ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/15830/22 пров. № А/857/6285/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді                                     Курильця А.Р.,

суддів                                                          Затолочного В.С., Качмара В.Я.,

з участю секретаря                                      Хомича О.Р.,

позивача                                                       ОСОБА_1 ,

представника позивача                              Довганя В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного центру управління та випробувань космічних засобів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року в справі №380/15830/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Братичак У.В.,

час ухвалення рішення – 06.03.2023 року,

місце ухвалення рішення – м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

                                                                  ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Національного центру управління та випробувань космічних засобів (далі – НЦУВКЗ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення з 01.01.2022 по 31.10.2022.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житла, за період з 01.01.2022 по 31.10.2022, виходячи з розрахунку, визначеного пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450.

Зобов`язати НЦУВКЗ нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за піднайом (найом) житла за період з 01.01.2022 по 31.10.2022, виходячи з розрахунку, визначеного пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450.

Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач на момент звернення з рапортом про виплату грошової компенсації був забезпечений відповідним житлом. Твердить апелянт про те, що така обставина є безумовною підставою для відмови в задоволенні рапорту позивача, позаяк норми чинного законодавства не конкретизують отримання військовослужбовцем житлового приміщення саме за місцем проходження служби.

Наголошує скаржник на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції запропоновано позивачу навести поважні причини пропуску строку звернення до суду.

На виконання ухвали суду від 06 липня 2023 року, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка обґрунтована службовою зайнятістю за посадою, що унеможливила вчасне звернення за професійною правничою допомогою. При цьому зазначає, що спірна компенсація є частиною грошового забезпечення, а тому на правовідносини щодо виплати такої, строку звернення не застосовуються.

Також на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення в частині питання строку звернення до суду, в яких позивач повторно наголосив на поширення, в контексті отримання спірної компенсації, положень ст. 233 КЗпП України та зміни правового регулювання, відтак вважає, що строк звернення до суду не пропущений.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, укладеним 12 серпня 2019 року з Міністерством оборони України терміном на 5 років.

Наказом Міністра оборони України від 19 червня 1999 року № 303 позивача відряджено до Національного космічного агентства України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Указом Президента України «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 Національне космічне агентство України перейменоване на Державне космічне агентство України.

Наказом Державного космічного агентства України від 25 квітня 2018 року № 7-оф позивача призначено на посаду заступника начальника центру космічних досліджень та зв`язку (м. Золочів) у Національному центрі управління та випробувань космічних засобів.

Як слідує з довідки від 25.07.2018 №1315-660138 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

З довідки №27-06-22/1 від 27.06.2022 начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів судом встановлено, що позивач та члени його сім`ї з 25.04.2018 на квартирному обліку у Національному центрі управління та випробувань космічних засобів не перебувають. У списках осіб, які мають право на першочергове та позачергове отримання житлового приміщення не перебувають.

З довідки Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 28.06.2022 №46-2022/б судом встановлено, що у період з березня 2019 року по грудень 2021 року включно позивачу виплачувалася грошова компенсація за піднайом (найом) житлових приміщень.

Позивач звернувся до начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів з рапортом від 31.12.2021, в якому відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 №450, просив надати дозвіл на виплату ОСОБА_1 компенсації за піднайом житлового приміщення.

Так, 10.04.2022 у зв`язку з відсутністю відповіді, позивач звернувся до відповідача з повторним рапортом від 10.04.2022 та зверненням від 05.05.2022, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за піднайом житлового приміщення за січень-травень 2022 року.

Відповідач листом від 27.05.2022 №826-4-19-2022 повідомив позивача про те, що оскільки до рапорту, наданого ним на ім`я начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 31.12.2021 не додано довідки ЖК про перебування на квартирному обліку, передбаченої п. 5 розділу VIII наказу Державного космічного агенства України від 24.10.2016 №196, підстави для здійснення компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законом передбачено встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Аналіз наведених положень вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду.

За встановлених обставин, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про нарахування та виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення 04.11.2022 року.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що спірні правовідносини з визначення розміру та механізму виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКА регулюються Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 450 (далі – Порядок №450).

Відповідно до приписів абз.1 п.2 Порядку №450 військовослужбовцям, зокрема відрядженим до Державного космічного агентства грошова, компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній).

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №450).

Як стверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звернувся до начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів з рапортом від 31.12.2021 року, в якому відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 №450, просив надати дозвіл на виплату йому компенсації за піднайом житлового приміщення. Крім того, в рапорті позивач не вказує, за який період він просить компенсувати ці витрати.

Отже дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд апеляційної інстанції дійшов переконання про те, що спірна компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Так, 10.04.2022 позивач звернувся до відповідача з повторним рапортом від 10.04.2022 та зверненням від 05.05.2022, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за піднайом житлового приміщення за січень-травень 2022 року, або роз`яснити підстави відмови в такій виплаті.

Відповідач листом від 27.05.2022 №826-4-19-2022 повідомив позивача про те, що оскільки до рапорту, наданого ним на ім`я начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 31.12.2021 не додано довідки ЖК про перебування на квартирному обліку, передбаченої п. 5 розділу VIII наказу Державного космічного агенства України від 24.10.2016 №196, підстави для здійснення компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення відсутні.

В даному контексті варто звернути увагу на правовий висновку, викладений у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України:

«…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.»

Отже, отримання листа-відповіді не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Відтак не отримавши спірної компенсації в лютому 2022 за січень 2022 року, позивач знав, та/чи, з врахування фактичних обставин справи, не міг не знати про порушення свого права, однак звернувся з цим позовом лише в листопаді 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

Про обізнаність з невиплатою спірної компенсації, зокрема за січень 2022 року, позивач зазначає у своєму зверненні від 05.05.2022 (а.с.8).

Щодо процесуального механізму можливості залишення позовної заяви без розгляду судом апеляційної інстанції неодноразово висловлювався Верховний Суд.

Положеннями частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Системний аналіз положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Верховний Суд дійшов висновку, що вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

Отже колегія суддів наголошує, що у будь-якому випадку позивач має бути обізнаний з фактом виникнення у суду питання дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність поважних причин для його поновлення.

З метою дотримання згаданої процесуальної гарантії, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 запропоновано позивачу навести поважні причини пропуску звернення до суду.

Відтак позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка обґрунтована службовою зайнятістю за посадою, що унеможливила вчасне звернення за професійною правничою допомогою. При цьому зазначає, що спірна компенсація є частиною грошового забезпечення, а тому на правовідносини щодо виплати такої, строку звернення не застосовуються. Також на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення в частині питання строку звернення до суду, в яких позивач повторно наголосив на поширення, в контексті отримання спірної компенсації, положень ст. 233 КЗпП України та зміни правового регулювання, відтак вважає, що строк звернення до суду не пропущений.

В даному контексті колегія суддів зазначає наступне.

Одними з видів соціального забезпечення Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає грошове забезпечення військовослужбовців (стаття 9), продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців (стаття 9-1).

Разом з тим, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, викладеною у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в зазначеній справі, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

В даному контексті варто зауважити, що грошова компенсація за піднайом (найом) житлового приміщення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямована насамперед на задоволення житлових потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

З аналізу наведеного вище, колегія суддів вважає, що підстав стверджувати про те, що грошова компенсація за піднайом (найом) житлових приміщень входить у структуру грошового забезпечення, немає, оскільки така є самостійним видом допомоги, виплатою, яка виплачується за певних умов для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення та виплачується за бажанням відповідного військовослужбовця в замін обов`язку військової частини орендувати житло.

Усі інші та подальші наведені позивачем обставини (події) мають суб`єктивний характер та не мають відношення до прав або можливостей звернення до суду з цим адміністративним позовом. Належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено.

Згідно з ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до НЦУВКЗ про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за піднайом (найм) жилого приміщення з 01.01.2022 по 31.10.2022, в частині позовних вимог за період з 01.01.2022 року по 04.05.2022 року без розгляду.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 , в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто з 05.05.2022, то колегія суддів зазначає наступне.

Грошова компенсація, згідно пункту 6 Порядку №450, не виплачується у разі:

наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони;

нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;

штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п`яти років з моменту вчинення таких дій.

Пунктом 7 Порядку № 450 встановлено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття військовослужбовця в закордонне відрядження разом із сім`єю; встановлення факту подання військовослужбовцем недостовірної інформації, яка стала підставою для виплати грошової компенсації.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що Держава зобов`язалась забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.

Однак, виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком Держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.

Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що у позивача або членів її сім`ї наявне житлове приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; забезпечення позивача службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання, або проживання в у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, у населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження.

Відомостей про отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення судовим розглядом також не встановлено.

Також варто зауважити, що у період з березня 2019 року по грудень 2021 року відповідач виплачував позивачу спірну компенсацію за місцем проходження військової служби у м. Золочеві, Львівської області, що підтверджується довідкою Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 28.06.2022 №46-2022/б.

Водночас у період з моменту здійснення вищезазначених виплат до часу звернення з рапортом від 31.12.2021 жодних змін у правовому становищі позивача не відбулося.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст.308,315,319,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

                                                           ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного центру управління та випробувань космічних засобів задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року в справі №380/15830/22, у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Національний центр управління та випробувань космічних засобів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (грошову компенсацію за піднайом (найом) житла, виходячи з розрахунку, визначеного пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450, за період з 01.01.2022 року по 04.05.2022 року скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в зазначеній частині залишити без розгляду.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року в справі №380/15830/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді В. С. Затолочний

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 23 серпня 2023 року.