Номер провадження: 22-ц/813/1447/23

Справа № 947/2480/21

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого                Сегеди С.М.,

суддів:                        Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря                        Нечитайло А.Ю.,        

представника ОСОБА_1 – адвоката Григоржевського М.С.,

позивача                         ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.06.2021 року, ухваленого під головуванням судді Салтан Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного виконавця Притуляка Валерія Миколайовича, треті особи: Приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Юрченко Ірина Петрівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі свого законного представника ОСОБА_5 , про визнання протиправними дії приватного виконавця, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію, відновлення становища,

встановив:

21.01.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного виконавця Притуляка В.М., в якому просила:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Притуляка В.М. щодо складення постанови та акту про передачу майна стягувачеві;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53180697 від 17.07.2020 року, за яким було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ;

- відновити становище, що існувало до складання приватним виконавцем Притуляком В.М. постанови та акту про передачу майна стягувачеві ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач ОСОБА_2 посилалась на те, що вона перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3 з 19.12.1987 року.

Надалі, відповідно до договору купівлі-продажу № Н/98-0102 від 16 лютого 1998 року, ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 13.12.2000 року, шлюб було розірвано.

Позивачка зазначила, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Сторони дійшли згоди, що зазначена квартира буде використовуватись для проживання дочки – ОСОБА_6 .

Проте, на початку січня 2021 року позивачка дізналась, що зазначене майно було зареєстровано на ОСОБА_1 . Підставою цієї реєстрації був акт опису та арешту майна та в подальшому постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 14.07.2020 року у виконавчому провадженні, на підставі виконавчого листа № 520/11336/19 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6000,00 доларів США, трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 24 доларів 65 центів США .

Оскільки приватним виконавцем не було враховано, що зазначена квартира є спільним сумісним майном та там проживає неповнолітня особа – позивач вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.06.2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 08.07.2021 року про виправлення описки в судовому рішенні, позовна заява ОСОБА_2 була задоволена частково (т.2, а.с.90-93, 102-105).

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53180697 від 17.07.2020 року, за яким було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Відновлено становище, що існувало до складання приватним виконавцем Притуляком В.М. постанови та акту про передачу майна стягувачеві ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Григоржевський М.С. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.06.2021 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.107-112).

У відзиві на апеляційну скаргу представник  ОСОБА_2  – адвокат Черток О.В., посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін (т.2, а.с. 156-161).

Судове рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог до приватного виконавця Притуляка В.М. в апеляційному порядку не оскаржується.

В судове засідання суду апеляційної інстанції з`явились представник апелянта ОСОБА_1 – адвокат Григоржевський М.С., та позивач         ОСОБА_2 , всі інші учасники справи до суду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання (т.2, а.с.247-250).

Треті особи: Приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Юрченко І.П., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі свого законного представника ОСОБА_5 , повідомлені про час і місце судового засідання, в порядку, передбаченому ч.1 ст. 131 ЦПК України, оскільки за зареєстрованим місцем свого проживання (перебування) відсутні (т.2, а.с.235-237, 238-240, 246-248).

В свою чергу, представник приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. адвокат Гросу В.Є. надав суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без їх участі (т.3, а.с.2).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У п. 36 рішення ЄСПЛ у справі Голдера проти Сполученого Королівства, вказано, що ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» у рішенні від 17 липня 2008 року ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Так, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Юрченко І.П., судом першої інстанції не було враховано, що вказаний приватний виконавець залучений позивачкою до участі у справі в якості третьої особи і його процесуальне становище не було змінено аж до ухвалення судового рішення.

Зазначені обставини свідчать про те, що суд не мав права ухвалювати судове рішення про задоволення позовних вимог до третьої особи та визнавати незаконним і скасовувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53180697 від 17.07.2020 року, за яким було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Як наслідок, суд першої інстанції не мав права відновлювати становище, що існувало до складання приватним виконавцем Притуляком В.М. постанови та акту про передачу майна стягувачеві ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 , враховуючи також, що в задоволенні позовних вимог до приватного виконавця Притуляка В.М. було відмовлено.

Так, суд першої інстанції фактично визнав кв. АДРЕСА_1 спільною сумісно власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнав право власності за позивачкою ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної квартири. Проте судом не було враховано, що матеріали справи не мають достатньо доказів цих обставин, оскільки придбання вказаної квартири в період шлюбу не може автоматично свідчити про виникнення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, судом не було враховано, що останній також залучений до участі у справі не в якості відповідача, а в якості третьої особи, що виключає вирішення вказаного питання та визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя..

Більше того, згідно тексту нотаріально посвідченого попереднього договору, укладеного 27.12.2011 року, позивачка ОСОБА_2 (шлюбне прізвище ОСОБА_7 ) уклала з третьою особою по даній справі ОСОБА_3 попередній договір, згідно якого ОСОБА_8 передала ОСОБА_3 40 000 грн., що було еквівалентом 5 000 доларів США і зазначено, що вказані грошові кошти передаються в рахунок наступного оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна (т.3, а.с. 5).

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 13 грудня 2000 року, шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 було розірвано (т.1, а.с.18).

Що стосується визнання неправомірними дій приватного виконавця Притуляка В.М. щодо складення постанови та акту про передачу майна стягувачу, про що ставила питання позивачка ОСОБА_2 , то колегія суддів зазначає, що для вирішення даного питання встановлено інший порядок оскарження дій приватного виконавця.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, заперечень проти ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення частково не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки рішення в цій частині прийнято не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення - в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , скасувати, та хвалити в цій частині постанову, якою в задоволенні її позовних вимог слід відмовити.

Часткове задоволення апеляційної скарги полягає у тому, що не всі її доводи послугували підставою для скасування судового рішення. Разом з тим, апеляційна скарга в частині скасування судового рішення і ухвалення нового – про відмову в задоволенні позову, підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4086 грн. (т.2, а.с.114)

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.06.2021 року скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.06.2021 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 4086 грн. (чотири тисячі вісімдесят шість гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 11.09.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

                                                                               Р.Д. Громік

                                                                               М.М. Драгомерецький