ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року Справа № 924/1172/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Недокус В.І., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року (повний текст складено 15.05.2023) у справі № 924/1172/18 (суддя Виноградова В.В.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація"

про стягнення 122 155 928,98 грн

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року у справі №924/1172/18 в задоволенні заяви ТОВ "Кан трейд інновація" (від 25.04.2023) про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ТОВ "Кан трейд інновація" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задоволити повністю.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18 задоволено позов акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" про стягнення 122155928,98 грн, з яких 53283704,76 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн пені.

Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 53283704,76 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн пені, 616700,00 грн витрат зі сплати судового збору.

13.06.2019 на виконання рішення видано відповідний наказ.

26 квітня 2023 року на адресу суду в порядку ст.328 ГПК України надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині: стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 грн; стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 53283704,76 грн; стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 9376822,86 гривні (з урахуванням заяви про зміни до заяви від 08.05.2023)

Вказана заява мотивована суттєвою зміною обставин, що виникли після прийняття рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18 та видачі наказу на його виконання.

Так, заявник зазначає, що 26.10.2020 АТ КБ "Приватбанк" в односторонньому порядку розірвало договір лізингу і ТОВ "Кан трейд інновація" за актами приймання-передачі від 16-17.11.2020 повернуло об`єкт лізингу. Вважає, що з огляду на положення ст. ст. 1, 2, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 628, 653, 655, 692, 693 ЦК України, змішану правову природу договору лізингу (поєднання договорів оренди та купівлі-продажу) розірвання договору лізингу призвело до припинення зобов`язання заявника зі сплати лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу як попередньої оплати, присудженої рішенням у справі на суму 53283704,76 грн, та до виникнення у заявника права на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу як попередньої оплати на суму 16084885,82 грн. Обґрунтованими вважає лише лізингові платежі, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно в якості орендної плати за користування об`єктом лізингу.

Заявник вказує, що відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України направив АТ КБ "Приватбанк" вимогу №1 від 04.02.2023, в якій просив повернути лізингові платежі на суму 16084885,82 грн, 7-денний строк виконання якої сплинув 12.02.2023. Враховуючи те, що вказана вимога не була задоволена, заявник 13.02.2023 за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог №2 частково зменшив свої зобов`язання перед АТ КБ "Приватбанк" по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном на суму 16084885,82 грн, з огляду на що відповідний обов`язок заявника припинився. В обґрунтування наведеного також посилається на положення ст.ст. 202, 204, 601, 602 ЦК України.

Крім того, враховуючи, що до складу пені в сумі 18130325,14 грн, що зазначена в наказі суду, входить і пеня за прострочення заборгованості зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна, а з підстав, зазначених вище, цей вид заборгованості є припиненим, вважає, що і пеня як додаткове та похідне від основного зобов`язання (ст.ст. 546, 549 ЦК України) є також припиненим, а саме на суму 9376822,86 грн за підрахунком заявника.

Місцевий господарський суд, розглянувши подану відповідачем заяву, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.18, ст.326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

За приписами ч.ч. 1,2 ст.328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло підстав, з яких виконавчий документ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов`язується саме з відсутністю у боржника обов`язку сплатити борг за таким виконавчим документом у зв`язку з тим, що його видано помилково, або у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №755/15479/15-ц, від 13.03.2019 у справі №755/388/15-ц).

Сутність процедури визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність дослідження питань щодо наявності чи відсутності обов`язку виконання судового рішення.

У заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач (заявник) посилається на припинення своїх зобов`язань в частині сплати позивачу присудженої до стягнення рішенням суду у справі №924/1172/18 заборгованості зі сплати лізингових платежів у рахунок сплати вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 в сумі 53283704,76 грн та в частині уже сплачених лізингових платежів в сумі 16084885,82 грн, які підлягають поверненню. Припинення зобов`язання зі сплати 53283704,76 грн лізингових платежів та виникнення права на повернення уже сплачених лізингових платежів в сумі 16084885,82 грн обгрунтовує розірванням договору лізингу та поверненням позивачу об`єкта лізингу, посилаючись при цьому на положення ст.653 ЦК України щодо припинення зобов`язань сторін у разі розірвання договору, ст.693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у власність товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2016 між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4К16040ЛИ (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння і користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Пунктами 2.3.2, 6.2.11 договору, додатком №2 до договору (зі змінами) передбачені обов`язки лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема відсоткову винагороду за користування майном, лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); пунктом 7.1 договору передбачена сплата пені у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород.

Згідно з п. 9.1 договору строк його дії встановлений по 25.06.2026 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 05.08.2016).

На виконання договору позивач передав відповідачу в платне володіння та користування нерухоме майно (об`єкт лізингу), що підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.07.2016 №1 (додаток №3 до договору).

При цьому, в п.5.1.8 договору сторони погодили, що банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови банку від договору договір є розірваним з дати, зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Лізингоодоржувач має право повернути майно банку без придбання його у власність за умови сплати за графіком лізингових платежів, винагород за договором, неустойки у формі штрафу за договором (п. 6.1.2 договору).

Згідно з п.6.2.4 договору лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Пунктом 7.13 договору, яким врегульовано відносини сторін у випадку настання обставин непереборної сили, також передбачено, що лізингодавець може прийняти рішення про вилучення предмета лізингу, а лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу протягом 15 днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому всі раніше сплачені лізингоодержувачем щомісячні платежі не підлягають поверненню.

У п.8.2.3 договору зазначено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 днів, порушення строків сплати винагород за договором.

Відповідно до п.8.3 договору, у випадку розірвання цього договору майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому, для розірвання цього договору договорів про внесення змін сторони не укладають (п.8.4 договору).

Так, 07.10.2020 позивачем було направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору лізингу, в якому з огляду на наявність станом на 07.10.2020 простроченої понад 30 днів заборгованості за договором №4К16040ЛИ від 01.07.2016 в сумі 330198002,41 грн та керуючись пп. 8.2.3 п. 8.2, п. 8.4 розділу 8 договору, повідомлено про розірвання договору з 26.10.2020. Також позивач вимагав у встановлений термін (26.10.2020) сплатити заборгованість та повернути майно за актом прийому-передачі.

Згідно актів прийому-передачі від 16.11.2020 та від 17.11.2020 до договору №4К16040ЛИ від 01.07.2016 лізингоодержувач передав, а банк прийняв на праві власності відповідне нерухоме майно. Акти містять відмітки про передання майна у повному обсязі, скріплені підписами представників сторін та відтисками печаток.

В подальшому, 04.02.2023 відповідач звернувся до позивача з вимогою №1, в якій, посилаючись на те, що лізингові платежі на суму 16084885,82 грн сплачені відповідачем як частина відшкодування вартості предмета лізингу за договором №4К16040ЛИ від 01.07.2016, є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), а розірвання договору лізингу припиняє обов`язок відповідача на сплату цих платежів, заявив про своє право на повернення сплачених лізингових платежів на вказану суму як попередню оплату за неотримане майно. На підставі ч.2 ст.693 ЦК України, ч.2 ст.530 ЦК України просив позивача в семиденний строк з моменту отримання листа повернути сплачені відповідачем лізингові платежі на суму 16084885,82 гривні.

Вказана вимога направлена позивачу на його електронну адресу help@pb.ua, що узгоджується з положеннями п.п. 2, 6, 7, 9 угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 20.10.2015, укладеної між сторонами.

14.02.2023 відповідачем на поштову та електронну адреси позивача направлено заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 13.02.2023 №2, в якій вказується, що за даними ТОВ "Кан трейд інновація" між сторонами за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 (на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18, наказу про примусове виконання рішення №924/1172/18 від 13.06.2019 та вимоги ТОВ "Кан трейд інновація" №1 від 04.02.2023 між інших є наступні взаємні зобов`язання між собою, строк виконання яких настав: 1) грошові зобов`язання ТОВ "Кан трейд інновація" перед АТ КБ "Приватбанк" на суму 50741899,08 грн по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном; 2) грошові зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "Кан трейд інновація" на суму 16084885,82 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об`єкту лізингу. Керуючись ст.601 ЦК України ТОВ "Кан трейд інновація" повідомило позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 16084885,82 грн за наступними договірними зобов`язаннями: 1) грошові зобов`язання ТОВ "Кан трейд інновація" перед АТ КБ "Приватбанк" у розмірі 16084885,82 грн по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном; 2) грошові зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "Кан трейд інновація" на суму 16084885,82 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу. У заяві заявник вказав, що за цією заявою на дату її складання взаємні зобов`язання сторін за вищенаведеними зобов`язаннями за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 між сторонами та на суми, зазначені в цій заяві, вважаються припиненими. Ця заява не стосується інших грошових зобов`язань сторін за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 та на суми, які не підлягають зарахуванню за цією заявою.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції, чинній на час укладення договору), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з приписами статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частинами першою-другою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.

На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України передбачено, що зобов`язання сторін припиняються у разі розірвання договору. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу (п.п. 6.1.2, 6.2.4, 8.3, 7.13), волевиявленням сторін узгоджено, що у випадку розірвання договору або повернення майна позивачу (вилучення) відповідач не вправі вимагати виконаного ним за договором, натомість зобов`язаний сплатити існуючу на дату розірвання заборгованість по лізингових платежах.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищенаведені умови договору щодо прав та обов`язків сторін у випадку розірвання договору є чинними, не визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Таким чином, умовами договору на відповідача покладено обов`язок при розірванні договору сплатити усі належні з нього платежі та не передбачено права відповідача у випадку розірвання договору вимагати повернення сплачених коштів.

Аналізуючи чинне законодавство на наявність норм, які би передбачали право сторони договору вимагати повернення того, що було виконано нею до моменту розірвання договору, судом враховується, що відповідно до ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції, чинній як на момент укладення договору, так і на момент його розірвання) лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

З наведеного слідує, що лізингоодержувач мав право вимагати повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю, лише у випадку односторонньої відмови самого лізингоодержувача від договору лізингу та за умови прострочення передачі предмета лізингу лізингодавцем.

Доказів у підтвердження фактів прострочення передачі предмета лізингу позивачем, відмови відповідача від договору лізингу з огляду на таке прострочення матеріали справи не містять.

Наявності інших умов договору або законодавчих норм, які би передбачали право відповідача вимагати від позивача повернення виконаного за договором, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом встановлено не було.

Разом з тим, відповідач у контексті ч.4 ст.653 ЦК України посилається на положення ч.2 ст.693 ЦК України як на такі, що містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у власність товару.

Так, відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З наведених норм слідує, що виникнення права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у власність товару не є безумовним, а залежить від виконання свого обов`язку самим покупцем, а саме: здійснення оплати в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду щодо порядку застосування положень ч.2 ст.693 ЦК України, викладеною у постановах від 09.03.2023 у справі №910/5041/22, від 14.12.2021 у справі №910/18796/19, від 25.11.2021 у справі №910/15963/20, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, і який підлягає застосуванню до спірних правовідносин в частині договору купівлі-продажу як складової частини укладеного між сторонами договору лізингу згідно зі ст.236 ГПК України.

Так, Верховний Суд вказав, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

У той же час, з огляду на обставини справи, позивач не може вважатись таким, що порушив свої зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. Навпаки, обставини справи свідчать про неналежне виконання зі сплати лізингових платежів як частини вартості майна саме відповідачем.

При цьому, згідно з ч.1 ст.693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу, частина 4 якої встановлює, що якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Підтвердженням вищенаведеного підходу до врахування обставин виконання своїх зобов`язань самим лізингоодержувачем слугують і положення ч.7 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг" (у чинній редакції), якими законодавець врегулював питання щодо наслідків відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, а саме: лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

Отже, станом на момент звернення відповідача до позивача із вимогою №1 від 04.02.2023 щодо повернення сплачених лізингових платежів та на момент розгляду заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у відповідній частині, законодавець не передбачив права останнього на повернення сплачених лізингових платежів у випадку розірвання договору фінансового лізингу лізингодавцем.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем не доведено існування ані умов договору, ані законодавчих норм, які би надавали йому право на повернення виконаного за договором лізингу відповідно до ст.ст. 653, 693 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Разом з тим, висновки відповідача про припинення його обов`язку зі сплати стягнутої рішенням суду 53283704,76 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна та наявності у нього права вимагати повернення сплачених лізингових платежів в сумі 16084885,82 грн не знайшли свого підтвердження і спростовуються волевиявленням сторін договору, викладеними вище нормами законодавства, обов`язковістю виконання судового рішення відповідно до вимог ст.129-1 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст.18, ст.326 ГПК України.

Щодо доводів відповідача про зарахування зустрічних позовних вимог в сумі 16084885,82 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.5 ст.202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні положення закріплені також частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19).

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.

У постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд уточнив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №910/9397/20 зауважив про неодноразове зазначення ним про те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання. Однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

Разом з тим, як із вищенаведених обставин щодо недоведення існування обов`язку позивача повернути відповідачу виконане за договором, так і з наданих позивачем заперечень щодо існування такого обов`язку та можливості зарахування зустрічних однорідних вимог, слідує, що необхідна сукупність умов зарахування зустрічних однорідних вимог відсутня, тому обов`язок щодо виконання наказу, виданого у справі №924/1172/18 у частині оплати 16084885,82 грн заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном не припинився. Вказані вище обставини свідчать і про те, що обов`язок позивача з повернення сплачених лізингових платежів як оплати частини вартості об`єкту лізингу не є безспірним щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язання.

Грошові зобов`язання Банку перед відповідачем саме в розмірі 16084885,82 грн підлягають встановленню та доказуванню у визначеному законодавством порядку, оскільки вимога щодо заборгованості може бути об`єктом зарахування за статтею 601 Цивільного кодексу України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності.

При цьому, колегією суддів береться до уваги відсутність доказів, які би підтверджували припинення обов`язку відповідача зі сплати відсоткової винагороди саме у розмірі 16084885,82 грн, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи, відображених як у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18, так і доданих відповідачем до заяви платіжних доручень, останнім сплачено на користь позивача всього 15996645,82 грн лізингових платежів у рахунок вартості об`єкту лізингу (т.3, а.с. 49-65).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення у відповідача обов`язку зі сплати як 53283704,76 грн простроченої заборгованості з лізингових платежів у рахунок вартості майна, так і простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 грн згідно з наказом Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019.

Щодо доводів заявника про припинення зобов`язання зі сплати пені за прострочення заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна у розмірі 9376822,86 грн (за підрахунком відповідача), то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для нарахування та стягнення пені є факт невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (порушення зобов`язання).

Судом береться до уваги, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18 встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку зі сплати передбачених договором платежів у встановлений строк, з огляду на що з відповідача стягнуто 18130325,14 грн пені. Зазначений факт, як підстава для нарахування та стягнення пені, сторонами не спростований; при цьому навіть із припиненням зобов`язань відповідача, зокрема щодо сплати лізингових платежів у рахунок вартості об`єкту лізингу, вказаний факт не перестає існувати.

Посилання скаржника на похідний характер пені від основного зобов`язання колегією суддів до уваги не береться, оскільки станом на час ухвалення рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18 існувало як відповідне основне зобов`язання, так і факт його порушення, що і стало підставою для стягнення пені та виникнення у відповідача обов`язку з її сплати.

Враховуючи викладене та зважаючи на недоведення підстав для припинення зобов`язання відповідача зі сплати заборгованості за лізинговими платежами в сумі 53283704,76 грн, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для припинення зобов`язання зі сплати пені в сумі 9376822,86 грн, що припадає на зобов`язання зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості об`єкту лізингу та, відповідно, відсутність підстав для визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18 в цій частині таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що заявником/скаржником не надано доказів, які б підтверджували виникнення заборгованості Банку з повернення сплачених лізингових платежів як сплати частини вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу. Твердження скаржника про розірвання договору, повернення Банку об`єкта лізингу, звернення із відповідною вимогою та зміст самої вимоги не є належними та допустимими доказами в обґрунтування часткового припинення зобов`язання, як це передбачено статтями 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, заявником не доведено обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку відповідача виконувати наказ Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18 в частині сплати 53283704,76 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 16084885,82 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 9376822,86 грн пені, як і не наведено процесуально-правових підстав для визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18 таким, що не підлягає виконанню у відповідній частині, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18 в частині стягнення 53283704,76 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 16084885,82 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 9376822,86 грн пені таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року у справі №924/1172/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "05" вересня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.