ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/8109/23

Провадження № 22-ц/4820/1393/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

       секретар        судового засідання        Чебан О.М.,

       з участю        представниці відповідача        Сторчай Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1  до Хмельницької міської ради про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за апеляційною скаргою Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницької міської ради (далі – Рада) про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся, ОСОБА_2 , внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну частку (пай) із земель колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Відродження» с. Колибань, Хмельницького району, Хмельницької області (далі – КСП «Відродження»). Ця частка належала померлій ОСОБА_2 згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №044942, виданого 19 травня 1997 року Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області. Позивач як єдиний спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом прийняв спадщину в установленому законом порядку, водночас він не може оформити право на неї через відсутність правовстановлюючих документів на земельну частку (пай).

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на земельну часку (пай) із земель колективної власності КСП «Відродження» розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2023 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай) розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серії ХМ №044942, виданого Хмельницькою районною державною адміністрацією від 19 травня 1997 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №142, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд керувався тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Відродження». ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 у встановленому порядку, але не може оформити право на неї через відсутність правовстановлюючого документа. Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) втрачено, то за ОСОБА_1 слід визнати право на цю частку в судовому порядку.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що після відкриття 5 квітня 1998 року спадщини внаслідок смерті ОСОБА_2 і оформлення 10 лютого 2004 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок ОСОБА_1 не вживав будь-яких дій для оформлення спадкових прав на земельну частку (пай). Отже позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 не подав відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною 1 статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Рішенням Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року №3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» одержало державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №31 від 18 грудня 1995 року.

Згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Хмельницькою районною державною адміністрацією КСП «Відродження» ОСОБА_2 була включена до списку громадян – членів сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай) із земель колективної власності цього підприємства.

21 січня 1997 року Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області на підставі розпорядження від 15 травня 1997 року №243-р видала сертифікат на земельну частку (пай) серії ХМ №044942, згідно якого ОСОБА_2 належало право на земельну часку (пай) із землі колективної власності КСП «Відродження» розміром 2,94 умовних кадастрових гектара.

7 квітня 1986 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Мороз С.Я. (зареєстровано в реєстрі за №19), яким усе своє майно заповіла внуку ОСОБА_1

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 позивач фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. 10 лютого 2004 року Хмельницька районна державна нотаріальна контора видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належний ОСОБА_2 житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Друга Хмельницька державна нотаріальна контора листом №100/02-14 від 24 січня 2023 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) у КСП «Відродження» через відсутність правовстановлюючих документів на це майно.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), згідно яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі – ЦК Української РСР 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 534 ЦК Української РСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР 1963 року).

В силу статті 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Як передбачено статтею 560 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Аналогічні положення містяться у частині першої статті 1296 чинного ЦК України.

Із положень пункту 3 частини першої статті 34 Закону України від 2 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі – Закон №3425-ХІІ) однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтв про право на спадщину.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій визначені частиною першою статті 49 Закону №3425-ХІІ, згідно якої, зокрема, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України або не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі – Указ №720/95) право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Пунктом 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право на земельну частку (пай) може бути об`єктом успадкування.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 5 червня 2003 року №899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон №899-ІV) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець має право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, які дав Верховний Суд України у пункті 24 постанови від 16 квітня 2004 року №16 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства (далі – КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.

Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (дата набрання чинності діючого ЦК України) до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, в тому числі щодо порядку прийняття спадщини.

Згідно цього Кодексу для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особа набуває право на земельну частку (пай) за наявності трьох умов – перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання, отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю і включення до списку осіб, доданого до цього акта.

Зібрані у справі докази достовірно вказують на те, що ОСОБА_2 як член КСП «Відродження» за життя набула право на земельну частку (пай) із земель указаного сільськогосподарського товариства. Це право ОСОБА_2 підтверджено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХМ №044942 від 19 травня 1997 року та ніким не оспорюється.

ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , однак він не оформив право на цю спадщину в установленому законом порядку через втрату сертифікату на право на земельну частку (пай).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого правильного висновку про те, що ОСОБА_1 набув у порядку спадкування право на земельну частку (пай) КСП «Відродження», яка належала ОСОБА_2 , без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування цього висновку суду.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено Радою, слід зазначити таке.

Статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР Закону 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

В силу статті 80 ЦК Української РСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Із положень частини першої статті 261 ЦК України слідує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як передбачено частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом указаних правових норм позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини ОСОБА_1 вступив в управління спадковим майном.

Чинне законодавство не встановлює строк, упродовж якого спадкоємці зобов`язані оформити право на спадщину.

У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за видачею йому свідоцтв про право на спадщину – на житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , та отримав свідоцтво на цю спадщину.

На початку 2023 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину – на земельну частку (пай)

Листом державної нотаріальної контори від 24 січня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій. Отже, саме з цього моменту ОСОБА_1 взнав про порушення свого права, у зв`язку з чим у нього виникло право на позов.

Оскільки ОСОБА_1 пред`явив позов до закінчення загальної позовної давності, то строк його звернення до суду не пропущено.

Доводи Ради про сплив позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи.

3.        Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 серпня 2023 року.

Судді:        О.І. Ярмолюк

       Л.М. Грох

       Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Салоїд Н.М.        

Доповідач – Ярмолюк О.І.                                                        Категорія 39