Номер провадження: 11-кп/813/1594/23

Справа № 494/515/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши виділені матеріали справи за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Березівського районного суду Одеської області  від 01.06.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12022162260000127 від 12.03.2022 року, щодо:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився м.Березівка Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,

встановив:

Березівським районним судом Одеської області розглядається кримінальне провадження №12022162260000127 від 12.03.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Ухвалою суду від 01.06.2023 року задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 30.07.2023 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт з використанням електронного засобу контролю.

Обвинувачений посилається на недоведеність прокурором ризиків, а також не врахування судом того, що він має місце проживання на території Одеської області.

Окрім цього, обвинувачений посилається на те, що перебуваючи в умовах слідчого ізолятору, його життя знаходиться під загрозою у зв`язку із ракетними ударами.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Обвинувачений ОСОБА_5 не звертався до апеляційного суду із клопотанням про розгляд справи в його присутності.

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився, клопотань про відкладення судового засідання не заявляв.

За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. 

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує  ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, суд при прийнятті рішення врахував особу обвинуваченого, який неодружений, офіційно не працюючий, не має легальних джерел отримання засобів для існування, не має міцних соціальних зв`язків.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченим відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 не може не розуміти тяжкість інкримінованого злочину, та можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.

Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи обвинуваченого щодо відсутності ризику його незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані судом, або свідки, в повторному допиті яких можливо виникне необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.  

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 злочину, дані про особу обвинуваченого, який є не працюючим, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, апеляційний суд також вважає, що існує ризик того, що обвинувачений може продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.

Доводи обвинуваченого про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ним інших кримінальних  правопорушень, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст.2 КПК.

Доводи обвинуваченого про необхідність зміни його запобіжного заходу з посиланням на те, що він має місце проживання, а також те, що потерпіла в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії його запобіжного заходу, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки вказані обставини не є такими, що нівелюють раніше встановлені та існуючі ризики у кримінальному провадженні.

Доводи обвинуваченого про те, що перебуваючи в умовах слідчого ізолятору, його життя знаходиться під загрозою, внаслідок виникаючих повітряних тривог та ракетних небезпек, колегія суддів приймає до уваги, однак наголошує, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України всі громадяни нашої країни та її жителі перебувають під щоденною загрозою для їх життя та здоров`я, незалежно від місця їх перебування, а тому вказані обставини не можуть бути єдиною підставою для звільнення обвинуваченої особи в тяжкому злочині з-під варти.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Ухвалу Березівського районного суду Одеської області  від 01.06.2023 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 в кримінальному провадженні №12022162260000127 від 12.03.2022 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4