Дата документу 16.08.2023 Справа № 337/3703/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/3703/22 Головуючий у 1 інстанції: Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/1262/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Провадження № 22-ц/807/1262/23-2

                                П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року                                                 м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів:        Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

за участі секретаря: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року та додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про захист прав споживача, визнання недійсними окремих умов договору та зобов`язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов`язаннями,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про захист прав споживача, визнання недійсними окремих умов кредитного договору та зобов`язання вчинити певні дії.

Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» подало  зустрічний позов до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що між ним та Акціонерним товариством «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» укладено кредитний договір, у якому банк встановив сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначивши, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою. Обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку по своїй суті не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались. Вважає, що раніше сплачена сума комісії (30 000 грн.) підлягає зарахуванню у рахунок інших обов`язкових платежів позивача за кредитним

договором.

Просив визнати недійсною з моменту укладення умову пункту 1.2 кредитного договору № 22038000529185 від 27.08.2021р. в частині встановленої щомісячної комісії за обслуговування кредиту з 27.08.2021р. по 27.08.2026р. та зобов`язати АТ «Банк Кредит Дніпро» провести перерахунок здійснених ним із часу укладення кредитного договору № 22038000529185 від 27.08.2021р. платежів, зарахувавши сплачену ним комісію у сумі 30 000 гривень у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором.

У зустрічному позові банк вказує, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої зобов`язання позичальника за кредитним договором № 22038000529185 від 27.08.2021р., внаслідок чого у нього утворилась прострочена заборгованість станом на 09.11.2022р., яка становить: залишок за простроченим кредитом – 1390,68 грн., залишок про простроченим відсоткам – 1,17 грн., залишок по простроченій комісії – 54000 грн., що надає право банку на дострокове погашення всього кредиту разом із заборгованістю. Просить відмовити у первісному позові, оскільки сплата комісії є узгодженою між сторонами як у самому кредитному договорі, так і в Універсальному договорі банківського обслуговування клієнтів – фізичних осіб, згоду на укладення якого ОСОБА_1 надав шляхом підписання 27.08.2022р. заяви-згоди № 1177386, та достроково стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 09.11.2022р. у сумі 247 381 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову пункту 1.2 кредитного договору № 22038000529185 від 27.08.2021р., укладеного між   ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк «Кредит Дніпро», в частині встановленої щомісячної комісії за обслуговування кредиту з 27.08.2021р. по 27.08.2026р.

Зобов`язано Акціонерне товариство «Банк «Кредит Дніпро» здійснити перерахунок платежів ОСОБА_1 з комісії із часу укладення кредитного договору № 22038000529185 від 27.08.2021р., зарахувавши сплачену ним комісію у сумі 30 000 гривень у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Банк «Кредит Дніпро» 01033, м.Київ, вул.Жилянська, 32, ЄДРПОУ 14352406) на користь держави судовий збір у сумі 2684 грн.

Зустрічні позовні вимоги АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до   ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов`язаннями – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість за кредитним договором № 22038000529185 від 27.08.2021р. у сумі 193 381 грн. 84 коп. В іншій частині зустрічного позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» сплачений судовий збір у сумі 2 900 грн. 68 коп.

Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2023 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року доповнено: стягнуто з АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи, суму у розмірі 12500 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням суду

першої інстанції, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» у особі представника - адвоката Сухої М.В. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення первісного позову скасувати повністю та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі; рішення в частині відмови АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» щодо стягнення заборгованості по комісії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці зустрічні позовні вимоги. Також просить скасувати додаткове рішення та постановити нове, яким в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі.

У скарзі зазначається, що Законом України «Про споживче кредитуван-ня»  передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов`язанні з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Наголошується, що сторони погодили графік погашення заборгованості, де розраховано плату за додаткові та супутні послуги банку, у тому числі розрахунково-касове обслуговування щомісячно. Визначена кредитним договором комісія (витрати на розрахунково-касове обслуговування) є складовою загальної вартості кредиту та враховується при обчисленні загальної вартості кредиту для позичальника. Звертає увагу, що позивач, уклавши кредитний договір та виконуючи його умови, погодився з умовами кредитного договору, а посилання на несправедливість нарахування комісії не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язань або відповідальності за їх порушення.

Апелянт стверджує, що умови кредитного договору були доведені до споживача, є прозорими та зрозумілими, а підписання договору відповідало дійсному волевиявленню позичальника. Банк жодним чином не порушив права та інтереси позивача.

Крім того, в скарзі вказується, що судом порушені норми матеріального права при вирішенні первісного позову, оскільки на час укладення кредитного договору з ОСОБА_1 стаття 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та постанова НБУ № 168, якими було заборонено у кредитних договорах встановлювати комісію за послуги, які не отримує безпосередньо позичальник, втратили чинність. Натомість, були чинними ЗУ «Про споживче кредитування» та постанова НБУ № 49, якими не заборонялось встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Банк вважає, що суд безпідставно зазначив, що між сторонами не було узгоджено, за що підлягає сплаті комісія, оскільки це передбачено в пп. 1.1, 2.1 кредитного договору, зокрема, за здійснення обслуговування поточних рахунків, відритих на ім`я клієнта, надання послуги GSM-banking, послуги щодо зміни основного та додаткового номеру телефону; в п. 2.2 - за здійснення послуги забезпечення клієнту дистанційного розпорядження рахунками, послуги доступу до системи FreeBank тощо. Крім того, ті послуги, які не узгоджені кредитним договором, надаються відповідно до УДБО (Універсального договору банківського обслуговування ), з яким погодився ОСОБА_1 .

Такожзазначається, що судом помилково встановлено, що сума кредитування склала 20 000 (двадцять тисяч) грн., хоча за умовами кредитного договору сума виданого кредиту ОСОБА_1 становить 200 000 (двісті тисяч) грн., а тому, відповідно, й висновок суду про значно суттєвий розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 237 750 грн., є хибним.

Відзиву на апеляційну скаргу стороною позивача не надано, що не перешкоджає

апеляційному розгляду відповідно до приписів ч. 3 статті 360 ЦПК України.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат Яма Д.М. як представник позивача ОСОБА_1 зазначив, що, попри те, що банк вважає за можливе встановлювати комісію у кредитному договорі та вказує на якісь послуги, які має отримувати клієнт, останній не конкретизує кожну послугу та її вартість, обмежуючись загальними фразами. Між тим, щомісячна комісії у розмірі 6000 грн. має бути обґрунтована банком, оскільки в такому разі це можна вважати прихованими відсотками, що є протизаконним у діяльності банку. Вважає, що такий розмір щомісячної комісії суперечить принципам справедливості та добросовісності, проголошеним у статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», які порушені банком, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позив ОСОБА_2 щодо визнання кредитного договору в цій частині недійним та відмовив банку у стягненні заборгованості з комісії. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення та додаткове рішення залишити без змін.

АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до судового засідання апеляційного суду 16.08.2023р. представника не направив, отримавши судову повістку в це засідання 05.06.2023р., про що мається зворотне поштове повідомлення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14.08.2023р. було задоволено клопотання адвоката Препелиці Ю.В. як представника банку про участь у цьому судовому засіданні в режимі відеоконференції, але остання не змогла забезпечити технічну можливість під`єднання до судового засідання, що відповідно до положень ч. 4 ст. 212 ЦПК України є ризиком учасника справи та не тягне за собою відкладення розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення адвоката Ями Д.М. як представника ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2021р. між ОСОБА_1 та АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" був укладений кредитний договір № 22038000529185, за умовами якого позивачеві було надано кредит в сумі 200 000 грн. на споживчі потреби строком на 60 місяців до 27.08.2026р.

Пунктом 1.2 договору № 22038000529185 встановлено фіксовану процентну ставку на строкову заборгованість у розмірі 0,001 % річних. Цим же пунктом встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту:

- з 27.08.2021 по 26.12.2022 - 3 % від суми кредиту,

- з 27.12.2022 по 26.03.2024 - 2,5 % від суми кредиту,

- з 27.03.2024 по 26.06.2025 - 1,5 % від суми кредиту,

- з 27.06.2025 по 27.08.2026 - 0,925 % від суми кредиту.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що погашення заборгованості за кредитом, сплата процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів (обов`язковий платіж).

Згідно з графіком платежів встановлено щомісячну сплату за надані додаткові супутні послуги, які названо "за обслуговування кред. заборгованості". Зазначена оплата розбита на 60 щомісячних платежів на загальну суму 237 750 грн.

В період з 24.09.2021р. ОСОБА_1 були здійснені наступні щомісячні платежі, де в тому числі сплачено на користь банку комісію на загальну суму у розмірі 30 000 грн.,

а саме:

- 24.09.2021 р. - 7320 грн., з яких 6000 грн. щомісячної комісії,

- 26.10.2021р. – 7320 грн., з яких 6000 грн. щомісячної комісії,

- 25.11.2021 р. - 7320 грн., з яких 6000 грн. щомісячної комісії,

- 23.12.2021 р. - 7320 грн., з яких 6000 грн. щомісячної комісії,

- 24.01.2022 р. - 7320 грн., з яких 6000 грн. щомісячної комісії.

Внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачено в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіку). Загальний розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування із 27.08.2021 року по 27.08.2026 року має скласти 237 750 грн.

Вирішуючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що, встановивши у кредитному договорі № 22038000529185 сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, що у загальному розмірі за 60 місяців кредитування має скласти 237 750 грн., банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. При цьому, згідно з графіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування (237 750 грн.) є значно суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого ОСОБА_1 (20 000 грн.), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 з урахуванням вказаних встановлених обставин, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ч. 4 (азб. 3) ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ України від 10.05.2007 № 168. Згідно з приписами вказаної норми Закону, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. А у постанові НБУ № 168 передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин ( укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення договору тощо).

При цьому, відповідач нараховував, а позивач сплачував комісію за послуги, що супроводжують кредит, зокрема в частині встановленої у графіку платежів щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування із 24.09.2021 року по 24.01.2022 року у загальному розмірі 30000 гривень, що є незаконним, через що суд дійшов висновку про те, що вказана сума підлягає зарахуванню у рахунок інших обов`язкових платежів позивача за кредитним договором.

Щодо зустрічних вимог суд зазначив наступне.

Позичальник свої зобов`язання належним чином за укладеним кредитним договором № 22038000529185 від 27.08.2021р. не виконував, внаслідок чого у нього перед банком виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 9 листопада 2022 року становить залишок строкового кредиту у розмірі 192 060,96 грн., залишок нарахованих відсотків 1319,68 грн., залишок простроченого кредиту 1,17 грн., а всього 193 381 ( сто дев`яносто три тисячі триста вісімдесят одну) грн. 84 коп. При цьому, суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення залишку простроченої комісії у розмірі 54 000 грн., оскільки прийшов до висновку про визнання недійсною з моменту укладення договору умови щодо сплати комісії, визначеної у пункті 1.2 кредитного договору № 22038000529185 від 27.08.2021р.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що банк не оспорює правильність встанов-лення судом першої інстанції фактичних обставин справи, а лише вважає невірними висновки суду щодо неможливості визначення у кредитному договорі умови щодо сплати комісії, оскільки це безпосередньо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», а також щодо несправедливості та істотного дисбалансу умов кредитного договору відносно сплати комісії на шкоду інтересам позичальника, у зв`язку з чим судом безпідставно визнано недійсним п. 1.2 кредитного договору в частині комісії та відмовлено банку у стягнення заборгованості по комісії. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на статтю 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та постанову НБУ № 168, якими було заборонено у кредитних договорах встановлювати комісію за послуги, які не отримує безпосередньо позичальник, оскільки вони втратили чинність на час укладення договору з ОСОБА_1 .. Натомість, були чинними ЗУ «Про споживче кредитування» та постанова НБУ № 49, якими не заборонялось встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Перевіривши вказані доводи скарги, колегія вважає їх частково обґрунтованими.

Так, дійсно стаття 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» втратила чинність у тій редакції, якою керувався суд, з 10.06.2017р., набувши наступну редакцію: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Також з 10.06.2017р. втратила чинність і постанова НБУ № 168. Тобто ці нормативні акти вже не регулювали правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору, укладеного 27.08.2021р.

Натомість, на цей час (укладення договору між сторонами у справі) набрав чинності новий Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитуваня» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 вказаного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Між тим, з урахуванням приписів статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у новій редакції, колегія вважає правильними висновки суду, що положення статті 18 цього Закону поширюються на спірні правовідносини. Тобто до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Таку правову позицію висловлено ВС у постанові від 08.03.2023р. у справі № 204/2820/21, яку відповідно до приписів статті 263 ЦПК України враховано судом при розгляді справи.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на дату укладення договору в цій справі) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Також частиною 6 статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування» унормовано, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Судом правильно встановлено, що сплата комісії передбачена умовами кредитного договору та діючим на час його укладення законодавством. Так, пунктом 1.2 договору № 22038000529185 встановлено фіксовану процентну ставку на строкову заборгованість у розмірі 0,001 % річних. Цим же пунктом встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту:

- з 27.08.2021 по 26.12.2022 - 3 % від суми кредиту, що дорівнює 6000 грн.;

- з 27.12.2022 по 26.03.2024 - 2,5 % від суми кредиту, що дорівнює 5000 грн.;

- з 27.03.2024 по 26.06.2025 - 1,5 % від суми кредиту, що дорівнює 3000 грн.;

- з 27.06.2025 по 27.08.2026 - 0,925 % від суми кредиту, що дорівнює 1850 грн.

Але кредитний договір не містить переліку конкретних послуг, що надаються банком позичальнику на вказану суму щомісячно, за які він має сплачувати такий значний розмір комісії, який перевищує щомісячний платіж за тілом кредиту та відсотками у два-три рази.

В зустрічному позові та наразі в апеляційній скарзі банк намагається узагальненими фразами зазначати про якісь супутні послуги, зокрема, які унормовані Універсальним договором банківського обслуговування клієнтів, але не зазначає чітко їх перелік із визначенням вартості кожної послуги, що могло б підтвердити, зокрема, виправдати такий розмір щомісячної комісії. Тому колегія вважає, що банк не довів, що такий розмір комісії є обґрунтованим.

Колегія встановила, що згідно з «Графіком платежів та розрахунком орієнтовної загальної вартості кредиту та орієнтовної реальної річної процентної ставки» за весь час кредитування позивальник мав сплатити процентів в сумі 6,42 грн., а комісію в сумі 237 750 грн. В той же час, сума кредиту, надана позичальнику, складає 200 000 грн. ( а.с. 13-14).

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, колегія встановила, що в одному з абзаців мотивувальної частини рішення суд першої інстанції дійсно зазначив, що позичальник отримав кредит в сумі 20 000 грн. Апелянт вважає, що, тільки прирівнюючи до вказаної суми кредиту орієнтовну суму комісії у розмірі 237 750 грн., суд встановив, що мається істотний дисбаланс у цьому співвідношенні, але ж дійсна сума кредиту становить 200 000 грн., що не вказує на істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін. Але, на думку колегії, це є простою опискою, яка не впливає на юридичну оцінку цих обставин, оскільки по тексту рішення суд правильно визначив суму кредиту у розмірі 200 000 грн. Так колегія вважає, що й сума кредиту у розмірі 200 000 грн. порівняно з сумою комісії 237 750 грн., вказує на наявність істотного дисбалансу між правами і обов`язами сторін договору на шкоду споживача.

На підтвердження цим висновкам суд першої інстанції обґрунтовано послався на постанову ВС від 08.03.2023р. у справі № 204/2820/21, де касаційний суд вважав правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін на шкоду інтересам споживача у кредитному договорі між фізичною особою – позичальником та цим же банком - АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" у співвідношення суми кредиту у розмірі 90 080 грн. до комісії у сумі 42833 грн., тобто в половинному розмірі до кредиту.

В той же час, у цій справі, що наразі переглядається апеляційним судом, сума комісії перевищує суму кредиту на 37750 грн., тобто позичальник за отримання суми кредиту в розмірі 200 000 грн. протягом строку кредитування має сплатити комісію у розмірі, що дорівнює сумі кредиту – 200 000 грн. та ще додатково 37 750 грн., що є очевидним істот-

ним дисбалансом на шкоду інтересам позичальника, як правильно встановив суд першої інстанції. Тож, такі умови договору щодо комісії за невизначений перелік послуг суд обґрунтовано визнав несправедливими.

Аналогічного висновку дійшов касаційний суд у вище наведеній постанові, зазна-чивши, що, встановивши у кредитному договорі № 22035000224331 сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, що у загальному розмірі складає 42 833,04 грн., банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. При цьому згідно з графіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування (42 833,04 грн.) є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманим позичальником (90 080 грн.), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним.

  Отже, АТ «Банк «Кредит Дніпро» не було позбавлене можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Разом з тим наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які банком встановлена комісія.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, визнаючи недійсними умови пункту 1.2 кредитного договору 22038000529185 від 27.08.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Кредит Дніпро», в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки в контексті обставин цієї справи, предмета та підстав позову, а також характеру спірних правовідносин, оспорювані умови кредитного договору є недійсними відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 за позовом АТ «Банк «Кредит Дніпро» до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом останнього до АТ «Банк «Кредит Дніпро» про визнання кредитного договору частково недійсним.

Згідно зі статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на наявність підстав для визнання частково недійсними умов пункту 1.2 кредитного договору 22038000529185 від 27.08.2021, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в порядку застосування наслідків недійсності правочину необхідно зобов`язати АТ «Банк «Кредит Дніпро» здійснити перерахунок кредитної заборгованості позичальника в частині сплаченої з часу укладення кредитного договору комісії у сумі 30 000 грн., зарахувавши її у рахунок інших обов`язкових платежів, що по своїй суті забезпечить захист інтересу позичальника.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19.

З урахуванням правильності вирішення первісного позову є обґрунтованою й відмова у зустрічному позові банку про стягнення заборгованості по комісії.

Беручи до уваги все вище наведене, колегія вважає апеляційну скаргу безпідставною, тому відповідно до приписів статті 375 ЦПК України її слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.

В скарзі апелянта вказується також на те, що незаконним є додаткове рішення суду, яким стягнуто витрати на правничу допомогу з банку на користь ОСОБА_1 у сумі 12 500 грн. Так, судом стягнуто витрати за участь адвоката Ями Д.М. в судовому засіданні 23.11.2022, яке не відбулось, на що вказував банк, але суд не прийняв до уваги цих запере-

чень. Вважає, що стороною позивача за первісним позовом не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а тому їх розмір не доведено. Вказує, що суд однобічно дослідив заяву про ухвалення додатково рішення, не застосувавши принципи співрозмірності та розумності та не врахувавши, що сума заявлених витрат є явно завищеною.

Дослідивши вказані доводи, колегія дійшла таких висновків.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Встановлено, що адвокат Яма Д.М. в суді першої інстанції надавав правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 .

На підтвердження цих обставинам стороною позивача за первісним позовом було

надано: договір про надання правової допомоги № 442-ц-2022 від 29.10.2022р., ордер до договору ( т. 1 а.с. 5-6).

В змісті позовної заяви, яка була підписана від імені ОСОБА_1 його адвокатом Ямою Д.М., було зазначено про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу від 15 000 до 20 000 грн. ( т. 1 а.с. 4).

За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має

сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Адвокат Яма Д.М. протягом п`яти днів від дня ухвалення рішення подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на правничу допомогу, надавши акт приймання-передачі послуг, згідно з яким він зазначає участь у чотирьох судових засіданнях: 23.11.2022р., 21.12.2022р., 13.03.2023р. та 17.04.2023р., за кожне з яких визначена оплата у розмір 2500 грн. ( т. 2 а.с. 52). Також ним надано квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_1 за правову допомогу адвокату Ямі Д.М. витрат на суму 12500 грн. ( т. 2 а.с. 51).

Представником АТ «Банк «Фінанси та кредит» подані заперечення, згідно з якими судове засідання 23.11.2022р. не проводилось судом.

Суд першої інстанції перевіряв ці обставини та зазначив з цього приводу у додатковому рішення, що адвокат Яма Д.М. прийняв участь у чотирьох засіданнях, а саме: 29.11.2022р., 21.12.2022р., 13.03.2023р. та 17.04.2023р. Між тим помилково зазначив, що замість засідання 29.11.2022р. приймав участь у засіданні 23.11.2022р., що суд розцінив як описку, оскільки в дійсності справа не призначалась до розгляду на 23.11.2022р. Тож суд вважав, що стороною позивача повністю підтверджені витрати на правничу допомогу.

Колегія погоджується з цими висновками суду, оскільки проведення судових засідань у вказані дати та участь у них адвоката Ями Д.М. підтверджується матеріалами справи.

Порушення судом принципів співмірності та необхідності витрат колегія не встановила, оскільки витрати пов`язані лише з участю адвоката у судових засіданнях, у яких сам позивач присутній не був, а вартість одного засідання в сумі 2500 грн. є середньої по Україні та узгоджена між позивачем і адвокатом. Тому підстав для зміни додаткового рішення чи скасування із відмовою у стягненні витрат колегія не вбачає.

В судовому засіданні апеляційного суду 16.08.2023р. адвокатом Ямою Д.М. заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження із наданням акту приймання-передачі послуг та квитанції про їх сплату.

Згідно з актом приймання-передачі послуг вони складаються із участі адвоката Ями Д.М. в судовому засіданні апеляційного суду 16.08.2023р., а визначений за ці послуги гонорар складає 3000 грн.

Квитанцією до прибуткового касового ордеру підтверджена сплата ОСОБА_3 за ці послуги суми у розмірі 3000 грн.

Оскільки адвокат Яма Д.М. прийняв участь у судовому засіданні апеляційного суду 16.08.2023р., ОСОБА_3 сплатив за цю послугу та, зважаючи на те, що апеляційну скаргу банку на основне рішення було відхилено, то вказані витрати на правничу допомогу підлягають компенсації позивачу за первісним позовом за рахунок банку.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 рокув оскаржуваній частині та додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2023 у цій справі залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені на стадії апеляційного провадження, в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 серпня 2023 року.

Головуючий:                С.В. Маловічко

Судді:        М.С. Гончар

               Г.С. Подліянова