Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 161/15539/22

провадження № 61-9147св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Волинський національний університет імені Лесі Українки,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинського національного університету імені Лесі Українки про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним і скасувати наказ ректора Волинського національного університету імені Лесі Українки (далі - Університет) від 23 вересня 2022 року № 278/к про її звільнення; поновити на посаді методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки Університету з дати звільнення; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 07 жовтня 2005 року її призначено на посаду соціолога науково-методичного відділу бібліотеки Університету. 01 червня 2020 року позивача переведено на посаду методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки. Наказом відповідача від 23 вересня 2022 року № 278/к ОСОБА_1 звільнено з посади методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки з 03 жовтня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки відповідач не виконав вимоги статті 42 КЗпП України та не врахував, що вона працює в бібліотеці університету з 2005 року, на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Крім того, з 01 вересня 2021 року вона навчається без відриву від виробництва у відокремленому структурному підрозділі закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 14 березня 2023 року позов задовольнив. Скасував наказ ректора Університету від 23 вересня 2022 року № 278/к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Поновив ОСОБА_1 на посаді методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки Університету з 03 жовтня 2022 року. Стягнув з Волинського національного університету імені Лесі Українки на користь ОСОБА_1 21 760,44 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ про звільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників є таким, що виданий з порушенням вимог закону, прав і законних інтересів позивача, адже відповідач не запропонував позивачу усіх наявних посад, зокрема методиста першої категорії відділу обслуговування бібліотеки. Оскільки наявні правові підстави для поновлення позивача на роботі задоволенню підлягають і вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу Волинського національного університету імені Лесі Українки задовольнив. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована дотриманням відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 червня 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 17 травня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 569/4763/16, від 27 липня 2022 року у справі № 234/4623/20, від 16 січня 2018 року у справі № 369/6843/15; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, адже відповідач не дотримав вимог частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при її звільненні та порушив її конституційне право на працю, що є правовою підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До звільнення відповідач пропонував вакантні посади сторожа гуртожитку, сторожа навчального корпусу, сторожа навчально-лабораторного корпусу, соціолога (0,5 ставки) навчально-методичного відділу забезпечення якості вищої освіти, старшого лаборанта кафедри економіки, підприємництва та маркетингу старшого лаборанта кафедри фізичної терапії та ерготерапії; старшого лаборанта кафедри анатомії людини; лаборанта кафедри менеджменту та адміністрування; прибиральниці та сторожа. Проте вона від запропонованих вакансій відмовилась, адже бажає працювати у бібліотеці Університету, в якій згідно з новим штатним розписом від 01 липня 2022 року були вакантні нововведені бібліотечні посади, у тому числі 0,5 ставки методиста, які вона могла виконувати враховуючи кваліфікацію і професійний досвід, проте жодна з них їй не була запропонована, та на ці посади були призначені особи з нижчою ніж у неї кваліфікацією та досвідом роботи у бібліотечній справі, у тому числі і ОСОБА_2 .

Крім цього, вона мала переважне право на залишення на роботі після скорочення чисельності штату працівників бібліотеки перед окремими працівниками бібліотеки, що залишилось поза увагою відповідача і суду.

19 липня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Університету на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Посада, яку займала ОСОБА_1 була повністю скорочена, жодних інших посад методиста у структурному підрозділі бібліотеки не було, тобто скорочено повну і єдину ставку методиста категорії бібліотеки, тому її доводи про переважне право не заслуговують на увагу.На виконання статті 49-2 КЗпП України Університет неодноразово пропонував їй вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, спеціальності та досвіду роботи в Університеті, однак від них вона відмовилася.

Посада методиста відділу обслуговування бібліотеки не відповідала її кваліфікації та спеціалізації, адже у неї була відсутня спеціалізація - бібліотечна справа, оскільки диплом за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» вона отримала тільки 01 березня 2023 року, тобто після звільнення, тому ця посада не могла бути запропонованою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 07 липня 2005 року до 14 квітня 2018 року працювала на посаді соціолога науково-методичного відділу бібліотеки Університету.

15 квітня 2018 року її переведено на посаду методиста (0,5 ставки) відділу обслуговування (абонементу) бібліотеки.

01 червня 2020 року ОСОБА_1 переведено на посаду методиста (0,5 ставки) сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки Університету.

Наказом ректора Університету від 30 червня 2022 року № 131/к «Про внесення змін до штатного розпису» з метою оптимізації роботи бібліотеки, раціоналізації робочих місць працівників бібліотеки вирішено скоротити ряд посад, серед яких і посада методиста І категорії сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки.

Наказом ректора Університету від 07 липня 2022 року № 156/к «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату» визначено список осіб, яким необхідно підготовити письмові повідомлення про наступне вивільнення з пропозицією про переведення на вакантні посади (за наявності), серед яких була і позивач.

12 липня 2022 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про заплановане вивільнення, в якому зазначено, що у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників бібліотеки Університету вона попереджається про наступне звільнення з посади методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 03 жовтня 2022 року. У цьому повідомленні ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади: сторожа гуртожитку, сторожа навчального корпусу, сторожа навчально-лабораторного корпусу.

09 вересня 2022 року, коли з`явилася вакантна посада соціолога в Університеті, а саме посада соціолога (0,5 ставки) навчально-методичного відділу забезпечення якості вищої освіти, ОСОБА_1 було запропоновано її зайняти. Ця посада відповідала її кваліфікації, спеціальності та досвіду роботи в Університеті понад 12 років. Однак і від цієї пропозиції позивач відмовилась.

12 вересня 2022 року відповідач знову запропонував ОСОБА_1 вакантні посади: старшого лаборанта кафедри економіки, підприємництва та маркетингу старшого лаборанта кафедри фізичної терапії та ерготерапії; старшого лаборанта кафедри анатомії людини; лаборанта кафедри менеджменту та адміністрування; прибиральниці та сторожа. Від указаних вакансій ОСОБА_1 відмовилась.

28 вересня 2022 року роботодавець запропонував ОСОБА_1 посаду прибиральниці службових приміщень, від якої позивач також відмовилась.

Наказом ректора Університету від 23 вересня 2022 року № 278/к ОСОБА_1 звільнено з посади методиста (0,5 ставки) сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки з 03 жовтня 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

11 липня 2022 року було затверджено штатний розпис Волинського національного університету імені Лесі Українки на 2022 рік, в якому передбачена посада методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки, і який діяв у період попередження ОСОБА_1 про звільнення та до дня її звільнення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Суди встановили, що з метою оптимізації роботи бібліотеки, раціоналізації робочих місць працівників бібліотеки наказом відповідача від 30 червня 2022 року № 131/к вирішено скоротити ряд посад, серед яких і посада методиста І категорії сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20 (провадження № 61-15621св21).

Суд першої інстанції встановив, що у відповідача проведено оптимізацію робочих місць, у результаті чого скорочено ряд посад зі штатного розпису, в тому числі і посада позивача.

Оскільки посада, яку займала позивач, на підприємстві була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України.

Проте, 11 липня 2022 року затверджено штатний розпис Волинського національного університету імені Лесі Українки на 2022 рік, в якому була передбачена посада методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки, яка не була запропонована ОСОБА_1 .

Дослідивши посадову інструкцію методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки Волинського національного університету імені Лесі Українки (затверджена 19 жовтня 2020 року) та посадову інструкцію методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки Волинського національного університету імені Лесі Українки (затверджена 01 вересня 2022 року), суд першої інстанції установив, що кваліфікаційні вимоги до працівників обох посад є абсолютно ідентичними.

Враховуючи, що ОСОБА_1 займала посаду методиста сектору абонементу відділу обслуговування бібліотеки, висновок суду першої інстанції про те, що її освіта, кваліфікація та досвід роботи в повній мірі відповідали посаді методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки, тому роботодавець зобов`язаний був запропонувати ОСОБА_1 і посаду методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки, є обґрунтованим.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що для зайняття посади методиста І категорії відділу обслуговування бібліотеки потрібно мати диплом про повну або базову вищу освіту із напрямом бібліотечної справи, підвищення кваліфікації, відповідний досвід, підтверджену результатами атестації професійну компетентність, в той час як ОСОБА_1 мала тільки досвід роботи на посаді методиста сектору абонементу відділу обслуговування. Разом з тим, залишив поза увагою те, що позивач з вересня 2021 року навчалася без відриву від виробництва у відокремленому структурному підрозділі закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю інформаційна, бібліотечна та архівна справа, освітнього ступеня «магістр», а 01 березні 2023 року отримала відповідний диплом магістра.

Отже, встановивши, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, однак не виконав обов`язку запропонувати всі наявні у нього вакансії на час її звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, тому суд , з урахуванням статті 235 КЗпП України, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення районного суду, здійснив переоцінку доказів, надану судом першої інстанції, при цьому не вказав, які норми процесуального права порушив районний суд.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов