Провадження № 2/537/71/2023

Справа № 537/532/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.07.2023 року                                                        м. Кременчук

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.В.,

за участі секретаря – Должаніци В.С.,

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

третьої особи – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .

05.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовну заяву мотивовано тим, що  30.01.1979 року ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради отримав ордер на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,74 м2, житловою площею 17,12 м2 (далі – спірна квартира).

Через деякий час ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_8 , до якої переїхав жити за адресою: АДРЕСА_2 . Проте ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 зазначав, що за час проживання з ОСОБА_8 він приватизував належну йому квартиру АДРЕСА_1 , проте свідоцтво про приватизацію зазначеної квартири разом з його паспортом і кодом викрав ОСОБА_9 – син ОСОБА_8 .

ОСОБА_1 вказував, що після смерті ОСОБА_8 йому стало відомо про махінації ОСОБА_9 з його майном, зокрема, про наявність договору купівлі-продажу, укладеного 04.11.1999 року на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104, згідно з яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_6 (співмешканці ОСОБА_9 ) свою квартиру, що розташована за адресою:  АДРЕСА_3 .

Проте ОСОБА_1 категорично стверджував, що не вчиняв продажу належної йому квартири. А лише дозволив в усному порядку під час спільного проживання з дружиною ОСОБА_8 проживати у його квартирі її сину ОСОБА_9 .

Вкрадені документи, а саме код і паспорт, ОСОБА_9 повернув йому через сусідку у серпні 2015 року.

Зазначав, що у 2016 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.11.1999 року на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104. А ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до нього, Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного на Кременчуцькій товарній біржі, а після зміни своїх зустрічних позовних вимог просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2017 року у справі №537/2420/16-ц, яким скасовано рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.06.2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу належної йому квартири з підстав пропуску строку позовної давності, відмовлено у задоволенні зустрічного позову, з внесеними змінами, ОСОБА_6 про визнання права власності на спірну квартиру за недоведеністю.

Зазначав, що відмовляючи ОСОБА_6 в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що її позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки вона не є особою, яка заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном протягом десяти років в розумінні приписів статті 344 ЦК України.

Рішенням Верховного Суду №537/2420/16-ц від 01.11.2018 року його касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2017 року залишено без задоволення, рішення апеляційного суду залишено без змін.

Вказував, що у січні 2019 року йому стали відомі обставини, які є істотними для справи і які не були і не могли бути відомі йому на час розгляду справи, а саме наявність висновку судово-почеркознавчої експертизи від 31.10.2018 року №20867/23983 у кримінальному провадженні №12016170090001586, в якому зазначено, що підпис від його імені у договорі від 04.11.1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованому на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104, розташований у рядку між друкованими словами «продавець» та « ОСОБА_1 » виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ним, а іншою особою.

Таким чином, під час розгляду справи ОСОБА_6 достеменно знала про те, що він не підписував спірного договору, а вона незаконно заволоділа належною йому квартирою АДРЕСА_1 .

Тому після розгляду справи №537/2420/16-ц, 08.12.2017 року ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса Веселовського А.Г. та продала спірну квартиру ОСОБА_7 , яка є дочкою ОСОБА_9 , а та в свою чергу продала квартиру ОСОБА_3 .

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх майнових прав, просив суд витребувати з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_3 , об`єкт належної йому житлової нерухомості – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,74 м2, житловою площею 17,12 м2, який повернути у його власність.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву відповідачки ОСОБА_3 .

У відзиві на позовну заяву відповідачки ОСОБА_3 , поданого її представником адвокатом Лобовим М.О., просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відзив мотивовано тим, що у справі №537/2420/16-ц судовим рішенням, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання недійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_6 належну йому спірну квартиру. Тому ОСОБА_6 на законних підставах розпорядилася належним їй майном, відчужила спірну квартиру ОСОБА_7 , у якої в подальшому купила вказану квартиру ОСОБА_3 . Таким чином ОСОБА_3 є добросовісним набувачем та законним власником квартири АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи №537/2420/16-ц суд оцінив та врахував висновок експерта про виконання підпису від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу належної йому квартири, укладеного між ним та ОСОБА_6 на біржі. А тому є безпідставними вимоги ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_3 належної їй квартири. Також під час розгляду справи №537/2420/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, судом було зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не довів факту необізнаності його про укладення відповідної угоди, при цьому йому було відмовлено у задоволенні позову з підстав пропущення ним строку позовної давності. Тому саме відповідачка ОСОБА_3 є законним власником спірної квартири, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_3 належного їй майна – є безпідставними. Оскільки у справі №537/2420/16-ц було встановлено, що ОСОБА_1 мав бути обізнаний про відчуження його квартири з 1999 року, тому звернувшись до суду у 2016 році з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири, він пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом. Тому і до позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння слід застосувати строк позовної давності, про що подано відповідне клопотання. Оскільки з 1999 року позивач ОСОБА_1 мав бути обізнаним про вибуття з його володіння належної йому спірної квартири, проте звернувся до суду з відповідним позовом лише 05.02.2021 року, тобто майже через 22 роки з моменту порушення його прав. З наведених підстав просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. (т.2 а.с. 88-91).

Відповідь на відзив ОСОБА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Миронов О.А. подав відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , в якому зазначено, що у справі №537/2420/16-ц встановлено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , сторонами якого є фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , укладений 04.11.1999 року на біржі, але нотаріально не посвідчений, а тому є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином було встановлено, що на підставі біржового договору купівлі-продажу від 04.11.1999 року покупець ОСОБА_6 не набула права власності на спірну квартиру, а тому зобов`язана повернути її власнику ОСОБА_1 . В ході розгляду справи ОСОБА_6 змінила позовні вимоги з первісних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного на біржі 04.11.1999 року, на позовні вимоги про визнання права власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності, тобто на підставі безтитульного відкритого володіння протягом більше 10 років. Відмовляючи в задоволенні позову, з внесеними змінами, ОСОБА_6 , апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 заволоділа спірною квартирою на підставі договору купівлі-продажу і продовжує користуватися нею до цього часу. При цьому з часу придбання спірної квартири ОСОБА_6 зареєстрована у встановленому законом порядку як її власник. Отже судовим рішенням апеляційного суду у справі №537/2420/16-ц підтверджено, що на час ухвалення та набуття ним чинності ОСОБА_6 була володіючим невласником, а ОСОБА_1 – неволодіючим власником спірної квартири. Факт державної реєстрації спірної квартири за ОСОБА_6 не спростовує незаконність заволодіння нею спірною квартирою, що належить ОСОБА_1 на підставі розпорядження органу приватизації №3315/1 від 01.02.1994 року. Незважаючи на наведене, після ухвалення вказаного судового рішення ОСОБА_6 здійснила відчуження спірної квартири ОСОБА_7 , у якої спірну квартиру купила ОСОБА_3 . За таких обставин у травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з новим позовом про витребування належної йому спірної квартири з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_3 , тобто в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності з моменту встановлення особи, яка порушує право позивача. Також зазначено, що висновки суду у справі №537/2420/16-ц про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності звернення до суду за захистом з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного на біржі, - не мають приюдиційного значення для даної справи за його позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Поданий ОСОБА_1 висновок почеркознавчої експертизи від 31.10.2018 року не був предметом розгляду справи №537/2420/16-ц, його виконання та зміст не були відомі позивачу раніше, оскільки експертиза була виконана в межах кримінального провадження по факту заволодіння шляхом шахрайства спірною квартирою, належною ОСОБА_1 (т.2 а.с. 105-113).

Заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Лобов М.О. подав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності, який рахується з дня, коли особа довідалася або мала довідатися про порушення свого права, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна, а також не від дня, коли таке порушення було підтверджено судовим рішенням. Оскільки за змістом позову право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру було порушено в момент її вибуття з його володіння, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, в тому числі у спосіб витребування майна з чужого незаконного володіння, пов`язується з моментом, коли ОСОБА_1 довідався або мав довідатися про порушення його права, а саме про факт вибуття з його власності спірної квартири у володіння іншої особи. Порушення прав ОСОБА_1 на спірну квартиру було предметом судового розгляду у справі №537/2420/16-ц, де встановлено, що він мав бути обізнаний про порушення його права на спірну квартиру ще на час звернення до суду з позовом у зазначеній справі у 2016 році. Судовим рішенням у даній справі було відмовлено у захисті права ОСОБА_1 на спірну квартиру у спосіб визнання недійсним договору про її купівлю-продаж від 04.11.1999 року, з підстав пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду за захистом, оскільки спірна квартира вибула з його володіння ОСОБА_1 у 1999 році, й ОСОБА_1 протягом 17 років не цікавився належним йому майном, враховуючи презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує. Й з цих же підстав просили суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його нового позову про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння.(т.2 а.с.114-116).

Короткий зміст пояснень на позовну заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5 .

У поясненнях на позовну заяву третьої особи ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Пояснення мотивовано тим, що під час розгляду справи № 537/2420/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, судом було зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не довів факту необізнаності його про укладення відповідної угоди, при цьому йому було відмовлено у задоволенні позову з підстав пропущення ним строку позовної давності. Оскільки у справі №537/2420/16-ц було встановлено, що ОСОБА_1 мав бути обізнаний про вибуття з його володіння спірної квартири у 1999 році, й у строк більше 17 років не звертався до суду за захистом свого права, тому він пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної квартири. Цей факт, встановлений судовим рішення у справі №537/2420/16-ц, має преюдиційне значення для вирішення у даній справі за новим позовом про захист його права на спірну квартиру у спосіб витребування майна з чужого незаконного володіння. Тому до позовних вимог ОСОБА_1 також слід застосувати строк позовної давності й відмовити у їх задоволенні. Відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем та законним власником спірної квартири, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування спірної квартири у ОСОБА_3 – є безпідставними. ( т.2 а.с.142-144).

Короткий зміст пояснень на позовну заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6 .

Третя особа ОСОБА_6 подала суду пояснення, в яких стверджувала, що вона на законних підставах купила у ОСОБА_1 спірну квартиру, що підтверджено договором купівлі-продажу квартири, укладеного на біржі 04.11.1999 року, зареєстрованого державою в установленому законом порядку. Вказаний договір в її присутності підписав особисто ОСОБА_1 , а висновки почеркознавчої експертизи від 31.10.2018 року не відповідають фактичним обставинам справи. З 1999 року по 2017 рік, тобто протягом 16 років, ОСОБА_6 користувалася спірною квартирою, оформила на себе особові рахунки у постачальників комунальних послуг, сплачувала комунальні послуги, самостійно несла тягар утримання майна. З 1999 року ОСОБА_1 не цікавився спірною квартирою, а тому безумовно пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав на спірну квартиру. За таких обставин ОСОБА_6 просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав пропуску ним строку позовної давності звернення до суду за захистом. (т. 2 а.с. 228-229).

Короткий зміст пояснень на позовну заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_7 .

Третя особа ОСОБА_7 подала суду пояснення, в яких стверджувала, що вона на законних підставах купила у ОСОБА_6 спірну квартиру, що підтверджено договором купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом 08.12.2017 року, зареєстрованого державою в установленому законом порядку. В подальшому ОСОБА_7 продала спірну квартиру ОСОБА_3 , що також підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом 02.02.2018 року. За час, коли ОСОБА_7 мала право власності на спірну квартиру, жодна особа не оспорювала її прав на належну їй квартиру. Спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 у 1999 році, а тому він пропустив строк для звернення до суду з позовом про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння. Тому ОСОБА_7 просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав пропуску ним строку позовної давності звернення до суду за захистом.

Рух справи.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. (т.1 а.с.21-22).

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області у складі головуючої судді Зоріної Д.О. від 11.03.2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Ухвалено справу слухати за правилами загального позовного провадженя. (т.1 а.с.48-49).

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24.03.2021 року відмовлено в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову. (т.1 а.с.60-61).

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06.04.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.1 а.с.93).

Заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області у складі головуючої судді Зоріної Д. О. від 31.05.2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що саме він є власником нерухомого майна – спірної квартири АДРЕСА_1 , та як наслідок має право на витребування цього майна із незаконного володіння ОСОБА_3 . Також суд дійшов висновку про неналежність висновку експерта від 31.10.2018 року №20867/23983 як доказу того, що позивач є законним власником спірної квартири, оскільки підтверджена зазначеним висновком експерта обставина була предметом доказування при вирішенні судами попередніх інстанцій обґрунтованості вимог позивача про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним і судом було зроблено висновок про недоведеність позивачем факту необізнаності останнього про укладення відповідної угоди. (т.1 а.с.111-116).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21.09.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано заочне рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31.05.2021 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ОСОБА_3 об`єкт житлової нерухомості – однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , та повернуто вказану квартиру власнику ОСОБА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вибуття спірної квартири з володіння позивача поза його волею та подальше відчуження її за відплатним договором купівлі-продажу від 08.12.2017 року ОСОБА_6 , яка не набула право власності на спірне майно, що встановлено рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2017 року у справі №537/2420/16-ц, та не мала права його продавати, дає позивачеві право як належному власнику на витребування належної йому квартири АДРЕСА_1 від останнього набувача ОСОБА_3 , навіть якщо укладаючи договір купівлі-продажу від 02.02.2018 року вона діяла добросовісно при оформленні купівлі спірної квартири. (т.1 а.с. 166-173).

Постановою Верховного Суд від 08.06.2022 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 . Скасовано заочне рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 31.05.2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21.09.2021 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неповідомлення відповідача ОСОБА_3 про місце і час розгляду справи, що є істотним порушенням її прав. (т.2 а.с. 66-70).

Ухвалою Крюківського районного суду в складі головуючої судді Мурашової Н.В. прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. (т.2 а.с.74-75).

07.07.2022 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Миронов О.А. подав заяву, в якій просив виправити у позові помилково зазначені дані відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 23.09.2022 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , який є чоловіком відповідача ОСОБА_3 й стверджував, що спірна квартира придбана його дружиною у шлюбі за спільні кошти подружжя, а тому рішення у справі за позовом ОСОБА_1 про витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_3 безумовно вплине на його майнові права та інтереси. (т.2 а.с. 133-137).

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 20.10.2022 року прийнято заяву представника позивача адвоката Миронова О.А. про виправлення описки у позові щодо особистих даних відповідача ОСОБА_3 . Закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. (т.2 а.с.150-152).

05.04.2023 року представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Лобов М.О. до початку розгляду справи по суті подав заяву про залучення до участі у справі за позовом ОСОБА_1 про витребування з володіння ОСОБА_3 належної йому квартири – третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , попередніх власників спірної квартири, від яких до ОСОБА_3 перейшло за плату право власності на спірну квартиру, а тому рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

Ухвалою Крюківського райнного суду м. Кременчука від 05.04.2023 року за клопотанням представника відповідача адвоката Лобова М.О. залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.2 а.с. 176-177).

Позиція учасників справи в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання. Його представник адвокат Миронов О.А. просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив.

Відповідачка ОСОБА_3 не з`явилася в судове засідання, хоча повідомлялася належним чином про місце і час розгляду справи. Її представник адвокат Лобов М.О. просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав, наведених у відзиві на позов та у заперечннях на відповідь на відзив, зокрема з підстав, що: 1) ОСОБА_3 є добросовісним набувачем та законним власним спірної квартири, яку купила за грошові кошти, 2) ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності для звернення за захистом до суду.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_3 , з підстав, наведених у його письмових поясненнях, зокрема з підстав що: 1) ОСОБА_3 є добросовісним набувачем та законним власним спірної квартири, 2) ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності для звернення за захистом до суду.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не з`явилися в судове засідання, хоча повідомлялися належним чином про місце і час розгляду справи. Подали письмові пояснення, в яких просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Просили розглянути справу без їх участі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Норми права та мотиви суду при ухваленні рішення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ст.12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У ст.82 ЦПК України наведені підстави звільнення від доказування. Так, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

По даній справі №537/532/21 та у справі №537/2420/16-ц судами встановлено, що ОСОБА_1 30 січня 1979 року виданий ордер № 91 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудівників від 31 грудня 1978 року №1274 на зайняття квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із свідоцтвом про шлюб від 09 жовтня 1981 року, виданого Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 .

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів 01 лютого 1994 року, згідно з розпорядженням від 01 лютого 1994 року №3315/1, зареєстрованого у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № М-1 за реєстровим № 91, ОСОБА_1 на праві власності належить однокімнатна квартира загальною площею 31,74 кв. м, житловою площею 17,12 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

04 листопада 1999 року на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_1 належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Із листа КП «Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради» від 26 травня 2017 року №2138 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 01 лютого 1994 року, яке погашено, та право власності зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Кременчуцькою товарною біржею 04 листопада 1999 року за № 3-104.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради» (далі – КП «Кременчуцьке МБТІ») від 27 квітня 2017 року № 1697 за даними архівного обліку КП «Кременчуцьке МБТІ», станом на 28 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Кременчуцькою товарно-сировинною біржею 04 листопада 1999 року № 3-104 та інвентаризаційна/реєстраційна справа на квартиру АДРЕСА_1 не заводилась.

Із копії картки прописки та поквартирної картки на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою з 12 лютого 1979 року прописаний ОСОБА_1 , який 02 листопада 1999 року виписаний із цієї квартири на АДРЕСА_2 , а з 25 липня 2000 року у квартирі зареєстрована ОСОБА_6 .

Зі змісту позову та пояснень представника позивача адвоката Миронова О.І. в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_1 по теперішній час зареєстрований за адресою:   АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою КП «Кременчуцьке МБТІ» від 14 серпня 2015 року вих. 61/3082 квартира АДРЕСА_6 зареєстрована на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 02 лютого 1999 року за ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла у віці 76 років, про що 26 травня 2015 року складений відповідний актовий запис № 614.

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Крюківського РВ УМВС України в Полтавській області із заявою, в якій просив провести перевірку шахрайських дій ОСОБА_9 , що викрав його документи та у результаті його дій він позбавлений житлової площі для особистого проживання, а саме квартири АДРЕСА_1 .

04 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури м. Кременчука із заявою, відповідно до якої просив притягти ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності відповідно до статей 186 та 190 КК України, зокрема і по факту відчуження квартири АДРЕСА_1 .

13 квітня 2016 року старшим слідчим Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській області Грисюк С. П. на підставі зави ОСОБА_1 внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину передбаченого частиною першою статті 190 КК України щодо заволодіння ОСОБА_9 шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 .

У кримінальному провадженні із протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 10 травня 2016 року вбачається, що останній на запитання слідчого, чи підписував він договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 04 листопада 1999 року відповів, що ніякого договору він не підписував.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 20867/23983 за кримінальним провадженням №12016170090001586, складеного 31 жовтня 2018 року судовими експертами Харківського НДІ СЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, та наданого позивачем до позовної заяви, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі від 04 листопада 1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованому Кременчуцькою товарною біржею за номером 3-104, розташований у рядку між друкованими словами «продавець» та « ОСОБА_1 » виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Зі змісту пояснень представника позивача адвоката Миронова О.І. в судовому засіданні вбачається, що кримінальне провадження №12016170090001586 за заявою ОСОБА_1 про заволодіння його квартирою шахрайським способом не було передано до суду з обвинувальним актом.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у справі №537/2420/16-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено за недоведеністю.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером інформаційної довідки 129865148 від 05 липня 2018 року та за номером 130651295 від 12 липня 2018 року, 08 грудня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г. посвідчено договір купівлі-продажу за номером 4679, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 , набула ОСОБА_7 та, в свою чергу, 02 лютого 2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. посвідчено договір купівлі-продажу за номером 185, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 , придбала ОСОБА_3 , яка наразі є володільцем спірного нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Стаття 41 Конституції України та стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, право власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими рішеннями у справі № 537/2420/16-ц, які набрали законної сили, спірна квартира на законних підставах належала на праві власності позивачеві ОСОБА_1 та вибула з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, який укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі без дотримання обов`язкової нотаріальної форми.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 20867/23983 від 31 жовтня 2018 року доводиться, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з його волі, оскільки договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року ним не підписувався та відповідно не укладався.

Відповідно до частини першої статтей 153, 227 ЦК УРСР (1963 року), що діяв на час вибуття спірного майна із володіння позивача, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.

Вибуття спірної квартири з володіння позивача поза його волею та подальше відчуження даного нерухомого майна за відплатним договором купівлі-продажу від 08 грудня 2017 року ОСОБА_6 , яка не набула право власності на дане майно, що встановлено рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у справі № 537/2420/16-ц, та не мала права його продавати, дає позивачеві право, як належному власнику, на витребування квартири АДРЕСА_1 від останнього набувача – ОСОБА_3 , навіть якщо укладаючи договір купівлі-продажу від 02 лютого 2018 року вона діяла добросовісно. Й відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування належної йому спірної квартири з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_3 , - є законними та обгрунтованими.

Разом з тим, згідно зі статтями 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін.

У ст. 256, ст.257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Згідно із статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

У ст.267 ЦК України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини шостої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01 січня 2004 року. Отже, у протилежному випадку до правовідносин застосовуються норми ЦК Української РСР.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Встановивши, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 листопада 1999 року укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі, проте нотаріально не посвідчений, а отже, є недійсним, проте саме за цим договором спірна квартира вибула з володіння позивача ОСОБА_1 , при цьому позивач ОСОБА_1 знятий з реєстрації у спірній квартирі з 02 листопада 1999 року після чого зареєстрований по АДРЕСА_2 , а з 25 липня 2000 року у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу, коли спірна квартира вибула з володіння власника ОСОБА_1 , тому, звертаючись 05.02.2021 року до суду із цим позовом майже через 22 роки після порушення права на спірну квартиру, позивач пропустив трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність, незважаючи на наведене, з листопада 1999 року ОСОБА_1 не цікавився належною йому квартирою, зокрема не платив комунальниі платежі, не перевіряв реєстрацію у його квартирі інших осіб, оформлення особового рахунку для сплати комунальних послуг на інших осіб, не відвідував належну йому квартиру для перевірки її технічного стану та факту проживання в ній інших осіб.

Доводи позивача та його преставника про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що квартира вибула з володіння позивача у листопаді 1999 року, а звернувся він до суду з цим позовом лише 05.02.2021 року, тобто через майже 22 роки після порушення його права, а протягом цього часу ОСОБА_1 не цікавився належним йому майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує.

Наведені позивачем та його представником доводи про поважність причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, - є безпідставними, оскільки саме позивач не довів поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо вибуття з його володіння спірної квартири в листопаді 1999 року. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав пропуску строку позовної давності.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.11.2018 року у справі № 537/2420/16-ц, в якій прийнято остаточне рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання недійсним догору купівлі продажу спірної квартири, укладеного на біржі 04.11.1999 року, з підстав пропуску строку позовної давності.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Питання про судові витрати вирішуються відповідно ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 31.07.2023 року.

Суддя Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області                                                Мурашова Н.В.