ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 серпня 2023 року                                                                                

м. Чернівці

справа № 727/6698/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів: Лисака І. Н., Половінкіної Н. Ю.

секретар Скулеба А. І.

позивачка ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Бойко М. Є.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Позивачка просила виділити у її власність частину грошових коштів, що є спільною сумісною власністю в сумі 25 000 доларів США, стягнувши їх з ОСОБА_2 .

Посилалась на те, що сторони з 27 липня 2007 року по 14 травня 2021 року перебували у шлюбі.

29 червня 2015 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 позику в сумі 50 000 доларів США. Вказані кошти були набуті сторонами за час шлюбу та є спільною сумісною власністю.

ОСОБА_4 свої обов`язки за договором позики не виконав та зазначені кошти не повернув. Заочним рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2018 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 1 111 749 гривень. Вказане рішення ОСОБА_4 не виконане.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2023 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що кошти передані ОСОБА_4 на виконання договору позики від 29 червня 2015 року є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики від 29 червня 2015 року та не повернув грошові кошти, отримані ним в борг від ОСОБА_2 , який здійснив їх відчуження не проти волі іншого з подружжя та не всупереч інтересам сім`ї. На даний час у відповідача такі кошти відсутні.

Вимога про стягнення частини грошових коштів з ОСОБА_2 є безпідставною, оскільки поділу підлягає майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Грошові кошти були передані відповідачем у позику, тобто у власність ОСОБА_4 . Останній мав повернути їх у певний час, але порушив свої зобов`язання, і рішення суду про стягнення з нього цього боргу теж ще не виконано.

Порушення ОСОБА_4 свого обов`язку щодо повернення позики не створює обов`язку у ОСОБА_2 сплачувати 1/2 частину цього боргу колишній дружині у рахунок поділу спільного сумісного майна подружжя.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що судом першої інстанції не враховано те, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Позичені ОСОБА_4 кошти підлягають поверненню, а тому підлягають поділу, як майно, що знаходиться у третіх осіб.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу.

Просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилався на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Зазначав, що суд першої інстанції правильно встановив ті обставини, що ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики від 29 червня 2015 року та не повернув позичені грошові кошти. ОСОБА_2 здійснив відчуження грошових коштів за договором позики не проти волі іншого з подружжя та не всупереч інтересам сім`ї. На час розгляду справи грошові кошти в відповідача відсутні.

Суд зробив правильний висновок про те, що підстав вважати, що майно знаходиться у третьої особи немає, оскільки грошові кошти були передані ОСОБА_4 за договором позики у власність.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Позивачка та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2007 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 травня 2021 року (а.с.7,8).

29 червня 2015 року, тобто під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, відповідач ОСОБА_2 позичив ОСОБА_4 50 000 доларів США, які останній, у відповідності із його власноруч складеною у присутності позивачки письмовою розпискою, зобов`язався повернути не пізніше 14 січня 2016 року, що визнали та не заперечували сторони в ході розгляду справи та підтверджується відповідною розпискою (а.с.13-14).

Заочним рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2018 року було задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 29 червня 2015 року та стягнуто на його користь з ОСОБА_4 заборгованість в сумі 1 111 749 гривень (а.с.18-20).

Зазначене рішення суду набрало законної сили, але не виконано. Виконавчий лист повернуто стягувачу в зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення згідно з постановою державного виконавця Другого ВДВС у міста Чернівці від 21 грудня 2022 року у виконавчому провадженні № 61005976 (а.с.110).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, зробив правильні висновки по суті вирішення спору.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення частини грошових коштів з ОСОБА_2 є безпідставною, оскільки поділу підлягає майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що грошові кошти, які передані ОСОБА_4 згідно з договором позики від 29 червня 2015 року підлягають поділу, як майно, що знаходиться у третьої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17.

У постанові від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що грошові кошти в сумі 50 000 доларів США, які передані ОСОБА_2 згідно з договором позики від 29 червня 2015 року, є об`єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки відповідачем не надано доказів про протилежне, а отже не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно.

З розписки ОСОБА_4 від 25 червня 2015 року вбачається, що позивачка знала про укладення такого договору, була присутня під час його укладення, про що свідчить її підпис на вказаній розписці та не заперечувала проти укладення даного договору.

Отже, судом також правильно встановлено, що ОСОБА_2 здійснив відчуження грошових коштів за договором позики не проти волі іншого з подружжя та не всупереч інтересам сім`ї.

З огляду на відсутність у ОСОБА_2 грошових коштів, які він передав за договором позики від 25 червня 2015 року, підстави стягнення таких коштів в порядку поділу майна подружжя відсутні.

Помилковим є висновок суду про відмову в позові з тих підстав, що грошові кошти за договором позики були передані ОСОБА_4 у власність, а тому відсутні підстави для поділу такого майна, як майна, що знаходиться у третьої особи.

У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

В даному випадку стягнення частини грошових коштів, які були передані за договором позики, з відповідача можливо виключно у разі відчуження ним таких коштів на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби. За таких обставин перебування коштів у власності третіх осіб не може бути підставою для відмови в позові.

Колегія суддів вважає, що підставою для відмови в позові є та обставина, що ОСОБА_2 уклав договір позики за згодою позивачки та не всупереч інтересам сім`ї, а тому підстави для стягнення частини таких коштів з відповідача відсутні.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18.

Разом з тим колегія суддів вважає, що вказаний помилковий висновок суду не вплинув на правильність вирішення спору.

Посилання апелянта на судову практику, якою вирішувалися спори про поділ коштів подружжя, які знаходились на депозитному рахунку в банківській установі є помилковими.

Правовідносини у даній справі виникли між сторонами щодо поділу грошових коштів, які передані за договором позики, що є відмінним від договору банківського вкладу.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382  ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 3 серпня 2023 року.

Головуючий                                                        Олександр ОДИНАК

Судді                                                                Ігор ЛИСАК

                                               Наталія ПОЛОВІНКІНА