Справа № 229/4560/23

Провадження № 2-о/229/118/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2023 р. м. Дружківка, Донецької області

       Дружківський міський суд Донецької області у складі:

       головуючого судді Рибкіної Н.М.,

       за участю секретаря судового засідання Шайгородської О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дружківка Донецької області цивільну справу за заявою представника заявника- адвоката Борисенка Романа Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Міністерство оборони України про встановлення юридичного факту проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю,-

В С Т А Н О В И В :

       В провадженні Дружківського міського суду Донецької області надійшла заява представника заявника- адвоката Борисенка Романа Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Міністерство оборони України про встановлення юридичного факту проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю. У заяві вказує, що заявник є матір`ю неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає з нею і знаходиться на її утриманні. З батьком дитини заявник перебувала у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області 24.10.2016 року. У зв`язку з активними бойовими діями за місцем проживання заявника та її дитини у м. Бахмуті, остання разом з дитиною була змушена переїхати до м. Дніпра, де вони отримали статус внутрішньо-переміщених осіб. Батько дитини мешкає окремо від заявника і їх спільної дитини, участі у виховані і утриманні дитини не приймає, має заборгованість по аліментам. Заявник самостійно виховує і утримує дитину. Представник заявника зазначає, що метою звернення заявника до суду із заявою про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю, є та обставина, що в силу ст. 9 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» заявник має статус військовозобов`язаної, що при виконанні нею своїх службових і посадових обов`язків призведе до того, що її неповнолітня дитина фактично залишиться без батьківського піклування і виховання, оскільки заявник самостійно виховує і утримує неповнолітню дитину. Тому просить суд встановити факт проживання неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та знаходження неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

       Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 17 липня 2023 року заяву прийнято до розгляду, відкрито окреме провадження у справі, залучено до участі у справі Міністерство оборони України, оскільки заявник просить встановити факт проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю та зазначає у заяві, що метою встановлення даного факту є ті обставини, що заявник має статус військовозобов`язаної та при виконанні своїх службових та посадових обов`язків це призведе до того, що її неповнолітня дитина залишиться без батьківського піклування і виховання, оскільки вона самостійно її виховує та утримує.

       Представник заявника ОСОБА_4 та заявник ОСОБА_1 , повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи до судового засідання не з`явилися, представник заявника надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність заявника, заявлені вимоги підтримують та просять їх задовольнити, наполягають на розгляді справи в порядку цивільного судочинства.

       Заінтересована особа ОСОБА_2 повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, до судового засідання не з`явилася за невідомою суду причиною, заяв та клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення судового засідання від нього на адресу суду не надходило.

       Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України Лисенко В.Ю., повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи до судового засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Щодо задоволення заявлених вимог заперечує, просить закрити провадження у справі, оскільки заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

       Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звуко-записувального технічного засобу не здійснюється.

       Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

       Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

       Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

       Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

       Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

       Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

       Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

       Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

       Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

       Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

       Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

       За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

       Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

       З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

       Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

       Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

       При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

       До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).

       Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (який продовжено до 15 листопада 2023 року).

       Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» в Україні оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває по теперішній час.

       Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

       Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 3543 мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

       Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 4 Закону № 3543, організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

       Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

       Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

       Відповідно до статті 14 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на Міністерство оборони України покладені повноваження по організації планування, методологічного, методичного, наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення заходів мобілізаційної підготовки та мобілізації у Збройних Силах України; забезпечення проведення мобілізації та демобілізації у Збройних Силах України і участь у забезпеченні мобілізації та демобілізації в інших військових формуваннях.

       Міністерство оборони України є суб`єктом владних повноважень, наділене владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності щодо дотримання вимог Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час його виконання підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

       Відповідно до абз. 5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, і відповідно до частини 2 цієї ж статті вони можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

       Заявник стверджує, що є військовозобов`язаною, відноситься до зазначеної категорії осіб, звернулась до суду із заявою про встановлення факту знаходження на її утриманні неповнолітньої дитини з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

       Таким чином, судом встановлено, що вимоги заявниці у цій справі пов`язані з  доведенням наявності у неї підстав для  визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, а саме підтвердження свого статусу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та заявлені саме у зв`язку з подальшою можливою її мобілізацією.

       Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства; даний потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

       Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові від 23.01.2023 року № 214/1309/21 виснувала, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

       Таким чином, встановити факт проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю та її знаходження на утриманні матері можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову.

       Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

       З урахуванням того, що у цій справі заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, не виклавши вимогу з приводу оскарження рішень (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне роз`яснити заявнику, у випадку виникнення такого спору, право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

       Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою, другою статті 256, 258-260, 315 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

       Провадження у цивільній справі за заявою представника заявника- адвоката Борисенка Романа Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Міністерство оборони України про встановлення юридичного факту проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю- закрити.

       Роз`яснити заявнику право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

       Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

       Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

       Суддя Н.М.Рибкіна