Постанова

Іменем України

08 серпня 2023 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8546/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Ратушного А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3

на рішення Обухівського районного суду Київської області

від 23 лютого 2023 року

у цивільній справі №372/2664/21 Обухівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, як правонаступника Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Обухівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Майданник Ігор Віталійович, приватний нотаріус Вербовський Валерій Мирославовича,

про визнання незаконним та скасування рішення про передачу у власність земельних ділянок, визнання незаконною та скасування державної реєстрації свідоцтв про права власності, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди

та за зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про визнання недійсним державного акту

У С Т А Н О В И В:

14 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні належної позивачу земельної ділянки шляхом визнання незаконними та скасування рішень Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про передачу земельної ділянки третім особам, визнання недійсним та скасування державної реєстрації свідоцтв про реєстрацію права власності і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння останніх власників та відшкодування завданої моральної шкоди (т. 1, а. с. 1-29, 119).

З урахуванням уточнень позовної заяви просила суд визнати незаконними та скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області 57 сесії 6 скликання від 30.10.2014 в частині надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ; визнати незаконними та скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області на 59 сесії 6 скликання від 19.12.2014 в частині затвердження проектів землеустрою та передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,25 га, з кадастровим номером 3223186801:13:009:0171; ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,25 га, з кадастровим номером: 3223186801:13:009:0172; ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,20 га, з кадастровим номером: 3223186801:13:009:0174; ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,25 га, з кадастровим номером: 3223186801:13:009:0173; визнати незаконними та скасувати державну реєстрацію свідоцтв про право власності на ці земельні ділянки і витребувати ці земельні ділянки із незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , скасувавши в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності.

Також просила стягнути солідарно на її користь з Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, як правонаступника Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 300 000 грн (том 3, а. с. 195-196).

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,851 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та надана їй у власність на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 25.02.1998 №1. Кадастровий номер земельній ділянці не надавався у зв`язку із відсутністю про це вимог діючого на той час законодавства. Починаючи із 1998 року вона сплачувала земельний податок за вказану земельну ділянку та вважала себе законним власником спірної земельної ділянки. На суміжній земельній ділянці розташовано котеджне містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Починаючи із 2008 року у позивачки почали виникати конфлікти із керівництвом обслуговуючої компанії цього котеджного містечка, які намагалися здійснити самозахоплення її земельної ділянки, в тому числі шляхом встановлення паркану. Для припинення захоплення земельних ділянок забудовниками котеджного містечка «Золоті ворота» дочка позивачки - ОСОБА_8 у 2009 році зверталась до ПП «Фокус-2002» для проведення комплексу робіт по встановленню межових знаків на належних ОСОБА_1 та ОСОБА_8 земельних ділянках. Межові знаки у 2009 році було відновлено та встановлено, були складені відповідні акти про передачу на зберігання встановлених межових знаків справжнім власникам земельних ділянок. Після цього захоплення земельних ділянок з боку забудовників та членів котеджного містечка «Золоті ворота» припинилось. У травні 2017 року ОСОБА_1 дізналась (том 1, а. с. 3) від своєї доньки ОСОБА_8 , що невідомі особи, начебто пропонують на продаж належні їм земельні ділянки частинами по 0,25 га. Внаслідок чого донька позивачки написала заяви про злочин від свого імені та від імені позивачки за довіреністю до органів поліції. Проте органи досудового розслідування інформацію про заволодіння ділянкою ОСОБА_1 в реєстр не вносили, тому остання була вимушена особисто підписувати та подавати другу заяву про злочин. Також орган досудового розслідування допитував ОСОБА_1 , як потерпілу, у кримінальному провадженні за №12017110230000881 від 21.05.2017. Проте кримінальне провадження належним чином не розслідувалось. У зв`язку з цими подіями Обухівським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії Центру ДЗК було проведено відновлення меж, належних ОСОБА_8 та ОСОБА_1 земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складено акти прийому-передачі межових знаків на зберігання від 19.05.2017 з абрисами земельних ділянок та зведені плани суміжних земельних ділянок. Вважала, що строк позовної давності слід обраховувати не з дати коли вона дізналася про порушене її право, що в подальшому послугувало зверненню до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, а з дати коли їй стало відомо про осіб які порушили її право власності. Зазначила, що про осіб, яким було виділено спірні земельні ділянки на підставі оскаржуваних рішень Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, вона дізналася з листа Козинської селищної ради від 21.01.2021. Про останніх власників спірної земельної ділянки вона дізналася 06.07.2021 від доньки. Також вказала, що під час розслідування кримінального провадження їй стало відомо, що землевпорядну документацію на підставних осіб виготовляв ОСОБА_9 , який також подавав заяви від імені підставних осіб, та представляв деяких з них за довіреністю при переоформленні ділянок на справжніх вигодонабувачів. Хоча ознаки злочину, на думку позивачки, були очевидні, проте слідчі органи та прокурор належним чином кримінальне провадження №12017110230000881 не розслідували і земельну ділянку позивачці не повернули, а натомість постійно намагались і намагаються його незаконно закрити. Суму завданої моральної шкоди, внаслідок якої позивачка втратила можливість вести нормальний спосіб життя, самостійно пересуватися, приймати їжу, справляти природні потреби тощо вона оцінює в 300 000 грн. Враховуючи, що незаконні рішення, завдяки яким ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заволоділи земельною ділянкою були прийняти Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області, і належною позивачу земельною ділянкою заволоділи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які до того ж створюють уяву що вони, начебто є добросовісними набувачами, позивачка вважає, що саме з цих відповідачів потрібно стягнути солідарно завдану їй моральну шкоду.

Представник відповідача Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (як правонаступник Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області) у відзиві поданому до суду зазначив, що 25.02.1998 сесія Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області не проводилась, а отже ніякі рішення депутатів в тому числі про передачу у власність позивачу земельної ділянки без кадастрового номеру, площею 0,851 га, не приймалось. В цей день проводилося засідання виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради, на якому не розглядалось питання щодо передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 . Отже відповідне рішення не приймалось. Вважав необґрунтованими доводи позивача про порушене право з посиланням на існування державного акту на право власності на землю, тому що в акті зазначено, що його видано на підставі рішення сільської ради, якого не існує, і таке рішення не приймалося. Крім того, в державному акті зазначено площу земельної ділянки, яка перевищує норми встановлені законодавством, і це ставить під сумнів справжність відповідного державного акту позивача. Вважав необґрунтованими доводи позивача, щодо незаконності оспорюваних рішень сільської ради з посиланням на обставини можливості перебування третіх осіб, на час вирішення цього питання, в місцях відбування покарання, оскільки органи місцевого самоврядування не займаються перевіркою осіб, які звертаються до них із заявою. Крім того, навіть перебування особи у місцях відбування покарання не позбавляє останню права безоплатної приватизації земельної ділянки, передбаченої положеннями ст. 118 ЗК України. Також вважав недоведеними позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди. Звернув увагу, що у позовній заяві позивачка неодноразово вказувала на те, що про порушене право їй стало відомо від доньки 06.07.2021. В той же час на підтвердження завданої моральної шкоди позивачка посилалася на медичні висновки та визнання інвалідом першої групи довічно, які датовані 2018 роком. На думку відповідача, таке свідчить про те, що позивач цілеспрямовано вводить суд в оману або щодо строку позовної давності, або щодо причинного зв`язку спірної ситуації з фізичним та моральним станом, в якому вона перебуває. Крім того, посилаючись на те, що про порушене право позивачка дізналася в 2017 році, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи копією особисто поданої заяви до правоохоронних органів про вчинення злочину, то строк позовної давності закінчився в грудні 2020 року. Зазначили, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За наведених обставин позов вважали необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню (том 1, а. с. 203-209).

ОСОБА_3 позов не визнав та у відзиві на позовну заяву вказав, що він є власником двох спірних земельних ділянок, площею по 0,25 га, кожна, які він придбав у ОСОБА_2 . Вважав себе добросовісним набувачем, оскільки спірні земельні ділянки було набуто ним за оплатними правочинами, він належним чином зареєстрував своє право власності та відкрито володів ними. На момент придбання обох земельних ділянок не існувало арешту чи інших обмежень для їхнього відчуження. На відміну від позивачки, відповідач не мав об`єктивної можливості дізнатися про земельну ділянку позивачки, оскільки вона не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, не має кадастрового номеру, не відображається на кадастровій карті, права на таку земельну ділянку не реєструвалися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На цих земельних ділянках були відсутні будівлі та споруди чи будь-які ознаки їх використання за цільовим призначенням позивачкою, яка вважає себе їх власником. Крім того, посилався на те, що позивачкою не надано копії рішення Підгірцівської сільської ради, на підставі якого їй, нібито, було видано державний акт про право власності на землю. За відсутності рішення органу місцевого самоврядування, нібито виданий на його підставі державний акт про право власності на землю не може вважатися дійсним. Вказав, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту про скасування записів про державну реєстрацію права власності. Крім того, посилався на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом. Хоча позовна заява містить взаємовиключні твердження про те, що про порушення своїх прав позивачка довідалася чи то 06.07.2021 (нібито від доньки ОСОБА_8 ) чи то 01.02.2021 (після отримання відповіді на адвокатський запит), насправді їй було достеменно відомо про ці обставини ще коли за її участі були ініційовані кримінальні провадження від 06.03.2017 та від 21.05.2017. Також посилався на те, що позивачка мала можливість ще з грудня 2014 року довідатися про порушене право, оскільки саме з цього часу вже існувало декілька публічних та офіційних джерел, які давали об`єктивну можливість дізнатися необхідну інформацію про спірну земельну ділянку. Крім того, вже з 05.01.2015 позивачка мала об`єктивну можливість ознайомитися з публічними даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізнатися про реєстрацію прав громадян на спірні земельні ділянки. Вказав, що у цій справі бере активну участь ОСОБА_10 , який очевидно перебуває у родинних зв`язках з позивачем, має значні зв`язки та активи, і який на його думку є ініціатором тиску на відповідача з метою отримання його майна. Підсумовуючи зазначив, що позивачка (її родичі та представники), проявивши розумну обачність (особливо, враховуючи, «періодичні суперечки із суміжними землекористувачам», про які зазначено у позовній заяві), могли і повинні були довідатися про формування спірних земельних ділянок та їх передачу у власність громадянам наприкінці 2014 - на початку 2015 року. Те, що позивачка та її представники за відсутності жодних документальних підстав, перебували в ілюзії щодо нібито «підроблення» рішень Підгірцівської сільської ради щодо передачі спірних земельних ділянок та протягом тривалого часу не вживали жодних заходів для того, щоб з`ясувати істину - не скористалися публічними відомостями Державного земельного кадастру (публічної кадастрової карти) та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також до 2021 року не ініціювали адвокатських запитів - не може бути поважною причино для пропущення строку позовної давності (том 1, а. с. 238-250).

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що він є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки вони булі набуті за відплатними договорами. Позивачка не набула права власності на земельну ділянку, оскільки органом місцевого самоврядування не приймалося такого рішення, що свідчить про відсутнє волевиявлення громади щодо передачі земельної ділянки позивачу. Вважав, що оскільки позивачкою не надано доказу прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо передачі їй у власність спірної земельної ділянки, державний акт позивачки має бути визнаний недійсним. Вказав, що у позивачки не могло виникнути право власності на земельну ділянку, площею 0,851 га, лише на підставі державного акту, оскільки це суперечить приписам ст. 22 ЗК України станом на дату оформлення державного акту. Наявність документу, що посвідчує право (державного акту), є обов`язковою, але не достатньою умовою виникнення права власності на земельну ділянку у 1998 році. Також обов`язковою умовою є встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Без виконання цієї умови право власності на земельну ділянку не виникає, забороняється навіть приступати до її використання. Разом з тим, землевпорядна документація із землеустрою на вказану ділянку відсутня. Оскільки станом на дату видачі державного акту земельна ділянка не була сформована, то не виник об`єкт права, а тому і не виникло у позивача права власності. Зазначив, що посилання позивача на виділення земельних ділянок підставним особам є припущенням позивача. Посилався на необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. На його думку, Підгірцівська сільська рада Обухівського району є неналежним відповідачем. Крім того, є неефективним обраний позивачем спосіб захисту про визнання незаконними та скасування рішень Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про передачу земельної ділянки третім особам, визнання недійсним та скасування державної реєстрації свідоцтв про реєстрацію права власності. Просив у задоволенні позову відмовити, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки про порушене право позивачка могла дізнатися ще з 16.12.2014, ознайомившись з офіційними та публічними відомостями Державного земельного кадастру та дізнатися про межі, розташування, розподіл і присвоєння кадастрових номерів спірним земельним ділянкам. Бездіяльність позивачки та її представників щодо з`ясування істини не може визнаватися поважною причиною пропущення строку позовної давності (том 2, а. с. 48-66).

Позиція відповідача ОСОБА_4 викладена в заяві про застосування строку позовної давності, відповідно до ст. 256 ЦК України, який при обранні віндикації, як способу захисту, дорівнює трьом рокам. Відповідач вважає, що строк давності слід обраховувати з травня 2017 року, коли, як зазначає позивачка ОСОБА_1 , вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про заволодіння невідомими особами її земельною ділянкою. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Твердження позивачки про те, що вона дізналася про порушення свого права лише 06.07.2021 є неспроможними та не підтверджені жодними доказами, а також, на думку відповідача, спростовуються доводами самої ж позивачки викладеними у позовній заяві (том 6, а. с 52-53).

У відповіді на відзив представника Козинської селищної ради та ОСОБА_3 на позовну заяву позивачка їх заперечення не визнала. На її переконання представник Козинської селищної ради свавільно заперечує відомі їй обставини. У зв`язку із запереченнями Козинської селищної ради нею було отримано додаткові докази від колишніх керівників і засновників Фірми «Агат», які доводять, що спірна земельна ділянка входила до складу земельної ділянки, площею 5 га, яка перебувала у постійному користуванні Фірми «Агат», та в подальшому була надана ОСОБА_1 , як працівнику цієї Фірми, у довічне користування двома земельними ділянками, площею 0,25 га та 0,6 га із земель ТОВ «Агат». Вказала, що вона дізнавшись про вчинення кримінального правопорушення та звертаючись в травні 2017 року із заявою про вчинення злочину, не була обізнана і не могла довідатися про особу, яка її права порушила. Також не могла знати, що її права, крім інших осіб, так само порушила і Підгірцівська сільська рада. Про порушення її прав внаслідок прийняття рішень щодо спірних земельних ділянок Підгірцівською сільською радою позивачка дізналася із відповіді Козинської селищної ради від 21.01.2021 та від 26.05.2021. До цього часу позивачка була переконана, що всі документи від імені Підгірцівської сільської ради підроблені і до цього причетний ОСОБА_9 , який виготовляв технічну документацію і якому буде оголошено підозру у кримінальному провадженні. Вважала, що початок перебігу позовної давності для неї як потерпілої у кримінальному проваджені за вимогами про відшкодування шкоди збігається з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред`явлення позову до конкретної особи. Разом з тим, навіть на час подання відповіді на відзив позивачка не має достовірної інформації і не може дізнатися точно про осіб, які порушили її права. Також вважала необґрунтованими заперечення ОСОБА_3 на позовну заяву, які ним викладено у відзиві. Вказала, що посилання ОСОБА_3 на добросовісність набуття спірних земельних ділянок не є перешкодою у витребуванні такого майна на користь позивача (том 3, а. с. 139-152).

У відповіді на відзив позовної заяви ОСОБА_2 позивачка не визнала заперечення цього відповідача та вважала необґрунтованими сумніви щодо справжності Державного акту на право власності на земельну ділянку. Також вважала необґрунтованими доводи відповідача щодо пропуску нею строку позовної давності звернення до суду із позовом. Визнала, що із заявою про вчинення злочину її довірена особа ОСОБА_8 звернулася до правоохоронних органів 21.05.2017, а вона особисто повторно подала таку заяву в грудні 2017 року. Однак вважала, що оскільки у кримінальному проваджені №1201711230000881 від 21.05.2017 не було оголошено підозру жодній особі, тому вона не пропустила строк звернення до суду із цим позовом у цивільному провадженні. Позивачка була переконана, що її право було порушено ОСОБА_9 за попередньою змовою з невідомими їй особами, який виготовляв технічну документацію на спірні земельні ділянки. Також вказала, що вона та її представники продовжують вважати, що оскаржувані рішення Підгірцевською сільською радою фактично не приймались (том 4, а. с. 9-33).

В жовтні 2021 року ОСОБА_2 , діючи через представника ОСОБА_11 , подав до суду зустрічну позовну заяву та з урахуванням уточнень від 28 грудня 2021 року, просив визнати недійсним державний акт ОСОБА_1 на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №097880 від 09.04.1998 (том 2, а. с 174-182, том 4, а. с. 196-198).

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначив, що право позивача на землю посвідчує сумнівний державний акт на право приватної власності на землю, в якому зазначено, що він виданий на підставі рішення Підгірцівської сільської ради №1 від 25.02.1998, яке фактично не приймалось. Крім того, вказаний державний акт містить ряд інших дефектів, які в ньому зазначено, а саме: площа земельної ділянки 0,851 га перевищує норми безоплатної приватизації, які діяли на той час; він містить одночасно різне цільове призначення землі, в державному акті зазначена конкретна адреса земельної ділянки, яка на той час не могла бути відомою.

Позивачка зустрічний позов не визнала. Надіслала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому доводила необґрунтованість зустрічного позову ОСОБА_2 , Зазначивши про те, що не існує жодних підстав для задоволення позову, просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності, оскільки про існування оспорюванного відповідачем Державного акту, останньому було достеменно відомо з 19.05.2009, а саме з дати складання акту про відновлення меж в натурі (том 5, а. с. 13-26).

У відзиві на заяву про уточнення та зміну предмету первісного позову від 11.10.2021 ОСОБА_3 виклав заперечення щодо додатково наданих документів до відповіді на відзив від 11.10.2021. Вказав, що надані позивачкою документи проливають трохи світла на неприглядну історію набуття земельних ділянок, що орендувалися Фірмою «Агат», директором якої тривалий час був ОСОБА_10 , який перебуває з позивачкою в родинних відносинах. Ця фірма орендувала землі колгоспу «Вітчизна». На думку ОСОБА_3 надані позивачкою додаткові докази свідчать про те, що Фірма «Агат» скористалася складним фінансовим становищем колгоспу для того, щоб особи пов`язані з ОСОБА_12 , за безцінь заволоділи землями колгоспу, і вивели їх із складу земель, які могли бути розподілені між колгоспниками. Також ним зазначено, що ОСОБА_10 , будучи директором Фірми «Агат», вкінці 1990-х намагався оформити ряд документів для того, щоб привласнити земельні ділянки у с. Підгірці, записавши їх на ОСОБА_1 та на ОСОБА_8 . Втім, надані представником позивача документи мають численні дефекти, аналіз яких свідчить про те, що право користування позивачки на земельні ділянки не могло виникнути за відсутності встановлення меж земельної ділянки в натурі та отримання відповідних державних актів. Вказав, що у будь-якому випадку, історія махінацій із земельними ділянками Фірми «Агат» та намагання директора фірми оформити землю на своїх родичів, не впливає на факт відсутності рішення Підгірцівської сільської ради, як єдиної правової підстави для набуття позивачкою права власності на землю. З метою виправдання пропуску позивачкою строку позовної давності її представники неодноразово посилалися на її похилий вік та незадовільний стан здоров`я. Втім, як підтверджується матеріалами справи, від самого початку оформленням земельних ділянок на позивачку та ОСОБА_8 займався ОСОБА_10 , колишній директор ТОВ «Агат». Він і зараз активно залучений до цієї справи. Діючи з-за спини хворої та немічної позивачки, її представники маніпулюють фактами, з однієї сторони говорячи нібито про їхні багаторічні спори з сусідами щодо земельних ділянок (ледь не з 2007 року) та про завдання позивачці моральної шкоди і доведення до інсульту ще у 2018 році, а з іншого боку, наполягали, що позивачка змогла дізнатися про порушене право тільки безпосередньо перед поданням позову у 2021 році, і тільки коли їй про це розповіла донька ОСОБА_8 . Як мінімум від самого початку кримінальних проваджень від 06.03.2017 та від 21.05.2017 представникам позивачки (що є її близьким родичем та бізнес-партнером її сина), було достеменно відомо, що земельні ділянки зареєстровані у власності інших осіб. Відповідачі у цій справі не є фігурантами у кримінальному проваджені, тому не можуть стосуватися обставин можливості пред`явлення позову у кримінальному провадженні після пред`явлення підозри. При цьому, звернув увагу, що до фігуранта у кримінальному проваджені від 06.03.2017- ОСОБА_9 (щодо якого був обвинувальний акт) представники позивачки не зверталися із цивільним позовом. Просив застосувати позовну давність до нових позовних вимог, викладених в заяві про уточнення та зміну предмету позову від 11.10.2021 (том 4, а. с. 53-61).

ОСОБА_2 також у відзиві на заяву про уточнення та зміну предмету первісного позову від 11.10.2021 виклав заперечення щодо додатково наданих документів до відповіді на відзив від 11.10.2021. Доводив, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження набуття права власності на спірні земельні ділянки та виклав сумніви щодо законності появи у позивачки Державного акту на землю. Також вказав, що історія махінацій із земельними ділянками Фірми «Агат» та намагання директора фірми оформити землю на своїх родичів, не впливає на факт відсутності рішення Підгірцівської сільської ради, як єдиної правової підстави для набуття позивачкою права власності на землю. Наполягав на тому, що позивачкою пропущено строк позовної давності. Вважав вимоги позивачки необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (том 4, а. с. 90-97).

Позивачкою викладені ОСОБА_3 заперечення у відзиві від 30.11.2021 на заяву про зміну предмета позову не визнано. Вважала, що вони підлягають відхиленню з підстав, передбачених ст. 179 ЦПК України. Посилалася на хибні висновки відповідача щодо вчинення ОСОБА_10 махінацій із земельними ділянками колгоспу «Вітчизна» (том 4, а. с. 232).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-КВ №097880, виданого 09 квітня 1998 року Підгірцівською сільською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1603, а саме в частині накладень цієї земельної ділянки із іншими земельними ділянками, що перебувають у їх володінні: ОСОБА_3 частину вказаної вище земельної ділянки, площею 2500 кв.м.; ОСОБА_3 частину вказаної вище земельної ділянки, площею 2500 кв.м.; ОСОБА_2 частину вказаної вище земельної ділянки, площею 737 кв.м.; ОСОБА_2 частину вказаної вище земельної ділянки, площею 1263 кв.м.; ОСОБА_4 частину вказаної вище земельної ділянки, площею 1128 кв.м. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання незаконним та скасування державної реєстрації свідоцтв про право власності та стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 через представника ОСОБА_13 подала апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що погоджуючись із встановленими судом правовідносинами, позивачка не впевнена, що суд обрав найбільш ефективний та правильний спосіб захисту. Крім того, позивачка не розуміє чому суд не скасував незаконні рішення Підгірцівської сільської ради та не впевнена чи є ефективним способом захисту лише витребування із незаконного володіння без скасування державної реєстрації права власності. Також позивачка не погоджується з обставинами, які визнані судом встановленими та зазначені в мотивувальній частині судового рішення про добросовісність набуття права власності спірних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу. Вказала, що ОСОБА_2 входить до органу управління ЖК «Золоті ворота», зокрема у 2009 році був членом правління та є одним із засновників «ЖБК «Золоті ворота». ОСОБА_2 , як суміжному землекористувачу, та як члену правління ЖК «Золоті ворота», не могло не бути відомо хто та на підставі яких підставах є власником суміжної з ним земельної ділянки. За наведених обставин просила скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та задовольнити позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання незаконним та скасування державної реєстрації свідоцтв про право власності. Також просила стягнути солідарно моральну шкоду з Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, апеляційні скарги подали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які за змістом є ідентичними.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг ці відповідачі посилалися на те, що висновки суду про доведеність позивачкою позовних вимог є необґрунтованими. Суд дійшов помилкового висновку про дійсність Державного акту на право постійного користування землею фірмою «Агат», оскільки він не має обов`язкового реквізиту такого документу: дати. Ухвалене рішення не відповідає ст. 22 ЗК України (в редакції, що діяла на момент оформлення державного акту позивача). У позивача не виникло право власності на земельну ділянку, вказану в державному акті. Суд не звернув уваги на відсутність доказів на підтвердження волевиявлення громади щодо передачі земельної ділянки позивачу. Два рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради про виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво щодо земельних ділянок позивача також не є дійсними, оскільки не містять обов`язкового реквізити - підпису голови виконкому та секретаря виконкому, та роздруковані на лазерному принтері, якого в сільській раді в 1997 році не було. Державний акт на право приватної власності від 09.04.1998 не є дійсним як мінімум з чотирьох підстав: не існує рішення сільської ради (в той день сесія не проводилась); змішане цільове призначення земельної ділянки, зазначеної в акті; перевищення норми безоплатної приватизації; одну з двох земельних ділянок мала виділити районна рада, а не сільська рада. Земельна ділянка, щодо якої позивач заявляє своє право власності, не була сформована та не могла бути об`єктом цивільних прав. Суд безпідставно не застосував позовну давність, оскільки в поліцію із заявою про злочин ОСОБА_1 через представника звернулася в травні 2017 року, а особисто звернулася в грудні 2017 року, тоді як з позовом до суду звернулася лише в липні 2021 року. За наведених обставин просили скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. В іншій частині просили рішення суду залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_13 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просив задовольнити. В задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просив відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_14 в судовому засіданні підтримав апеляційні скарги відповідачів та просив їх задовольнити. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Відповідач - Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, належним чином повідомлена про день час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила.

Третя особа - Дев`ята київська державна нотаріальна контора, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Надіслала до суду лист, в якому просила проводити розгляд справи за відсутності її представника (том 7, а. с. 249).

Треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Обухівської міської ради, належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили.

Треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та приватний нотаріус Вербовський В. М., належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та їхніх представників.

Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини.

23 жовтня 1997 року на підставі рішень виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області, протокол №7, ОСОБА_1 за результатами розгляду її заяви виділено у довічне користування із земель ТОВ «АГАТ» в АДРЕСА_1 земельну ділянку, площею 0,25 га, для будівництва індивідуального жилого будинку та надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та земельну ділянку, площею 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства.

ТОВ «Агат» вказану земельну ділянку набуло на підставі рішення ІІ сесії ХХІІ скл. Підгірцівської сільської ради від 25.11.1994 «Про відведення земельної ділянки фірмі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під індивідуальне житлове будівництво за рахунок вільних земель в межах с. Підгірці, площею 5 га.

На підставі даного рішення Фірмі «Агат» видано державний акт на право постійного користування землею, площею 5 га.

Згідно додатку до протоколу загальних зборів ТОВ «Агат» від 16.10.1997, у списку громадян забудовників ТОВ «Агат», яким надані земельні ділянки для приватизації під номером 2 значиться ОСОБА_1 № зем.ділянки А-2, загальна площа 0,865 га, 0,25 га під забудову та 0,60 га під особисте підсобне господарство.

Як вбачається з довідки ТОВ «Агат» від 23.10.1997 ОСОБА_1 працювала у вказаному товаристві на посаді менеджера з 20.03.1992.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на доводи всіх сторін викладених у їх доповненнях, запереченнях, відзивах та відповідях на відзив щодо керівника «Агат» та перебування керівника Фірми «Агат» в родинних відносинах з позивачкою і зазначає, що з поданих позивачем письмових доказів вбачається, що у цих документах « ІНФОРМАЦІЯ_2 » має різні назви, а саме як Фірма «Агат», МТП «Агат», ТОВ «Агат», директором та генеральним директором в яких зазначено ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (том 3, а. с. 159, 162; том 5, а. с. 116-117).

Разом з тим, суд відхиляє доводи скаржників щодо незаконного переходу до Фірми «Агат» права користування земельною ділянкою, площею 5 га, до складу якої входили спірні земельні ділянки, оскільки правомірність набуття Фірмою такого права не була предметом розгляду у цій справі і ця юридична особа не приймала участі у розгляді справи, що переглядається.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-КВ №097880, виданого на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 25.02.1998 №1, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,851 га, з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області в архіві відділу обліковується другий примірник державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №097880 від 09.04.1998 на ім`я ОСОБА_1 . Разом з тим, будь-яка землевпорядна документація із землеустрою на вказану земельну ділянку відсутня.

З часу передачі земельної ділянки у власність та до часу розгляду справи в суді сплачується земельний податок з фізичних осіб за цю земельну ділянку в с. Підгірці Обухівського району.

19 травня 2009 року ПП «Фокус-2002» складено акт про передачу на зберігання межових знаків та передано землевласнику ОСОБА_1 межові знаки земельної ділянки встановлені (відновлені) на місцевості в кількості 4 штук на території АДРЕСА_1 в межах Підгірцівської сільської ради (для будівництва будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства), загальною площею 0,851 га, відповідно до державного акту ІІІ-КВ №097880.

Актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОМРВВ КОФ ДП «Центр ДЗК» від 19 травня 2017 року межі земельної ділянки, площею 0,8510 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана у власність ОСОБА_1 , закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 4 шт.

На зведеному плані суміжних земельних ділянок вбачається, що в межах земельної ділянки позивача знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:13:009:0171, 3223186801:13:009:0172, 3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174.

Рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області XXXXXVII сесії VI скликання від 30.10.2014 надано ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області XXXXXIX сесії VI скликання від 19.12.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність: ОСОБА_6 земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0171; ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0172; ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0173; ОСОБА_7 земельної ділянки, площею 0,2000 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0174 та передано її у власність останніх.

Відповідно до свідоцтва про право власності, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 05 січня 2015 року земельна ділянка, площею 0,25 га, з кадастровим номером 3223186801:13:009:0171 належить на праві приватної власності ОСОБА_6

16 червня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0171, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданником І. В., зареєстрованого в реєстрі за номером 7-532.

13 лютого 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0171, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовським В. М., зареєстрований в реєстрі за номером 71.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу №200236364 від 13.02.2020, земельна ділянка кадастровий номер 3223186801:13:009:0171 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про право власності, реєстраційний номер НОМЕР_2 від 05 січня 2015 року, земельна ділянка, площею 0,25 га, з кадастровим номером 3223186801:13:009:0172 належить на праві приватної власності ОСОБА_5

16 червня 2015 року між продавцем ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої 03.11.2014 довіреності діяв ОСОБА_9 , та покупцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0172.

11 грудня 2019 року між ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0172, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовським В. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 835.

З інформаційної довідки №239791178 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку 3223186801:13:009:0172, зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

З інформаційної довідки №200411489 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку 3223186801:13:009:0173, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою Київська обл.асть Обухівський pайон, с/р Підгірцівська, зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_3 виданого 16.03.2015, видавник Державний реєстратор Заставенко А. В.

Відповідно до свідоцтва про право власності, реєстраційний номер НОМЕР_4 від 12 січня 2015 року, земельна ділянка, площею 0,25 га, з кадастровим номером 3223186801:13:009:0174 належить на праві приватної власності ОСОБА_7

16 червня 2015 року між продавцем ОСОБА_7 , в інтересах якого відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 03.11.2014 діяв ОСОБА_9 , та покупцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,20 га, кадастровий номер 3223186801:13:009:0174, місце розташування Київська область, Обухівський район, сільська рада Підгірцівська.

З інформаційної довідки №200410240 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку 3223186801:13:009:0174, площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою Київська область, Обухівський pайон, с/р Підгірцівська, зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 7-534, від 16.06.2015.

19 травня 2017 року позивачка через свою доньку ОСОБА_8 зверталась із заявою до працівників поліції про заволодіння невідомими особами шахрайським шляхом та підробленням документів належними їм з донькою земельними ділянками, які розташовані у с. Підгірці, на підставі Державних актів на право приватної власності на землю.

В апеляційній скарзі позивача зазначено, що вона погоджується, що судом вірно встановлено обставини, крім обставин, щодо визнання судом відповідачів добросовісними набувачами.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12017110230000881 від 21.05.2017, вбачається, що зареєстровано заяву ОСОБА_8 про те, що невідомими особами було перепродано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:13:009:0171, 3223186801:13:009:0172, 3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174, 3223186801:13:009:0175, 3223186801:13:009:0182, 3223186801:13:009:0183, які знаходяться в с. Підгірці, та які належали їй та її матері ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Матеріали справи містять беззаперечні докази, що донька позивачки, в тому числі і в інтересах останньої, неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочинів щодо земельних ділянок, бездіяльність у даному кримінальному провадженні.

В 2021 році Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» (Київська обласна філія) на підставі договору №212999000156-ТД від 23.11.2021, замовник ОСОБА_1 , виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 01.03 для ведення особистого селянського господарства, площами 0,25 га та 0,6010 га, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №097880, виданого на підставі Рішення Підгірцівської сільської ради від 25 лютого 1998 року №1 та зареєстрованого за №1603.

Згідно висновку судового експерта Свістунова І. С. за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1287/01-2022 від 14.01.2022 за результатами зіставлення межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка належить на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 09.04.1998 (бланк серії ІІІ-КВ №097880 та зареєстрований за №1603) та межі якої визначені технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , яка складена Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» станом на 2021 рік із земельними ділянками з кадастровими номерами 3223186801:13:009:0171, 3223186801:13:009:0172, 3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174, встановлено, що на земельну ділянку, площею 0,6010 га, в площині накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3223186801:13:009:0171, площа накладення становить 2500 кв.м., 3223186801:13:009:0172, площа накладення становить 2500 кв.м., 3223186801:13:009:0174 площа накладення становить 737 кв.м.; площею 0,25 га в площині накладається на земельні ділянки 3223186801:13:009:0173, площа накладення становить 1128 кв.м., 3223186801:13:009:0174 площа накладення становить 1263 кв.м.

Доводи викладені відповідачами в своїх апеляційних скаргах, що начебто не здійснювалось перенесення меж земельної ділянки в натурі під час виготовлення і видачі Державного акту серії ІІІ-КВ № 097881 є необґрунтованими та спростовується наявними у справі письмовими доказами.

Так, на зворотній сторінці обох примірників Державного акту позивачки серії ІІІ-КВ №097881 зображено план зовнішніх меж земельної ділянки в масштабі 1:2000 з промірами, розмірами та описом меж із зазначенням суміжних землекористувачів, а також міститься підпис посадової особи - інженера землевпорядника, який виконував технічні роботи (том 1, а. с. 30-31, том 5, а. с. 31).

Даний доказ, відповідно до ст. 77-80 ЦПК України, та ст. 23 ЗК України є належним, допустимим, достовірним доказом та доводить обставини того, що інженером-землевпорядником було виконано підготовчі роботи, встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складено план земельної ділянки.

Крім того, той факт, що межі земельної ділянки були встановлені в натурі у 1998 році під час виконання робіт по виготовленню Державного акту серії ІІІ-КВ №097881 підтверджується обставинами їх відновлення у 2009 році.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із порушенням межі земельної ділянки позивачка зверталася до правоохоронних та контролюючих органів і до спеціалізованої організації ПП «Фокус -2002» для відновлення меж земельної ділянки в натурі та відновлення межових знаків.

За наслідками виконання ПП «Фокус -2002» комплексу робіт був складений акт відновлення меж в натурі від 19.05.2009, зокрема щодо ділянки позивачки (том 1, а. с. 31).

Також з матеріалів справи вбачається, що 19.05.2017 спеціалізованою організацією Обухівським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії Центру ДЗК було знову відновлено межі земельної ділянки в натурі, які встановлювались у 1998 році під час виконання комплексу робіт по виготовленню Державного акту серії ІІІ-КВ №097881. А саме проведено комплекс робіт по землеустрою та відновленню меж, належних ОСОБА_8 та ОСОБА_1 земельних ділянок в натурі (на місцевості) за наслідками якого було складено акти прийому-передачі межових знаків на зберігання від 19.05.2017 з абрисами земельних ділянок та зведені плани суміжних земельних ділянок та передано на зберігання 4 межові знаки (том 1, а. с. 32-33).

Доводи апеляційних скарг відповідачів, що позивачка не набула права власності на земельну ділянку, оскільки земельна ділянка, начебто була передана позивачці за відсутністю рішення органу місцевого самоврядування, не відповідає дійсності та спростовується належними і допустимими доказами в їх сукупності.

Зі змісту Державного акту серії ІІІ-КВ №097880 вбачається, що він був виданий позивачці саме відповідачем - Підгірцівською сільською радою на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 25.02.1998 №1 про що і зазначено у самому Державному акті. Державний акт серії ІІІ-КВ №097880 надрукований на офіційному бланку, форма якого була затверджена Постанова Верховної Ради України 2201-XII від 13.03.1992 та є документом суворої звітності. Бланки державних актів виготовлялися державними підприємствами за замовленням Кабінету Міністрів України, який організував їх виготовлення в необхідній кількості та забезпечення ними місцевих Рад народних депутатів. Заповнення державного акту здійснювалось посадовими особами органів влади та місцевого самоврядування.

Правонаступником Підгірцівської сільради - Козинською селищною радою та всіма іншими учасниками справи у поданих ними заявах по суті не ставилась під сумнів ні справжність самого бланку Державного акту серії ІІІ-КВ №097880, ні справжність підписів посадових осіб і відбитків печатки Підгірцівської сільської ради, ні факт реєстрації акту у відповідній Книзі, а отже ці обставини доказуванню не підлягають і Державний акт серії ІІІ-КВ № 097881 є справжнім.

Відповідно і є справжнім все що зазначено в Державному акті серії ІІІ-КВ №097881, зокрема і те, що він виданий на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 25.02.1998 №1.

Крім того, судом встановлено, що другий примірник державного акту позивачки за первинним позовом зберігається і обліковується в архіві територіальних органів Держкомзему, що безумовно доводить її право власності на спірну земельну ділянку.

Зокрема другий примірник (оригінал) Державного акту серії ІІІ-КВ №097880, який підтверджує право власності позивачки ОСОБА_1 на землю знаходиться та обліковується в архіві територіального підрозділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідачами не надано доказів на спростування факту, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 №1112 «Про додаткові заходи щодо безоплатного оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки», другий примірник Державного акту серії ІІІ-КВ №097880 від 09.04.1998, виданого ОСОБА_1 , передано до архіву структурного підрозділу ГУ Держгеокадастру у Київській області не Підгірцівською сільською радою.

Отже, факт зберігання (наявності) і обліку другого примірника державного акту позивачки за первинним позовом, зокрема Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №097880 від 25.02.1998 в архіві структурного підрозділу ГУ Держгеокадастру у Київській області, беззаперечно доводить той факт, що її акт є справжнім та дійсним, а Підгірцівською сільською радою або її виконкомом приймалось рішення про передачу земельної ділянки у власність позивачці за первинним позовом та ними ж і був переданий другий примірник Державного акту позивачки до ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Крім того, у відповідності до п. 1.10. Інструкції №31, яка регламентувала на той час порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю було встановлено, що технічна документація по складанню державних актів, зокрема включає: виписку з рішення місцевої Ради народних депутатів про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування. Без наявності такої виписки державний акт не був би заповнений, зареєстрований та виданий позивачці.

Той факт, що два бланки Державного акту серії ІІІ-КВ №097880 були заповнені (останній етап робіт), безумовно свідчить про те, що інженером землевпорядником було проведено всі три попередні етапи в такому порядку: підготовчі роботи; встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); складання плану земельної ділянки.

Твердження скаржників-відповідачів, що наявність державного акту не є достатньою умовою для доведення (посвідчення) права власності на землю спростовуються імперативною нормою статті 23 ЗК України (в редакції, що діяла на момент оформлення Державного акту позивачки), відповідно до якої право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Тобто ст. 23 ЗК України імперативно визначала, що право власності на землю у 1998 році посвідчувалось лише державними актами. Також ст. 23 ЗК України додатково визначала дві умови, що такий Державний акт повинен бути виданий та зареєстрованийсільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За спірну земельну ділянку постійно сплачувався земельний податок, який їй нараховувався і надсилався фіскальними органами за інформацією Підгірцівської сільської ради. Спочатку земельний податок сплачувався шляхом внесення коштів через касу Підгірцівської сільської ради. У відповідь на звернення позивачки до ГУ ДПС у Київській області з приводу підстав нарахування земельного податку було надано відповідь вих. №327/Б/10-36-24-10 від 27.01.2022, що відповідно до даних ITC «Податковий блок» з 09.04.1998 за ОСОБА_1 , як власником обліковуються земельні ділянки у с. Підгірці Обухівського району для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,601 га.

Доводи апеляційних скарг відповідачів, що такий податок сплачувався не позивачкою, не спростовує висновок суду, що такий податок сплачувався на час прийняття оскаржуваних рішень Підгірцівською сільською радою, та свідчить про той факт, що земельна ділянка не була вільною та не могла буту передана у власність іншим особам.

За наведених обставин доводи апеляційних скарг відповідачів щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову є необґрунтованими.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про начебто не доведення факту накладання земельних ділянок спростовується належними, допустимими та достатніми доказами.

Факт накладання земельних ділянок, що були зареєстровані на ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на земельну ділянку позивачки, зокрема підтверджуються висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 10.01.2022 №1287/01-2022 (том 5, а. с. 63-80), що проведена судовим експертом Свістуновим І. С. (свідоцтво №1623 від 22.03.2013), та відповідно до якої межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка їй належать на підставі Державного акту від серії ІІІ-КВ №097880 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладається на земельні ділянки із кадастровими номерами:3223186801:13:009:0171,3223186801:13:009:0172,3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174, а саме : на частку земельної ділянки, площею 0,6010 га в площині накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223186801:13:009:0171, площа накладання становить 2500 кв.м; 3223186801:13:009:0172, площа накладання становить 2500 кв.м; 3223186801:13:009:0174, площа накладання становить 737 кв.м; на частку земельної ділянки, площею 0,2500 га, в площині накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223186801:13:009:0173, площа накладання становить 1128 кв.м; 3223186801:13:009:0174, площа накладання становить 1263 кв.м.

Окрім того, факт повного накладання на земельну ділянку позивачки земельних ділянок, що були зареєстровані на ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 із кадастровими номерами: 3223186801:13:009:0171, 3223186801:13:009:0172, 3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174 підтверджується зведеним актом суміжних ділянок та актом прийомки передачі межових знаків на зберігання від 19.05.2017, що складений Обухівським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі ОМВВ КОФ ДП «ЦДЗК») (том 1, а. с. 32-33).

Всі 5 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок третім особам в порушення вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (b редакції, що була чинна на час розробки проектів) не містять ні письмової згоди власників ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та/або колишнього землекористувача Фірми «Агат», якій ці землі раніше були передані у постійне користування. Також у всіх 5 проектах землеустрою відсутні рішення суду про вилучення землі у ОСОБА_1 та/або у Фірми «Агат».

Таким чином, земельна ділянка ОСОБА_1 належна їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-КВ №097880, площею 0,851 га, вибула з власності її законного володільця поза її волею, та передана у власність іншим особам на підставі рішення Підгірцівської сільської ради незаконно, чим здійснено невиправдане втручання в право власності позивача на спірні земельні ділянки.

Суд першої інстанції встановивши, що позивачем доведено всі юридичні факти, які визначені статтями 387 і 388 ЦК України, зокрема: законність набуття права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, які вибули з її володіння поза її волею, відсутність правових підстав у громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 для отримання за рішеннями Підгірцівської сільської ради у власність земельних ділянок, межі яких майже повністю співпадали з межами належних на праві власності позивачу земельних ділянок, та добросовісність набуття права власності спірних земельних ділянок громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, дійшов вірного висновку про наявність передбачених ст. 387 і 388 ЦК України підстав для витребування від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спірних земельних ділянок.

Сумніви позивача, які викладено в апеляційній скарзі, що судом застосовано неефективний спосіб захисту є необґрунтованими.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 Верховним Судом сформульовано такий висновок: «У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права».

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав (пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вже раніше звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку, викладеного в її постанові від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (п. 5.17), де зазначено про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

На віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі суд погодився із доводами позивача про те, що про порушене право власності на земельні ділянки відповідачами позивачка дізналася безпосередньо від доньки ОСОБА_8 в липні 2021 року.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав.

Доводи ОСОБА_3 щодо підстав застосування позовної давності обґрунтовано тим, що позивачка мала можливість ще з грудня 2014 року довідатися про порушене право, оскільки саме з цього часу вже існувало декілька публічних та офіційних джерел, які давали об`єктивну можливість дізнатися необхідну інформацію про спірну земельну ділянку. Крім того вже з 05.01.2015 позивачка мала об`єктивну можливість ознайомитись з публічними даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізнатися про реєстрацію прав громадян на спірні земельні ділянки (том 1, а. с. 238-250).

ОСОБА_2 просив у задоволенні позову відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки про порушене право позивачка могла дізнатися ще з 16.12.2014, ознайомившись з офіційними та публічними відомостями Державного земельного кадастру та дізнатися про межі, розташування, розподіл і присвоєння кадастрових номерів спірним земельним ділянкам. Бездіяльність позивачки та її представників щодо з`ясування істини не може визнаватися поважною причиною пропущення строку позовної давності (том 2, а. с. 48-66).

ОСОБА_4 вважав, що строк позовної давності слід обраховувати з травня 2017 року, коли, як зазначає позивачка ОСОБА_1 , вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про заволодіння невідомими особами її земельною ділянкою (том 6, а. с 52-53).

Представник відповідача Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, обґрунтовуючи підстави застосування позовної давності посилався на те, що наданою позивачем до матеріалів справи копією особисто поданої заяви до правоохоронних органів про вчинення злочину підтверджується, що про порушене право їй стало відомо в грудні 2017 року, тому строк позовної давності закінчився в грудні 2020 року (том 1, а. с. 203-209).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг відповідачів, що висновок суду, щодо визначеної дати початку перебігу позовної давності, не відповідає обставинам справи.

В позовній заяві позивака зазначила, що: «У травні 2017 року ОСОБА_1 дізналася від своєї доньки ОСОБА_8 , що невідомі особи, начебто, пропонують на продаж належні їм земельні ділянки частками по 0,25 га. Донька ОСОБА_1 - ОСОБА_8 написала заяви про злочин, що передбачений ч. 3 ст. 190 КК України від свого імені та від імені ОСОБА_1 за довіреністю. Проте, органи досудового розслідування інформацію про заволодіння ділянкою ОСОБА_1 в реєстр не вносили, тому ОСОБА_1 була вимушена особисто підписувати та подавати другу заяву про злочин.» (том 1, а. с. 3).

З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2017 до Обухівського ВП ГУ НП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_8 про те, що невідомими особами було перепродано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186801:13:009:0171, 3223186801:13:009:0172, 3223186801:13:009:0173, 3223186801:13:009:0174, 3223186801:13:009:0175, 3223186801:13:009:0182, 3223186801:13:009:0183, які знаходяться в с. Підгірці, які належали їй та її матері ОСОБА_1 на праві приватної власності. На підставі вказаної заяви 21.05.2017 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12017110230000881 (том 1, а. с. 53).

Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обраховувати з дати коли особі стало відомо про особу, яка вчинила злочин, оскільки такі доводи ґрунтуються на власному трактуванні норми права. А з аналізу конструкції ст. 261 ЦК України вбачається, що законодавцем застосовано сполучник «або», та зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Передбачивши підстави для застосування строку позовної давності, законодавець забезпечив особі, право якої порушено, можливість реалізації свого права на судовий захист у межах строку позовної давності.

Так, законодавцем у ст. 116 ЦПК України передбачено право особи на забезпечення доказів до подання позовної заяви.

Звертаючись до Обухівського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення злочину, позивачка діючи через свого представника ОСОБА_8 , а в подальшому і особисто, зазначила кадастрові номери земельних ділянок, а тому у разі звернення до суду із заявою про забезпечення доказів, остання мала об`єктивну можливість отримати інформацію про власників цих земельних ділянок.

Доводи позивача, що у межах кримінального провадження їй не стало відомо про особу, яка вчинила злочин, не можуть впливати на визначення моменту початку перебігу позовної давності, оскільки за таких фактичних обстави, коли особа довідалася про порушене право та подала до правоохоронних органів заяву про вчинення злочину, необізнаність про таку особу не може спростовувати фактів, що про те, що про порушення права їй стало відомо ще 20.05.2017 (дата звернення із заявою про злочин).

У зв`язку з тим, що про порушене право позивачка дізналася у травні 2017 року, і ці обставини наведено позивачем у позовній заяві, та наявними у справі письмовими доказами доведено, що 21 травня 2017 року в Єдиному реєстрі досудового розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12017110230000881 на підставі заяви від 20 травня 2017 року, висновок суду, що строки позовної давності станом на час пред`явлення позову (14.07.2021) не порушені, не відповідають обставинам справи.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19) та у справі №911/3677/17 (провадження №12-119гс19).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (провадження №14-456цс18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі №904/3405/19 вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У заявах поданих позивачем до суду, остання жодного разу не порушувала питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову. Натомість наполягала на тому, що нею не пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що нею не пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_17 , оскільки останній набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі правочинів укладених 11.12.2019 та 13.02.2020.

Вирішуючи виключну правову проблему для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі №520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Тому строк позовної давності до вимог заявлених до ОСОБА_17 також слід обраховувати з 20 травня 2017 року.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), №66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розгляді спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц тощо).

За вказаних обставин, коли про порушене право позивач ОСОБА_18 дізналася 20 травня 2017 року, з позовом до суду звернулася 14 липня 2021 року, враховуючи обрану правову позицію позивача у справі, зокрема, сторона позивача не доводила поважність причин пропуску позовної давності, наполягаючи на тому, що не пропустила строк позовної давності, оскільки їй не було відомо про осіб, які набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі оскаржуваного рішення сільської ради та про власників спірних земельних ділянок, відповідачі подали заяви про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування спірної земельної ділянки, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

За відсутності правових підстав для задоволення первісного позову, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, які є похідними від основних позовних вимог про витребування майна.

Враховуючи те, що задовольняючи позовні вимоги позивача про витребування майна, суд неповно з`ясував обставини справи, порушив норми процесуального права, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, то відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підстави для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового про відмову в задоволенні первісного позову, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині скасування рішення суду про задоволення первісного позову - задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати. В задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська