Справа № 299/1750/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Фазикош Г.В.,

з участю секретаря Савинець В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 03 червня 2022 року (у складі суді Надопти А.А.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Королівської селищної ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у березні 2022 р.

Просив зобов`язати відповідача не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином і встановити наступний графік безпосередніх (за відсутності матері дитини) зустрічей батька з дитиною: - кожен понеділок і середа з 17.30 год. до 21.00 год.; кожна неділя із 15.00 до 18.00 години.

На обґрунтування позовних вимог указав, що сторони по справі є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із 16.05.2020 р. сторони перебувають у шлюбі, однак сімейні відносини між ними припинено, проживають окремо. За час шлюбу, у сторін народилася одна дитина - син ОСОБА_4 , який проживає разом із матір`ю (відповідачем) ОСОБА_1 .

Фактично після народження дитини у позивача почалися непорозуміння із відповідачем щодо прийняття участі у вихованні сина, його відвідування, почалися створюватися штучні перешкоди зі сторони відповідача стосовно неможливості нормального спілкування із дитиною.

Всі намагання позивача мирним шляхом врегулювати даний спір призводять лише до конфліктів, оскільки мати дитини умисно створює такі обставини, через які позивач не може зустрічатися із власною дитиною.

Посилаючись на те, що в нього існують обґрунтовані побоювання щодо ускладнення надання можливості спілкування із дитиною позивач просив позов задовольнити шляхом усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Рішенням Виноградівського районного суду від 03 червня 2022 р. позов задоволено: зобов`язано відповідача не перешкоджати батькові дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином та встановити наступний графік безпосередніх (за відсутності матері дитини) зустрічей батька з дитиною: - кожен понеділок та середа з 17.30 години до 21.00 години; - кожна неділя з 15.00 до 18.00 години.

ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання її не перешкоджати батькові дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином скасувати за недоведеністю. Рішення суду першої інстанції у частині встановлення графіку безпосередніх (за відсутності матері дитини) зустрічей батька з дитиною змінити, визначивши позивачу наступні способи участі у вихованні дитини, а саме: кожний понеділок, середа з 17.30 год. до 19.30 год.; кожної суботи з 16.00 год. до 19.00 год. у присутності матері дитини, за адресою проживання (перебування) матері дитини до досягнення дитиною шестирічного віку. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-визначений спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною відповідно до рішення виконавчого комітету Королівської селищної ради від 17 червня 2021 р. № 64 є цілком реалізованим, що свідчить про відсутність ознак порушення прав позивача зі сторони відповідача;

-між сторонами існують суперечки щодо місця і періодичності зустрічей позивача з сином, що підтверджується заявою позивача від 10.03.2022 р. поданою до виконавчого комітету Королівської селищної ради;

-позивачем жодними належними та допустимим доказами не доведено створення відповідачем перешкод у його спілкуванні з дитиною.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Учасники справи в судове засіданні не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Сторони в принципі, в тому числі і апелянт, жодного разу не з`являлися у судові засідання до суду апеляційної інстанції, хоча завжди повідомлялися про час і місце розгляду справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

При цьому встановив, що сторони по справі є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із 16.05.2020 р. сторони перебувають у шлюбі, однак сімейні відносини між ними припинено, проживають окремо. За час шлюбу у сторін народився син, який проживає разом із відповідачем.

Увесь цей час позивач намагався налагодити оптимальні способи зв`язку з дитиною, приймати участь у її вихованні. Після чисельних марних спроб вирішити дане питання шляхом переговорів, взаємних поступок із метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, позивач вимушений звернутися до суду із даною позовною заявою, оскільки права позивача як батька дитини, на сьогодні є порушеними.

Щодо заперечень ОСОБА_1 стосовно задоволення заявлених позовних вимог, то суд визнав такі необґрунтованими, оскільки рішенням Королівської селищної ради за № 64 від 17.06.2021 р. установлено порядок участі у вихованні дитини позивачем ОСОБА_2 , який є наближеним до порядку участі у вихованні дитини, запропонований у позовній заяві позивача ОСОБА_2 .

Окрім того, в цій справі орган опіки та піклування приймав рішення, яким було підтримано обраний позивачем спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1, 3 статті 9 Конвенції).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у виховання для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з сином, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, врахувавши права та бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, недосягнення між батьками згоди щодо порядку участі у вихованні дитини, дійшов висновку про доцільність встановити позивачу конкретний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином без присутності матері.

Апеляційна скарга не містить належно обґрунтованих доводів про неврахування та/чи порушення судом найкращих інтересів дитини визначенням способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, навпаки, відповідач погоджується, що є певні суперечки щодо місця і періодичності зустрічей позивача з сином.

Колегія суддів наголошує на тому, що основним завданням суду є здійснення своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що визначений судом позивачу спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлений графік побачень є справедливим, не порушує принцип рівності прав батьків, згідно з визначеним графіком спілкування батька з дитиною не є обмеженим, а часу спілкування достатньо, щоб налагодити необхідний контакт з дитиною, яка з батьком не проживає.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням вікових змін сина, його розвитку та потреб, ставлення до батька позивач не позбавлений у майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні малолітнього сина, що буде відповідати, насамперед, якнайкращим інтересам дитини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Виноградівського районного суду від 03 червня 2022 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 04 серпня 2023 р.

Судді: