Ухвала

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 951/720/22

провадження № 61-11489ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2011 року по 2021 рік перебували у зареєстрованому шлюбі. В період спільного проживання сторін відповідач неодноразово вчиняв стосовно позивачки домашнє насильство. Так, 15 січня 2021 року ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи, що завдає психологічних страждань, вчинив домашнє насильство стосовно позивачки. За цим фактом постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 18 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та із застосуванням статті 22 КУпАП звільнено від відповідальності за малозначністю, обмежившись щодо нього усним зауваженням.

17 червня 2021 року ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем свого проживання, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, повторно вчинив стосовно ОСОБА_2 психологічне насильство, яке проявилось

у тому, що ОСОБА_1 висловлювався на адресу ОСОБА_2 нецензурними словами, внаслідок чого їй було спричинено психологічні страждання.

За цим фактом постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн.

Окрім цього, у продовження своїх протиправних дій, спрямованих

на завдання позивачці психологічних страждань, ОСОБА_1 , будучи особою, стосовно якої був винесений терміновий заборонний припис

не контактувати з ОСОБА_2 , 02 липня 2021 року, перебуваючи за місцем свого проживання, діючи умисно та усвідомлюючи, що завдає шкоду психологічному здоров`ю позивачки, висловлювався на її адресу нецензурними словами, тим самим вчинив стосовно неї домашнє насильство психологічного характеру. За вказаним фактом постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2021 року, ухваленою у справі № 951/550/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та із застосуванням статті 22 КУпАП звільнено

від відповідальності за малозначністю, обмежившись щодо нього усним зауваженням.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово Козівським районним судом Тернопільської області визнавався винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, останній, попри винесений йому заборонний припис, знову 22 вересня 2021 року, завдаючи шкоду психологічному здоров`ю позивачки

та висловлюючись на її адресу нецензурними словами, вчинив стосовно

неї домашнє насильство, з приводу чого ОСОБА_2 звернулась до поліції

із письмовою заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні стосовно ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України, призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки. Відповідно до статті 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 рік 6 місяців.

Позивачка вважала, що внаслідок вищевказаних протиправних

дій ОСОБА_1 їй заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює у 50 000 грн.

Зазначала, що завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях яких вона зазнала у зв`язку із заподіяною шкодою її психологічному здоров`ю, тривалою протиправною поведінкою відповідача, приниженнями її честі та гідності, як жінки і матері. Внаслідок описаних вище протиправних дій відповідача, вона стала більш нервовою та дратівливою. Зазначене в свою чергу призвело до погіршення відносин із рідними

та знайомими, а також замкнутості у собі та обмежило коло її спілкування.

Їй стало набагато важче виконувати свої звичні обов`язки, працювати, оскільки нервозність та страх заважають зосередитися. У неї тривалий час був пригнічений настрій та безсоння, зумовлений протиправними діями відповідача, а також необхідністю відвідувати правоохоронні та судові органи. Оскільки винесені щодо ОСОБА_1 обмежувальні приписи не давали будь-яких результатів та порушувалися останнім, ОСОБА_2 була змушена змінити своє постійне місце проживання та переїхати

у м. Тернопіль, що в свою чергу призвело до значної кількості побутових клопотів та незручностей.

Ураховуючи викладене, просила стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн моральної шкоди та понесені нею судові витрати.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2023 року, з урахуванням ухвали цього суду від 21 квітня 2023 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 992,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2023 року залишено без змін.

26 липня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, подав

до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду

на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди. Вказані позовні вимоги є майновими, оскільки позивачка визначила їх у грошовому вимірі. Тобто ціна позову становить 50 000 грн, яка станом на 01 січня

2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн).

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись

з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих посилань

на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін

і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України

суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Наведене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Зазначення у постанові Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку

не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи

на розгляд справи судом, встановленим законом.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

За таких обставин, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська