233 № 233/1178/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в рамках окремої процесуальної дії, клопотання щодо запобіжного заходу, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022050000000957 від 30 листопада 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1КК України,- ВСТАНОВИВ:

Прокурор, надавши суду письмове клопотання, яке підтримав у судовому засіданні, просив продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з підстав, викладених в клопотанні, зважаючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177КПК України станом на теперішній час не перестали існувати, а запобіжний захід, не пов`язаний із утриманням в умовах ізоляції, не надасть повної можливості контролювати обвинуваченого та забезпечити повне та всебічне розслідування кримінального провадження.

В судовому засіданні:

Захисник - заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на безпідставність ризиків зазначених у клопотанні, вказав на стійки соціальні зв`язки обвинуваченого та просив змінити застосований раніше запобіжний захід на більш м`який, такий як цілодобовий домашній арешт за постійним місцем проживання ОСОБА_5 ..

Обвинувачений - підтримав свого захисника.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши заявлене прокурором клопотання, та його вимоги, враховуючи вимоги та клопотання сторони захисту, приходить до такого.

Відповідно до ч.1 ст.331КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За загальними правилами статті 331КПК України у разі спливу строку утримання обвинуваченого під вартою, суд, за наявним клопотанням, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2023 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 02 вересня 2023 року включно.

На даний час розгляд кримінального провадження триває і завершити його розгляд у судовому провадженні до спливу строку дії попередньої ухвали - не можливо.

Обговоривши з учасниками кримінального провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 та/або його зміни на більш м`який, суд вважає, що на час розгляду справи у судовому засіданні, не зникли існуючи ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 може спробувати: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Розглядаючи зазначене питання, судом враховується, що за вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/ продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЧ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9КПК України.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178КПК України, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення /зменшення/ ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст.183КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою ст.176 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року.

Тобто із зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тим більш у особливо тяжкому, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1КК України, яке відповідно до вимог ст.12КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів з санкцією від 7 до 12 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від 7 до 10 років, а тому зазначає, що можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачають вимоги п.4 ч.2 ст.183КПК України.

Крім того, судом враховується наявність вищезгаданих та, передбачених ст.177КПК України, ризиків.

Відповідно до вимог ст.177КПК України підставою для застосування та/або продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для суду подій, визначених у ч.1 ст.177КПК України.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку, коли така особа обвинувачується у вчиненні злочину: ризик того, що особа не з`явиться до суду; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений), у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (справа «Пірузян проти Вірменії»).

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Тож, зазначені та встановлені судом ризики виправдовують продовження відносно обвинуваченого виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд погоджується із стороною обвинувачення, що у разі застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищезгаданим ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

Обґрунтовуючи доцільність продовження обвинуваченому виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під варто, суд враховує, правову позицію Європейського суду з прав людини викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, де Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на теперішній час не встановлено. Не застосування такого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Враховуючи, що кримінальне провадження неможливо завершити до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого, не даючи оцінки зібраним доказам, приймаючи до уваги тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у його скоєнні; дані про особу обвинуваченого, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, зазначені у ч.1 ст.177КПК України, вважає необхідним продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів.

Судом зазначається, що позитивний матеріал, на якій посилався захист, що характеризує особу обвинуваченого та наявність у останнього стійких соціальних зв`язків, самі по собі, не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, а також жодним чином не спростовують і не зменшують ризики, передбачені ст.177КПК України.

Тож, у суду не має підстав для задоволення потреб сторони захисту, щодо зміни запобіжного заходу, бо враховуючи все вищенаведене, така позиція захисту, на думку суду, викликана самим лише досягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти обвинуваченого, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни обраного раніше запобіжного заходу, а доводи сторони обвинувачення, враховуючи все вищезгадане, є більш пріоритетними під час вирішення питання щодо запобіжного заходу, в зв`язку з чим, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_5 , характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою цілком підлягає задоволенню, тоді як у клопотанні сторони захисту, про зміну запобіжного заходу, слід відмовити.

Оскільки обвинувачений є військовослужбовцем, з урахуванням положень ст.4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», Порядку тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців, тримання під вартою в ізоляторі тимчасового тримання повинно відбуватись на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

До того ж, з урахуванням положень ч.4 ст.183КПК України, зокрема те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчинення злочину, який спричинив загибель кількох осіб, відсутні підстави для визначення розміру застави у кримінальному провадженні, як альтернативного запобіжного заходу.

Керуючись ст.331КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

В задоволенні клопотання сторони захисту - відмовити.

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1КК України на строк 60 (шістдесят) днів, терміном до:

22 жовтня 2023 року - включно.

Обвинуваченого ОСОБА_5 тримати під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали направити сторонам кримінального провадження, а також начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 для виконання та вручення обвинуваченому ОСОБА_5 із отриманням від останнього особистої розписки з датою отримання вручення копії ухвали суду.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту проголошення, а особою яка тримається під вартою з моменту отримання копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1