УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №293/174/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 47 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого        Павицької Т. М.,

суддів                Галацевич О.М., Трояновської Г.С.

за участю секретаря судового засідання        Трикиши Ю.О.,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі  цивільну справу № 293/174/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на її користь 1000000,00 грн моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2018 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені матеріали кримінального провадження № 12018060310000428 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України. 23.02.2022 року вироком Житомирського районного суду Житомирської області в справі № 293/409/19 позивача було виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України, у зв`язку із відсутністю в її діях складу злочину. Вирок набрав законної сили. Таким чином, вона майже чотири роки перебувала під незаконним слідством та судом по звинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак вважає, що їй була завдана моральна шкода, що виражалась у приниженні її честі, гідності, репутації її як працівника державного органу, постійних сварок з її оточенням, втраті друзів, колишнього соціального статусу, відчуття повної несправедливості щодо незаконного переслідування. Зазначає, що змушена була постійно виправдовуватись перед рідними та колегами, знайомими та друзями. У зв`язку з переживаннями щодо вказаного переслідування позивач вказала, що стала закритою по характеру, відлюдкуватою, погано спала, втратила апетит та сенс до свого життя, перебувала у постійному стресі, очікуючи, що її незаконно засудять за надуманий злочин, який вона не вчиняла.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебування під слідством та судом у розмірі 450000,00 (чотириста п`ятдесят тисяч) гривень. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Житомирська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди з 450000,00 грн до 294480,00 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Суд, всупереч ст.81 ЦПК України дійшов помилкового висновку, що позивачем доведено розмір відшкодування моральної шкоди, що перевищує мінімальний розмір відшкодування згідно закону. Разом з тим, позивачем під час звернення до суду не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження характеру та обсягу страждань, можливості відновлення майнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Тобто, якщо позивачем не надано додаткових доказів спричинення йому моральної шкоди, судом мають застосовуватись передбачена законом мінімальна компенсація такої шкоди, оскільки понесені незаконно засудженою особою страждання вже були враховані законодавством.

        Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню  з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23.02.2022 по справі №278/409/19 ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України, та виправдано за відсутністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10.11.2022 по справі № 293/409/19 вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 23.02.2022 залишено без змін. Вирок набрав законної сили 10.11.2022 року.

      Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява  № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вважала безпідставне перебування її під слідством протягом 44 місяців і 12 днів, у результаті чого їй завдано моральної шкоди.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 доведено завдання їй моральної шкоди, що є підставою для її відшкодування.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди позивачці з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення  від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»    від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23.02.2022 , залишеним ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10.11.2022 без змін, ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України, та виправдано за відсутністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень.

Відтак, ОСОБА_1 набула право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції вважав за можливе збільшити розмір відшкодування моральної шкоди відносно гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який обчислюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 6700 грн.

Оскільки, позивачка перебувала під слідством та судом 44 місяці і 12 днів, гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди становить 297480 грн ( з розрахунку 6700,00 грн х 44 м.12 дн.).

Враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували неправосудне переслідування     ОСОБА_1 ,     суд першої інстанції збільшив розмір відшкодування моральної шкоди до 450 000 грн.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості.  

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі, що перевищує гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди,    є правильними, оскільки судом враховано ступінь та глибину душевних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її житті, як державного службовця та характер моральних страждань.

При цьому розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановленим положенням частини другої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Тобто, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Отже, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить також від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зменшення престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному та повному розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 вересня 2018 року у справі         № 686/23731/15-ц.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка незаконно перебувала під слідством і судом,     у зв`язку із чим їй завдано моральної шкоди, розмір якої судом першої інстанції визначено з урахуванням його доведеності позивачкою, заявлених нею вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Отже, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалюючи судове рішення про стягнення на її користь відшкодування у розмірі 450 000 грн, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із доведеності позовних вимог в частині наявності моральної шкоди, оскільки позивачкою надано докази на підтвердження заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у судовому рішенні обґрунтування збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки       в рішенні суд зазначив, що внаслідок затримання і тримання ОСОБА_1 під вартою, тривалого досудового розслідування та проведення оперативно-розшукових дій без доведення вини позивача у суді, у зв`язку з чим було винесено виправдувальний вирок, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням ступеня вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 червня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 серпня 2023 року.

Головуючий

Судді