ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/609/23 пров. № А/857/6876/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року (головуючий суддя Гомельчук С.В., м. Івано-Франківськ) у справі №300/609/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у переведенні (призначенні) пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII.

Обґрунтовує позов тим, що 22.08.1997 до 08.07.2022 безперервно працював у системі органів дипломатичної служби та має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу, який прирівнюється до 3 рангу державного службовця. Після досягнення пенсійного віку, 20.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", проте відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивач станом на 01.05.2016 працював на посаді, яка прирівнюється до посад державного службовця, але не працював на посаді державного службовця, то відповідачем правомірно відмовлено в зарахуванні періодів роботи позивача після 01.05.2016 до посад державної служби. Зазначає, що позивач не набув достатнього стажу для призначення пенсії державного службовця, а відповідно і права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 01.08.2018 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

20.07.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".

28.07.2022 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом № 0900-0209-8/25660 надіслало позивачу рішення від 25.07.2022 № 091630000081 про відмову.

22.08.2022 ОСОБА_1 подав скаргу на рішення від 25.07.2022 № 091630000081 до Пенсійного фонду України.

07.10.2022 Пенсійним фондом України за результатами розгляду скарги прийнято рішення про зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області отримати певні документи та на підставі них розглянути питання про призначення пенсії відповідно до Закону України № 889.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 06.12.2022 № 0900-0315-8/41853 повідомило позивача про прийняття нового рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки з 01.05.2016 ОСОБА_1 працював на посаді, яка прирівнюється до посад державного службовця, але не працював на посаді державного службовця.

15.12.2022 позивачем подано скаргу на відмову відповідача від 06.12.2022 до Пенсійного фонду України.

16.01.2023 Пенсійним фондом України, за результатами розгляду скарги, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області після отримання додаткових документів розглянути питання визначення права на призначення пенсії відповідно до Закону України № 889.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 13.02.2023 за № 0900-0304-8/6266 повідомило позивача про прийняття нового рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки станом на 01.05.2016 позивачу встановлено ранг Надзвичайного і поважного Посланника другого класу, який прирівнюється до третього рангу державного службовця, відповідно ОСОБА_1 працював на посаді, яка прирівнюється до посад державного службовця, але не працював на посаді державного службовця.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 01.05.2016 по 08.07.2022 перебував на дипломатичній службі і його звільнено з державної служби відповідно до статті 83 Закону України "Про державну службу", відтак на нього поширюється умови, визначені пунктом 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII та позивач має право на призначення пенсії державного службовця з 20.07.2022 - дня звернення за призначенням пенсії.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» № 889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016 (далі Закон № 889-VIII).

Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Положеннями пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.04.2018 року №822/254/18, від 15.12.2020 року у справі № 560/2398/19, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17.

З урахуванням наведених норм, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 прийняв Присягу державного службовця відповідно до статті 36 Закону України "Про державну службу". Згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 : з 19.08.1997 прийнятий на роботу спеціалістом ІІ категорії Консульського управління; з 25.10.1997 призначений на час відрядження віце-консулом Генерального консульства України в м. Краків; 31.12.1998 присвоєно дипломатичний ранг - третій секретар; 20.12.2000 присвоєно дипломатичний ранг другого секретаря другого класу; з 02.01.2001 призначений першим секретарем відділу прийому урядових делегацій Управління державного протоколу;20.08.2001 присвоєно дипломатичний ранг першого секретаря другого класу; з 16.11.2001 переведений на посаду виконуючого обов`язки заступника начальника управління - начальника відділу прийому урядових делегацій Управління державного протоколу; з 11.04.2002 призначений заступником начальника цього управління;30.07.2003 присвоєно дипломатичний ранг радника другого класу;з 18.10.2003 переведений на час довготермінового відрядження на посаду першого секретаря з консульських питань Посольства України в Естонській Республіці; з 08.01.2008 переведений на посаду начальника відділу прийому урядових делегацій Департаменту державного протоколу;з 04.08.2008 переведений на посаду заступника директора - начальника відділу прийому урядових делегацій цього ж департаменту;19.12.2008 присвоєно дипломатичний ранг радника першого класу;з 13.08.2010 переведений на посаду Генерального консула України в Кракові (Республіка Польща) на час довготермінового відрядження; 24.08.2012 присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного посланника другого класу; з 26.10.2015 переведений на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу дипломатичних привілеїв та імунітетів Протокольного департаменту; з 15.09.2017 переведений на посаду консула консульства України в Гданську на час довготермінового відрядження;08.07.2022 звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на дипломатичній службі та виходом на пенсію (ст. 83 Закону України "Про державну службу", ст. 41, 28 Закону України "Про дипломатичну службу").

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 №499-р "Про упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних установ України" для упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних дипломатичних установ України затверджено перелік посад працівників дипломатичної служби, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, що прирівнюються до відповідних посад державних службовців апарату Міністерства закордонних справ, згідно з додатком.

Враховуючи наведене, посади, які позивач обіймав у закордонних дипломатичних установах прирівняно до посад працівника апарату Міністерства закордонних справ, що відповідає третій категорії державної служби згідно зі ст. 25 Закону №3723-XII.

Водночас, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 працював на посаді, яка прирівнюється до посад державного службовця, але не працював на посаді державного службовця, відтак не набув достатнього стажу для призначення пенсії державного службовця, а відповідно і права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно пункту 6 частини 2 статті 3 Закону № 889-VІІІ дія цього Закону поширюється на державних службовців органів дипломатичної служби.

Положеннями пункту 3 частини 2 статті 46 Закону № 889-VІІІ визначено, що до стажу державної служби зараховуються час проходження дипломатичної служби на дипломатичних посадах.

Станом на 01.05.2016 позивач мав не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII, а також перебував на дипломатичній службі на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу дипломатичних привілеїв та імунітетів Протокольного департаменту.

Отже, позивач з 01.05.2016 по 08.07.2022 перебував на дипломатичній службі і його звільнено з державної служби відповідно до статті 83 Закону України "Про державну службу".

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на позивача поширюються умови, визначені пунктом 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII та позивач має право на призначення пенсії державного службовця з 20.07.2022 - дня звернення за призначенням пенсії.

Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно обрано спосіб відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року у справі №300/609/23- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

Т. І. Шинкар