Ухвала

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 639/2026/17

провадження № 61-6282св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новобаварський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сурін Семен Валерійович, на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А.,

Триголова В. М., від 29 березня 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 , Жовтневого районного у м. Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання батьківства.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що до

2014 року він перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 , з якою вони вели спільний побут, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного та планували народити дитину, але їх стосунки погіршилися та вони припинили спілкування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 народила сина

ОСОБА_5 . На той час відповідачка не перебувала у шлюбі, а тому прізвище та по батькові її сина, а також дані про батька дитини були записані з її слів.

Посилався на те, що він не знав про вагітність ОСОБА_4 , а про сина дізнався лише після його народження. Замовивши молекулярно-генетичне експертне дослідження, за наслідками проведення якого було складено висновок від 28 жовтня 2015 року № 3-Д, він дізнався, що він може бути біологічним батьком неповнолітнього ОСОБА_5 з ймовірністю на 99,9999999%.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, у якій відповідачами у справі зазначив ОСОБА_6 , Новобаварський районний у м. Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 , посилаючись на те, що йому стало відомо про внесення 24 грудня 2016 року змін до актового запису про народження дитини, зміну його прізвища та по батькові, зміну прізвища відповідачки у зв`язку із реєстрацією шлюбу, а також зміну відомостей про батька дитини.

З огляду на наведене, а також ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати його батьком малолітнього

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключити з актового запису № 747 від 16 жовтня 2014 року про народження

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини; включити його до актового запису №00121601646, номер актового запису №747 від 16 жовтня 2014 року про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, як батька дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внести зміни до актового запису №00121601646, номер актового запису №747 від 16 жовтня 2014 року про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, у відомостях про батька «ім`я» записати « ОСОБА_8 », прізвище « ОСОБА_9 », по батькові « ОСОБА_10 », у відомостях про батька «дата народження» записати « ІНФОРМАЦІЯ_4 », у відомостях про батька «місце проживання» записати « АДРЕСА_1 »; внести зміни до актового запису №00121601646, номер актового запису №747 від 16 жовтня 2014 року про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, у відомостях про дитину «прізвище» записати « ОСОБА_9 », «по батькові» записати « ОСОБА_11 »; анулювати свідоцтво про народження дитини ОСОБА_7 та видати нове свідоцтво про народження.

Стислий виклад позицій інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що наданий позивачем висновок експертного дослідження не може бути належним та допустимим доказом, оскільки експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, установа, яка надала висновок, не є уповноваженою на проведення такого дослідження, а саме експертне дослідження було проведено у відсутність дитини та її матері, без надання свідоцтва про народження дитини. Зосереджувала увагу на тому, що не відомо які саме зразки були надані позивачем для проведення експертизи, а тому є сумніви у достовірності висновку.

Зазначала, що з 2012 року вона не мала жодних стосунків з позивачем, а тому він не може бути батьком її дитини. Додатково зауважувала, що позивач ніколи не утримував дитину, не надав їй матеріальної допомоги, не цікавився її життям, не брав участь у її навчанні та вихованні.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог. Наданий позивачем висновок експертного дослідження від 28 жовтня 2015 року № 3-Д суд вважав недопустимим доказом, з огляду на те, що він складений з порушенням норм діючого законодавства.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розгляду позовних вимог ОСОБА_1 по суті, з огляду на те, що на час звернення позивача до суду з позовом до актового запису про народження дитини внесені відомості про батька за заявою іншої особи про визнання батьківства, тобто до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 128 Сімейного кодексу України. Суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №462//659/13-ц.

Узагальнені доводи касаційної скарги

28 квітня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Сурін С. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 вересня

2018 року у справі № 462/659/13-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не урахував, що на момент звернення з позовом у цій справі він не знав про те, що відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_3 . Заявник вважає, що відповідачка навмисно не повідомляла його про зміни в актовому записі про народження дитини. Посилається на те, що відповідачі не оспорювали спосіб захисту та підстави поданого позову. Також акцентує увагу на тому, що при народженні дитини запис про батька проведений саме за частиною першою статті 135 СК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/2026/17, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 12 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 11 липня 2023 року ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кундіус І. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтований посиланням на те, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин частину першу статті 128 СК України, положення якої є імперативними та не залежать від обізнаності позивача про наявність спільної заяви чоловіка та жінки про походження дитини від них. Вважає, що позивач не був позбавлений можливості витребувати відповідну інформацію та уточнити позов до закриття підготовчого провадження. Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 по суті та відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог. Доводи позивача щодо її ухилення від участі у проведенні експертизи вважає необґрунтованими з огляду на відсутність належних доказів її повідомлення про виклик до експертної установи.

Зосереджує увагу на необхідності урахування інтересів дитини при вирішенні спору, зокрема того, що з моменту свого народження син проживає у повній родині, має усталений уклад життя, спогади та емоційну прив`язаність до своїх батьків - відповідачів у справі. Вважає, що поява в житті малолітнього ОСОБА_12 невідомого йому чоловіка, який наполягає на тому, що він є його батьком, призведе до психологічної травми дитини та може зруйнувати сім`ю, у якій дитина проживає.

Додатково зауважує про те, що прохальна частина позову та його резолютивна частина містять дані про двох різних дітей « ОСОБА_13 » та « ОСОБА_7 ».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження від 16 жовтня 2014 року

серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 народився

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його матір`ю є ОСОБА_14 , батьком - ОСОБА_15 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження державна реєстрація народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведена відповідно до частини першої статті 135 СК України.

24 грудня 2016 року на підставі заяви матері та батька дитини

від 24 грудня 2016 року про визнання батьківства та відповідно до статті 126 СК України внесено зміни до актового запису, а саме: прізвище та по батькові дитини змінено з « ОСОБА_16 », « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 », « ОСОБА_19 » відповідно. Також змінено запис про батька дитини з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_3 », а на підставі актового запису про шлюб від 29 жовтня 2016 року № 1061 змінено прізвище матері дитини - з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_18 ».

Згідно з висновком експертного дослідження від 28 жовтня 2015 року №3-Д, виконаним Науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром ГУ МВСУ в Харківській області, генетичні ознаки (ДНК-профіль) зразка букального епітелію ОСОБА_1 та зразка букального епітелію неповнолітнього ОСОБА_5 , свідчать, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , може бути біологічним батьком неповнолітнього ОСОБА_5 . Ймовірність цієї події складає 99, 9999999%.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 ухвалами суду першої інстанції від 26 жовтня 2017 року та від 10 травня 2019 року у справі була призначена судова медико-генетична експертиза, проведення якої доручалося експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи, на вирішення якої ставилося питання: чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого є ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Однак, експертиза не була проведена у зв`язку з неодноразовою неявкою

ОСОБА_20 для відбору біологічних зразків.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 підтвердив позицію відповідачки ОСОБА_20 та пояснив, що він є рідним братом відповідача ОСОБА_3 . Відповідачка ОСОБА_20 - це дружина його брата. ОСОБА_3 познайомився з Настею у 2012 році. Приблизно півроку вони зустрічалися, а потім стали проживати разом. Коли ОСОБА_20 завагітніла, то брат увесь час дбав про неї, хоча вона відразу повідомила, що дитина може бути і не його. Після народження дитини ОСОБА_3 увесь час піклувався та дбав про сина. Згодом ОСОБА_3 та ОСОБА_20 одружилися, вони і зараз проживають разом та виховують сина.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Тобто передумовою звернення до суду із заявою про встановлення на підставі статті 128 СК України факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до актового запису про народження дитини внесені відомості про батька за заявою іншої особи про визнання батьківства, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 128 СК України.

Водночас апеляційний суд урахував подібний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №462/659/13-ц.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним вище застосуванням приписів СК України при вирішення подібних спорів, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).

Європейський суд з прав людини зауважував, що у справах про визнання батьківства має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 19 березня 2019 року у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17).

Європейський суд з прав людини встановлював порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78, 79). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява № 48494/06, § 33-38).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 просив визнати його батьківство щодо малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі судового рішення. У той же час він просив виключити оспорені відомості про батька з актового запису про народження дитини, залучивши до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволення позову з посиланням на відсутність права на визнання батьківства на підставі статті 128 СК України, однак не зазначив ефективний спосіб захисту прав позивача на приватне життя, фактично позбавив ОСОБА_1 права на доступ до правосуддя. Такий підхід не узгоджується із гарантіями, передбаченими статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що позов ймовірного біологічного батька про оспорювання батьківства іншого чоловіка і визнання його батьківства підлягає розгляду судом по суті. У такий спосіб національні суди мають можливість належним чином встановити чи було порушено право позивача на приватне життя, визначити найкращі інтереси дитини, оцінити баланс інтересів ймовірного батька, сім`ї та дитини. В інший спосіб біологічний батько був би позбавлений будь-якої можливості доводити правовий зв`язок між ним та дитиною.

Така позиція узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00).

З огляду на зазначені обставини, між учасниками цієї справи фактично існує спір про батьківство, ОСОБА_1 (позивач) оспорює батьківство ОСОБА_3 (відповідач), просить суд визнати його батьком дитини. Враховуючи склад учасників, характер правовідносин сторін та однорідність складу фактів, цей спір підлягає вирішенню по суті із застосуванням судом статті 129 СК України, яка регулює подібні правовідносини.

Частиною першої статті 10 СК України передбачено, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20

(пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),

від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору (схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Враховуючи те, що при вирішенні подібного спору Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26 вересня 2018 року у справі №462/659/13-ц) застосовано інший підхід щодо застосування статей 126, 128, 129, 135 СК України, виникла необхідність у відступі від висновків щодо застосування вказаних норм права та формуванні єдиної правозастосовної практики, що віднесено до компетенції Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у правовідносинах. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новобаварського районного у місті Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) про визнання батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сурін Семен Валерійович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2023 року передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович