Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Лізи Чайкіної 65, м. Запоріжжя, 69106тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/2134/22

Провадження №: 2/332/121/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2023 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,

при секретарі - Васильченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

19.09.22р. позивач ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом, в якому зазначене наступне. ОСОБА_1 згідно наказу № 559 від 10.07.2020 року був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» у Цех ремонту металургійного устаткування 3 Дільниця з ремонту механічного устаткування №3 на посаду Слюсар ремонтник 6 розряду. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває по сьогодні, у зв`язку з чим позивача було мобілізовано до м. Львова. 10 травня 2022 року керівнику підприємства ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» було направлення повідомлення, що позивача ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та зазначено, що у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» підприємство належить звільнити позивача від роботи на весь час військової служби під час мобілізації, крім того виплатити позивачу належну суму середнього заробітку у встановленому розмірі на час перебування на військовій службі. Натомість, 19.07.22р. підприємство ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» прийнято наказ № П/100/19.07.2022/3 «Про внесення змін щодо збереження заробітку та правил обчислення

стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку певним категоріям працівників», відповідно до якого працівникам ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС, які до 18.07.2022 року (включно) були увільненні від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КзПП з дати видачі цього наказу припинено збереження та виплати середнього заробітку із збереженням за ними місця роботи і посаду без збереження середнього заробітку. Вважає такі дії такими, що суперечать ст.58 Конституції України та ч.2 ст.21 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Просить в позові визнати бездіяльність ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з 19.07.2022р. за період проходження військової служби в ЗСУ за призовом відповідно до ч.3 си.119 КЗпП.

Ухвалою суду від 20.09.23р. відкрито провадження по справі.

07.11.22р. відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначене наступне.

1 липня 2022 року був прийнятий Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» , який набув чинності 19 липня 2022 року. Зазначеним законом було реформовано деякі питання у сфері трудових правовідносин та внесено зміни до Кодексу законів про працю. Закону України «Про відпустки», Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, з урахуванням внесених змін відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпПза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації. Фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та Форми власності і у Фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на чає призову.Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Тобто, з 19.07.2022 року у ТО В «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» відсутній обов`язок виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада. У зв`язку з цим просили в позові відмовити (а.с.54-57).

В судове засідання 14.08.2023р. сторони не з`явились та надали суду заяви з проханням розглядати справу без них, тому фіксування вказаного судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 559 від 10.07.2020 року був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» у Цех ремонту металургійного устаткування 3 Дільниця з ремонту механічного устаткування №3 на посаду Слюсар ремонтник 6 розряду, що підтверджено копією трудової книжки позивача (а.с.7-11).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває по сьогодні, у зв`язку з чим позивача було мобілізовано до м. Львова. 10 травня 2022 року керівнику підприємства ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» було направлення повідомлення, що позивача ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та зазначено, що у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» підприємство належить звільнити позивача від роботи на весь час військової служби під час мобілізації, крім того виплатити позивачу належну суму середнього заробітку у встановленому розмірі на час перебування на військовій службі (а.с. 12-13).

19.07.22р. підприємство ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» прийнято наказ № П/100/19.07.2022/3 «Про внесення змін щодо збереження заробітку та правил обчислення

стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку певним категоріям працівників», відповідно до якого працівникам ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС, які до 18.07.2022 року (включно) були увільненні від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КзПП з дати видачі цього наказу припинено збереження та виплати середнього заробітку із збереженням за ними місця роботи і посаду без збереження середнього заробітку (а.с.14-15).

Суд вважає, що такі дії відповідача засновані на законі та є обґрунтованими.

Так, визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Отже відповідач, видаючи оспорюваний наказ про скасування нарахування середнього заробітку позивачу в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати позивачу на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи позивача про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, суд відхиляє з таких мотивів.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суд приходить до висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Аналогічну позицію висловив ВС у своїй постанові від 28.06.2023р. по справі № 753/12209/22.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 16.08.2023р.

Суддя Р.В. Сінєльнік