Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3056/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.07.2023 м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді - Позарецької С.М.,

при секретарі - Щокань В.В.,

за участю представника позивача

адвоката Костюкович Ф.Ф.

представників відповідача

за довіреністю Ренгевич Л.М., Крикун Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала до 18.04.2023 на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Наказом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції №105-к від 10.04.2023 її звільнено з посади з 18.04.2023 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення є наказ №10 від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області».

Позивач після отримання попередження про наступне звільнення очікувала від роботодавця пропозиції іншої роботи, і якби їй така робота була запропонована, вона б погодилась на неї, але цього не відбулося. Крім того, на час отримання попередження та на час звільнення її з посади, у штаті Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області були наявні ряд вакантних посад.

Вважає наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає до скасування, оскільки правонаступником органів Фонду є Пенсійний фонд України та його територіальні органи і в порушення вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП позивачу не було запропоновано як на момент вручення попередження про наступне звільнення від 17.01.2023, так і протягом часу до дня звільнення з роботи 18.04.2023 іншу роботу. Дії відповідача позивач вважає незаконними, оскільки всі працівники повинні були включатися до штату Пенсійного фонду України автоматично. Між тим, відповідачем не було виконано обов`язок по працевлаштуванню позивача і не запропоновано іншої вакантної посади.

Крім того, вказує, що у наказі про звільнення з посади, не зазначена конкретна підстава звільнення позивача, незважаючи на кілька підстав, які зазначені у п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП.

Отже, вважає, що слід поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11930грн. 29коп. (нараховано за період з 19.04.2023 по 15.05.2023, тобто на час звернення до суду).

Крім того, позивач вказує, що відповідачем їй завдано моральної шкоди, яку оцінює у 30000грн., оскільки були порушені трудові права позивача, вона морально страждала, втратила нормальні життєві зв`язки, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, позивач просить суд, з врахуванням уточнених вимог (а.с. 12,51), - визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №105-к від 10.04.2023; поновити на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення або іншій рівнозначній посаді у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11930грн. 29коп., починаючи з 19.04.2023 до прийняття рішення у справі; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000грн.

Ухвалою суду від 01.06.2023 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 21.07.2023 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження по справі.

Відповідачем подано відзив на позов, який прийнятий судом, за яким просить відмовити у задоволенні позов з підстав його необґрунтованості. Зокрема, зазначено, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, посада яких скорочується та, на яких поширюється законодавство про працю, - на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях, в новоутвореному державному органі. Отже, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону і не є можливим. Крім того, вважає доводи позовної заяви про завдання позивачу моральної шкоди у розмірі 30 000,00грн. такими, що не відповідають фактичним обставинам справи й засадам розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем подано відповідь на відзив, яка прийнята судом. Зокрема, позивач просить врахувати викладені у відповіді доводи при розгляді справи.

Відповідачем заперечення на відповідь на відзив подані не були.

В судове засідання позивач не з`явилась, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомлено.

В судовому засіданні представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, враховуючи викладені остаточні вимоги у п.2 (а.с.12), у п.3 (а.с.51), у п.п.4, 5 (а.с. 12), посилаючись на обставини позовної заяви. Крім того, зазначив, що у наказі про звільнення не вказана підстава звільнення; не було жодних пропозицій щодо нової роботи, що вважає порушенням норм КЗпП; середній заробіток за час вимушеного прогулу слід рахувати з 19.04.2023 по день винесення судового рішення; позивач не була членом профспілкової організації; моральна шкода становить 30000грн., оскільки порушені трудові права позивача, вона втратила соціальні зв`язки, душевно хвилювалася, залишилася без роботи, яку важко знайти.

В судовому засіданні представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову, який є необгрунтованим, посилаючись на доводи, які викладені у відзиві на позов. Зазначили, що інші посади позивачу не були запропоновані, оскільки мала місце реорганізація і перевід працівника з органів фонду до органів пенсійного фонду не можливий; станом на січень-лютий 2023 року на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області був розміщений перелік вакантних посад (28) і позивач не зверталася щодо бажання працювати у Головному управлінні. Крім того, не можливо переводити працівника, який займав посаду недержавної служби на посаду державного службовця, оскільки передбачена певна процедура щодо зайняття посади державного службовця. Моральна шкода не доведена і розмір нічим не підтверджений. При цьому, відповідачем не направлялися безпосередньо позивачу листи/дані про вакантні посади в ГУ ПФУ в Черкаській області. Також звернуто увагу на те, що під час воєнного стану конкурси на зайняття певної посади не проводяться, але особі, яка має намір працевлаштуватися до органів пенсійного фонду, треба надати визначений перелік документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:

встановлено, що ОСОБА_1 до 18.04.2023 працювала на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Наказом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №105-к від 10.04.2023 вона звільнена із займаної посади з 18.04.2023 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України: підстави для звільнення - наказ №10 від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області», попередження про наступне звільнення №09-09-82 від 17.01.2023.

Дані обставини підтверджуються також записами, здійсненими у трудовій книжці працівника НОМЕР_1 .

З огляду на зміст наказу №105-к від 10.04.2023 та посилання у ньому на норми трудового законодавства, слід вважати, що позивач була звільнена з посади за скороченням штату, хоча конкретна підстава звільнення, враховуючи норми п.1 ч.1ст. 40 КЗпП, не вказана.

У попередженні про наступне звільнення від 17.01.2023 №09-09-82 зазначено, зокрема, що посаду, яку займає ОСОБА_1 буде скорочено, враховуючи п.2 розд. УІІ Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», постанову КМУ від 27.12.2022 №1442, наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023, накази управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №9 від 16.01.2023, №10 від 16.01.2023.

Крім того, ОСОБА_1 у попередженні повідомлена, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь, а тому інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується. Також наявне посилання на те, що згідно норм діючого законодавства та роз`яснень Міністерства економіки України від 13.01.2023 №4706-05/1622-03, ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.

З вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомлена 18.01.2023, про що свідчить її підпис.

Також судом досліджено наказ голови комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 №090-186, у якому, зокрема, зазначено, що з 18.04.2023 скорочується весь штат та уся чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві.

Відповідно до наказу №10 від 16.01.2023, виданого головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (за переліком), в тому числі і Черкаське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (в якому працювала позивач, і яке є структурним підрозділом управління) з 18.04.2023.

Отже, зміст цих наказів та встановлені обставини справи дають суду підстави вважати, що підставою для звільнення позивача стала реорганізація управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (до якого входить структурний підрозділ - Черкаське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області) шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

За даними витягу з ЄДРПОУ від 11.05.2023, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (код ЄДРПОУ 41321284) припинене на підставі рішення щодо реорганізації. Правонаступником юридичної особи є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538).

Відповідно до даних довідки про доходи від 05.05.2023, виданої головою комісії з реорганізації, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 627грн. 91коп., а середньомісячна - 13500грн.

Також під час розгляду справи судом досліджені листи від 09.12.2022, від 30.12.22, від 28.03.2023, від 14.04.2023, за якими керівник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звертався до керівника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області щодо введення певної кількості посад державної служби для виконання функцій з питань соціального страхування та проведення співбесіди з кандидатами на ці посади; щодо оголошення добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад у Головному управлінні ПФУ в Черкаській області та можливості особам, які бажають взяти участь у доборі на посади державної служби; щодо проведених співбесід з працівниками управління виконавчої дирекції та відділень Фонду ССУ у Черкаській області, які подали резюме; щодо результатів вже проведених співбесід із працівниками управління виконавчої дирекції та відділень Фонду ССУ у Черкаській області (участь у доборі на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад в ГУ ПФУ в Черкаській області) тощо.

Крім того, судом досліджені накази Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про введення в дію змін до штатного розпису на 2022 рік - на 2023 рік, а також затверджені зміни до штатного розпису на 2022 рік, штатний розпис на 2023 рік, зміни до штатного розпису на 2023 рік; інформацію про оголошення добору на зайняття посад та інш., відповідно до яких вбачається, що роботодавцем деякі посади були виведені із штату, деякі введені, мали місце вакантні посади.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту щодо вирішення спірних правовідносин передбачені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП).

Верховною Радою України прийнято Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким Закон України від 23.09.1999 №1105 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено у новій редакції. Указаний нормативний акт набрав чинності з 01.01.2023.

Розділом VІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620) передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступником Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

На виконання Закону №1105 (в редакції Закону №2620) Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», якою передбачено припинити з 01 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності роботодавець може розірвати, зокрема, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тобто передбачається декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Крім того, за нормами частини 2 статті 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як передбачено частиною 6 статті 36 КЗпП, у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Під час звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку зі змінами в організації праці, у т.ч. скороченням штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, слід вважати, що роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну в установі роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і, які існували на день звільнення.

Відповідно до абз. 1 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 110 ЦК України визначено, що ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. У такому випадку Законом передбачено можливість 100-відсоткового скорочення і штату і чисельності працівників та їх звільнення у зв`язку з повною ліквідацією підприємства, оскільки збереження їх місця роботи стає неможливим.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення, тобто реорганізації (ст.ст. 104-109 ЦК України). У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві - правонаступнику. При цьому, слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак не 100-відсоткове, оскільки на підприємстві - правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

Отже, приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Як зазначалось, умовою при звільнені працівника на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України є неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, що передбачене частиною другою вказаної статті.

Проте, як на думку суду, можливість щодо переведення працівників, зокрема, позивача ОСОБА_1 , існувала, оскільки під час реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, - відсутні докази про те, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області відбулося скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, враховуючи норми ч.6 ст. 36 та п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини, за згодою працівника, продовжуються, припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність. При реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

В даному випадку, суд вважає, що від управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області його права та обов`язки в порядку правонаступництва перейшли до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в тому числі і обов`язок щодо працевлаштування позивача ОСОБА_1 , а тому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві (установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , незважаючи на наявність вакантних/тимчасово вакантних посад, враховуючи дані штатних розписів та змін до штатних розписів на 2022-2023 роки, відповідачем не були запропоновані такі посади, чим були порушені її трудові права. Той факт, що керівником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області направлялись певні листи керівнику управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, про які зазначено вище щодо вакантних посад, добору кадрів тощо, не доводить правомірність дій відповідача щодо виконання ним обов`язку вжиття заходів по працевлаштуванню позивача, оскільки безпосередньо працівнику - позивачу по справі ОСОБА_1 такі пропозиції відповідачем, в тому числі з часу вручення 18.01.2023 попередження про наступне звільнення і до часу звільнення 18.04.2023, не направлялися і не повідомлялися, а відповідно, відсутній факт того, що вона відмовилася від жодної запропонованої їй посади. Крім того, відсутні докази про те, що такі листи - інформація були доведені керівником управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області до відому працівнику. При цьому, представниками відповідача в судовому засіданні визнавався факт наявності у штаті Головного управління ПФУ в Черкаській області ряду певних вакантних посад.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача і на те, що не можливо переводити працівників органів фонду соціального страхування, на яких поширюється законодавство про працю, - на наявні вакантні/тимчасово вакантні посади державної служби в органах пенсійного фонду.

Так, за загальним правилом ч.6 ст. 36 КЗпП України в разі реорганізації підприємства (припинення) дія трудового договору працівника продовжується. Зміна підпорядкованості підприємства не припиняє дію трудового договору, тобто і на новому підприємстві зберігаються трудові відносини з працівниками. В той же час, підставами припинення трудового договору, відповідно до п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України є переведення працівника, за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України №889 «Про державну службу».

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 Закону «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням принципів забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям під час вступу на державну службу та її проходження. Статтею 21 цього Закону передбачено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадян України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, який діє і на час розгляду справи.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Таким чином, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» передбачається спрощена процедура вступу на державну службу у період дії воєнного стану та жодним законодавством не заборонено можливість переведення працівника, який знаходиться в трудових відносинах з юридичною особою недержавної служби на посаду юридичної особи державної служби при приєднанні, яке здійснюється внаслідок реорганізації також у період дії воєнного стану.

При цьому, за дослідженими по справі доказами, встановлено, що частину колишніх працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області після їх звільнення було прийнято на роботу в Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Оскільки ні Законом України «Про державну службу», ні жодним іншим правовим актом не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, то на роботодавця покладається обов`язок дотримання прав та гарантій працівника при звільненні, які передбачені КЗпП України. Отже, на думку суду, роботодавець мав запропонувати позивачу рівнозначну посаду або іншу роботу в установі - правонаступника, чого зроблено не було.

Посилання відповідача на роз`яснення Міністерства економіки України від 13.01.2023 № 4706-05/1622-03 не заслуговують на увагу, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого, відповідно до законодавства, суб`єкта нормотворення та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Таким чином, за результатами встановлених обставин та досліджених доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу №105-к від 10.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади, зокрема і з підстав того, що в ньому не вказана, яка саме із перелічених у п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП, підстава стала підставою для звільнення (ліквідація, реорганізація, скорочення тощо).

Відповідно, слід і поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області.

На даний час єдине визначення терміну «рівнозначна посада» міститься у статті 2 Закону України №889 «Про державну службу», згідно з яким рівнозначна посада - це рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. За аналогією закону, слід зробити висновок, що різнозначними посадами, як такими - є посади, до яких визначені однакові кваліфікаційні вимоги (посади однієї підкатегорії з урахуванням рівня установи) та належать до однієї групи оплати праці з урахуванням рівня установи.

Суд вважає, що у разі скорочення посади (штату), на якій працювала незаконно звільнена ОСОБА_1 , для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа, організація реорганізовані - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником. Також, слід зазначити, що у разі виробничої необхідності, роботодавцем можуть бути введені додаткові посади до штатного розпису і вноситися зміни до штатного розпису щодо виведення/введення певних посад.

Отже, враховуючи, що відповідач є правонаступником, до якого перейшли обов`язки в частині трудових відносин, а тому поновлення на рівнозначній посаді, яку займала ОСОБА_1 в органах Фонду соціального страхування (начальник відділу страхових виплат та матеріального забезпечення), можливе.

При цьому, відсутні підстави для поновлення позивача саме на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, про що вона просить у позовній заяві, оскільки відсутні дані, що саме така посада наявна у відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушеним прогулом, за висновками Верховного Суду, що викладені 26.08.2020 у постанові по справі № 501/2316/15-ц, визнається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За даними довідки про доходи від 05.05.2023, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 627грн. 91коп.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача, становить 46465грн. 34коп. (627,91грн. х 74 робочі дні), з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Даний розмір коштів, який підлягає до стягнення, нарахований з 19.04.2023 по день винесення рішення по справі.

При цьому, слід зазначити, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду, що викладені у постанові Великої Палати від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Що стосується позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, то суд приходить до наступного: як визначено ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові від 25.04.2012 по справі № 6-23цс12, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, - повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Позивач пред`явила позовні вимоги про відшкодування їй відповідачем моральної шкоди у розмірі 30000 грн. На думку суду, такий розмір є явно завищеним і такі вимоги підлягають до часткового задоволення.

При цьому, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позивачу була завдана відповідачем моральна шкода внаслідок порушення її трудових прав - незаконне звільнення з роботи. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, у тому числі незначну тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків, здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав, а також принципи розумності та справедливості. Тому, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 1000грн.00коп., яка є достатньою і справедливою компенсацією завданої моральної шкоди. В іншій частині слід відмовити.

На думку суду, позивачем обрано вірний спосіб захисту її порушених трудових прав, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, про що зазначено вище. Доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними і не спростовують твердження, що викладені позивачем у позовній заяві.

Необхідно допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366588) в дохід держави судовий збір у розмірі 2147 грн. 2 коп. Слід також зазначити, що позивач звільнена від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи довічно (пенсійне посвідчення серія НОМЕР_2 ).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12-13, 76-84, 259, 268, 430 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №105-к від 10.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Черкаській області

Поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366588, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46465грн. 34коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366588, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1000грн. 00коп.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366588, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) в дохід держави судовий збір у розмірі 2147грн. 20коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 09.08.2023.

Головуючий: С. М. Позарецька