РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2023 року

м. Рівне

Справа № 570/775/17

Провадження № 22-ц/4815/710/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання: Мороз А.В.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в місті Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Гнатущенко Ю.В, повний текст якого складений 03.04.2023 року, у справі № 570/775/17

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області, про визнання договорів дарування недійсними, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній дідусь ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся ОСОБА_6 спадкоємцями яких вони є за прав омом представлення. У період шлюбу вони збудували житловий будинок в АДРЕСА_1 , що належав їм на праві спільної сумісної власності. На підставі рішення виконкому Ровенської районної ради народних депутатів Ровенської області №336 від 11.11.1987 року було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , де власником було зазначено ОСОБА_5 .

05.11.1990 р. ОСОБА_5 подарував, а його син ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 східну частину (три кімнати, веранду, ванну, коридор, котельню) житлового будинку, льох, які належать на праві особистої власності ОСОБА_5 і знаходяться в АДРЕСА_1 . Вважають договір дарування недійсним, оскільки він не відповідає формі його укладення та посвідчений особою, яка не мала права вчиняти нотаріальні дії.

Крім того, після смерті ОСОБА_5 21.11.2003 р. державним нотаріусом Рівненської районної державної адміністрації Дацюк С.Г. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю майна ОСОБА_5 - його сину ОСОБА_3 , на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , належний померлому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, (дублікат), видане виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненської області від 06.11.2003 р. та зареєстрованого в Рівненському ОБТІ в реєстровій книзі №1 під реєстровим №134-135; грошового вкладу та зареєстровано в Електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.12.2003 р.

Позивачі вважають свідоцтво про право на спадщину недійсним, оскільки відповідач ОСОБА_3 не мав права на спадкування зазначеного в ньому частини будинку в цілому, оскільки будинок не належав на праві власності виключно ОСОБА_3 , а був спільною сумісною власністю подружжя. Частка у майні подружжя ОСОБА_6 становила частини будинку.

Крім того, не були враховані права інших спадкоємців які фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали із спадкодавцем на день його смерті. Вважають, що ОСОБА_3 не вступив у шестимісячний строк в управління спадковим майном після смерті свого батька так як постійно проживав за іншою адресою.

Враховуючи, що до ОСОБА_3 в порядку спадкування незаконно перейшло право власності на частину спірного будинку, тому договір дарування ОСОБА_4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 від 22.09.2004 року є недійсним.

Просили суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області про визнання недійсним договору дарування частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , укладеного від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 від 11.11.1990 р. №52, посвідченого виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівенського району; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВА №153136 від 21.11.2003 р., виданого на ім`я ОСОБА_3 Рівненською державною нотаріальною конторою; визнання недійсним договору дарування від 22.09.2004 р., укладеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 та посвідченого державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. - відмовлено.

Не погодившись з означеним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у визнанні договору дарування від 05.11.1990 року, з підстав обрання неналежного способу захисту, суд не врахував що позивачі на день розгляду справи позбавлені можливості вчиняти будь-які дії щодо витребування майна, оскільки не є власниками, а є спадкоємцями які прийняли спадщину однак позбавлені можливості набути право власності на спадкове майно.

Вказує, що після смерті ОСОБА_5 у 2000 році спадщина відкрилась на частину будинку по АДРЕСА_1 , а інша частина належала його дружині ОСОБА_6 як частка у спільній сумісній власності подружжя. Вважає, що заява ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини немає юридичної сили, оскільки подана нею після спливу шести місяців з моменту відкриття спадщини.

Вказує на безпідставність висновку суду проте, що про порушення свого права позивачі могли дізналась у 2003 році, оскільки про порушення свого права їм стало відомо лише у листопаді 2016 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

18.06.1950 р. Виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », актовий запис 13.

Установлено, що спірний житловий будинок був збудований під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в 1974 році, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. Дану обставину сторони не заперечують.

20.11.1987 р. ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , де власником було зазначено ОСОБА_5 .

05.11.1990 р. ОСОБА_5 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_6 , подарував, а його син ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 східну частину (три кімнати, веранду, ванну, коридор, котельню) житлового будинку, льох, які належать на праві особистої власності ОСОБА_5 і знаходяться в АДРЕСА_1 розташовані на земельній ділянці розміром 0,07 га, закріплені за Шпанівським бурякорадгоспом. будинку, крита залізом, цегляна, 1974 року забудови. частина будинку належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, видане Ровенським рай виконкомом 20.11.1987 року. Вказаний договір нотаріально посвідчений у виконавчому комітеті Шпанівської сільської Ради депутатів трудящих Ровенського району Ровенської області 11.11.1990, (а.с.98, 99 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є дружина ОСОБА_6 , син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_9 , а також позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (неповнолітні онуки), у зв`язку з тим, що їх мати ОСОБА_11 померла в 1999 році.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 у заяві до Рівненської районної державної нотаріальної контори повідомила, що їй було відомо про відкриття спадщини залишеної після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шестимісячний строк, встановлений законом для прийняття спадщини вона пропустила і не бажає ставити питання про його продовження через судові органи. Простить вважати її як не прийнявшого спадщину. Вказана заява посвідчена 13.10.2000 р. секретарем виконавчого комітету Шпанівської сільської ради Орленко М.І. (а.с.152 т.2).

17.11.2003 року ОСОБА_6 подала аналогічну заяву. Крім того, вказала що не претендує на видачу свідоцтва про право власності на майно подружжя, житловий будинок є особистою власністю померлого (а.с. 154 т.1; а.с.57 зворот т.2; а.с.94 т.2).

21.11.2003 року державним нотаріусом Рівненської районної державної адміністрації Дацюк С.Г. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №2-1763 (спадкова справа №634) спадкоємцю майна ОСОБА_5 - його сину ОСОБА_3 , котрий мешкає в АДРЕСА_2 , на спадкове майно, яке складається з:

- 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , належний померлому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, (дублікат), видане виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненської області від 06.11.2003 р. та зареєстрованого в Рівненському ОБТІ в реєстровій книзі №1 під реєстровим №134-135;

- грошового вкладу; та зареєстровано в Електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.12.2003 р. (а.с.21, 144, 146, 157 т.1).

22.09.2004 р. ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 частину житлового будинку,що розташований в АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Рівненської РДНК Дацюк С.Г. та зареєстрований в реєстрі №2-та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.09.2004 р. 1319, яким (а.с.22, 140 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 (а.с.15 зворот, 121 т.1)

Спадкоємцями за законом після її смерті є діти ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та онуки за правом представлення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини також поширюється дія норм ЦК Української РСР та КпШС УРСР.

Відповідно до статті 22 КпШС УРСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Статтею 16 Закону України «Про власність», чинного на час будівництва спірного будинку, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що кошти подружжя, як і інше майно, набуте у шлюбі, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.

При цьому реєстрація права власності на весь об`єкт нерухомого майна на одного із подружжя не має значення, оскільки не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.

У відповідно до ст.23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Відповідно до статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Статтею 244, 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору дарування житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

За правилами статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно зі статтею 14 Закону Української РСР від 25 грудня 1974 року № 3377-VІІІ «Про державний нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень виконавчих комітетів міських, селищних, сільських Рад народних депутатів у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, належало право посвідчувати угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних житлових будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном.

Статтею 2 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських Рад народних депутатів трудящих вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради трудящих покладено вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Тобто, до вказаних правовідносин підлягає застосуванню положення Цивільного кодексу УРСР (1963 року) (далі - ЦК УРСР (1963 року)).

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 75 ЦК УРСР (1963 року) передбачено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

За вимогами статті 76 ЦК УРСР (1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться у 76 ЦК УРСР (1963 року), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Тобто позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Убачається, що при укладенні договору дарування частини житлового будинку, що належав подружжю на праві спільної сумісної власності, не було додержано нотаріальної форми його посвідчення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що станом на 1990 рік на заступника голови ради ОСОБА_13 рішенням виконавчого комітету відповідної ради трудящих було покладено вчинення нотаріальних дій. Таким чином в силу вимог ст.47 ЦК УРСР такий договір є недійсним.

Крім того, встановлено, що для укладеного договору дарування частка ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності подружжя не визначалася та в натурі не виділялася.

Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині.

Разом з тим, вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 05.11.1990 року недійсним не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском ними строку позовної давності звернення до суду з відповідним позовом, з огляду на те, що 16.09.2003 року ОСОБА_2 отримала Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №1489380 з якого вбачається, що власниками домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності від 20.11.1987 р., посвідченого виконавчим комітетом Рівненської районної ради та ОСОБА_3 на підставі договору дарування №52 від 11.11.1990 р., посвідченого виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради. (а.с.177 т.1).

Тобто вчиняючи вказані дії, позивачі могли дізнатися про наявність оспорюваних ними правочину, проявивши відповідну зацікавленість шляхом витребування необхідної інформації та пред`явити свої вимоги до ОСОБА_3 в межах строку позовної давності, проте не зробили цього, а з позовом до суду звернулися лише у лютому 2017 року.

Будь-яких поважних причин пропуску строку з вересня 2003-2004 року судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Щодо вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.11.2003 року, видане на ім`я ОСОБА_3 .

Убачається, що спірний житловий будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності у рівних частках, оскільки відповідач факту спільності майна батьків не заперечував і не надав доказів на підтвердження набуття спірного нерухомого майна за особисті кошти одного з подружжя.

Ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя не визначалися та в натурі не виділялися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. На день відкриття спадщини будь-якого нерухомого майна яке належало йому на праві особистої власності не було, оскільки за життя ОСОБА_5 , за згодою дружини, належну йому у праві спільної сумісної власності подружжя частину будинку подарував своєму синові ОСОБА_3 .

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже, для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Таким чином отримання подружжям, який пережив іншого, свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні є його правом, а не обов`язком. Юридична природа цієї дії (видача свідоцтва про право на частку у спільному майні) полягає у визначенні розміру частки (часток) співвласників у спільному сумісному майні, а не у вирішенні питання про припинення права одного із співвласників на його частку.

Отже, та обставина, що ОСОБА_6 відмовилася від виділу частки в спільному майні подружжя, не означає відмову від її частки у цьому майні.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення дій, ОСОБА_6 , які свідчать про відмову від права власності у праві спільної сумісної власності подружжя на 1/2 частку житлового будинку на підставі статті 347 ЦК України.

Таким чином, 1/2 частка житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , на яку видано свідоцтво про право власності за законом на ім`я ОСОБА_3 , належала на праві власності ОСОБА_6 як частка у спільній сумісній власності. А тому зазначена частка житлового будинку не входить до складу спадщини що відкривалась після смерті ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що під час видачі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_3 порушено положення пункту 128 глави 4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній на момент оформлення нотаріусом права на спадщину.

У нотаріуса не було правових підстав видавати свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння, оскільки зазначене майно не входило у спадкову масу після смерті ОСОБА_5 , а спадщина на вказану частину, як частку у спільній сумісній власності, відкрилась лише після смерті ОСОБА_6 у 2016 році.

Доводи відповідача про те, що позивачі пропустили позовну давність щодо цих позовних вимог, є безпідставними, оскільки будь-які докази на підтвердження того, що позивачі дізнались або повинні були дізнатись про порушення свого права раніше аніж 2016 рік матеріали справи не містять.

Навпаки, убачається, що позивачі після смерті ОСОБА_5 будучи неповнолітніми не припиняли користування спірним будинком, проживали в ньому разом із спадкодавцями що не заперечувалося сторонами спору, між сторонами до 2016 року не виникало спору з цього приводу. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не могли бути обізнаними щодо отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Установивши, що оскаржене свідоцтво про право на спадщину, порушує право позивачів як спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 , апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину у цілому.

Разом з тим, не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання договору дарування від 22.09.2004 року недійсним, оскільки є передчасний.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практики його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального та процесуального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, підлягають відшкодуванню ОСОБА_3 на користь позивачів пропорційно задоволеним вимогам. Позов задоволено в частині однієї немайнової вимоги.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 березня 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області про визнання недійсним договорів дарування частини будинковолодіння розташованого по АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВА №153136 від 21.11.2003 р., виданого державним нотаріусом Рівненської районної державної адміністрації Дацюк С.Г. на ім`я ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1600 грн. судового збору понесеного у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 вересня 2023 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.