УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 227/1699/22

провадження № 51-4997ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000003444, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Білицьке, Добропільський район Донецької області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2023 рокуОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 114-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він в умовах воєнного стану, з особистих мотивів, знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , за допомогою власної комп`ютерної техніки з особистого акаунту « ОСОБА_5 » в соціальній мережі «Однокласники» 10 липня 2022 року о 14 год 37 хв, о 16 год 13 хв, о 16 год 39 хв та 14 серпня 2022 року о 13 год 10 хв поширив невстановленій особі з акаунтом « ІНФОРМАЦІЯ_2 » інформацію щодо: розташування в АДРЕСА_2 військовослужбовців Збройних Сил України; розташування біля залізничної станції « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в АДРЕСА_4 танків та РСЗВ «Град» Збройних Сил України; розташування на території ДП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » м. Родинське Донецької області військової техніки Збройних Сил України; розташування на території колишнього цементного заводу в АДРЕСА_2 військовослужбовців Збройних Сил України; переміщення з м. Павлограда Дніпропетровської області в напрямок АДРЕСА_3 двох самохідних гаубиць Збройних Сил України (відповідно). При цьому ОСОБА_5 усвідомлював, що вказана інформація може нашкодити національній безпеці України.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 червня 2023 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_5 без змін.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, внаслідок суворості, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій і призначити його підзахисному покарання із застосуванням ст. 75 КК України, з покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу та із застосуванням положень ст. 69 КК України.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги низку пом`якшуючих обставин, а саме те, що ОСОБА_5 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, не притягувався до відповідальності, працював практично все життя на шахті, де був декілька разів травмований, є пенсіонером, проживає з престарілою матір`ю, яка потребує постійного стороннього догляду, за місцем проживання характеризується позитивно. Вказані обставини, на думку сторони захисту, дають можливість пом`якшити його підзахисному покарання.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст.114-2 КК України, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Як слідує з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_5 покарання, згідно з указаними нормами закону врахував, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно класифікації злочинів, передбаченої ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. Суспільна небезпечність вчиненого ним злочину полягає в тому, що безпосереднім об`єктом злочину є національна безпека України, поширення інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, за можливості їх ідентифікації на місцевості в умовах воєнного стану створює перешкоди в механізмі, спрямованому на забезпечення безпеки держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, її обороноздатності, цілісності та недоторканності. Також суд враховує особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, пенсіонер, проживає з матір`ю 1938 року народження, що потребує постійного стороннього догляду, характеризується посередньо, раніше не судимий. При цьому, обставини, які пом`якшують покарання відповідно до положень ст. 66 КК України та обставини, які обтяжують покарання, відповідно до положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, суд вказав й про те, що не вбачає критичного ставлення обвинуваченого ОСОБА_5 до вчинених ним незаконних дій, а зазначене в судовому засіданні визнання своєї вини, розцінює як намагання пом`якшити собі покарання за скоєний злочин.

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19.

Також суд зауважив про те, що дослідивши всі обставини у сукупності із даними про особу обвинуваченого та суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, не вбачає підстав для застосування статей 69, 75 КК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в майже мінімальних межах санкції статті за якою його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, сторона захисту подала апеляційні скарги, в яких наводила доводи, зокрема, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, внаслідок суворості та безпідставне незастосування до нього статей 69, 75 КК України, які аналогічні доводам, викладеним в касаційній скарзі захисника.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду в частині призначення засудженому покарання,вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Так, апеляційний суд вказав, що міра покарання ОСОБА_5 призначена у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості злочину, який відноситься до тяжких злочинів, конкретних обставин справи, даних про його особу. При цьому суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вказав, що обставини, які обтяжують покарання відсутні.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що обставини, на які посилається в апеляційній скарзі сторона захисту, в тому числі і дані про особу ОСОБА_5 , були відомі суду під час розгляду кримінального провадження та цілком враховані судом при призначенні обвинуваченому покарання. При цьому, апеляційний суд звернув увагу сторони захисту на тому, що місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання в майже мінімальній межі, яка передбачена санкцією ч. 2 ст. 114-2 КК України (від 5 до 8 років позбавлення волі).

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Вищенаведені пом`якшуючи обставини, не є безумовною підставою для змінення вироку та пом`якшення призначеного покарання.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків судів попередніх інстанцій з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок суворості, як і не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком або застосування положень ст. 69 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційних скарг та наданих до них судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_5 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3