Постанова

Іменем України

23 cерпня 2023 року

м. Київ

справа № 564/282/16-ц

провадження № 61-553св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Осійчуком Іваном Івановичем, та касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року у складі судді Олійника П. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Боймиструка С. В, Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 30 травня 2008 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір № ROTOGA0000000735, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 28 885 доларів США на строк до 30 травня 2018 року, а відповідач у свою чергу зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. Позивач свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі. Натомість відповідач належним чином умов кредитного договору не виконував, внаслідок чого станом на 04 лютого 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 19 042,17 доларів США, яка складається з: 14 438,07 доларів США - заборгованості за кредитом; 2 409,47 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 403,39 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 875,20 доларів США - пеня; 9,73 доларів США - штраф (фіксована частина); 906,31 доларів США - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладені обставини, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в розмірі 19 042,17 доларів США, що становить 489 193,29 грн, а також понесені судові витрати.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року недійсним.

В обґрунтування позову посилався на те, що банк під час укладення вказаного кредитного договору порушив його права як споживача фінансових послуг банку, а також включив в договір несправедливі умови і не попередив про валютні ризики.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року та застосувати наслідки недійсності вказаного кредитного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними розділ 4 «Резервування ресурсів» і п. 7.2 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу та п. 8.1 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року в частині встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що частина 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, чого банком зроблено не було, а тому позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення коштів за кредитним договором до закінчення строку кредитування.

Щодо інших позовних вимог первісного позову суд зазначив, що наданий банком розрахунок через відсутність графіку погашення кредиту, визнання недійсними окремих положень кредитного договору та фактичне внесення відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості, не дає можливості визначити розмір існуючої на час звернення до суду заборгованості.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, виходив з того, що передбачена умовами кредитного договору розділом 4 «Резервування ресурсів» і пунктом 7.2 оплата за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу є незаконною.

Водночас суд вважав, що позивач був проінформований про істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, у зв`язку із чим не можна визнати кредитний договір недійсним у цілому.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Осійчука І. І. подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року апеляційні скарги АТ КБ «Приватбанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Осійчука І. І. залишено без задоволення, рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 січня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» і в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити у повному обсязі.

01 лютого 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Осійчука І. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, в якій просить змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення витрат на проведення судово-економічної експертизи та витрат на правову допомогу.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору в цілому недійсним у касаційному порядку не оскаржені, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Доводи інших учасників справи

09 лютого 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Осійчука І. І. надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заявник просить суд у задоволенні вказаної касаційної скарги відмовити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» та витребувано матеріали цивільної справи.

10 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Осійчуком І. І.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 cерпня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 травня 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ROTOGA0000000735.

Відповідно до пункту 1.1 та пункту 8.1 кредитного договору, кредитор надає Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 28 885,00 доларів США. Термін користування кредитом - з 30 травня 2008 року до 30 травня 2018 року. Невід`ємним додатком до даного договору є Додаток № 2 - графік погашення кредиту за кредитним договором від 30 травня 2008 року (пункт 8.9 договору).

Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору при невиконанні позичальником умов, передбачених п. 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Даний кредит надавався на споживчі цілі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Осійчуком І. І., не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 .

Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок про те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Підстав для відступу від указаної позиції не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року при вирішенні справи № 553/1501/15-ц(провадження № 14-50цс22).

Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок судів попередніх інстанцій про передчасність позовних вимог банку є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно, у частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою на час подання позову ще не настав).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку і про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення сум, строк погашення яких настав (простроченої заборгованості), виходячи з того, що наданий банком розрахунок не дає можливості визначити існуючу заборгованість на час звернення з позовом до суду через відсутність графіка погашення кредиту, визнання недійсними окремих положень кредитного договору та фактичне внесення відповідачем коштів на погашення заборгованості.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що у ній міститься банківська виписка № 2602526 від 03 серпня 2016 року про погашення кредиту за кредитним договором від 30 травня 2008 року за період з 30 травня 2008 року по 03 серпня 2016 року (том 1, а. с. 57-61).

Апеляційний суд при апеляційному перегляді справи на зазначене уваги не звернув, належної оцінки указаному доказу не надав та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З огляду на викладене, постанова Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк»

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з умовами укладеного сторонами спірного кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній момент укладення кредитного договору, споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що розділом 4 «Резервування ресурсів» і пунктом 7.2 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року встановлено оплату за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу, а пунктом 8.1 кредитного договору - встановлено розмір винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23

статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення зустрічного позову в частині вирішення вимог про визнання недійсними розділу 4 «Резервування ресурсів» і пункту 7.2 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 року щодо встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу, а також пункту 8.1 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 рокущодо встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу, оскільки така оплата є незаконною.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимог за зустрічним позовом щодо визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору без змін.

Щодо доводів касаційної скарги про відшкодування витрат на проведення судово-економічної експертизи

Під час розгляду справи ОСОБА_1 були понесені витрати на проведення судово-економічної експертизи в сумі 15 000 грн, що підтверджується рахунком № 10/04-1 від 10 квітня 2017 року та повідомленням щодо ходу проведення експертизи № 6518 від 12 липня 2018 року.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Положенням частин першої, другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, питання про відшкодування судових витрат є передчасним.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Осійчуком Іваном Івановичем, залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 рокув частині вирішення позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині визнання недійсними розділу 4 «Резервування ресурсів» і пункту 7.2 кредитного договору № ROTOGA0000000735 від 30 травня 2008 рокув частині встановлення оплати за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу та пункту 8.1 кредитного договору в частині встановлення розміру винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов