Справа № 199/5270/23

(2/199/2134/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 27 квітня 2020 року між сторонами було укладено кредитний договір у вигляді підписаної відповідачем Заяви-договору №2020/ОВР/400-000456 від 27 квітня 2020 року, Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками ПАТ АБ «Укргазбанк» (далі - Правила відкриття та обслуговування), відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого ліміту овердрафту на платіжну картку, зобов`язавшись сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит у встановлений договором строк, а також сплатити інші обов`язкові платежі. Посилаючись на те, що відповідач не виконала свої договірні зобов`язання, внаслідок чого станом на 21 квітня 2023 року утворилась кредитна заборгованості в загальному розмірі 4516,4 гривень, з яких: 3998,76 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 517,64 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача означену заборгованість, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв`язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені на ступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27 квітня 2020 року між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, шляхом підписання сторонами заяви-договору було укладено кредитний договір №2020/ОВР/400-000456 згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування таким кредитом. За умовами цього кредитного договору кредит надавався на строк 12 місяців до 26 квітня 2021 року із зобов`язанням відповідача його повернути по закінченню строку кредитування зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 42% річних (48% річних на прострочену заборгованість), а також комісії в розмірі 2,99% за видачу кредиту. Викладене підтверджується копією означеної заяви-договору.

Як слідує з виписки по особовому рахунку відповідача за її платіжною карткою, отриманою від позивача на виконання умов кредитного договору, за період з 27 квітня 2020 року по 21 квітня 2023 року, відповідач отримала від позивача обумовлені укладеним між сторонами кредитним договором кредитні кошти в повному обсязі шляхом встановлення ліміту овердрафту та користувалась ними протягом зазначеного періоду. Дана виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а також є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована, що підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором №2020/ОВР/400-000456 від 27 квітня 2020 року станом на 21 квітня 2023 року нарахована позивачем в загальному розмірі 4516,4 гривень, з яких: 3998,76 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 517,64 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. При цьому, відповідно до змісту такого розрахунку (стовпчики 6, 7 першої та другої таблиць розрахунку) позивачем здійснювалось нарахування процентів за ставкою 42% річних (тобто саме за строкове користування кредитними коштами) і поза межами визначеного договором 12-місячного строку кредитування (після 26 квітня 2021 року). Загальний розмір (в межах і поза межах строку кредитування) нарахованих позивачем процентів за користування кредитом становить 3215,72 гривень (суми в таблицях розрахунку: 2926,4 + 289,32), розмір правомірно (в межах строку кредитування на підставі ст.1048 ЦК України - до 26 квітня 2021 року) нарахованих процентів за користування кредитом становить 1730,68 гривень, а розмір неправомірно (поза межами строку кредитування - після 26 квітня 2021 року) нарахованих процентів становить 1485,04 гривень (3215,72 - 1730,68). Розмір же сплачених відповідачем позивачу процентів за користування кредитом становить 2698,08 гривень. Таким чином, порівнюючи розмір правомірно нарахованих позивачем процентів за користування кредитом в межах строку кредитування (1730,68 гривень) та розмір сплачених відповідачем коштів, зарахованих позивачем на погашення процентів за користування кредитом (2698,08 гривень), суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній перед позивачем борг за процентами за користування кредитом. Навпаки, наявна переплата за процентами за користування кредитом на суму 967,4 гривень, яка мала б піти на погашення тіла кредиту, заборгованість за яким таким чином мала б становити 3031,36 гривень (3998,76 - 967,4) замість заявлених 3998,76 гривень. Викладені обставини підтверджуються розрахунком заборгованості у порівнянні з умовами укладеного між сторонами кредитного договору, який, як і інші матеріали цивільної справи, не містить положень що пролонгації сторонами строку кредитування, доказів такої пролонгації.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст.6, 627, 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст.ст.633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ст.ст.202, 207, 626 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У відповідності до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Положеннями ст.534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за кредитним договором №2020/ОВР/400-000456 від 27 квітня 2020 року, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між сторонами даного договору із дотриманням вимог законодавства щодо його змісту та форми, а також встановлено невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобов`язань за даним кредитним договором, що зумовило виникнення у відповідача кредитної заборгованості, а у позивача - права вимагати від відповідача її погашення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а отже підлягають задоволенню, однак частково - шляхом стягнення заборгованості лише за тілом кредиту та лише в розмірі 3031,36 гривень.

Наведена вище частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.

Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування. Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц, від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16.

Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов`язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. При цьому кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Однак, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст.625 ЦК України, що має бути обумовлено умовами кредитного договору.

Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору №2020/ОВР/400-000456 від 27 квітня 2020 року, строк кредитування встановлено тривалістю у 12 місяців, тобто до 26 квітня 2021 року. При цьому надані стороною позивача в якості доказів документи, які утворюють зміст укладеного між сторонами кредитного договору, а також підтверджують його подальше виконання, не містять жодних положень та доказів пролонгації строку кредитування за таким кредитним договором у визначеній законом (ст.654 ЦК України) чи договором спосіб та формі. В той же час, відповідно до змісту розрахунку заборгованості (стовпчики 6, 7 першої та другої таблиць розрахунку) позивачем здійснювалось нарахування процентів за ставкою 42% річних (тобто саме за строкове користування кредитними коштами) і поза межами визначеного договором дванадцятимісячного строку кредитування (після 26 квітня 2021 року). Загальний розмір (в межах і поза межах строку кредитування) нарахованих позивачем процентів за користування кредитом становить 3215,72 гривень (суми в таблицях розрахунку: 2926,4 + 289,32), розмір правомірно (в межах строку кредитування на підставі ст.1048 ЦК України - до 26 квітня 2021 року) нарахованих процентів за користування кредитом становить 1730,68 гривень, а розмір неправомірно (поза межами строку кредитування - після 26 квітня 2021 року) нарахованих процентів становить 1485,04 гривень (3215,72 - 1730,68). Розмір же сплачених відповідачем позивачу процентів за користування кредитом становить 2698,08 гривень. Таким чином, порівнюючи розмір правомірно нарахованих позивачем процентів за користування кредитом в межах строку кредитування (1730,68 гривень) та розмір сплачених відповідачем коштів, зарахованих позивачем на погашення процентів за користування кредитом (2698,08 гривень), суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній перед позивачем борг за процентами за користування кредитом. Навпаки, наявна переплата за процентами за користування кредитом на суму 967,4 гривень, яка мала б піти на погашення тіла кредиту, заборгованість за яким таким чином мала б становити 3031,36 гривень (3998,76 - 967,4) замість заявлених 3998,76 гривень.

Оцінюючи надані стороною позивача докази, суд відзначає, що в обґрунтування заявлених позовних вимог та умов укладеного між сторонами кредитного договору позивач посилається та надає суду в якості доказів також і підписану відповідачем копію Паспорту споживчого кредиту, копію не підписаних відповідачем Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками ПАТ АБ «Укргазбанк» та Виписки з рішення верифікатора та андеррайтера щодо пролонгації лімітів овердрафтів.

Однак, згаданий вище Паспорт споживчого кредиту не може бути прийнятий судом в якості належного доказу умов укладеного між сторонами кредитного договору. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у відповідності до норм Закону України «Про споживче кредитування» (ст.9), Закону України «Про захист прав споживачів» (ст.ст.11, 15) вказаний документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов`язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Більш того, сам паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем вже після укладення між сторонами кредитного договору, а також в тексті самого паспорту споживчого кредиту вказується, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної у цьому паспорті споживчого кредиту, а отже останній не може підмінювати собою зміст умов кредитного договору, фактично укладеного між сторонами.

Наведена вище оцінка суду паспорту споживчого кредиту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року по справі №393/126/20, в якій суд касаційної інстанції дійшов наступного правового висновку. Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Даний правовий висновок Верховного Суду знайшов своє подальше закріплення і застосування у судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року по справі №333/5483/20, від 15 червня 2022 року по справі №383/418/20.

Стосовно Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками ПАТ АБ «Укргазбанк» та Виписки з рішення верифікатора та андеррайтера щодо пролонгації лімітів овердрафтів, то суд також позбавлений можливості оцінити їх та прийняти до уваги як невід`ємну частину укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі документи не підписані відповідачем, як позичальником, а отже в суду немає достатніх підстав вважати, що відповідач, підписуючи заяву-договір, яка і складає зміст укладеного між сторонами кредитного договору та містить його вичерпні умови, розуміла саме надані суду стороною позивача означені Правила та Виписку з рішення, ознайомилась та погодилась саме із цими документами, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ті умови, дійсність яких стверджується позивачем та визнана недоведеною судом вище. Таким чином, твердження позивача, які ґрунтується на змісті наданих ним і не підписаних відповідачем Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками ПАТ АБ «Укргазбанк» та Виписки з рішення верифікатора та андеррайтера щодо пролонгації лімітів овердрафтів, можуть сприйматись судом лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення.

Наведені абзацом вище висновки суду, зокрема в частині оцінки в якості доказу наданих стороною позивача непідписаних позичальником документів, повністю узгоджуються із правовими висновками Великої Палати у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц, а також із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №322/1220/16, від 07 серпня 2019 року по справі №182/1806/17, від 27 серпня 2020 року по справі №188/1815/17.

Решта наявних в матеріалах справи документів не спростовують висновків суду, наведених вище.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимоги, тобто в розмірі 1801,47 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 202, 207, 525, 526, 530, 534, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 654, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ 23697280; адреса місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1) заборгованість за кредитним договором №2020/ОВР/400-000456 від 27 квітня 2020 року станом на 21 квітня 2023 року у вигляді заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3031,36 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ 23697280; адреса місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1) судовий збір в розмірі 1801,47 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко