Єдиний унікальний номер 341/1092/23

Номер провадження 2/341/339/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Островської Н. І.,

за участю секретаря судового засідання Гомерди Г. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Галич Івано-Франківської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса місця проживання: с. Мединя, Івано-Франківська область) до ОСОБА_2 (адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Дубовецької сільської ради (місцезнаходження: вул. Незалежності, 2, с. Дубівці, Івано-Франківська область) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

у с т а н о в и в :

29.05.2023 позивач, інтереси якого представляє адвокат Шевчук-Філімон Н. М. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -служба у справах дітей Дубовецької сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Як підставу зазначено, що з 11.03.2019 знаходиться у шлюбі з відповідачем. У шлюбі народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Вказує, що сумісне життя з відповідачем не склалося через негативне відношення відповідача до нього, тому у сім`ї і почали виникати часті сварки, непорозуміння, суперечки, що у сукупності призвело до припинення їхнього спільного проживання. На цей час у них немає взаєморозуміння, відсутні почуття один до одного, а тому він прийшов до висновку, що шлюб між ними необхідно розірвати. Крім цього, коли він знаходиться на роботі, відповідач залишає малолітню дитину саму вдома, не займається нею, не дбає про дитину, тому після розірвання шлюбу малолітня донька залишиться проживати спільно з ним. Примирення між сторонами та збереження сім`ї позивач вважає неможливим. Конфлікт не є тимчасовим.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 02.06.2023 провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У підготовче судове засідання позивач не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів, підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач також на адресу суду надіслала письмову заяву, у якій зазначила, що позовні вимоги визнає повністю. Не заперечує щодо їх задоволення. Розгляд справи просить проводити за її відсутності.

Начальник служби у справах дітей Дубовецької сільської ради надіслала письмову заяву щодо розгляду справи у її відсутність. Просила взяти до уваги письмовий висновок комісії з питань захисту дітей Дубовецької сільської ради від 24.07.2023.

У відповідності до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.

Згідно положень ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд вважає можливим продовжити розгляд справи у відсутності сторін у підготовчому судовому засіданні на підставі наданих доказів.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, з`ясувавши позиції сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 11.03.2019 у Дорогівській сільській раді Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 4.

Сумісне життя у сторін не склалося в зв`язку з відсутністю взаємного порозуміння, протилежними поглядами на шлюб та сім`ю. Шлюб існує формально. На примирення сторони не згодні, оскільки це суперечить їхнім інтересам.

Положеннями ст. 51 Конституції України, ст. 24 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.

У відповідності до ст. 112 Сімейного кодексу України, з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги наявність у сторін спільних дітей, суд дійшов висновку, що подальше сумісне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам.

Згідно договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідченим 19.07.2023 приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Засєдко Н. І., між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 узгоджено порядок здійснення батьківських прав щодо їх малолітньої доньки, а також визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком за адресою: с. Мединя Івано-Франківська область.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Дубовецької сільської ради від 24.07.2023, в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої з батьком, ОСОБА_1 , за адресою:

АДРЕСА_2 України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення п. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції, ч. ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень ч. ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Враховуючи те, що у цьому випадку батьки самостійно дійшли згоди щодо місця проживання їхньої малолітньої дитини, уклавши нотаріально посвідчений письмовий договір, то суд, вважає, що відсутні виняткові обставини, коли малолітні діти можуть бути розлучені зі своїм батьком.

Ураховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 206, 247, 263 - 265, 279 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 51 Конституції України, ст. ст. 24, 112 Сімейного кодексу України,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Дубовецької сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований 11.03.2019 у Дорогівській сільській раді Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 4.

Місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Копію рішення суду після набрання ним законної сили направити до Галицького відділу Державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Копію рішення направити сторонам.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА