміщені нотаріуса, не оформлювала вказані договори, свого волевиявлення на відчуження вказаного майна не виявляла. На підтвердження вказаних доводів свідчить той факт, що оригінали правовстановлюючих документів на будинок і земельні ділянки знаходяться у неї, а згідно висновків експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи вказані договори купівлі-продажу підписані від її імені іншою особою.

В подальшому 14.10.2017р., в період дії ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі №695/3204/16-ц про арешт майна, нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. проведена перереєстрація вказаного вище майна за ОСОБА_3 , на підставі договорів купівлі-продажу, що були укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ..

Також 12.03.2018р. відбулись електронні торги, за результатами проведення яких було складено протокол №320975, згідно якого переможцем вказаних торгів виявився ОСОБА_6 , батько ОСОБА_2 ..

31.05.2018р. приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Перевертуном О.Ю. видано свідоцтво про придбання зазначеного вище нерухомого майна з прилюдних торгів.

Таким чином ОСОБА_6 не є добросовісним набувачем майна ОСОБА_4 , оскільки достеменно знав, що остання продаж вказаного майна не здійснювала, перереєстрація такого майна здійснювалася в супереч її волі, в період дії ухвали про арешт майна, його Дочка ОСОБА_2 оспорює право власності ОСОБА_4 на вказане майно в судовому порядку.

За цих підстав ОСОБА_4 , з метою захист своїх прав звернулася до суду із вказаною заявою, у якій просить визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу, визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, визнати за нею право власності на вказане майно та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 вказане майно на її користь.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16.03.2018р. позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 ..

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05.06..2018р. до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача залучено ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Золотоніського нотаріального округу Черкаської області Перевертуна О.Ю.

У зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну , на який було призначено суддю Степченка М.Ю. 22.10.2018р. справу повторно розподілено та передано судді Середі Л.В..

19.02.2019р. ОСОБА_6 суду надано відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , відповідно до якого останній вказував, що він скориставшись прозорою системою прилюдних торгів дізнався про продаж відповідного майна та на законних підставах взяв участь у таких торгах, ставши переможцем. Ухвала Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05.03.2018р., якою було накладено арешт на вказане майно в рамках вказаної справи була скасована постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.10.2018р., а тому відсутні обмеження в проведенні таких торгів. Окрім вказаного наполягав, що вимоги ОСОБА_4 та залучення відповідачів не відповідають вимогам ст.. 50 ЦПК України, адже майно, яке просить витребувати ОСОБА_4 та майно, яке належить ОСОБА_6 знаходяться за різними адресами. Вказаний спір не підлягає спільному розгляду із спором ОСОБА_2 , оскільки фактично вказані спори стосуються різних предметів. Порушень порядку проведення електронних торгів ОСОБА_4 не наведено, жодних доказів не надано, а тому відсутні підстави для задоволення її вимог про визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Інші вимоги ОСОБА_4 вважав необґрунтованими та стверджував, що відсутні підстави для їх задоволення.

Ухвалою суду від 24.01.2022р. підготовче провадження по даній справі закрито.

У судове засідання ОСОБА_2 та її представник, адвокат Головко Д.В. не з`явилися, однак останній скерував до суду заяву, яка отримана судом 15.11.2022р., відповідно до якої розгляд справи просив проводити за його відсутності та відсутності ОСОБА_2 .. На задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 наполягав у повному обсязі.

Представник ОСОБА_4 , адвокат Кантемір В.І. у судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_2 заперечував повністю з підстав його необґрунтованості. Уточнену позовну заяву ОСОБА_4 просив задовольнити повністю надавши суду пояснення, аналогічні поясненням викладеним у позовній заяві третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він придбав земельні ділянки та будинок за вказаною адресою, усі відповідні документи, в тому числі і ті, які посвідчують право власності оформлювались на нього. Дійсно контроль за будівництвом будинку здійснював ОСОБА_6 , якому він платив заробітну плату. Коли розпочалася революція він та ОСОБА_2 виїхали в Австрію де проживали певний час. З часом їх відносини погіршилися та він повернувся назад, після чого скасував довіреність ОСОБА_6 на представництво його інтересів. Він увів будинок в експлуатацію та переоформив його на матір, ОСОБА_4 .. Через деякий час ОСОБА_2 заявила свої вимоги на вказаний будинок та земельні ділянки, невідомі особи силоміць намагалися вигнати його матір із спірного будинку. Коли почалися суди за позовом ОСОБА_2 на вказаний будинок та земельні ділянки були накладені арешти, але потім він дізнався, що вказаний будинок та земельні ділянки були перереєстровані декілька разів та в кінці зареєстровані за ОСОБА_6 .. Стверджував, що участь у придбанні та будівництві будинку ОСОБА_2 не брала, жодних прав на нього вона не має.

ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, клопотань суду не надав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку встановленому законом. Надав суду вказаний вище відзив на позовну заяву ОСОБА_4

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився із невідомих для суду причин, жодних клопотань суду не направив, відзив не надав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку встановленому чинним законодавством.

Треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О., приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Перевертун О.Ю. в судові засідання жодного разу не з`явилися, жодних клопотань суду не надали, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у порядку встановленому чинним законодавством.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частина 1 статті 44 ЦПК України визначає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідачі та треті особи належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, останнім було надано усі можливості для захисту своїх прав, подання до суду доказів та доводів на спростування заявлених до них вимог, якими останні скористалися на власний розсуд.

Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені ст. 43 ЦПК України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас, учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Ухилення від участі в судовому розгляді позову порушує права іншої сторони, а також порушення розумних строків розгляду спору.

Зважаючи на те, що судом вжито усіх необхідних заходів для повного та всебічного з`ясування обставин справи, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також враховуючи тривалий розгляд справи, суд вважає, що слід вирішити справу в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних доказів, які містяться у матеріалах справи.

За таких підстав суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності інших учасників по праві.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працює архітектором та його із ОСОБА_1 познайомив їх спільний знайомий, в якого ОСОБА_1 придбав земельні ділянки в с. Матвіївка Золотоніського району Черкаської області. Він часто зустрічався із ОСОБА_1 в м. Києві в архітектурному бюро де вони спільно проектували майбутній будинок за цією адресою, обговорювали та проектували план побудови майбутнього будинку. Веденням будівельних робіт займався ОСОБА_6 , однак саме ОСОБА_1 здійснював проектування будинку, отримував дозвільні документи, тощо. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_6 почав намагатися забрати будинок собі, потім від ОСОБА_1 він дізнався про захоплення будинку невідомими особами. Усі рахунки, в тому числі і ті, які виставлялися архітектурним бюро сплачував саме ОСОБА_1 ..

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

На підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку №4884 та земельних ділянок, №4887 та №4891, які укладені 09.10.2010р. між ОСОБА_11 , який діє від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_1 на користь останнього було придбано житловий будинок, загальною площею 54.7 кв. м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 7121583202:11:002:0002, загальною площею 0,4828; земельну ділянку кадастровий номер 7121583502:11:002:0033 загальною площею 0.1016 га. Вказані договори посвідчені нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Кравченок С.В..

Відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт ОСОБА_1 повідомив Черкаську обласну інспекцію ДАБК про початок виконання будівельних робіт, а саме нове будівництво житлового будинку та господарської споруди по АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 7121583502:11:002:0002.

За повідомленням ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0002, загальною площею 0.4828га було розділено на дві земельні ділянки, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501, загальною площею 0,2328га та земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508, загальною площею 0,25 га..

Вказана обставина не заперечується та не оспорюється жодною із сторін.

11.12.2015р. ОСОБА_1 договором дарування житлового будинку №2481, та договорами дарування земельної ділянки №2488, №2504, №2505, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діонісьєвою А.Е., подарував ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 243,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га. з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508; земельну ділянку, загальною площею 0,2328 га з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501 та земельну ділянку, загальною площею 0,1016га, з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033.

Факт реєстрації вказаного майна за ОСОБА_4 стверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

27.10.2016 р. ОСОБА_2 звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діонісьєва А.Е. про визнання вказаних договорів дарування недійсними. Ухвалою суду від 17.11.2016р. у даній справі за №695/3204/16-ц відкрито провадження у справі. З метою забезпечення порзову по даній справі, 17.11.2016р. ухвалою суду задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про вжиття заходів забезпечення позову та накладено арешт із забороною ОСОБА_4 відчуження житлового будинку, загальною площею 243,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами 7121583502:11:002:0508 і 7121583502:11:002:0033.

Ухвалою суду від 21.12.2017р. провадження у справі №695/3204/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діонісьєва А.Е. про визнання вказаних договорів дарування недійсними -закрито, заходи забезпечення позову згідно ухвали суду від 17.11.2016р. скасовано.

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №134984697 від 20.08.2018р., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. 10.10.2017р. скасовано обтяження, на підставі ухвали суду від 02.10.2017р. б/н.

Згідно з повідомленням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.10.2017р., ухвала про скасування заходів забезпечення позову по справі №695/3204/16-ц судом не виносилася.

10.10.2017р. між між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. 10.10.2017р. за №1036, за яким ОСОБА_5 набув права власності на житловий будинок загальною площею 243,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 .

Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 790457371215, номер запису про право власності 227606666.

Крім того, 10.10.2017р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок за №1039, №1042, №1045, які посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., за якими земельні ділянки, а саме земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га. з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508; земельна ділянка, загальною площею 0,2328 га з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501 та земельна ділянка, загальною площею 0,1016га, з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033 належать ОСОБА_5 , реєстраційні номера об`єктів нерухомого майна 137178171215, 137208171215, 656558471215, номер запису про право власності 22760856, 22760984, 22761077.

14.10.2017р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладені договори купівлі-продажу житлового будинку, по АДРЕСА_1 за №1077 та купівлі-продажу земельної ділянки за №1080, №1083, №1086, за якими земельні ділянки, а саме земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га. з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508; земельна ділянка, загальною площею 0,2328 га з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501 та земельна ділянка, загальною площею 0,1016га, з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033 належать ОСОБА_3 .. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О..

12.10.2017 до Золотоніського ВП ГУНП в Черкаській області звернулася ОСОБА_4 про те, що невідома особа підробила договори купівлі-продажу на житловий будинок, площею 243.6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та на земельні ділянки, загальною площею 0,2500 га., площею 0,2328 га та площею 0,1016 га.. По даному факту відкрито кримінальне провадження № 12017250150001229 за ч.1 ст. 358 КК України, в рамках якого 18.10.2017р. ухвалою слідчого судді накладено арешт на вказане майно.

Ухвалою слідчого судді від 01.03.20218р. арешт на вказане майно скасовано.

Також 05.03.2018р. за заявою ОСОБА_4 в рамках розгляду цивільної справи №695/3685/17 постановлено ухвалу про накладення арешту та заборону вчиняти будь-які дії щодо вказаного вище майна. Вказана ухвала суду скасована постановою Верховного Суду 25.10.2018р.

На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 заборгованості в розмірі 2 363 506,84 грн., приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С. відкрито 26.01.2018р. виконавче провадження за № 55653725, в рамках якого накладено арешт на майно ОСОБА_3 та 12.03.2018р., за наявності в державних реєстрах відповідних записів про арешт майна на підставі вказаної ухвали суду від 05.03.2018р., яка на той момент не була скасована та вступила в законну силу, здійснено продаж вказаного вище домоволодіння та земельних ділянок через електронні торги системи «СЕТАМ». За результатами торгів складено протокол №320975 та видано акт про проведення прилюдних торгів від 13.03.2018р.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта за адресою АДРЕСА_1 та земельних ділянок, кадастрові номери 7121583502:11:002:0508; 7121583500:16:001:0501 та 7121583502:11:002:0033 належать ОСОБА_6 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданих 31.05.2018р. приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Перевертуном Олександром Юрійовичем.

24.09.2018р. у рамках розгляду справи №695/3685/17, за заявою ОСОБА_4 забезпечено позов щодо вказаного вище будинку та трьох земельних ділянок, а саме заборонено усім без виключення суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії , окрім запису про накладення заборони та заборонено ОСОБА_6 та будь-яким третім особам відчужувати у будь-який спосіб вказаний житловий будинок та земельні ділянки. У вказаній ухвалі суду констатовано, що вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ухвали суду від 05.03.2018р. виявилося неефективним. Вказана ухала суду була оскаржена в апеляційному та касаційному порядку та судами вищої інстанції залишена без змін.

Відповідно до висновку експерта №74/19 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_4 від 03.06.2019р. підпис від імені ОСОБА_4 у технічний копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 10.101.2017, укладеного від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г.О. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4 ..

Аналогічні за змістом висновки викладені і у висновку експерта №122/21 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 , який складено 11.10.2021р. та відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_4 у технічних копіях договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,2500га, кадастровий номер 7121583502:11:002:0508, площею 0,1016га, кадастровий номер 7121583502:11:002:0033, укладеного від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г.О. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4 ..

У судовому засіданні представник ОСОБА_4 звертався до суду з клопотанням про витребування доказів по справі, які знаходяться у володінні інших осіб та не можуть бути надані заявником, зокрема оригіналів договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про купівлі-продаж вказаного вище житлового будинку та трьох земельних ділянок та заявив клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи договорів купівлі-продажу від 10.10.2017р.

Ухвалою суду від 01.11.2019р. вказане клопотання задоволено повністю та витребувано від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. оригінали вказаних договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 10.10.2017р. та договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , укладених 14.10.2017р..

Вказана ухвала суду неодноразово направлялася приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павловській Г.О., однак залишилася без виконання, жодною із сторін оригінали вказаних договорів суду ненадані.

Положеннями частини другої статті 43 ЦПК України закріплено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За вказаних обставин, враховуючи дії ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Г.О., які в судове засідання жодного разу не з`явилися, жодних клопотань, заяв не надали, від виконання ухвали суду про надання оригіналів доказів приватний нотаріус ухилився, суд, керуючись ч. 10 ст. 84 ЦПК України вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна.

Надаючи правову оцінку доводам ОСОБА_2 суд зауважує наступне.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що визначено в ст.., ст.. 15, 16 ЦК України.

Отже, захисту підлягає не будь-яке цивільне право, а саме ті права, які порушені, невизнані або оспорені.

Для застосування належного способу захисту права, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також суд звертає увагу на принципи диспозитивності, які закріплені в ст. 13 ЦПК України та зауважує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Дослідивши матеріали даної справи судом встановлено, що останні не містять жодного доказу участі позивача ОСОБА_2 у придбанні зазначеного нею майна.

Укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки №4887 від 09.08.2010р., №4897 від 09.08.2010р., договору купівлі-продажу житлового будинку №4884 від 09.08.2010р. батьком позивача, ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 не може свідчити про таку участь ОСОБА_2 у придбанні майна.

Матеріали справи не містять жодного підтвердження витрат ОСОБА_2 на придбання вказаного майна, участі у будівництві нового будинку, витрат на придбання будівельних матеріалів, витрат та участі у розробленні проектної документації, тощо.

Посилання ОСОБА_2 на копії розписок про отримання позики у ОСОБА_8 суд сприймає критично, оскільки по-перше: в Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Розписка сама по собі не є договором позики - це лише підтвердження такого договору, який був укладений між сторонами, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. Відповідний договір відсутній, а у вказаній розписці відсутні підписи ОСОБА_8 , будь-які свідки як факту укладення такого договору так і передачі коштів не заявлені, а написання самої розписки повністю залежить від волевиявлення ОСОБА_2 .. По-друге: матеріали справи не містять жодного доказу, окрім вказаної розписки, отримання ОСОБА_2 вказаної у розписці суми коштів, спрямування вказаної суми коштів саме на придбання зазначеного майна чи на будівництво будинку, тобто використання вказаних коштів саме на зазначені цілі.

Як вбачається з матеріалів справи саме ОСОБА_1 отримував дозволи на початок виконання будівельних робіт, здійснював реєстрацію майна, оформлював право власності на земельні ділянки, тощо.

Дані про реєстрацію відповідних прав на вказане вище майно за ОСОБА_1 наведені нотаріусом у зазначених вище договорах дарування, що були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільних дітей зазначених висновків не спростовують.

Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним.

У справі №391/11/17 про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку ВС зазначив, що суди повинні виходити з того, чи мали неповнолітні діти право користування спірним будинком на момент укладення договору купівлі-продажу, та чи порушено в наслідок відчуження житлового будинку їх немайнові права (право користування зазначеним житлом).

Позивач та ОСОБА_1 мають спільних дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає, що визначено ч. 4 ст. 29 ЦК України.

У статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Зазначене узгоджується з висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц, провадження № 61-29627св18.

Інформації щодо місця реєстрації чи місця проживання дітей в будинку по АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, не було їх отримано і під час розгляду справи, що діти на момент укладення договору дарування взагалі коли-небудь проживали у вказаному будинку чи користувалися ним.

Твердження позивача, що ОСОБА_1 шляхом обману здійснив реєстрацію права власності на вказане майно за собою також не підтверджується жодними доказами, як і не підтверджено жодним доказом неправомірності набуття такого права власності та відчуження його на користь ОСОБА_4 ..

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Як встановлено судом вище на підставі договорів дарування №2481 від 11.12.2015р., №2488 від 11.12.2015р., №2505 від 15.12.2015р. та № 2504 від 15.12.2015р., які були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501, загальною площею 0,2328га, земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0033 загальною площею 0.1016га та земельну ділянку з кадастровим номером 7121583502:11:002:0508, загальною площею 0,25 га., а також за нею зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 243,6 кв. м., житлова площа 95,6 кв. м., який розташовано по АДРЕСА_1 .

Сторони на виконання вказаного договору здійснили дії, за яких дарувальник передав у дар обдарованому належне йому на праві власності майно, й за наслідками яких обдарований прийняв майно у дар, та набув таке майно у власність, зареєструвавши своє право у встановленому законом порядку, що свідчить про те, що договір був укладений на реальне виконання.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Однак позивачем не надано суду жодного належного доказу та не доведено жодної обставини, які б підтверджували чи вказували на наявність у змістах зазначених правочинів обставин, що суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наведені у позовній заяві доводи позивача є непідтвердженими матеріалами справи, а також є припущеннями, які не можуть вплинути на факт дійсності укладеного спірного договору дарування.

Відсутність порушеного права позивача зі сторони відповідача, а відповідно і відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 16.06.2021р. у справі №751/968/18).

ОСОБА_2 не встановлювала факту спільного проживання із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не встановлювала правового режиму вказаного вище майна, обсягу спільно нажитого майна, джерела його придбання, а відповідно і взаємних прав та обов`язків.

При цьому ОСОБА_2 просить визнати саме за нею право власності на вказане майно, однак позивач не надав належних та допустимих доказів підтверджуючих її права на вказані об`єкти нерухомості, тобто в даній справі ОСОБА_2 не довела порушення своїх прав.

На необґрунтованість вимог позивача вказує також та обставина, що право власності на житловий будинок та земельні ділянки за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано ще в 2015р., на підставі правовстановлюючих документів, які отримувались ОСОБА_1 в період з 2010 по 2015р., а ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом лише в 2017р..

Окремо суд зауважує і щодо обраного ОСОБА_2 способу захисту своїх прав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 посилаючись на норми ст.,ст. 387, 388 ЦК України звертається до суду з вимогами про витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 .

За змістом ст.. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна із чужого незаконного володіння, такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018р. №522/2110/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Разом із тим, з обставин які вказані вище вбачається, що ОСОБА_2 не була власником вказаного майна, вказана обставина належним чином не доведена та судом не встановлена.

Крім того, застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

У разі якщо під час судового розгляду за позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння спірне майно було відчужено відповідачем іншій особі та передано їй у володіння, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучає до участі у справі цю особу як співвідповідача.

При цьому відчужувач залучається до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Судом вище встановлено, що вказане майно зареєстровано за ОСОБА_6 , батьком ОСОБА_2 , а тому вимога про витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 є безпідставною.

Отже, із аналізу норм ЦПК України та практики Верховного Суду вбачається покладення обов`язку доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів саме на позивача.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що судом в повній мірі надано оцінку доводам позивача та досліджені усі докази, якими ОСОБА_2 обґрунтовує свої позовні вимоги.

Оскільки ОСОБА_2 не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання судом факту порушення її прав чи інтересів з боку відповідачів, враховуючи положення ст.. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, обраного позивачем на власний розсуд способу захисту та пред`явлення позовних вимог до особи, яка не є власником спірного майна, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів

Надаючи правову оцінку доводам ОСОБА_4 суд зауважує наступне.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Відповідно до ч.,ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Зі змісту цих статей вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа. ЦК України не містить визначення поняття «заінтересована особа». Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.03.2020 року у справі № 404/6619/17: Накладення арешту на об`єкт нерухомого майна означає, що цей об`єкт набуває правового режиму, обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок." "Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі".

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У той же час якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Зазначену позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, в якій суд касаційної інстанції погодився із раніше викладеними висновками у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року в справі № 357/3394/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12- 187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Ураховуючи викладене, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, від 03.10.2018 року у справі № 369/2770/16-ц , від 07.11.2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.

У вказаній справі Великою Палатою Верховного суду було зроблено висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (п. п. 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Судом вище встановлено, що договори купівлі-продажу вказаного спірного житлового будинку та земельних ділянок, які укладалися між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 10.10.2017р., а також між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 14.10.2017р., укладались в період дії арешту майна та заборони його відчуження, що був застосовний на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2016р., як забезпечення позову у справі №695/3204/16-ц. Вказані заходи забезпечення позову були скасовані ухвалою суду від 21.12.2017р..

З урахуванням вище викладеного, враховуючи укладання спірних правочинів купівлі-продажу під час дії арешту та обмежень проведення будь-яких реєстраційних дій на відчужуване майно, дані правочини є нікчемними відповідно до закону з моменту укладення, на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Також суд враховує вказані вище висновки експерта №74/19 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_4 та висновок експерта №122/21 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 відповідно до яких підпис від імені ОСОБА_4 в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 10.10.2017р. за №1036 та рукописний текст в технічній документації вказаного договору виконаний не ОСОБА_4 .. Підпис від імені ОСОБА_4 , у технічній копії договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0.2500 га, за №1039, кадастровий номер 7121583502:1:002:0508, та підпис від імені ОСОБА_4 у технічній копії договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0.1016га, №1045, кадастровий номер 7121583502:11:002:0033 виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4 ..

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Що стосується земельної ділянки загальною площею 0,2328 га з кадастровим номером 7121583500:16:001:0501, суд зауважує, що вказана земельна ділянка пов`язана із земельними ділянками, які зазначені вище. ОСОБА_4 заперечує факт відчуження вказаної земельної ділянки, заперечує отримання коштів за договором купівлі-продажу такої ділянки, заперечує своє волевиявлення щодо наміру укладення такого правочину.

Жодною із сторін не надано будь-яких заперечень щодо вказаних висновків.

Судом враховується, що ОСОБА_4 були проведені вказані експертизи на підставі тих договорів, які ними були отримані. Оригінали вказаних договорів для проведення судової почеркознавчої експертизи жодним учасником по справі суду надані не були.

Про те, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що: «відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням… Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини… У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

Звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), такий спосіб захисту не передбачений законодавством, тобто не є правомірним способом захисту, та не є ефективним. У разі заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору та його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору.

Отже, на підставі вказаних вище обставин, суд висновує, що вимога ОСОБА_4 про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу, які укладені між нею та ОСОБА_5 не є належним способом захисту прав, оскільки ці договори та договори купівлі-продажу, які укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є нікчемними в силу закону.

Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону, про що вказувала ВП ВС у своїй постанові від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17.

У постанові КЦС ВС від 08.02.2023 справа № 359/12165/14-ц зазначено, що суд, якщо виявив нікчемність правочину, має її врахувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74), 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 148) та інших.

Належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Отже, вимога про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Окрім зазначеного, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на його передання у володіння покупцю, на що вказувала Велика Палата Верховного Суду у справі №200/606/18. У вказаному рішенні ВП ВС зазначила, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою особо, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

За вказаних вище обставин суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними вказаних вище правочинів купівлі-продажу майна від 10.10.2017р., визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів на вказаний житловий будинок та земельні ділянки, визнання за ОСОБА_4 права власності на вказане майно задоволенню не підлягають.

Суд наголошує, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

З огляду на вказане вимоги ОСОБА_4 про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 вказаного майна є належним способом захисту та підлягають задоволенню, оскільки судом вище встановлено, що договори купівлі-продажу спірного майна, які укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є нікчемними, оскільки укладені в період дії арешту майна.

Як унормовано ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, оскільки договори купівлі-продажу є нікчемними, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, то, відповідно право власності на спірну нерухомість за цими договорами, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не набуто, в силу нікчемності зазначеного договору, яка встановлена ст. 220 Цивільного кодексу України.

Подальше вилучення такого майна у ОСОБА_3 та його реалізація на прилюдних торгах також є безпідставною, оскільки ОСОБА_3 відповідних прав на вказане майно не набув.

Оскільки спірне майно вибуло з власності ОСОБА_4 незаконно, поза її волею, вказане майно підлягає витребовуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 .

Витребовування спірного майна із незаконного володіння ОСОБА_6 не призведе до покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря, оскільки критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітивній меті втручання у право.

Спірне майно вибуло із власності ОСОБА_4 незаконно, поза її волею, тому обґрунтованим є втручання у мирне володіння ОСОБА_6 спірним майном, яке відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті.

Крім вказаного суд погоджується з доводами представника ОСОБА_4 , що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_2 , був допитаний в рамках кримінального провадження №12017250150001229, був обізнаний про наявність арештів на спірне майно, та не дивлячись на вказане придбав таке майно з прилюдних торгів не проявивши навіть розумної обачності.

Отже, суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, який є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог частково, та відсутністю клопотань учасників справи, на підставі ч. 7 ст. 158 ЦПК України застосовані у цій справі заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 215, 330, 388 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ст. ст. 4, 5, 10, 30, 175-177, 141 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третіх осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Ганни Олегівни, приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Перевертуна Олександра Юрійовича про визнання права власності та витребування майна - відмовити повністю.

Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Перевертуна Олександра Юрійовича, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, про визнання недійсними правочинів - задовольнити частково.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. номер НОМЕР_3 на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , іден. номер НОМЕР_4 наступне майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, площею 243.6 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 790457371215, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 7121583502:11:002:0508, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 137178171215, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, загальною площею 0,2328 га, кадастровий номер 7121583502:16:001:0501, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 137208171215, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1016 га, кадастровий номер 7121583502:11:002:0033, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 656558471215, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;

У задоволенні решти вимог ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 08 вересня 2023 року.

Суддя : Середа Л.В.