ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

04 вересня 2023 рокусправа № 380/16552/23

                                                                                                              місто Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду А.Г. Гулик, розглянувши питання про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ 00034039, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Володимирська,26, в якій  просить суд:

- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на січень 2023 року із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 для перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на січень 2023 року відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в якій на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” вказати розміри посадового окладу та окладу за військове звання, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які встановлені на 01.01.2023 за посадою, аналогічною на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2023.

Ухвалою від 24.07.2023 суддя відкрив провадження у справі, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області.

Ухвалою від 04.08.2023 суддя залишив позовну заяву без руху.

22.08.2023 до суду від представника позивача надійшла заява (пояснення) по суті ухвали про залишення позовної заяви без руху. У вказаній заяві представник позивача наполягає на тому, що строк звернення до суду позивачем не порушено, адже такий необхідно обраховувати з 01.02.2023 (дати проведення перерахунку пенсії), а не з 01.01.2023.

У вказаній заяві позивач наводить правові позиції Європейського Суду з прав людини щодо належного урядування, верховенства права, якості закону та правові висновки Верховного Суду щодо пенсійного забезпечення.

Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом, суд вважає, що такі не можуть бути визнані поважними, виходячи з такого.

Суддя акцентує увагу на тому, що питання строків звернення особи до суду з наведеними вимогами було розглянуте та вирішено Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22, висновки якого судом викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Щодо решти посилань позивача, суд зазначає таке.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним” (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права” (рішення у справах “Bellet v. France” та “Nunes Dias v. Portugal”).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі “Perez de Rada Cavanilles v. Spain”).

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що “надмірний формалізм” може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах “Zubac v. Croatia”, “Beles and Others v. the Czech Republic”, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France”, № 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ. Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.

Запроваджений в КАС України інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.

Крім того, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

У деяких рішеннях ЄСПЛ наголошується, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин; при цьому, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.” проти Іспанії”, п. 109 ).

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії”, п. 34).

Підсумовуючи викладене, у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку взагалі не наведені обставини в розумінні КАС України, а лише нормативні висновки Верховного Суду, національного законодавства та ЄСПЛ, що не є підставами для поновлення строку звернення до суду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Позивачем на підтвердження зазначених обставин належних та відповідних доказів не надано.

Суд звертає увагу, що позовні вимоги за цим позовом спрямовані до Адміністрації Державної прикордонної служби України та стосуються відмови у підготовці та наданні довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, а не нарахування та виплати пенсії.

У Рішенні по справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” від 25.01.2000 Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а тому не реалізація цього права є наслідком його власної поведінки.

Виходячи з висновків Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22 (реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача), суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку на звернення до суду.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

За таких обставин, суддя відхиляє наведені представником позивача аргументи щодо того, що строк звернення до суду з позовом у цій справі необхідно обраховувати з 01.02.2023 (дати виникнення права на перерахунок пенсії), а не з 01.01.2023 (дати виникнення права на отримання довідки), як зазначено у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22.

Суд повторно звертає увагу, що позовні вимоги за цим позовом спрямовані до Адміністрації Державної прикордонної служби України та стосуються відмови у підготовці та наданні довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, а не нарахування та виплати пенсії.

Виходячи з повідомлених позивачем обставин спору, про порушення свого права на визначення розміру грошового забезпечення з метою обчислення (перерахунку) пенсії він мав довідатись 1 січня відповідного року, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22.

У свою чергу, із цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 07.07.2023, тобто після спливу шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 7 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 згаданого Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Враховуючи наведене, позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії необхідно залишити без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 243, 248 КАС України, суддя

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Суддя                                                                                      А.Г. Гулик