Справа № 11а-341/2010 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія ч.2 ст. 186 КК України Доповідач: Вовк А.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2010 року травня 21 дня Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого – Пайонкевича Т.Т.,

суддів – Вовка А.С., Макарова Ю.М.,

з участю прокурора – Шахрайчук Н.І.,

засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальну справу за апеляціями захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відповідно, а також апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком:

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не військовозобов’язаного,одруженого,непрацюючого, згідно ст.89 КК України не має судимості,

заcуджено за ч.2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, українця,зсередньоюосвітою,невійськовозобов’язаного, не одруженого, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, не працюючого,згідност.89ККнемаєсудимості,

заcуджено за ч.2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

Міру запобіжного заходу щодо засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_2 – підписку про невиїзд змінено в залі суду на тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 рахувати з 02.02. 2010 року.

Стягнуто з ОСОБА_5 в користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВСУ у Львівській області на розрахунковий рахунок УДК у Львівській області № 35221003000808, МФО 825014, ДРПОУ 25575150 – 150 (сто п’ятдесят) грн. 24 коп. судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВСУ у Львівській області на розрахунковий рахунок УДК у Львівській області № 35221003000808, МФО 825014, ЄДРПОУ 25575150 – 150 (сто п’ятдесят) грн. 24 коп. судових витрат.

Речовий доказ – мобільний телефон марки «Самсунг – Є200», що переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_6, залишити за належністю.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_2 визнанні винними та засуджені за те, що 28 січня 2009 року, близько 21.30 год. у м. Миколаєві Львівської області на перехресті вулиць Просвіти – Загуменна, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого ОСОБА_7, що проявилося у триманні останнього за руки і натягуванні на його голову шапки, після чого вони нанесли йому п’ять ударів рукою в область обличчя, а з кишені куртки відкрито викрали мобільний телефон марки «Самсунг – Є200», вартістю 520 грн., стартовий пакет мобільного оператора «Лайф», вартістю 35 грн., на рахунку якого було 32 грн., картку пам’яті (флешка), вартістю 75 грн., записник вартістю 3 грн., гроші в сумі 150 грн., купюрами 50 грн., чим спричинили потерпілому фізичну біль та матеріальну шкоду на суму 815 грн.

В апеляційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 просить вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року скасувати за недоведеністю вини підзахисного у скоєнні вказаного злочину. В обґрунтування поданої апеляції, захисник засудженого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 покликається на те, що ніякого мобільного телефону в ОСОБА_7 засуджений ОСОБА_2 не забирав, тілесних ушкоджень йому не наносив. Крім того, зазначив, що потерпілий по справі ОСОБА_7 показав, що він не може конкретно сказати, хто забирав в нього мобільний телефон та наносив удари, оскільки невідомі натягнули йому на очі шапку та на вулиці було темно, а при судово-медичному освідуванні ОСОБА_7 ніяких тілесних ушкоджень в нього виявлено не було.

В апеляційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 просить вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року скасувати у зв’язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 складу злочину. Крім того, зазначає, що ні попереднім, ні судовим слідством не доведено факту нанесення саме засудженими потерпілому ОСОБА_7 п’ять ударів рукою по обличчю. Водночас, з акту судово-медичного дослідження ОСОБА_7 за № 19/09 від 06.02.2009 року вбачається, що ніяких пошкоджень в останнього не виявлено. Вказане свідчить про те, що потерпілого ніхто не бив, ні по обличчю, ні по голові. Також, не доведеною є і та обставина, що засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 діяли за попередньою змовою. Це не підтверджується ні показами самих засуджених, ні показами потерпілого.

Засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляції просить скасувати вирок відносно нього, рахує, що справа судом розглянута однобічно, з позиції обвинувачення, не враховані докази, які спростовують його винність у вчиненні злочину.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_2 на підтримку поданих апеляцій, думку прокурора про залишення вироку суду першої інстанції без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляції захисників, засудженого не підлягають до задоволення.

Місцевий суд, всупереч доводам апелянтів, повно, всебічно та об’єктивно розглянув усі докази з позиції достовірності та допустимості і оцінив їх в сукупності, правильно кваліфікувавши дії засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України відповідно.

Покликання в апеляціях на те, що слідством не здобуто переконливих доказів вини ОСОБА_5С та ОСОБА_2 у вчиненні згаданого злочину є безпідставним та необґрунтованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з’явлень з зізнаням ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с. 6 та а.с. 8) відповідно, засуджені зазначили, що 28.01.2009 року, під час бійки з потерпілим, відкрито заволоділи мобільним телефоном останнього, який в подальшому був проданий гр-н ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Водначас, вказівка скаржників на те, що судом залишилася недоведеною та обставина, що засудженні діяли за попередньою змовою, спростовується погодженими, груповими діями засуджених, які були спрямовані на заволодіння майном потерпілого. При цьому, така попередня змова виникла між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в момент, коли потерпілий знаходився у стані алкогольного сп’яніння і перебував у безлюдному місці.

Крім того, незважаючи на невизнання засудженими ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вини в інкримінованому їм злочині, вина засуджених доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-заявою потерпілого ОСОБА_8 від 04.02.2009 року (а.с. 2);

-актом судово-медичного дослідження №19 від 06.02.2009 року, з якого вбачається, що при освідуванні ОСОБА_7 яких - небудь ушкоджень не виявлено, однак він скаржився на болі в місцях ударів (а.с. 5);

-заявами про з’явлення з зізнанням ОСОБА_5С та ОСОБА_2 від 04.02.2009 року (а.с. 6; а.с. 8 відповідно);

-протоколом огляду речових доказів від 12.02.2009 року (а.с.14);

-протоколом відтворення обстановки та обставин події від 12.02.2009 року, під час проведення якого потерпілий ОСОБА_7 показав як саме і де, відносно нього було вчинено грабіж (а.с. 18);

-протоколом ставки віч-на-віч від 17.02.2009 року, проведеної між потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_5, а також потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с. 50);

Показання потерпілого по справі були послідовними, узгоджуються з іншими доказами по справі, а показання засуджених давались для ухилення від покарання, суперечливі, тому суд першої інстанції правильно відхилив показання засуджених, а в основу вироку поклав показання потерпілого та інші докази, якими спростовані показання засуджених.

Суд першої інстанції при призначенні покарання засудженим ОСОБА_5 та ОСОБА_2, виходячи з вимог ст. 65 КК України, реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, (постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 із змінами від 10 грудня 2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»), підставно прийшов до переконання про призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

Колегія суддів вважає, що покарання засудженим призначено у відповідності до вимог ст. ст. 65,66,67 КК України, є необхідне та достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів і не вбачає підстав для зміни міри покарання.

Керуючись ст. ст. 365, 366,367 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 2 лютого 2010 року залишити без зміни, а апеляції захисників ОСОБА_3, та ОСОБА_4 в інтересах засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та апеляцію ОСОБА_2 без задоволення.

Дана ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку та на неї може бути внесене касаційне подання до Верховного Суду України протягом шести місяців.

Головуючий:

Судді: