СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                      Р І Ш Е Н Н Я

                                             І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 серпня 2023 року                                                             Справа № 480/7715/22

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7715/22 за позовом ОСОБА_1  до Військової частини НОМЕР_1  про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

                                                  В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2020 по 10.11.2022 включно.

2. Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з 27.12.2020 по 10.11.2022 включно.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до наказу від 24.12.2020 № 541-ОС позивача звільнено з військової служби. Повний розрахунок при звільненні позивача із військової служби був проведений 11.11.2022, а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з 27.12.2020 по 10.11.2022.

Ухвалою суду від 23.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Згідно зі статтями 6, 10 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Сумський прикордонний загін - це військова частина, яка за організаційно-правовою формою є державною установою, та згідно класифікатору відноситься до групи з кодом 425 «державна установа (організація, заклад)».

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у ЗС України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - Кодекс законів про працю України не поширюється.

Додатково представник відповідача повідомив, що стягнення значної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби може понести негативні наслідки для бюджетного процесу та всієї економічної складової країни, оскільки вказані кошти можуть піти як на виплату грошового забезпечення діючих військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Також вказані кошти можуть бути направлені на потреби Державної прикордонної служби України для укріплення оборонної складової України. Кошти, які пропонується стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону можуть бути перенаправлені на відбудову територіальних громад, які зазнали пошкодження внаслідок російської агресії, на підтримання соціальних програм по захисту незахищених верств населення (а.с. 20-27).

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24.12.2020 № 541-ОС із позивачем, звільненим з військової служби наказом №655-ОС від 26.10.2020, було припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.12.2020 ( зв. а.с. 8-9).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, у зв`язку з непроведенням повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання дій військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року як місяця, за якими починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу в період з 01.12.2015 по 28.02.2018; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 26.12.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4415,5 грн.

Позивачка просила зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року в сумі 75863,09 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум, а також нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4415,52 грн за період з 01.03.2018 по 26.12.2020 включно в сумі 149415,50 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі № 480/13752/21 було частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у грудні 2015 року базового місяця – жовтень 2014, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 базового місяця – грудня 2015 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018, із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення – січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 29.11.2022.

Отже, як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 № 263 від 16.11.2022, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 по справі № 480/13752/21 відповідачем 11.11.2022 було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 75863, 09 грн. (а.с. 7).

Позивачка вважає, що при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем мало бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. Оскільки відповідачем його самостійно не було виплачено, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 №661-IV держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з абз. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Варто зазначити, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 (провадження №К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, зазначеними в постанові від 04.12.2019 №825/742/16.

В день звільнення позивача зі служби 26.12.2020, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем у листопаді 2022 року було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 75863, 09 грн., що не заперечується сторонами (а.с. 7).

Як вже вище зазначалось, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

А тому остаточною датою розрахунку з позивачем суд вважає 11.11.2022.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2020 по справі  № 480/3105/19.

При цьому, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 суду надано не було. А відтак, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.  

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення ОСОБА_1 № 718  (а.с. 7-8), позивачу за період проходження служби було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням: за жовтень 2020 року – 18669, 60 грн., за листопад 2020 року - 18669, 60 грн. З огляду на те, що у жовтні-листопаді 2020 року був 61 календарний день, середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням, з урахуванням вимог п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, складає 612, 12 грн.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за період з 27.12.2020 по 11.11.2022 (685 днів) складає 419302,2 грн. (612,12 грн. х 685 дні).

Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача, тривалість періоду затримки розрахунку, самостійне виконання відповідачем рішення суду. З урахуванням чого, сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, є сума, що дорівнює розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача - 18669,60 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та не виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2020 по 10.11.2022 та зобов`язання військову частину нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 18669,6 грн. А тому, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

                                                        В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1  ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.н. НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.12.2020 по 11.11.2022 в сумі 18669,60 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                   А.Б. Діска