КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

справа №133/550/21

25.07.23 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020170000001 від 02.01.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.1 ст. 125 КК, України та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Козятинського міськрайонного суду Вінницької області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.1 ст. 125 КК України, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

25.07.2023 від захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 надійшло клопотання про зміну обвинуваченому міри запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Клопотання обгрунтоване тим, що підстави та ризики, які були підставою для обрання 02.01.2021 слідчим суддею запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , станом на 25 липня 2023 відпали. Посилання прокурора на існування зазначених в клопотанні про продовження строку тримання під вартою ризиків, на його думку є виключно припущенням. Ввважає, що усі доводи сторони обвинувачення про необхідність тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 не узгоджуються із матеріалами справи, а ризики відпали, з огляду на те, що такі доводи є повністю невмотивовані та не містять будь-яких нових обставин про існування ризиків, передбачених ст.177 КРК України та неможливістю застосувати до ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів. При цьому зазначає, що ризик втечі обвинуваченого ОСОБА_4 у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, сімейними зв`язками, необхідно врахувати: що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, зареєстрований в АДРЕСА_1 , де проживає разом із сім`єю, про що свідчить копія витягу №2 від 11.01.2022 та в свою чергу спростовує доводи прокурора про відсутність місця проживання. ОСОБА_4 проживає в цивільному шлюбі із ОСОБА_7 , на його вихованні та утриманні знаходяться малолітні діти: дочка ОСОБА_7 від першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та спільний син - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (запис про батька здійснено зі слів матері так-як дитина народилася під час юридично неприпиненого попереднього шлюбу). Окрім утримання дітей та цивільної дружини у ОСОБА_4 є також необхідність здійснювати догляд за матір`ю, яка є пенсіонером і хворіє, потребує стороннього догляду, а її чоловік, який міг би надати таку допомогу, проходить службу в ЗСУ під час мобілізації. У кримінальному провадженні допитані усі потерпілі та майже всі свідки. Місце проживання і місце знаходження свідків, які залишились не допитаними, обвинуваченому ОСОБА_4 не відомі. Обвинувачений на стадії досудового слідства сприяв слідству, він не заперечує сам факт відбування ним покарання по інших кримінальних провадженнях, хоча прокурором жодним чином не підтверджено будь-якого порушення ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків під час інших кримінальних проваджень. За місцем відбування покарання ОСОБА_4 характеризувався позитивно. Вважає, довідку-характеристику, на яку посилається сторона обвинувачення незаконною, з огляду на те, що видана неуповноваженою на те особою - головним бухгалтером Флоріанівської сільської ради, а не сільським головою, а отже не може бути допустимим доказом.

Крім цього, захисник посилався на ухвалу суду від 13.07.2023, якою його підзахисному було продовжено строк тримання під вартою, коли в свою чергу відносно іншого обвинуваченого ОСОБА_5 , суд змінив запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись лише на перебування ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні, хоча таких доказів щодо перебування останнього за станом здоров`я по місцю перебування під вартою суду надано не було.

Вважає, що станом на сьогодні немає жодних підстав вважати ризики наведені стороною обвинувачення такими, що продовжують існувати.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_4 клопотання підтримали посилаючись на обставини викладені в клопотанні про заміну запобіжного заходу.

Прокурор у судовому засіданні висловив позицію про те, що заперечує проти задоволення клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення обвинуваченого та його захисника, прокурора суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Так, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених ч.5ст.194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом чи про зміну способу їх виконання.

Вирішуючи питання доцільності зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`яку міру запобіжного заходу, суд враховує вимоги пунктів 3 і 4 статті п`ятої Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 04.01.2021 був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Обґрунтованість підозри була встановлена слідчим суддею при постановленні вказаної ухвали. 26.02.2021 до суду був направлений обвинувальний акт щодо вказаних осіб. У подальшому строк тримання під вартою вказаних осіб судом неодноразово продовжувався; відповідні ухвали суду не скасовані.

Ухвалою суду від 13.07.2023 відносно обвинуваченого ОСОБА_5 було змінено міру запобіжного заходу за станом його здоров`я, відносно ОСОБА_4 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою було продовжено, оскільки судовий розгляд кримінального провадження по суті ще незавершений, а ризики, які існували та стали підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу, значною мірою не змінились. Так, були допитані потерпілі та декілька свідків.

У клопотанні захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , яке підтримав обвинувачений ОСОБА_4 , порушується питання про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, а саме на цілодобовий домашній арешт, оскільки, на думку захисника обвинуваченого та самого обвинуваченого, відпали ризики наведені прокурором під час обрання запобіжного заходу, що може слугувати підставами для зміни запобіжного заходу.

Суд вважає, що станом на день розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу встановлені ризики продовжують існувати. Так, це ризик переховуватись, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

В обґрунтування клопотання про зміну запобіжного заходу захисних посилався на те, що в обвинуваченого є зареєстроване місце проживання, він має цивільну дружину та дітей на вихованні, маму, яка потребує догляду; також вказав на його сприяння у розкритті кримінального правопорушення, та відсутність порушень порядку відбування покарань за інші кримінальні правопорушення.

Разом з тим, сторона захисту не зазначає будь-яких суттєвих доводів щодо зміни обставин чи існуючих в провадженні ризиків. Фактично клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу ґрунтуються на позиції захисту про помилковість висновків суду, які вже були зроблені при оцінці вказаних вище доводів.

Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про обрання/продовження запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому суддя не переглядає рішення про продовження запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання. Такий висновок опосередковано ґрунтується і на приписах ч.5 ст.201 КПК України, яка унеможливлює подання підозрюваним, його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

Всупереч вказаному, захисником не наведено існування нових обставин, які обумовлюють зменшення існуючих ризиків та можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України, суд бере до уваги, зокрема, дані про особу обвинувачених, вік та стан здоров`я, щодо яких на даний час в розпорядженні суду відсутні об`єктивні медичні застереження щодо неможливості перебування під вартою.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У п.42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігання ризикам, суд вважає, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, не можуть забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що клопотання захисника про зміну запобіжного заходу необґрунтоване, а тому задоволенню не підлягає.

Також захисник ОСОБА_6 у такому клопотанні поставив питання про визнання доказу недопустимим.

Так, він вказав, що характеризуючи особу ОСОБА_4 сторона обвинувачення посилається на довідку-характеристику № 1 від 04.01.2021, проте така довідка є незаконною, оскільки видана неуповноваженою особою - головним бухгалтером Флоріанівської сільської ради, а не сільським головою На незаконність такої довідки також вказує відповідь на адвлкатський запит, де йдеться про те, що Флоріанівський старостинський округ не може охарактеризувати ОСОБА_4 .. Отже, стороною обвинувачення не здобуто доказів негативної, суперечливої або неправомірної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 під час проживання на території села Флоріанівка до моменту затримання.

У цій частині клопотання суд зазначає таке.

За змістом ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення; у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате; Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Так, відповідно до змісту відповіді старости Флоріанівського старостинського округу ОСОБА_10 № 15 від 22.03.2023, Флоріанівський старостинський округ не може надати характеристику ОСОБА_4 , оскільки дана інформація не була отримана або створена в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків.

Відповідно до ст. 88 КПК України, докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:

1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;

4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

Частина 3 вказаної статті зазначає, що докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Таким чином, з вказаних статей слідує, що недопустимими можуть визнаватись не будь-які документи, а саме докази у справі, допустимість яких може бути спростована.

Зі змісту статті 88 КПК України слідує, що документи, які містять певні характеризуючі відомості щодо особи обвинуваченого, є недопустимими на підтвердження його вини у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується в силу закону.

Процесуальний закон визначає підстави та порядок визнання таких доказів допустимими, однак не навпаки.

Таким чином порушене захисником питання про визнання довідки-характеристики на обвинуваченого недопустимим доказом є необгрунтованим.

Разом з тим, суд зауважує, що при прийнятті рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд керувався, окрім іншого, сукупністю характеризуючих даних на обвинуваченого ОСОБА_4 , а не окремим документом.

З огляду на вказане вище, керуючись ст.201 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт залишити без задоволення.

Копію ухвали негайно вручити учасникам справи.

Повний текст ухвали буде проголошено 31.07.2023 об 11:00.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1

Дата документу 25.07.2023