ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/920/22 Номер провадження 11-кп/814/2283/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 жовтня 2022 року за №12022170440000694, 20 листопада 2022 року за №12022170440000823, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останній раз –

15 листопада 2022 року Решетилівським районним судом Полтавської області за ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, та призначено йому покарання за:

ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України - 5 років 2 місяці позбавлення волі;

ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання зазначеного вище покарання та покарання за вироком Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2022 року - 5 років 6 місяців позбавлення волі;

ч.4 ст.185 КК України - 5 років 3 місяці позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання за попереднім вироком та призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 6 років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з 08 грудня 2022 року й на підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в цей строк попереднє ув`язнення ОСОБА_8 з розрахунку день за день.

До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 жовтня 2022 року приблизно о 13 годині 30 хвилин в умовах воєнного стану повторно намагався таємно викрасти з велостоянки по АДРЕСА_2 належний ОСОБА_9 велосипед «Україна», вартістю 1 250 гривень, однак, вчинивши всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, крадіжку не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був зупинений ОСОБА_9 .

Окрім того, в проміжок часу з 19 до 20 листопада 2022 року ОСОБА_8 в умовах воєнного стану повторно шляхом розбиття вікна проник у житловий будинок по АДРЕСА_1 , звідки таємно викрав належний ОСОБА_10 музичний центр «PHILIPS AZ780/12», вартістю 1 992 гривень 99 копійок.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що він: під час судового розгляду перебував на лікуванні в установі попереднього ув`язнення та в ході судового розгляду під впливом медикаментів чітко не пам`ятав і не розумів усіх обставин; був затриманий 05 грудня 2022 року й два дні знаходився в приміщенні поліції.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ч.3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Із системного аналізу кримінального процесуального закону та відповідно до практики Верховного Суду суд, перш ніж прийняти рішення про здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, повинен роз`яснити суть цієї норми, не обмежуючись цитуванням самої статті, а в доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння всіма учасниками судового провадження змісту даної норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися в добровільності їх позицій.

Отже, визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій, правильне розуміння й усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду на підставі ч.3 ст.349 КПК України, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є передумовами можливості здійснення розгляду провадження в зазначеному порядку.

Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які у випадку зміни правової позиції з метою скасування вироку місцевого суду, ухваленого в порядку ч.3 ст.349 КПК України, можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження.

З журналів судових засідань і технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 здійснювався за спрощеною процедурою, під час якої місцевий суд за відсутності заперечень усіх учасників судового провадження обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів в повному обсязі й обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням даних щодо характеристики особи ОСОБА_8 , процесуальних витрат і речових доказів.

У судовому засіданні першої інстанції обвинувачений, будучи забезпеченим участю захисника, повністю визнав вину, підтвердив і не оспорював обставини вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, у зв`язку з чим просив розглядати справу в порядку ч.3 ст.349 КПК України. При цьому, місцевим судом було з`ясовано, чи правильно обвинувачений розуміє зміст обставин зазначених вище кримінальних правопорушень, які ним не оспорювались, чи немає сумнівів у добровільності позиції ОСОБА_8 , а також роз`яснено, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом першої інстанції змісту норми ч.3 ст.349 КПК України апелянт ствердно заявив про бажання здійснення судового розгляду за вказаним вище порядком (відповідно до ч.3 ст.349 КПК України), те, що йому зрозумілі правові наслідки такого розгляду та підтвердив добровільність своєї позиції. Захисник  також підтримав наведену вище процедуру проведення розгляду справи.

Отже, були наявними всі передбачені законом умови та процесуальні гарантії, які захищали здатність обвинуваченого висловлювати свою справжню думку з приводу порядку дослідження доказів.

Водночас у судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_8 жодним чином не вказував на наявність сторонніх факторів, які би могли вплинути на його волевиявлення та здатність усвідомлення обставин провадження, не порушував питання про вживання ним ліків, про що йдеться в апеляційній скарзі. Навпаки, обвинувачений вільно й свідомо висловив свою чітку позицію щодо необхідності розгляду справи за правилами ч.3 ст.349 КПК України, за відсутності обставин того, що він не розумів суті питань, його відповіді стосувалися їх змісту та були зрозумілі. Поведінка ОСОБА_8 не містила ознак, які би ставили під сумнів, що він міг у повній мірі усвідомлювати свої права чи належним чином їх захистити. У ході розгляду даного питання обвинувачений був забезпечений захисником ОСОБА_11 , який обстоював викладену вище обрану обвинуваченим правову позицію.

Окрім того, версію апелянта про вживання ним лікарських препаратів, яку він висунув вже під час подання апеляційної скарги, що вплинуло на здатність усвідомлювати обставини, колегія суддів оцінює в аспекті застосування закріпленої в ч.3 ст.349 КПК України процедури, реальності та дійсності стверджуваного впливу факторів, вказаних апелянтом без жодного їх відображенння в матеріалах справи, на застосування кримінального процесуального закону й закону України про кримінальну відповідальність.

У матеріалах кримінального провадження відсутні бодай які-небудь дані, які вказували би на медичний критерій неосудності чи обмеженої осудності ОСОБА_8 (медичні довідки, висновки судово-психіатричних експертиз, відомості про перебування на психіатричному обліку чи психічні захворювання), що могли би свідчити принаймні про обмежену здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Не встановлено у справі також відомостей про те, що поведінка обвинуваченого була чи є неадекватною, характеризувалась затьмареннями свідомості, порушеннями сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту, пам`яті.

Відсутні дані й про такий вплив на психіку ОСОБА_8 лікарських засобів чи препаратів, що характеризується нездатністю усвідомлювати свої дії чи керувати ними, а також того, що речовини чи їх сполуки, які здатні викликати такий стан, вживалися ним до чи під час розгляду справи.

Отже, в контексті приписів ст.ст.349, 242, 332, 509 КПК України, ст.ст.18-21 КК України, в апеляційного суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність і в цій частині.

Аналогічний підхід за схожих обставин провадження щодо оцінки названих вище доводів сторони захисту викладено в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року (справа №308/6201/17, провадження №51-530км18).

Також необґрунтованими є твердження обвинуваченого про те, що лінія захисту адвоката була відмінною від його (апелянта) позиції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що здійснення захисту - це в основному питання взаємовідносин між обвинуваченим та його захисником, незалежно від того, чи призначається захисник в межах надання правової допомоги чи оплачується приватним чином. Згідно з п.«с» ч.3 ст.6 Європейської конвенції з прав людини втручання компетентних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Камасинський проти Австрії, «Лагерблом проти Швеції»).

Разом з цим, що стосується саме оцінки ефективності або неефективності стратегії й тактики захисту, то суд не має повноважень оцінювати їх ефективність, оскільки давати таку оцінку може лише Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що захисник  ОСОБА_12 , який є професійним адвокатом з відповідним фахом, як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції, здійснював захист обвинуваченого у межах обраної з ним правової позиції. Будь-яких об`єктивних даних, які би підтверджували факт неналежного виконання захисником ОСОБА_11  професійних обов`язків адвоката, що могло би призвести до обмеження прав обвинуваченого, передбачених  ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.59 Конституції України, ст.20, ч.ч.3, 4 ст.42 КПК України, немає.

Навпаки, згідно з даними повідомлення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Полтавській області захисник ОСОБА_12 дотримувався попередньо узгодженої з ОСОБА_8 правової позиції та Стандартів якості надання безпоплатної вторинної правової дороги в кримінальному процесі, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 25 лютого 2014 року №386/5.

Між тим, зміна лінії захисту після ухвалення місцевим судом вироку не свідчить про неефективність захисту до її зміни.

Отже, добровільність надання згоди та ініціювання обвинуваченим розгляду кримінального провадження за спрощеною процедурою, самостійно на власний розсуд приймати рішення та вчиняти для їх реалізації процесуальні дії, усвідомлюючи їх значення та наслідки, підтверджена матеріалами провадження, а тому доводи ОСОБА_8 про протилежне позбавлені підстав.

Так само неспроможними колегія суддів уважає посилання обвинуваченого на те, що він був затриманий 05 грудня 2022 року, оскільки хронологія вчинення дій та прийняття рішення в даному об`єднаному кримінальному провадженні свідчать, що ОСОБА_8 не затримувався в порядку ст.ст.207 чи 208 КПК України, а йому 08 грудня 2022 року слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтава було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому неодноразово продовжувався під час судового провадження Решетилівським районним судом Полтавської області (до набрання вироком законної сили). Саме 08 грудня 2022 року обвинуваченому й було залучено Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Полтавській області захисника у зв`язку із взяттям ОСОБА_8 під варту на підставі ухвали слідчого судді, що підтверджується книгою інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наведені вище обставини додатково узгоджуються з даними журналу обліку осіб, які прибували до Решетилівського відділення поліції, відповідно до яких у проміжок часу з 05 до 07 грудня 2022 року включно ОСОБА_8 лише 07 грудня 2022 року прибував у приміщення цього відділення поліції й після двох годин знаходження в ньому залишив його, що свідчить про відсутність факту затримання апелянта 05 грудня 2022 року.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив, що обвинувачений був позбавлений волі та утримувався під вартою з 08 грудня 2022 року.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь суспільної небезпеки й тяжкості вчинених ОСОБА_8  кримінальних правопорушень, що відповідно до ст.12 КК України є тяжкими злочинами, їх наслідки – повернення майна потерпілим, однак не внаслідок волевиявлення обвинуваченого, особу ОСОБА_8 , думку потерпілого  ОСОБА_10  про призначення обвинуваченому суворого покарання, думку потерпілого  ОСОБА_9 , який у вирішенні цього питання поклався на розсуд суду, наявність обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття, та відсутність обставин, що його обтяжують.

Згідно з матеріалами провадження ОСОБА_8 неодноразово судимий (14 разів) за вчинення корисливих злочинів, за що відбував покарання в місцях позбавлення, однак на шлях виправлення не став (а.п.162-167), не перебуває на обліку в лікаря-психітра, разом з тим, знаходиться на обліку в лікаря-нарколога (а.п.171), за місцем проживання характеризується як особа, яка веде злочинний спосіб життя та зловживає алкогольними напоями (а.п.172).

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання, яке є наближеним до мінімального, відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 70, 71 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, й були би визначеними законом підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, місцевим судом допущено не було.

Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8  залишити без задоволення, а вирок Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року щодо ОСОБА_8 – без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С у д д і :

ОСОБА_2         ОСОБА_3                 ОСОБА_4