Номер провадження: 22-ц/813/2933/23

Справа № 521/1963/19

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Стахова Н. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого  Стахової Н.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю

секретаря судового засідання Мокана В.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одесі в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року, ухваленого у складі судді Плавич І.В. в приміщенні того ж суду,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2019 року ОСОБА_1  подала до Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву до  ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В позовній заяві просила суд здійснити позов спільного майна подружжя, визнавши право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ,за нею та визнавши право власності на частину квартири  АДРЕСА_1  за  ОСОБА_2 ; компенсувати ОСОБА_1 половину вартості автомобіля марки «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.01.2015, 2008 року випуску у розмірі 42500 грн.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з жовтня 2011 року проживала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . У вказаний період сторонами була придбана квартира АДРЕСА_2 на підставі інвестиційного договору, укладеного 12.12.2005 між ТОВ «Едельвейс плес» в особі директора Янічевої Л.Я. та ОСОБА_2 та автомобіль марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Означене майно було оформлене на ОСОБА_2 ТОВ «Едельвейс плес» в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про передачу майнових прав на житлову квартиру АДРЕСА_2 .

24.12.2015 було укладено Додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 254/6/7/9-2ж між ТОВ «Едельвейс плес» в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про передачу майнових прав на житлову квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 2.5 Додаткової угоди № 1, що є невід`ємною частиною інвестиційного договору про передачу майнових прав на житлову квартиру сплата інвестиційних внесків здійснювалася підприємству у наступному порядку:

Перший платіж 143000,00 внесено 24.12.2015;

Другий платіж 143000,00 внесено 25.12.2015;

Третій платіж 608 215,00 внесено до 31.12.2015.

Вартість квартири становить 894 215 грн. Протягом півтора року подружжям здійснювався ремонт квартири, та з липня 2017 року вони проживають в спільній квартирі.

Станом на теперішній час сторони спільного господарства не ведуть, спільно не проживають. У зв`язку з тим, що право власності на спільні квартиру та автомобіль зареєстроване за ОСОБА_2 та в позасудовому порядку дійти порозуміння сторонам не вдалося просила суд задовольнити позов.

04 листопада 2020 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовив.        Суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини свідчать, що квартира АДРЕСА_2 була набута у власність ОСОБА_2 на підставі правочину, укладеного до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , та за рахунок коштів, що належали відповідачу особисто, в тому числі, отриманих від продажу майна, яке належало відповідачу до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Місцевий суд також погодився з доводами відповідача, що автомобіль марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, був придбаний також за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, яке належало ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Малиновського районного суду      м. Одеси від 04 листопада 2020 року змінив в частині мотивування, в іншій частині - залишив без змін.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 придбав спірне нерухоме майно за власні грошові кошти. Докази, надані позивачем не спростовують обставини придбання спірної квартири.

В частині вирішення питання про компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля апеляційний суд виходив з того, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд зазначав, що відомості щодо домовленості сторін про поділ транспортного засобу, виплати компенсації за нього, тощо, в матеріалах справи відсутні, а відповідач заперечував проти поділу вказаного майна. Позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках позивач до суду не заявляла.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що дане рішення не відповідає вимогам закону, оскільки ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходив із доведеності факту купівлі спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_2 , однак вона з такими даними не згодна. Також, апелянт наголошує, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таким чином, як наголошує скаржник, саме ОСОБА_2 мав довести, що грошова сума у розмірі 894 215, 00 грн є його особистими коштами. Апелянт просить суд звернути увагу на те, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване у період шлюбу між сторонами. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було наведено жодного мотиву в частині поділу спільного автомобіля, хоча і було встановлено, що автомобіль придбаний у шлюбі. Крім того, на думку апелянта суд першої інстанції не застосував положень ст.71 Сімейного Кодексу України відмовляючи в позові в частині стягнення компенсації. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04.11.2020 року та винести постанову, якою задовольнити позовні вимоги

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

В судовому засіданні року представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились, та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України). Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі сторони вправі розраховувати на певні гарантії майнового та немайнового статусу, однак стороною позивача не доведено обґрунтованості визнання заявлено до поділу майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідні доводи сторони відповідача позивачем не спростовані. Показання допитаних у справі свідків сторони позивача здебільшого зводились до підтвердження самого факту наявності подружніх відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідні обставини вважаються доведеними суду, проте не можуть розцінюватись в якості підстав для визнання заявленого майна спільною сумісною власністю подружжя з означених вище підстав. Тому суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюб 22 жовтня 2011 року, про що Виконавчим комітетом Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області був складений актовий запис №16 від 22 жовтня 2011 року.

На підставі інвестиційного договору №254/6/7/9-2Ж про передачу майнових прав на житлову квартиру від 12 грудня 2005 року, та додаткової угоди №1 від 24 грудня 2015 року, укладених між ТОВ «Едельвейс Плес» з одної сторони, та ОСОБА_2  з іншої сторони, ОСОБА_2 зокрема, придбав майнові права на квартиру, загальною площею 61,67 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі інвестиційного договору № 254/6/7/9-2Ж про передачу майнових прав на житлову квартиру від 12 грудня 2005 року, та додаткової угоди № 1 від 24 грудня      2015 року, укладених між ТОВ «Едельвейс Плес» - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, ОСОБА_2 , зокрема, придбав майнові права на квартиру, загальною площею 61,67 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .

Укладеною 24 грудня 2015 року між ТОВ «Едельвейс Плес» з одної сторони, та  з іншої сторони, додатковою угодою №1 до інвестиційного договору, окрім іншого було визначено й погоджено графік сплати розміру інвестиційних внесків у загальному розмірі 894215,00 гривень, що підлягали сплаті від ОСОБА_2 згідно з наступним графіком: 24 грудня 2015 року 143000,00 гривень; 25 грудня 2015 року 143000,00 гривень; до 31 грудня 2015 року 608215,00 гривень.

Укладення додаткової угоди саме в грудні 2015 року в той час як основний договір був укладений 12 грудня 2005 року, відповідач пов`язує з фактичним завершенням будівництва будинку.

Як випливає з матеріалів справи, ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Едельвейс Плес» на виконання умов договору та додаткової угоди грошові кошти у наступному порядку: 143000,00 гривень згідно з квитанцією №241-2 від 24 грудня 2015 року; 143000,00 гривень згідно з квитанцією №251-2 від 25 грудня 2015 року; 143000,00 гривень згідно з квитанцією № 261-2 від 26 грудня 2015 року; 143000,00 гривень згідно з квитанцією №281-2 від 28 грудня 2015 року; 295215,00 гривень згідно з квитанцією №3777290 від 29 грудня 2015 року; 27000,00 гривень згідно з квитанцією №291-2 від 29 грудня 2015 року. Загалом ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «Едельвейс Плес» 894215,00 гривен.

Майнові права набувача на квартиру АДРЕСА_3 . з показником загальної площі 58,8 кв.м., належним чином зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 липня 2017 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92036159 від 14 липня 2017 року.

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року та ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року, стягнуто з ТОВ «Едельвейс Плес» на користь ОСОБА_2 різницю вартості проінвестованої квартири з урахуванням інфляційних та трьох процентів річних у загальному розмірі 48657,11 гривень. Виходячи з мотивів судових рішень, різниця у вартості пов`язана з фактичним отриманням у власність ОСОБА_2 квартири меншою загальною площею, ніж обумовлено укладеним інвестиційним договором: 58,8 кв.м. замість 61,67 кв.м.

З листа Територіального сервісного центру МВС України від 28 березня 2019 року       № 31/15/5141-743 встановлено, що у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 26 березня 2019 року транспортні засоби на зареєстровано.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобілю марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, реєстраційний номер А.А. НОМЕР_3 є ОСОБА_4 з 06 січня 2015 року.

       З 06 травня 2010 року за відповідачем був зареєстрований автомобіль марки «ВАЗ 2109», 1987 року випуску. 10 березня 2015 року відбулась перереєстрація транспортного засобу на іншого власника..

       Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 16 сесії 5 скликання №34 від 12 лютого 2009 року ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка, що розташована: АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить фотокопія державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3222485901:01:003:0186, серії ЯИ № 434470 від 05 лютого 2010 року..

       12 листопада 2015 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О., реєстровий №1826, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , продав означену земельну ділянку. Згідно з пунктом 4 договору продаж земельної ділянки вчиняється за 139000,00 гривень.

       З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_2 – ОСОБА_5 .   

       Сестра відповідача  ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину майна  житловий будинок АДРЕСА_5 .

       В матеріалах справи міститься розписка від 12 листопада 2015 року, складена на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до якої він отримав 150000,00 гривень спадщину померлої матері ОСОБА_5 .

       За період з 2000 року по 2015 рік включно сукупний дохід ОСОБА_2 склав 454931,40 гривень.

       Відповідно до відомостей, що містять трудова книжка ОСОБА_2 від 01 лютого 1975 року, довідка автогаражного кооперативу «Мрія-2» від 23 липня 2015 року та форма ОК-5 Пенсійного фонду України на ОСОБА_2 (індивідуальні відомості про застраховану особу), відповідач працював у ДПНДВА «Пуща-Водиця» та за сумісництвом головою правління в автогаражному кооперативі «Мрія-2» з 27.02.2003 року по 22.07.2015 року).

       Як в суді першої інстанції в судовому засіданні, так під час апеляційного розгляду справи відповідач свідчив, що фактично продаж земельної ділянки вчинено за 41 000 доларів США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн, які з 12 листопада 2015 року до грудня 2015 року зберігалися в сейфовій скриньці АТ «ПриватБанк» в місті Києві на підставі договору № 20151112000009.

       Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

       Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

       Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

       Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

       Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

       Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

       Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

       Дослідивши зібрані у справі докази, місцевий суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 адже вказував, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 придбав спірне нерухоме майно за власні грошові кошти.Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на таке.

       Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

       Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду         від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц  (провадження № 14-325цс18).

       Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

       З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було набуте сторонами під час перебування у шлюбі.

       Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч. 2 ст. 272 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

       Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       За ч. 1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. А згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

       Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

       Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а саме в п. 23 суд при вирішенні спору між подружжям про майно має встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

       Отже, з наведеного вище вбачається, що за концепцією цивільного та сімейного законодавства діє презумпція відповідно до якої кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим вказана презумпція може бути спростована в кожному конкретному випадку за наявності відповідної доказової бази.

       Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є,зокрема,1)майно,набуте нею,ним до шлюбу; 2)майно,набуте нею,ним зачас шлюбу,але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

       Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

       Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК Українита визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

       Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним критеріям.

       У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, а тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

       Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15. Також вказана позиція підтримана КЦС ВС в постанові від 04.12.2019 року в справі № 648/150/17, в постанові від 17.06.2020 року в справі № 320/2297/17.

       Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_4 до укладення шлюбу з ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку та автомобіль «ВАЗ 2109», 1987 року випуску.

       Розрахунки за інвестиційним договором № 254/6/7/9-2Ж на підставі додаткової угоди від 24 грудня 2015 року на загальну суму 894 215 грн були проведені в період з 24 грудня 2015 року по 29 грудня 2015 року.

       Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста  статті 81 ЦПК України).

       Отже, доводи відповідача про те, що продаж земельної ділянки вчинено за 41 000 доларів США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається що відповідно до договору купівлі- продажу земельної ділянки від 12 листопада 2015 року, в якому вказано, що її продаж вчинено за 139000 грн.

       Крім того з долученого до матеріалів справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 травня 2016 року вбачається, що  воно видане ОСОБА_8 після смерті   ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт було складено 09 січня  2013 року на користь ОСОБА_8 ..

       Разом із тим  зі змісту копії розписки, складеної ОСОБА_2 12 листопада 2015 року вбачається, що останній отримав 150 000 грн за спадщину померлої матері    ОСОБА_5 згідно домовленості із ОСОБА_8 .

       Проте свідоцтво про право на спадщину за заповітом було видано лише на користь                 ОСОБА_8 , а договору, який би засвідчував домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з приводу поділу спадкового майна матеріали справи не містять.

       Установивши, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з позивачем, а саме у 2015 році здійснював інвестиційні внески підприємству у сумі 894215,00 грн, але в судовому засіданні не довів належними доказами, що це його власні кошти, колегія суддів вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

       Виходячи зі змісту ст. 70 СК України, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, то відповідно за ОСОБА_2 визнається право власності на на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

       Щодо можливості стягнення компенсації 1/2 частки спірного автомобіля колегія суддів доходить до таких висновків.

       Звернувшись із позовом позивач вказувала, що під час шлюбу із відповідачем у    2015 році сторонами було придбано автомобіль марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 06 січня 2015 року було зареєстровано за відповідачем та перебуває в його одноособовому володінні та користуванні.

       Вартість вказаного автомобіля позивач визначила шляхом аналізу ринку автомобілів відповідної марки та року випуску і зазначила її в розмірі 85 000 грн.

       Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 з 06 січня 2015 року.

       10 березня 2015 року відбулась перереєстрація транспортного засобу «ВАЗ 2109»,    1987 року випуску, який був набутий до шлюбу із позивачем та належав ОСОБА_2 на іншого власника.

       Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 стверджував, що у нього був у власності автомобіль «ВАЗ 2109», який він фактично обміняв на автомобіль «Daewoo Nexia» у 2015 році, а тому вказаний автомобіль є його особистою власністю.

       Пояснити на якій правовій підставі та коли ОСОБА_2 був відчужений автомобіль “ВАЗ 2109”, та за які кошти, відповідач не зміг, пославшись, що всіма цими питаннями займався його син. Також пояснив, що автомобіль марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску є його особистою власністю з 2015 року, але відповіді на питання на якій правовій підставі та за яку вартість придбав вказаний транспортний засіб не надав.

       Враховуючи, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, що не заперечувалося сторонами, а також те, що в судовому засіданні жодна зі сторін не заявила клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи транспортного засобу, суд виходить з вартості автомобіля в розмірі 85 000 грн, яку зазначила в позові ОСОБА_1 , а тому стягує з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобілю марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 42500 гривень 00 копійок.

       Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими у відповідності до вимог ст. 376 ч.1 п.2 є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року скасувати.

Ухвалити по справі  нове  рішення, яким позов  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 ) право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу — Daewoo Nexia. д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 42500 (сорок дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) судовий збір у розмірі 4896,07 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Дата складення повного тексту постанови – 18 серпня 2023 року.

Головуючий                                                                 Н.В. Стахова

Судді                                                                   В.А. Коновалова

                                                В.В. Кострицький