ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7208/23 Справа № 199/955/23 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року                                                колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

               головуючого – судді Демченко Е.Л.

               суддів – Куценко Т.Р., Макарова М.О.

               при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, -

в с т а н о в и л а:

       У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, мотивуючи його тим, що прокуратурою м.Дніпропетровська відносно нього здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012040650000090 від 28 листопада 2012 року за ознаками вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

       Вказував, що 12 червня 2013 року він був затриманий в порядку ст.208 КК України та йому було вручено підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. 13 червня 2013 року йому було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 та ч.2 ст.263-1 КК України. 13 червня 2013 року ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 03 вересня 2013 року йому було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України.

       Зазначав, що 06 вересня 2013 року прокурором м.Дніпропетровська було складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013040650003315 від 12 червня 2013 року за звинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, та направлено справу до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська. 29 січня 2014 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Строк відбування покарання обчислювався з 12 червня 2013 року. 13 червня 2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок суду від 29 січня 2014 року залишено без змін. 05 березня 2015 року ухвалою Менського районного суду Чернігівської області відносно нього було застосовано вимоги ст.82 КК України та звільнено від подальшого відбування покарання. 24 березня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 25 червня 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2014 залишено без змін. 24 березня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 26 травня 2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2014 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 червня 2021 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України у зв`язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення та виправдано. 08 лютого 2022 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 червня 2021 щодо нього залишено без змін.

       Посилаючись на те, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 12 червня 2013 року по 08 лютого 2022 року, тобто 103 місяці 28 дні, та йому було завдано моральної шкоди. Його утримували у “Дніпровській установі виконання покарань №4” в жахливих, нелюдських умовах. Під час численних судових слухань він перебував у металевій клітці в залах судових засідань, був позбавлений можливості приймати їжу. Етапування в автозаку відбувалося із застосуванням до нього наручників, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 3 500 000 грн.

       Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 696 151,61 грн. у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

       Не погодившись з таким рішенням суду, в частині визначення розміру моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року та постановити нове про задоволення його позову та стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 3 500 000 грн.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд залишив без уваги той факт, що він довів належними та допустимими доказами як факт спричинення йому моральної шкоди так і її розмір. Наполягав на тому, що він весь час незаконно перебування під слідством та судом знаходився у жахливих умовах. Він зазнав шоку, невиправне погіршення здоров`я, перебував у постійному стресі. Звертав увагу, що суд безпідставно не взяв до уваги наданий ним висновок експерта психолога.

       Не погодившись з таким рішенням суду, Державна казначейська служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд залишив без уваги той факт, що до позивача на застосовувалось стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди та її розміру.

       Відповідно до положень статті 2 ЦПК України, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність, визначення якого наведено у частині першій статті 13 цього Кодексу, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України до задоволення не підлягає з наступних підстав.

       Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

       Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

       Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що прокуратурою м.Дніпропетровська відносно позивача ОСОБА_1 здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012040650000090 від 28 листопада 2012 року за ознаками вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

       12 червня 2013 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст.208 КК України.

       12 червня 2013 року ОСОБА_1 було вручено підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

       13 червня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 та ч.2 ст.263-1 КК України.

       13 червня 2013 року ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська відносно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

       03 вересня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України.

       06 вересня 2014 року прокурором м.Дніпропетровська було складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013040650003315 від 12 червня 2013 року за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, та направлено справу до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська.

       29 січня 2014 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Строк відбування покарання обчислювався з 12 червня 2013 року.

       13 червня 2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок суду від 29 січня 2014 року залишено без змін.

       05 березня 2015 року ухвалою Менського районного суду Чернігівської області відносно ОСОБА_1 було застосовано вимоги ст.82 КК України та звільнено від подальшого відбування покарання.

       24 березня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

       25 червня 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2014 залишено без змін.

       24 березня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

       26 травня 2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2014 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

       Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України у зв`язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення та виправдано.

       08 лютого 2022 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 червня 2021 щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

       Рішенням Європейського суду з прав людини від 06 лютого 2020 року по справі Закутній проти України, встановлено що в справі ОСОБА_1 мало місце порушення ст.6 п.1 та ст.13 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження. даним рішенням встановлено, що держава відповідач має сплатити заявнику протягом трьох місяців суму, зазначену в таблиці рішення, для конвертації в валюту держави відповідача за курсом, чинним на дату розрахунку.

       В матеріалах справи міститься замовлений позивачем висновок експерта–психолога від 10 жовтня 2022 року, відповідно до даного висновку позивачу було спричинено моральну шкоду діями органів досудового розслідування та прокуратури внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування. Грошовий еквівалент моральних страждань можна визначити в розмірі від 3 225 000,00 грн. до 3 500 000,00 грн.

       Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено у задоволенні позову.

       Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року залишено без змін.

       Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано. Стягнуто з держави України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.

       Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що позивачу безумовно завдано моральної шкоди внаслідок його незаконного перебування під слідством та судом, яка підлягає до відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди суд, врахував що понад 8 років позивач перебував під слідством, був позбавлений права вільно пересуватись, вести звичайний образ життя, що руйнувало його душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв`язків. Стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню в якості грошової компенсації позивачу, суд виходив з того, що в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року йдеться про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд критично поставився до наданого позивачем висновку експерта психолога, зазначив про його необґрунтованість та відхилив посилання позивача на розрахунки проведеної за його замовленням експертизи, оскільки експерт, який надав відповідний висновок та зробив відповідні розрахунки не мав достатніх повноважень для проведення судової експертизи, яку б суд зміг прийняти до уваги.

       Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, втім не погоджується з її розміром. Також колегія суддів не може погодитись з тим, що наданий позивачем висновок експерта психолога є необґрунтованим та не може бути взятий до уваги.

       У справах про відшкодування шкоди державою, остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому боржником у зобов`язанні зі сплати коштів за рахунок Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України.

       Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

       Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

       Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

       Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

       Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

       Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

       Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

       Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

       Колегія суддів враховує, що оцінка моральної шкоди є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62, заява № 68490/01).

       Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

       Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

       Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яким передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

       Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні зазначеного питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

       Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження №61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі №202/1722/19-ц (провадження №61-8370св21).

       З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, максимальної межі розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

       У постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

       Тож суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

       Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження №61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі №202/1722/19-ц (провадження №61-8370св21).

       Колегія суддів звертає увагу на довготривалий період перебування позивача під слідством та судом, а саме 103 місяці та 28 днів. Каральна сила правоохоронної системи застосовувалася до нього незаконно, що завжди є наслідком порушення прав та свобод людини та громадянина, є посяганням на його соціальний статус, авторитет, честь і гідність, особисті переконання, що завдало моральної шкоди особі, а тому підлягає повному відновленню та належній сатисфакції. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, а тому доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України в частині скасування рішення та відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відхиляються.

       Як і відхиляються доводи про недоведеність факту спричинення позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди.

       Позивачем було надано висновок експерта–психолога від 10 жовтня 2022 року, відповідно до даного висновку позивачу було спричинено морально шкоду діями органів досудового розслідування та прокуратури внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування. Грошовий еквівалент моральних страждань можна визначити в розмірі від 3 225 000,00 грн. до 3 500 000,00 грн.

       Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

       Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний висновок приймається до уваги та підлягає до оцінки у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

       З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

       Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15 (провадження №14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі №522/1021/16-ц (провадження №14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження №14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19).

       Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

       Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 185/2979/20.

       Зважаючи на те, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи, що очевидно порушено його нормальні життєві зв`язки, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, колегія суддів вважає, що існують очевидні обставини для виходу за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного законодавством.

       Таким чином колегія суддів керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, забезпечивши позивачеві відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі, який є співмірним з понесеними моральними стражданнями, враховуючи фактичні обставини справи, застосувавши правило частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вважає за можливе збільшити розмір моральної шкоди з 696 151,61 грн. до 800 000,00 грн.

       За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягнення моральної шкоди шляхом її збільшення, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає залишенню без змін.

       Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

       Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 696 151,61 грн. змінити, збільшивши її розмір до 800 000,00 грн.

       В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2023 року залишити без змін.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

               Головуючий:                                                Е.Л.Демченко

               Судді:                                                        Т.Р.Куценко

                                                                        М.О.Макаров