24.07.2023

Справа № 720/927/23

Провадження № 2/720/430/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

з участю секретаря Агратіна О.Р.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки і піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2023 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах останнього з позовом до відповідачки ОСОБА_3 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки і піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що з 05 вересня 2004 року по 19 грудня 2016 року позивач перебував в юридичному шлюбі з відповідачкою, від якого мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Мілан республіка Італія. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом із позивачем, однак між сторонами постійно виникають конфлікти стосовно місця проживання дитини. Оскільки, позивач часто перетинає кордон, то йому не вдається отримати своєчасно дозвіл на такий перетин від відповідачки, у зв`язку із чим змушений звернутися до суду з даним позовом про визначення місця проживання дитини з ним за адресою їх реєстрації по АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та пояснив, що позивач разом із дитиною зареєстровані по АДРЕСА_1 , проте протягом останніх років вони відсутні в Україні, оскільки постійно проживають в м. Мілан республіка Італія, де позивач забезпечений роботою та житлом, а дитина ОСОБА_4 відвідує навчальний заклад. Визначення місця проживання дитини необхідно позивачу для безперешкодного перетину державного кордону України разом із дитиною, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи подав до суду заяву, в якій підтримав висновок органу опіки та піклування й заперечував щодо задоволення позову та просив розглянути справу у його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони по справі позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 з 05 вересня 2004 року по 19 грудня 2016 року перебували у зареєстрованому юридичному шлюбі. Заочним рішенням Новоселицького районного суду від 19 грудня 2016 року шлюб між сторонами був розірваний.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Мілан республіка Італія.

Позивач разом із дитиною зареєстровані по АДРЕСА_1 . Відповідачка також була зареєстрована за вказаною адресою до 27 лютого 2015 року, після чого була знята з реєстрації.

В той же час, позивач як і дитина ОСОБА_4 постійно проживають в м. Мілан республіка Італія, де позивач забезпечений роботою, а дитина відвідує навчальний заклад (зі слів представника позивача).

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питання про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а у такій категорії справ як визначення місця проживання дитини з одним з батьків узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки проживання дитини з одним з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди 03 липня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Сімейним кодексом України врегульовано процедуру визначення місця проживання дитини державними органами (зокрема судом) лише в разі наявності спору між батьками.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом (постанова ВС від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/1174/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова ВС від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Змагальність процесу спрямована, в першу чергу, на з`ясування всіх обставини справи шляхом дослідження судом поданих доказів (пояснень) сторонами або іншими суб`єктами, але лише у межах судового процесу. Крім того, принцип змагальності має на меті унеможливлення впливу на суд доказів, які одна з сторін в силу об`єктивних та суб`єктивних причин не змогла оцінити та юридично обґрунтовано навести свої міркування.

У справі, яка розглядається судом, позивач посилається на наявність спору між сторонами щодо місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , саме за адресою - по АДРЕСА_1 .

Однак, належних та допустимих доказів такого спору суду не надано.

Більш того, як позивач так і дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише зареєстровані по АДРЕСА_1 (за адресою де позивач просить визначити місце проживання дитини), однак тривалий час (протягом декількох останніх років) обидва проживають в м. Мілан р. Італія.

Матеріалами справи з`ясовано, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає та зі слів представника позивача навчається в м. Мілан р. Італія, однак суду не надано доказів того, з ким з батьків дитина на даний час проживає у вказаному місті та в якому самому закладі вона навчається.

Також, суду не надано доказів ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан її здоров`я, наявність сталих соціальних зв`язків дитини, її психологічний стан, хто з батьків здійснює більш позитивний вплив на дитину та чи забезпечено наразі за місцем проживання дитини атмосфера любові, турботи, захисту та інші обставини, що мають істотне значення для визначення місце проживання дитини з одним з батьків.

Тим самим, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на доведення позовних вимог щодо доцільності визначення місця проживання дитини з ним.

Статтею 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району, затвердженого рішенням виконкому від 12 червня 2023 року за № 76, прийнято рішення вважати недоцільним визначення місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

З вказаного висновку слідує, що підставою для прийняття такого рішення стало те, що позивач як і дитина ОСОБА_4 протягом останніх років знаходяться за кордоном та на території Мамалигівської громади не проживають, що було підтверджено актом опитування сусідів та батька позивача ОСОБА_2 від 04 травня 2023 року за № 62.

У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та зважаючи, що позивач та дитина ОСОБА_4 протягом останніх років знаходяться за кордоном й на території Мамалигівської громади не проживають, суду не надано підтверджень наявності будь-якого спору між батьками щодо місця проживання дитини, суд погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини із батьком, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, які могли б свідчити, що задоволення позову відповідає найвищим інтересам дитини.

Також, суд вважає безпідставним звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком з мотивів необхідності безперешкодного перетину державного кордону України позивачем разом із дитиною, оскільки чинним законодавством передбачений інший порядок для надання судом дозволу для виїзду дитини за кордоном без згоди одного з батьків (Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57).

За вказаних обставин, у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю, а понесені судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст. 19, 141, 150, 153, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки і піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач може подати до Новоселицького райсуду заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Ляху Г.О.