Справа № 645/7498/14-ц

Провадження № 2/645/184/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 вересня 2015 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Федорової О.В.

секретарів судового засідання - Ляхової І.Ю., Петленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

ОСОБА_3

Фрунзенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції

про виключення відомостей про особу, як батька дитини з актового запису про її народження, про визнання батьківства, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Фрунзенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, в якому з урахуванням уточнень, прийнятих судом до розгляду, просив суд:

- виключити з актового запису № 226, здійсненого 08 травня 2003 року Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про народження дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- визнати батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, змінивши прізвище дитини з ОСОБА_4 на ОСОБА_1, а по батькові - з Ігорівна на Сергіївна, та внести відповідні відомості у свідоцтво про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 226, зроблений 08 травня 2003 року Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідно до свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьками дитини вказані: ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Позивач визнає себе батьком дитини та вважає, що ОСОБА_2 не повинен бути записаний її батьком в актовому записі про народження дитини. Позивач наголосив, що дитина після народження та до грудня 2013 року проживала разом зі своєю бабусею ОСОБА_5, яка повністю опікувалась нею, а наприкінці грудня 2013 року мати дитини силоміць забрала її від бабусі, та на цей час дитина проживає з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які ведуть асоціальний спосіб життя, ніде не працюють, постійно зловживають спиртними напоями, наркотичними та психотропними засобами, ОСОБА_2 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, та у родині панує атмосфера постійних сварок, залякування дитини та знущання над нею з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Представник позивача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов. Крім того, представник наголосив на тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 деякий час зустрічались, проте позивач ніколи не проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю, вони не вели спільного господарства, весь час з моменту народження дитини та до літа 2014 року ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_4 не його дитина, та лише після розмови влітку 2014 року з бабусею дитини ОСОБА_5, оглянувши фотографії ОСОБА_4 він виявив, що дитина схожа на нього, та зрозумів, що це його донька, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Матеріали справи містять заяву відповідача про розгляд справи за його відсутності через зайнятість на роботі.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти позову у повному обсязі та просила суд відмовити у його задоволенні, при цьому, вона неодноразово змінювала свої пояснення щодо суті спору. Так, у запереченні на позовну заяву від 05.11.2014 року вона не заперечувала факт знайомства з ОСОБА_1 та факт спілкування з ним до укладення шлюбу з ОСОБА_2, але батьком своєї дитини вважає саме ОСОБА_2. В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_3 спочатку визнала, що ОСОБА_1 є біологічним батьком її дитини, та пояснила, що після повідомлення останньому про її вагітність він відмовився від неї та від дитини, а також не надавав ані матеріальної, ані моральної допомоги після народження ОСОБА_4. У судових дебатах відповідач ОСОБА_3 спростовувала батьківство ОСОБА_1 та пояснила, що вона не знає хто є біологічним батьком її доньки ОСОБА_4, посилаючись на те, що крім нього вона мала інтимні стосунки також з іншими чоловіками.

Також, відповідач наголосила, що посилання позивача на те, що вона з чоловіком веде асоціальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, наркотичними та психотропними засобами, не відповідає дійсності, на підтвердження чого надала відповідні довідки з КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» та інформаційні довідки старшого дільничного інспектора міліції Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Крім того, відповідач просила застосувати строк позовної давності до заявлених позивачем вимог, посилаючись на те, що ч. 2 ст. 129 Сімейного кодексу України передбачено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатись про своє батьківство, та оскільки ОСОБА_1 вважає себе батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, знав про її народження та про внесення в актовий запис про народження дитини в графу «батько» - ОСОБА_2, вважає, що строк позовної давності сплинув.

Представник Фрунзенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, другого відповідача, суд встановив наступне.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення батьківства, ОСОБА_1 посилався на вимоги п. 3 ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, згідно з положеннями якого походження дитини від батька дитини визначається за рішенням суду якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.

За змістом ч. 2 ст. 128 Сімейного кодексу України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Проте Сімейний кодекс України набрав чинності лише з 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України» при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 Сімейного кодексу України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС УРСР, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС УРСР, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм Сімейного кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що дитина ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а тому правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 53 КпШС УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року.

Статтею 52 КпШС УРСР передбачалось, що походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства, а відповідно до ст. 54 цього Кодексу передбачалось, що батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них, що свідчить про те, що при здійснені реєстрації акту народження дитини присутність обох батьків не є обов'язковою.

З матеріалів справи вбачається, що 08 травня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Фрунзенського районного управління юстиції у м. Харкові видано свідоцтво серії НОМЕР_1, актовий запис № 154 (а.с. 8). Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2.

В цей же день Фрунзенським районним управлінням юстиції у м. Харкові видано свідоцтво про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 226 від 08.05.2003 року, батьками в якому записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

ОСОБА_1, вважаючи себе біологічним батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, наполягає на встановленні батьківства, стверджуючи, що з часу народження дитини у нього були сумніви щодо того, що він є батьком дитини, оскільки ОСОБА_3 у 2003 році вказувала, що це його дитина, а потім заперечувала цей факт. Лише влітку 2014 року після розмови з бабусею дитини ОСОБА_5 та у зв'язку з тим, що дитина на нього схожа, він переконався, що ОСОБА_4 його донька.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КпШС УРСР при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Як зазначено в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка була діючою на час дії КпШС УРСР, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).

Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Судом встановлено, що не заперечується позивачем та відповідачем ОСОБА_3, що вони ані до народження, ані після народження дитини спільно не проживали, спільного господарства не вели, спільно дитину не виховували та не утримували.

Вказані обставини також підтверджуються показаннями свідків як з боку позивача, так і з боку відповідача ОСОБА_3.

Так, допитаний за його згодою в якості свідка ОСОБА_1 пояснив, що деякий час зустрічався з ОСОБА_3, проте влітку 2002 року вона почала зустрічатись з іншим чоловіком. Крім того, вказав, що ОСОБА_3 у 2003 році повідомляла йому, що вагітна від нього, проте згодом заперечувала його батьківство. Свідок стверджував, що з ОСОБА_3 він не проживав, матеріальної допомоги дитині не надавав та у вихованні дитини участі не приймав. Також повідомив, що переконався, що ОСОБА_4 його донька після розмови з її бабусею ОСОБА_5 у 2014 році та у зв'язку з тим, що дитина на нього схожа. Також свідок ОСОБА_1 наголосив, що з 2003 року у нього не було можливості здійснювати дії щодо встановлення батьківства. Разом з тим, ОСОБА_1 не заперечував, що з того часу, як він переконався, що є батьком ОСОБА_4, а саме з 2014 року та до цього часу, матеріальної або моральної допомоги дитині не надає, участі у її вихованні не приймає.

Допитана у судовому засіданні свідок з боку позивача - ОСОБА_5 (мати відповідачки ОСОБА_3.) пояснила суду, що від доньки та від ОСОБА_1 їй відомо, що останній є біологічним батьком її онуки ОСОБА_4. Також свідок стверджувала, що ОСОБА_1 ще під час вагітності ОСОБА_3 дізнався, що вона вагітна від нього, та вказала, що вона разом із донькою приходила до матері ОСОБА_1 з метою обговорення питання щодо укладення шлюбу між ними.

Разом з тим, свідок надала суперечливі показання щодо надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги та його участі у вихованні дитини, посилаючись на те, що 11 років онука проживала з нею, та ОСОБА_1 надавав таку допомогу (а саме купував солодощі, цікавився дитиною, тощо), проте ОСОБА_1 ці обставини не підтвердив.

При цьому, оцінюючи свідчення ОСОБА_5 суд приймає до уваги неприязні стосунки, які існують між нею та її донькою - відповідачем у справі ОСОБА_3.

Допитана в судовому засіданні свідок з боку відповідача - ОСОБА_9 (подруга ОСОБА_3.) пояснила суду, що їй достовірно відомо про те, що ОСОБА_1 дізнався про те, що ОСОБА_3 вагітна від нього, та наголосила, вона особисто була присутня під час сварки матері ОСОБА_3 з ОСОБА_1, в ході якої ОСОБА_5 погрожувала ОСОБА_1 кримінальною відповідальністю у разі відмови останнього укласти шлюб з її вагітною донькою, яка на той час була неповнолітньою, на що ОСОБА_1 повідомив, що йому не потрібна ані дитина, ані ОСОБА_3 (відповідач). Також, свідок повідомила, що після пологів дитина через критичний стан здоров'я потрапила в реанімаційне відділення дитячої лікарні та їй необхідна була кров, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просила ОСОБА_1 здати кров та надати матеріальну допомогу на лікування дитини, на що останній відповів відмовою. Крім того, свідок наголосила, що вона також зверталась до ОСОБА_1 з аналогічним проханням, проте він також відповів відмовою та сказав, що це не його дитина. Також, свідок вказала, що ОСОБА_1 не приймав участі у вихованні дитини, не надавав матеріальної допомоги дитині та не цікавився її життям.

Допитаний в судовому засіданні свідок з боку відповідача - ОСОБА_10 повідомив суду, що він знайомий з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дуже тривалий час, вони раніше були сусідами та товаришували. Свідок вказав, що ОСОБА_1 дізнався про вагітність ОСОБА_3 на ранньому терміні, проте не визнавав себе батьком дитини, та в цей час він вже зустрічався з іншою жінкою. Також свідок наголосив, що весь період часу, протягом якого він товаришував з ОСОБА_1 (до 2004 року), останній ніколи не згадував ані про ОСОБА_3, ані про дитину та не надавав їм жодної допомоги.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_3 в ході розгляду справи надавала суперечливі пояснення стосовно батьківства позивача, однак заперечувала спільне проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_1, а також спільне виховання та утримання доньки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначене вище свідчить про відсутність батьківських правовідносин, які б виникли у позивача відносно дитини (відсутність матеріальної допомоги, піклування, бажання спілкування, турботи, спільного виховання), які б слугували підставами для встановлення батьківства.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України експертиза є одним з видів доказів і обов'язково призначається тільки у випадках, визначених ст. 145 ЦПК України. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

В ході розгляду справи, ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.11.2014 року по справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено Головному управлінню судових експертиз Міністерства охорони здоров'я України, та на вирішення експерту поставлено питання чи є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Втім, у зв'язку з систематичною неявкою для відібрання зразків крові ОСОБА_3 та дитини ОСОБА_4, за заявою представника позивача провадження у справі було відновлено та експертизу проведено не було.

Представник позивача просив застосувати наслідки ч. 1 ст. 146 ЦПК України, якою передбачено, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду з письмовою заявою, в якій вказали, що їхня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 категорично відмовляється від відібрання зразків крові для проведення генетичної експертизи, посилаючись на те, що дитина страждає від цього емоційно та фізично (а.с. 139).

Разом з тим, слід зазначити, що сам по собі факт біологічного походження дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, при недоведеності спільного проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, або спільного виховання чи утримання ними дитини, або визнання батьком батьківства згідно зі ст. 53 КпШС УРСР, не є підставою для встановлення батьківства.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем не надано достатніх та вагомих доказів на підтвердження хоча б однієї з обставин визначених ст. 53 КпШС УРСР, які могли б бути підставою для встановлення батьківства відносно дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв'язку з чим позов в частині визнання батьківства не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Порядок оспорювання батьківства (материнства) був встановлений ст. 56 КпШС УРСР, згідно з частиною 1 якої особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.

Стаття 56 КпШС УРСР встановлювала підстави і порядок оспорювання батьківства та коло осіб, які мали право оспорити проведений актовий запис.

До того ж, із буквального тлумачення положень частини 1 статті 56 КпШС УРСР випливає, що право особи оспорювати батьківство обумовлене лише випадками смерті матері або позбавлення її батьківських прав.

У зв'язку з наведеним, та з урахуванням обставин справи та зібраних в ході розгляду справи доказів, які свідчать, що ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, суд вважає, що позивач не відноситься до кола осіб, що мають право оспорити у даному випадку актовий запис про батьківство щодо відомостей про особу, яка вказана батьком дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, суд відхиляє заяву представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_11 від 05.11.2014 року про застосування строку позовної давності щодо вимоги позивача про визнання батьківства, в якій представник посилався на положення ч. 2 ст. 129 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, з огляду на те, що, як вже було встановлено судом, до спірних правовідносин положення вказаної статті не застосовуються, та при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, застосовуються відповідні норми КпШС УРСР.

Також, суд вважає безпідставним посилання позивача, як на підставу позовних вимог, на обставини щодо ведення відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 асоціального способу життя, зловживання спиртними напоями, наркотичними та психотропними засобами, судимості ОСОБА_2, оскільки такі обставини не відносяться до предмету доказування у даній справі, а також в ході розгляду справи спростовані відповідачами належними доказами (а.с. 40-42, 45- 48).

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України. У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Фрунзенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про виключення відомостей про особу, як батька дитини з актового запису про її народження, про визнання батьківства - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Федорова О.В.