ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
|
30 березня 2009р. |
Справа № 2а-730/09/0870 |
14 годин 40 хвилин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
За позовом: громадянина Палестини ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до: Державного комітету України у справах національностей та релігій (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 9) в особі сектору міграційної служби в Запорізькій області державного комітету України у справах національностей та релігій (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 162-Б)
про скасування рішення відповідача № 157-08 від 07.04.2008 року та визнання позивача особою, що підпадає під поняття «біженець»,
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Нечипуренко О.М.
судді Матяш О.В.
судді Нестеренко Л.О.
при секретарі судового засідання Младенові О.П.
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
адвокат позивача - ОСОБА_2 (угода б/н від 29.08.08р.)
перекладач - громадянин Хашимського Королівства Іорданія ОСОБА_3 (дов. ВЕМ № 317193 від 27.01.07р.)
від відповідача - ОСОБА_4 (дов. № 9/3-21-331 від 30.12.08р.)
Громадянин Палестини ОСОБА_1(надалі ОСОБА_1або позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій в особі сектору міграційної служби в Запорізькій області державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі відповідач), у якому просить суд скасувати рішення відповідача № 157-08 від 07.04.2008 року та визнати позивача особою, що підпадає під поняття «біженець» .
29.01.09р. адміністративну справу № 2а-730/09/0870 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Нечипуренко О.М., суддів Матяш О.В. та Нестеренко Л.О., та призначено до судового розгляду на 25.02.09р.
У зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів та їх дослідження, в розгляді справи судом оголошувались перерви до 17.03.09р. та 30.03.09р.
На підставі ст. 160 КАС України в засіданні 30.03.09р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Суд оголосив про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».
Позивач підтримав свої позовні вимоги і просить задовольнити їх у повному обсязі. В їх обґрунтування посилається на Закон України «Про біженців», та зазначає, що він є уродженцем і громадянином Палестини, але у зв'язку з загостренням політичної ситуації та переслідуванням радикальної релігійної організації «Хамаз», його життю та здоров'ю загрожує небезпека. Зокрема зазначає, що з боку організації «Хамаз» до нього застосовувалось фізичне та психологічне насилля з метою змусити вступити до лав зазначеної організації та фінансувати її діяльність.
Після відмови позивача стати членом організації «Хамаз», з її боку стали частими погрози розправою над ним та членами його родини.
У серпні 2002 року на позивача було здійснено напад членами зазначеної організації.
Звернення до поліції за захистом свого життя та здоров'я, жодних результатів не давали.
Після переховування позивача та членів його родини на території Палестини, ОСОБА_1звернувся до міжнародної організації «Червоний крест», за допомогою якої він прибув до Іорданії.
Але через побоювання, що і в Іорданії ОСОБА_1 можуть знайти члени організації «Хамаз», він звернувся до посольства України в Іорданії і отримав візу в Україну.
03.08.03р. ОСОБА_1прибув до України, де лікувався та проходив реабілітацію після отриманих поранень.
У лютому 2007р. позивач звернувся до Сектору міграційної служби у Запорізькій області Державного комітету України у справах національностей та релігії з заявою про надання статусу біженця.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій № 157-08 від 07.04.08р., позивачу відмовлено у надані статусу біженця.
Позивач вважає зазначене рішення незаконним та зазначає, що він підпадає під поняття «біженець», у зв'язку з чим просить суд скасувати вказане рішення відповідача № 157-08 від 07.04.08р. та признати його особою, що підпадає під статус біженця.
Відповідач позовні вимоги не визнав та надав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що твердження позивача містять розбіжності і не відповідають фактичним обставинам справи. Так, позивач зазначає різні дати отримання ним поранень від членів організації «Хамаз», не доводе докази, що при поверненні його до Палестини, його життю буде загрожувати небезпека.
Крім того, 20.02.06р позивач отримав паспорт громадянина Палестини, тобто вже під час перебування на території України.
ОСОБА_1проживав у м. Запоріжжі без наміру на працевлаштування та весь час користувався захистом країни своєї громадської належності і національним паспортом. Наявність зазначеного документу свідчить про те, що позивач визнає права та обов'язки, пов'язані з громадянством Палестини, а проживання на його батьківщині дружини та трьох дітей вказують на те, що ОСОБА_1не має підстав для відмови в захисті країни громадянського походження.
На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в повному обсязі в задоволені адміністративного позову громадянина Палестини ОСОБА_1 щодо скасування рішення відповідача № 157-08 від 07.04.2008 року та визнання позивача особою, що підпадає під поняття «біженець».
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 є уродженцем і громадянином Палестини, але у зв'язку з загостренням політичної ситуації та переслідуванням радикальної релігійної організації «Хамаз», 03.08.03р. він прибув до України.
У лютому 2007 року позивач звернувся до Сектору міграційної служби у Запорізькій області Державного комітету України у справах національностей та релігії з заявою про надання статусу біженця.
Після проведення співбесід з позивачем та вивчення матеріалів особової справи громадянина Палестини ОСОБА_1, рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 07.04.08р. № 157-08 йому відмовлено у наданні статусу біженця.
Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить скасувати рішення відповідача № 157-08 від 07.04.2008 року та визнати позивача особою, що підпадає під поняття «біженець» .
Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України”.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців», під поняття біженець підпадає особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з ч. 2 ст. 1 зазначеного закону, країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої особа є.
Відповідно до Конвенції про статус біженців, поняття «біженець» включає чотири підстави набуття статусу біженця:
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з расовою належністю, релігією, національністю, належністю до певної соціальної групи або політичними поглядами.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців», особи, які не є громадянами України та на законних підставах перебувають на території України та мають намір набути статус біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про надання їм статусу біженця.
Як встановлено судом, позивач законно перебував на території України. ОСОБА_1прибув до України на запрошення фірми «Соляр», яка зареєструвала позивача у відповідних органах як такого, що прибув на роботу, та продовжувала термін його перебування на Україні до січня 2007 року.
У лютому 2007 року позивач звернувся до сектору міграційної служби в Запорізькій області державного комітету України у справах національностей та релігій з заявою про надання йому статусу біженця.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про біженців», оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця.
Орган міграційної служби, відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, проводить з заявником співбесіду, розглядає відомості, наведені в анкеті, вимагає додаткові відомості.
Як свідчать матеріали справи, на виконання приписів ст. 12 Закону України, представником відповідача проводилися співбесіди з позивачем, щодо надання йому статусу біженця (протокол від 14.02.07р. та 14.11.07р.), після чого вся документація була передана до Державного комітету України у справах національностей та релігій для прийняття рішення про надання статусу біженця.
07.04.08р.за результатами розгляду особової справи 07 ZAP 00001-01 Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення за № 157-08 про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу біженця.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців», статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця, перебувала в третій безпечній країні.
Згідно з ч. 5 ст. 1 зазначеного Закону, третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку.
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, до прибуття в Україну, ОСОБА_1перебував в Іорданії, де мешкає його рідна сестра. Як пояснив позивач, в Іорданії він не звернувся за притулком, оскільки не знав, що ця країна надає іноземцям статус біженця.
Жодних переконливих доказів того, що в зазначеній країни його життю та здоров'ю загрожувала небезпека з боку членів організації «Хамаз», позивач не надав.
Крім того, згідно з поясненнями, наданими сторонами, 20.02.06р. позивачу Міністерством внутрішніх справ Палестини було видано паспорт громадянина Палестини. На той час ОСОБА_1знаходився на території України, а паспорт був отриманий рідним братом останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців», особа втрачає вже набутий статус біженця, якщо добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності.
Згідно з матеріалами справи, позивач прибув на територію України 03.08.03р. та вже 20.02.06р. на його ім'я був отриманий другий паспорт громадянина Палестини, оскільки термін дії першого паспорту сплинув 06.07.06р.
Відповідно до Керівництва по процедурам і критеріям визначення статусу біженців, яке розроблено Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, добровільне отримання національного паспорту розцінюється як підстава для втрати набутого статусу біженця, оскільки це означає визнання особою прав і обов'язків країни, що видала паспорт.
Факт отримання ОСОБА_1 нового паспорту країни своєї громадянської належності свідчить про те, що позивач добровільно скористався захистом Палестини, визнав свої права та обов'язки, як громадянина Палестини.
Крім того, судом встановлено невідповідність змісту адміністративного позову з фактичними обставинами справи. Так, у позові позивач зазначає, що члені організації «Хамаз» погрожували фізичною розправою його дружині і дітям, але, як свідчить протокол співбесіди від 14.02.07р., і зазначає сам позивач, його сім'я на цей час проживає у Палестині. Жодних фактів насилля по відношенню до своїх дітей та дружини позивач не зазначає.
ОСОБА_1 не надано належних доказів того, що в країні його походження, після повернення, його життю, здоров'ю буде загрожувати небезпека.
На підставі викладеного, враховуючи положення ч. 1 ст. 11 КАС України (розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості), суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про скасування рішення відповідача № 157-08 від 07.04.2008 року та визнання позивача особою, що підпадає під поняття «біженець», не обґрунтовані останнім та не підтверджені документальними доказами.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вище викладене, відповідачем доведено правомірність прийняття спірного рішення, у зв'язку з чим суд вважає вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, зважаючи на викладене вище, у задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до ст. 94 КАС України судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 24, 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, Законом України «Про біженців» колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА :
У позові громадянина Палестини ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій в особі сектору міграційної служби в Запорізькій області державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення № 157-08 від 07.04.2008 року та визнання позивача особою, що підпадає під поняття «біженець», відмовити.
П останова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України , набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 02.04.2009р.
Головуючий суддя О.М. Нечипуренко
Суддя О.В. Матяш
Суддя Л.О. Нестеренко
09.04.09р. постанова не набрала законної сили
Головуючий суддя О.М. Нечипуренко