СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року                            м. Харків                      Справа № 922/863/23  

          Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя  Лакіза В.В.,

без участі представників сторін,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича (вх.№1118Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023, прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Добреля Н.С., дата складання повного тексту рішення - 08.05.2023, у справі № 922/863/23

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м. Харків,   

до фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича, м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Укргазбанк" в особі Харківської дирекції АБ "Укргазбанк" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Мусієнка В.С., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про приєднання до правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4 у сумі                   108 612, 83грн, а також понесені судові витрати.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за договором виконує неналежним чином, у зв`язку з чим, станом на 14.02.2023 наявна заборгованість у загальному розмірі 108 612, 83грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 позов задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" в особі Харківської дирекції АБ "Укргазбанк" заборгованість за договором про приєднання до правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4 у сумі                         66 656, 00грн - строкова заборгованість по кредиту; 23 680, 82грн - прострочена заборгованість по кредиту; 2 036, 43грн - строкова заборгованість по процентам; 16 239, 58грн - прострочена заборгованість по процентам та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 147, 20грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що АБ "Укргазбанк" виконало взяті на себе зобов`язання з надання відповідачеві кредиту, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання з його повернення та станом на 14.02.2023 основна заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить всього 90 336, 82грн, яка складається з: 66 656, 00грн - строкова заборгованість по кредиту; 23 680, 82грн - прострочена заборгованість по кредиту.

Перевіривши розрахунок позивача у частині нарахування процентів, суд першої інстанції встановив, що їх здійснено правильно. Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення кредиту, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами на загальну суму 18 276, 01грн також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором про приєднання до правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 08.05.2023, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 року у справі № 922/863/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд врахував тільки аргументи позивача.

Так, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав на те, що відповідач не надав доказів про факт тимчасової окупації міста Куп`янська російськими військами, хоча цей факт є не тільки загальновідомим, але й підтверджується відповіддю на адвокатський запит, а також Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Як зазначає апелянт, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена кредитними договорами, нараховані з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).   

Відтак, апелянт вважає, що суд мав відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

До апеляційної скарги апелянтом додана копія листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, в якому ТПП України засвідчує, що введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами.

Як зазначає апелянт, надати даний лист суду першої інстанції він не мав можливості, оскільки знаходиться за кордоном.  

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича на рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 у справі №922/863/23 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу справи строк до 17.07.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу з  доказами  його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 17.07.2023 для подання заяв і клопотань.

Копії ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження були надіслані сторонам на їх адреси, зазначені в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручені сторонам, зокрема і в підсистемі "Електронний суд".

Відтак, сторони належним чином повідомлені про розгляд скарги в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечень проти розгляду скарги в порядку спрощеного провадження від учасників справи не надходило.

05.07.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7801), зазначає, що доводи апелянта не відповідають дійсності, оскільки судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором про приєднання до правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4, а також не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між перебуванням Куп`янської міської територіальної громади Харківської області під окупацією з 27 лютого по жовтень 2022 року та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Також позивач зазначає, що причина неподання відповідачем доказу у встановлений законом строк не є поважною, а тому долучений до апеляційної скарги доказ не може бути прийняти судом.

Позивач посилається на те, що зважаючи на норми Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", ним не заявлялись вимоги ані щодо стягнення з відповідача індексу інфляції, ані щодо 3% річних, ані вимоги щодо стягнення неустойки.

З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 – залишити без змін.

Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Вирішуючи прийняття наданого апелянтом додаткового доказу - копії листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до положень статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з відзивом на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що фізично він перебуває за кордоном, тому не мав ані часу, ані можливості подати копію листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 разом з відзивом на позовну заяву.

Судова колегія зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, відповідачем через підсистему "Електронний суд" був поданий суду першої інстанції відзив на позовну заяву; у відзиві відповідач не зазначав про неможливість подати відповідний доказ у встановлений законом строк з об`єктивних причин відповідно до вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також відзив на позовну заяву був поданий представником відповідача - адвокатом Жерновніковим С.О., який також мав можливість подати усі необхідні докази в обґрунтування правової позиції відповідача суд першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вважає обставину перебування апелянта за кордоном такою, що об`єктивно унеможливила подання копії даного листа суду першої інстанції і здійснює розгляд скарги за поданими суду першої інстанції доказами.

Поряд з цим, судова колегія зазначає, що даний лист Торгово-промислової палати України є загальновідомим та перебуває у вільному доступі у мережі Інтернет.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, а також доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, між АБ "Укргазбанк" (банк) та ФОП Мусієнком В.С. (позичальник) був укладений Договір про приєднання до Правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4 (далі - Договір).

Згідно з його умовами загальний ліміт кредитної лінії становить 200 000, 00грн.

Кредитна лінія відкривається з 27.05.2021 по 26.05.2023 (включно).

За користування кредитом в межах строку кредитування, з урахуванням встановленого графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку проценти, виходячи з встановленої банком базової процентної ставки.

Згідно з пунктом 2.1. Правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" (надалі - Правила), банк надає позичальнику кредитні кошти (кредит) у розмірі та на умовах визначених договором про надання мікрокредиту, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитними коштами у порядку та на умовах, визначених договором про надання мікрокредиту.

Основні умови кредитування зазначаються в Договорі про приєднання (пункт 2.4. Правил).

На підставі заяви ФОП Мусієнка В.С. на отримання кредитних коштів від 27.05.2021 позивач надав відповідачеві кредитні кошти в сумі 200 000, 00грн.

Відповідно до пункту 2.8. Правил, нарахування процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, визначеного Договором про приєднання, здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за наданими кредитними коштами (строкової заборгованості), виходячи з процентної ставки за користування кредитними коштами, визначеної Договорі про приєднання.

Пунктом 3 Договору встановлений розмір базової відсоткової ставки, який становить 19, 3%.

Як зазначає, позивач відповідач свої зобов`язання за Договором виконує неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 14.02.2023 наявна заборгованість у загальному розмірі 108 612, 83грн, яка складається з: 66 656, 00грн - строкова заборгованість по кредиту; 23 680, 82грн - прострочена заборгованість по кредиту; 2 036, 43грн - строкова заборгованість по процентам; 16 239, 58грн - прострочена заборгованість по процентам, що і стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Апеляційним господарським судом встановлено, що пунктами 3.2.1., 3.2.2 Правил передбачено, що Позичальник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі, в строки, встановлені Договором про приєднання, повернути отриману суму Кредиту; своєчасно та в повному обсязі, на умовах і в порядку, передбаченому Договором про надання мікрокредиту, сплачувати проценти та комісії, а також суми передбачених Договором про надання мікрокредиту штрафних санкцій та відшкодовувати будь-які документально підтверджені та          обґрунтовані витрати Банку згідно з умовами цих Правил.

Згідно з пунктом 3.3.3 Договору, Банк має право відмовитися від надання Позичальнику кредитних коштів за Договором про надання мікрокредиту частково або в повному обсязі, а також вимагати дострокового повного виконання Позичальником своїх зобов`язань по Договороу про надання мікрокредиту, включаючи нараховані проценти за користування кредитними коштами, комісії та штрафні санкції, якщо, зокрема, Позичальник не виконав у строк свої зобов`язання по поверненню Кредиту (його частини), в тому числі, достроковому, та/або сплаті процентів, комісій, штрафних санкцій, передбачених Договором про надання мікрокредиту.   

Поряд з цим, відповідачем не оспорюються обставини щодо отримання кредиту у позивача на вказаних в позовній заяві умовах.

В апеляційній скарзі апелянт також не спростовує суму заборгованості, її арифметичну вірність.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до   статті 509 Цивільного кодексу України,   зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке ж положення міститься і в  статті 173 Господарського кодексу України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі, у зв`язку із неповерненням відповідачем наданих позивачем кредитних коштів.

Судова колегія зазначає, що відповідач не заперечує обставин отримання кредитних коштів та розміру заборгованості.

Доводи скарги зводяться до безпідставності позовних вимог у зв`язку із наявністю для відповідача форс-мажорних обставин.

Також апелянт посилається на законодавче звільнення його від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

При цьому, апелянт вважає, що сплата пені і штрафу є додатковим до відповідальності боржника, яка (відповідальність) полягає в обов`язку сплатити суму боргу на вимогу кредитора.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань.

А не, як зазначає апелянт, від відповідальності у вигляді повернення кредитних коштів на вимогу кредитодавця.

Згідно з частиною першою   статті 1054 Цивільного кодексу України,   за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, у межах кредитного договору позичальник отримує кредитні кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається.

Наявність форс-мажору не може бути підставою для невиконання безпосередньо зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося    внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є    надзвичайні та невідворотні обставини,       що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист       №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та  є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору.

Але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Так, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що відповідач не надав доказів про факт окупації міста Куп`янська російськими військами, хоча цей факт є не тільки загальновідомим, але й підтверджується відповіддю на адвокатський запит, а також Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Однак, зазначене не відповідає дійсності.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей   76,   77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором про приєднання до правил надання мікрокредиту в АБ "Укргазбанк" від 27.05.2021 №270/2021/МС-4, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між перебуванням Куп`янської міської територіальної громади Харківської області під окупацією з 27 лютого по жовтень 2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов  висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує доводи апелянта про факт окупації міста Куп`янська російськими військами з 26.02.2022 по 10.09.2022.

Згідно анкетних відомостей до Договору, фактичне місце ведення Бізнесу відповідача зазначено місто Куп`янськ.

Однак, морс-мажорні обставини є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання в цілому основного зобов`язання.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що законними та обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 66 656, 00грн строкової заборгованості та 23 680, 82грн простроченої заборгованості по кредиту.

Щодо доводів апелянта про законодавче звільнення його від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язання, судова колегія зазначає таке.

Згідно з частиною першою   статті 1048 Цивільного кодексу України,   позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернені позики.

Стаття 1049 Цивільного кодексу України   встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 2.8. Правил, нарахування процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, визначеного Договором про приєднання, здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за наданими кредитними коштами (строкової заборгованості), виходячи з процентної ставки за користування кредитними коштами, визначеної в Договорі про приєднання.

Пунктом 3 Договору встановлений розмір базової відсоткової ставки, який становить 19,3%.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за процентами становить всього 18 276, 01грн, з яких: 2 036, 43грн - строкова заборгованість по процентам; 16 239, 58грн - прострочена заборгованість по процентам.

Відповідно до пункту 18   Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної   статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, виходячи з вищезазначеного випливає, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної   статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Проте, позивачем нараховані лише відсотки у відповідності до   статті 1048 Цивільного   кодексу України та умов договору, тому  посилання відповідача      на положення   статті 625 Цивільного кодексу України   є безпідставним.

Позивачем також не нараховувалась неустойка (штраф, пеня).

Доводи апелянта, що сплата пені і штрафу є додатковим до відповідальності боржника, яка (відповідальність) полягає в обов`язку сплатити суму боргу на вимогу кредитора, а відтак, суд мав в цілому відмовити у задоволенні позовних вимог, є довільним тлумаченням відповідачем норм законодавства на свою користь та не має правового підґрунтя.

Повернення позичальником кредитних коштів та процентів за користування ними є не відповідальністю у розумінні цивільного законодавства України, а виконанням своїх зобов`язань за кредитним договором.

І у спірних правовідносинах апелянтом не доведено наявності правових підстав для звільнення його від цього обов`язку перед позивачем.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування  рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 у справі № 922/863/23 – без змін.

Відповідно до частини 1   статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мусієнка Владислава Станіславовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 у справі №922/863/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя                                                                    Л.М. Здоровко

Суддя                                                                                           Л.І. Бородіна  

       Суддя                                                                                           В.В. Лакіза