04.08.2023

Справа № 522/10942/23

Провадження № 1-кп/522/2373/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2023 року                                         м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021162480001831 від 21.10.2021 року відносно:

        ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ониськове Лиманського району Одеської області, громадянина України зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 КК України,

за участі учасників кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

встановив:

В провадження Приморського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12021162480001831 від 21.10.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 КК України.

У судовому захисником ОСОБА_5 було заявлено клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив, що обвинуваченому необхідно змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, оскільки ризики передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не існують.

Заслухавши захисника та обвинуваченого, які підтримали клопотання,  прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання щодо, дослідивши клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання сторони захисту відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 201 КПК України до клопотання про зміну запобіжного заходу мають бути додані, зокрема, копії матеріалів, якими підозрюваний, сторона захисту, обґрунтовує доводи клопотання.

Отже, обов`язок доказування щодо виникнення підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу в даному випадку покладається на сторону захисту, яка звернулася до суду з даним клопотанням.

Стороною захисту з урахуванням положень КПК України щодо самостійного обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, не надано судді доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема, щодо відсутності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, які були встановлені судом під час застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Суд враховуючи, що ОСОБА_3 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за яке педбачене покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до семи років, вважає наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися до спроби переховуватися від суду.

При цьому, суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується, тим, що обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, не має джерел доходу та притягується до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення аналогічної спрямованості, зокрема, у кримінальному провадженні №12020160500003036 від 27.02.2021 року за ч. 1 ст. 121 КК України та у кримінальному провадженні №12015160490002892 від 05.06.2015 року за ч. 2 ст.146, ч. 2 ст. 189, ч.5 ст. 186 КК України.

За таких обставин, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження заявлених в клопотанні вимог, в ході розгляду клопотання суддею не було встановлено вагомих нових обставин для зміни підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою на менш суворий вид запобіжного заходу по відношенню до тримання під вартою – домашній арешт.

З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки стороною захисту не доведено, що ризики, існування яких стало підставою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наразі зменшилися або взагалі відсутні, не доведено, що наразі існують нові обставини, які не були предметом судового розгляду під час застосування запобіжного заходу та які виправдовують зміну запобіжного заходу на більш м`який у виді домашнього арешту, та що більш м`який запобіжний захід зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 .

За таких обставин, у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 132, 176, 177, 178, 183, 194, 196, 197, 201, 331, 372, 376 КПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: