Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 686/24929/21

провадження № 61-13354св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року в складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила виселити відповідача з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

На обґрунтування позову зазначала, що проживає в будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності. В будинку також зареєстрований та проживає її син - відповідач ОСОБА_2 , який зі своєю співмешканкою систематично вчиняє щодо неї домашнє насильство, перешкоджає в доступі до належного їй майна. 15 травня 2021 року стосовно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення і постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Також відповідач систематично застосовує щодо неї психологічне насильство. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 на один місяць: заборонено відповідачу наближатися та перебувати в місці спільного проживання з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім застосування психологічного насильства, відповідач порушує санітарні норми, проживаючи в належному їй будинку, засмічує територію біля нього, користується житлово-комунальними послугами, однак не сплачує за них. ОСОБА_2 забезпечений іншим житлом, оскільки він успадкував квартири АДРЕСА_2 , проте зволікає з отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Спільне проживання з відповідачем надалі неможливе через систематичні погрози з його боку та порушення ним правил співжиття, у зв`язку з чим на підставі статті 116 ЖК України ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про те, що в разі подальшого порушення правил співжиття його може бути виселено з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виселення є крайнім заходом впливу на порушника, в матеріалах справи немає доказів, які свідчили б про застосування до відповідача заходів попередження та громадського впливу за порушення правил співжиття, які виявились безрезультатними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18 (провадження № 61- 12028св19) та від 27 квітня 2021 року у справі № 569/7901/16-ц (провадження № 14-1звц21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди не врахували, що до відповідача неодноразово було застосовано попередження, складалися протоколи про адміністративне правопорушення, він притягувався до адміністративної відповідальності, а також суд застосував обмежувальний припис. Вказані обставини доводять систематичність порушення відповідачем правил співжиття. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/19680/21 встановив, що ОСОБА_2 систематично знущається над нею, погрожує фізичною розправою, внаслідок чого вона постійно перебуває під психологічним тиском.

Суди не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що відповідач після застосування обмежувального припису повторно вчиняв психологічне насильство щодо неї у формі словесних образ.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

23 березня 2023 року справа № 686/24929/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному житлі зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , які перебувають у неприязних стосунках, між ними існує затяжний конфлікт.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2021 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Згідно зі вказаною постановою 15 травня 2021 року близько 14:00 год ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем проживання на АДРЕСА_1 , вчинив щодо матері, ОСОБА_1 , психологічне домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що виражалися образами, нецензурною лайкою та погрозами фізичною розправою, чим могло бути завдано шкоди психічному здоров`ю потерпілої.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року у справі № 686/19680/21 видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 на один місяць: заборонено ОСОБА_2 наближатися та перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час розгляду вказаної справи встановлено, що ОСОБА_2 погрожує матері, ОСОБА_1 , фізичною розправою, висловлюється нецензурною лайкою, принижує та ображає її, внаслідок чого заявник перебуває під постійним психологічним тиском свого сина. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили факт неприязних стосунків сторін. Суд при видачі обмежувального припису врахував притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Після припинення дії заходів обмежувального припису ОСОБА_2 повернувся до будинку АДРЕСА_1 , де проживає до цього часу.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 серпня 2021 року ОСОБА_2 є спадкоємцем частини квартири АДРЕСА_3 після смерті батька, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України).

Отже, стаття 116 ЖК України вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливе лише в разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку.

В усіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, застосовані на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

При вирішенні справи про виселення особи суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенцію), та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначено, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukrainе») від 13 жовтня 2016 року № 1870/05, пункти 71 та 89). Зокрема, при такому оцінюванні повинно належним чином бути враховано особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, й за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.

ЄСПЛ у вказаному рішенні резюмував, що суди не забезпечили справедливого балансу між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами. Реакція цивільних судів на позов заявниці не відповідала позитивному обов`язку держави забезпечити заявниці ефективний захист від домашнього насильства. При цьому ЄСПЛ зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати над правами жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність.

Наявні у справі докази свідчать про те, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачем, вчиняє сварки, погрожує фізичною розправою, висловлюється нецензурною лайкою, принижує та ображає її, внаслідок чого ОСОБА_1 перебуває під постійним психологічним тиском свого сина. За вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року видано обмежувальний припис, яким на один місяць ОСОБА_2 заборонено наближатися та перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Добровільно звільнити житло, яке належить позивачу на праві власності, відповідач не бажає, хоча йому на праві власності належить квартири АДРЕСА_3 .

З огляду на зазначене, з метою запобігання подальшим випадкам вчинення домашнього насильства щодо позивача та вирішення конфліктної ситуації, яка склалася між сторонами, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та виселення відповідача.

Оцінюючи виселення ОСОБА_2 з житлового будинку на АДРЕСА_1 на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, Верховний Суд, ураховуючи обставини справи, вважає, що припинення права відповідача на користування спірним житлом шляхом його виселення відповідає зазначеному критерію та переслідує легітимну мету.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не перевірили наявність підстав для застосування статті 116 ЖК України та дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалено нове судове рішення, витрати ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та касаційної скарги в розмірі 1 816 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 178 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун

М. Ю. Тітов