Справа № 464/2536/22

пр.№ 2/464/215/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.07.2023 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.,

секретаря судових засідань Гринюк Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання доньки разом із матір`ю,

за участю:

представник позивача ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_4 ,

представник третьої особи Андрусишин В.І.

перекладач Расулов Мірфаттаг Сеїдага оглу,

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відділом ресстраций Товузького району Азербайджанської Республіки 20 листопада 2019 року було зареєстровано укладений між ним та відповідачем шлюб. Після укладення шлюбу вони переїхали проживати в Україну у м.Львів. ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_5 , яка з ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянкою України. Після народження доньки, відповідач почала переконувати його повернутися всією сім?єю до Азербайджанської Республіки, і надалі жити і працювати там. Повернення до Азербайджанської Республіки не відповідало його інтересам, так як в Україні вони проживали в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом з близькими родичами, а саме: з його матір`ю, братом та дружиною брата, які складали дружне родинне коло і допомагали їм адаптуватися до життя у чужій країні, а також допомагали їм у догляді і у вихованні їхньої малолітньої доньки. Окрім цього, він знайшов роботу в Україні, тоді як в Азербайджанській Республіці він постійної роботи не мав, і ця робота йому подобалась. 3 15 липня 2021 року він отримав право постійного проживання в Україні. Що стосувалося необхідності догляду за матір?ю відповідача, яка проживала в Азербайджанській Республіці, то він обгрунтовано піддавав сумніву цю необхідність, так як ніколи до цього не помічав, щоби мати його дружини чи через похилий вік, чи за станом здоров?я потребувала постійної сторонньої допомоги. У зв?язку з тим, що вони не змогли знайти порозуміння щодо подальшого місця проживання їхньої сім?ї, між ними почалися сварки і взаємне відчуження. Маючи намір дискредитувати його, як іноземця перед органами державної влади України з тим, щоб у зв?язку з нібито протиправною поведінкою його було видворено за межі України. Відповідач зверталась із заявами, в тому числі до правоохоронних органів, де стверджувала, що позивач вчиняє щодо неї домашнє насильство. Перевірка, яка була проведена працівниками Національної поліції викладених у заяві відповідача фактів вчинення ним щодо дружини домашнього насильства, не змогла підтвердити жодного подібного факт. У вересні 2021 року відповідач, так і не отримавши у нього згоди повернутись до Азербайджанської Республіки поїхала туди сама. Перед виїздом вона повідомила, що не має наміру брати участь у вихованні їхньої малолітньої доньки і залишає її проживати разом з ним Україні. Понад три місяці після цього мати, перебуваючи в Азербайджанській Республіці, не цікавилась ні його життям, ні життям, розвитком і здоров?ям їхньої спільної доньки. Відповідачем були порушені встановлені законом, а саме ст.150 Сімейного кодексу України. Одночасно з цим відповідач під час телефонних розмов з ним вимагала у нього взяти доньку і приїхати разом з нею до в Азербайджан, погрожуючи, що якщо позивач цього не зробить, то вона звернеться в азербайджанську поліцію з заявою про нібито викрадення малолітньої доньки. Наприкінці грудня 2021 року, після багаторазових переконливих і наполегливих його звернень повернутися у сім?ю і зайнятися вихованням доньки, відповідач приїхала в Україну з Азербайджанської Республіки. Після повернення в сім?ю, між ними було досягнуто домовленості, що надалі вся їхня сім?я буде проживати разом в Україні. До березня 2022 року між ними не виникало конфліктів щодо місця подальшого проживання їхньої малолітньої доньки. У березні 2022 року відповідач, не попередивши його і не отримавши у нього дозволу, таємно разом з малолітньої донькою ОСОБА_6 виїхала з України до Республіки Польща, перетнувши кордон, ймовірно, на підставі підробленої письмової згоди на виїзд доньки за кордон у її супроводі. Перед виїздом з дому, відповідач, без його дозволу забрала з собою 1200 доларів США з 2000 доларів США сімейних заощаджень. Він невідкладно, маючи намір перш за все повернути в Україну свою доньку, також виїхав до Республіки Польща, де за деякий час йому вдалося розшукати відповідача з донькою. Під час розмови вона категорично відмовилась віддати йому доньку та сказала, що має намір виїхати разом з донькою до Азербайджанської Республіки і надалі жити там, але без нього. Згодом, відповідач разом з малолітньою донькою, знову без жодної на це згоди виїхала з Республіки Польща до Азербайджанської Республіки. Повернувшись з Республіки Польща до України, він звернувся до органів Національної поліції з письмовою заявою від 28.03.2022, в якій повідомив про протиправну поведінку відповідача, яка без його відома і згоди, як батька, вивезла за межі України їхню спільну доньку ОСОБА_5 , яка є громадянкою України. Надалі, отримавши інформацію про їх місце знаходження в Азербайджанській Республіці, він у квітні 2022 року виїхав з України в Азербайджанську Республіку. Зустрівшись там з відповідачем, йому вдалося переконати ї віддати йому малолітню доньку, з якою позивач на початку травня 2022 року повернувся в Україну, де вони дотепер разом проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначив, що їхня донька більш прихильно ставиться до нього, оскільки, не дивлячись на свій юний дитячий вік, відчуває тепле ставлення до неї з боку батька і прохолодне, майже байдуже ставлення матері, яка впродовж тривалих періодів часу не бачить і не спілкується з донькою з власної ініціативи.

Ухвалою від 23.11.2022прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.02.2023 витребувано відомості про дату та місце перетинання сторонами у справі державного кордону України за період 20.11.2019 до 20.06.2022. Доручено органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

11.04.2023 відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить визначити місце проживання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю в будинку в селі Кьочаскер Агстафінського району Азербайджанської республіки.

В обгрунтування зустрічної позовної заяви покликається на те, що з 20 листопада 2019 року між сторонами зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі у них народилась донька ОСОБА_5 , яка з ІНФОРМАЦІЯ_4 є громадянкою України. До початку повномасштабної війни сторони постійно проживали разом та спільно займались вихованням дитини. В березні 2022 року після початку повномасштабного вторгнення росії вона за погодженням з позивачем побоюючись наступу агресора, як і більшість жінок України, тимчасово виїхала з України через Польшу в Азербайджан, щоб у спокійних умовах перечекати цей тяжкий період. Після того, як відповідач зрозуміла, що небезпека захоплення центральної та західної частини України росіянами, фактично минула, вже на початку травня-червня 2022 року вона разом з позивачем, який також в той час зміг приїхати до неї прийняли спільне рішення разом всією сім`єю з донькою повернутись на Західну України та продовжити проживати у Львові, де на їх думку було дуже добре і спокійно. Донька однаково позитивно ставиться як до неї, так і до батька. Відповідач насильно утримує доньку та не хоче, щоб вона бачилась з нею та виховувала її. Погрожує та чинить перешкоди у зустрічах з дитиною. 3 невідомих мотивів та підстав, він почав чинити їй перешкоди у спільному проживанні однією сім`єю, спільному вихованні дитини та не дає бачитись з донькою, фактично утримуючи її поза її волею в себе, чим фактично порушує норми Закону. На даний час вона зареєстрована та фактично проживає у АДРЕСА_3 та має посвідку на тимчасове проживання в Україні. Відповідно до акту огляду від 14 березня 2023 року оглянувши умови проживання в будинку в зелі Кочаскер Агстафінського району Азербайджанської республіки комісія встановила, що умови в будинку в якому вона проживає є прийнятними для проживання та складається з одноповерхового будинку, який має три кімнати. В будинку проживають її мати та брат. Згідно характеристики виданої 15 березня 2023 року представництва Голови виконавчої влади Агстафінського району Азербайджанської республіки у Кочаскерському сільському адміністративному територіальному окрузі вона по місцю проживання поводиться щиро і люб?язно, гідно і відповідально виконує справи, які було їй доручено. Завжди позитивно характеризується в селі. До представництва письмово чи усно не надходило скарг на неї. Згідно акту Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради вона на даний час фактично проживає у АДРЕСА_3 . Квартира складається з двох кімнат, в квартирі чисто, прибрано, є всі необхідні меблі, побутова техніка, матеріально - побутовий достаток помешкання задовільний. Квартиру вона винаймає. Для виховання та розвитку дитини в квартирі створені такі умови. Вона є фізичною особою підприємцем на території села Кьочаскер Агстафінського району Азерйбайджанської республіки. 3 01.01.2016 по даний час вона є працівником магазину та забезпечує реалізацію товару покупцям, отримувала зарплату 66 манатів. А тому просить у задоволенні первісної позовної заяви відмовити, а зустрічну позовну заяву задоволити.

Ухвалою від 10.05.2023 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання доньки разом із матір`ю прийнято до спільного розгляду. Об`єднано цивільну справу № 464/2536/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини із справою № 464/2270/23 за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання доньки разом із матір`ю та присвоїно номер справи № 464/2536/22.

Ухвалою від 14.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до розгляду по суті.

Ухвалою від 19.06.2023 у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про відвід судді Чорної С.З. - відмовлено. Заяву про відвід судді передано до канцелярії Сихівського районного суду м. Львова для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу.

Ухвалою від 20.06.2023 у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про відвід судді Чорної С.З. - відмовлено.

Ухвалою від 18.07.2023 у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про відвід судді Чорної С.З. - відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав, щодо зустрічної позовної заяви заперечив з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач та її представник у судовому засіданні первісний позов заперечили. Зустрічну позовну заяву підтримали. Просили зустрічний позов задоволити повністю, а в задоволенні первісного позову відмовити.

Представник третьої особи у судовому засіданні просить визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов слід задоволити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та долучених до неї документів судом встановлено, що згідно перекладу з Азербайджанської мови на Українську мову засвідченого 25 травня 2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюком М. І. № 1856-1857, свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації Товузького району Азербайджанської республіки 20 листопада 2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 місце народження село Кохнакала, Товузького району Азербайджанської республіки та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 село Кочаскер, Агстафінського району Азербайджанської республіки, 20.11.2019 року укладено шлюб. Після укладення шлюбу чоловіку присвоєно прізвище ОСОБА_8 , а дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 повторно виданого Львівськім міськім відділом державної реєстрації актів цивільного стану 25 березня 2022 року у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_5 , яка відповідно до довідки Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області від 17.02.2021 є громадянкою України з 17.02.2021.

Посвідкою виданою 15 липня 2021 року органом 4601 позивач ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 народився у Азербайджані і має право на постійне місце проживання в Україні. Посвідка дії до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Довідкою про реєстрацію місця проживання особи виданої Заболотцівською сільською радою Бродівського району Львівської області № 883 від 22.07.2021 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народився у Азербайджані та має громадянство Азербайджану зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 .

Згідно пункту 1.1. договору оренди квартири № б/н від 11 червня 2022 року укладеного між ОСОБА_11 (орендодавець) та ОСОБА_12 (орендар), орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування (найм) для проживання двохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 . Згідно пункту 6.1 договір є чинним до 11 травня 2023 року. Докази продовження дії договору в справі відсутні.

Згідно наказу (розпорядження) № 1 від 20 травня 2022 рокуОСОБА_9 працює у ФОП ОСОБА_13 , з 23 травня 2022 року на посаді бармена з окладом 6500грн.

Відповідачка звернулась до суду із зустрічним позовом та зазначає, що вона є громадянкою Азербайджанської Республіки.

В судовому засіданні пояснила, що за довго до знайомства з нею позивач постійно проживав в Україні, у м.Львові та в 2006 році вчинив кримінальне правопорушення, переховувався від слідства та суду та вироком Сихівського районного суду в 2018 році визнаний винним.

Зазначає, що позивач ОСОБА_1 постійно чинить їй перешкоди у спілкуванні, вихованні та побаченні з донькою. Неодноразово вчиняв щодо неї фізичне та психологічне насильство бив її та знущався з неї, постійно погрожував та продовжує погрожувати їй фізичною розправою, в наслідок цього вона неодноразово з травня 2021 року по даний час утримала психологічні та фізичні ушкодження, змушена була звертатись в медичні заклади та в поліцію.

Зазначає, що позивач насильно утримує доньку у себе, не бажає щоб вона бачилась, спілкувалась з нею та виховувала її. Вказує, що на даний час доньку виховують інші сторонні особи. Позивач хоче, щоб поки донька маленька, щоб вона відвикла і забула матір, що вкрай негативно впливає на доньку її розвиток та виховання. Посилається, що останній раз вона бачила доньку 8 березня 2023 року декілька хвилин в присутності позивача та в присутності інших сторонніх осіб. Позивач постійно погрожує їй, перешкоджає матері зустрічам з донькою, не відповідає на дзвінки та повідомлення, не дає матері бачитись з донькою та чинить перешкоди у зустрічах з донькою, спілкуванню та її вихованню.

Відповідно до вироку Сихівського районного суду м. Львова від 18 грудня 2018року, у справі № 464/5888/18 ОСОБА_14 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі. Вирок набрав законної сили.

Згідно довідки Сихівського районного відділу філії Державної установи центр пробації у Львівській області № 930/18/36-21 від 05 квітня 2021року, зазначено, що 24 лютого 2021 року ОСОБА_14 знятий з обліку у зв`язку з відбуттям призначеного судом покарання.

Згідно письмової довідки про результати проведення перевірки № 10431 від 26 травня 2021 року та № 10517 від 27 травня 2021 року, що затверджена начальником відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції ГУ НП у Львівській області полковником поліції Іваном Іваночко 06 червня 2021 року з приводу того, що лікар КНП 8-ма клінічна лікарня м. Львова повідомила, що 26 травня 202 1року о 16.00год ОСОБА_2 звернулась до Центру жіночих перспектив та повідомила, що їй завдав тілесних ушкоджень її чоловік, внаслідок цього вона втекла з дому.

27 травня 2021 року надійшло повідомлення від лікаря КНП 8-ма клінічна лікарня м. Львова про те, що до неї звернулась громадянка ОСОБА_2 та повідомила, що остання отримала тілесні ушкодження по АДРЕСА_1 . Діагноз: забій тканин вуличної потиличної ділянки. Ушкодження завдав чоловік. Відпущена додому.

Згідно письмової відповіді відділу поліції № 2 Львівського районного управління ГУ НП України у Львівській області № А-3/39/01/08/2021 від 15 червня 2021 року за результатами перевірки звернення громадянки ОСОБА_2 з громадянином ОСОБА_14 проведено профілактичну бесіду в ході якої останнього попереджено про адміністративну відповідальність, передбачену ст.1732 КУпАП України (вчинення домашнього насильства) та ст. 1261 Кримінального Кодексу України (систематичне вчинення домашнього насильства). Належних та допустимих письмових доказів, які спростовують дані висновки позивач та його представник суду не надали і до матеріалів справи не долучили.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.

У справах № 757/33742/19, № 753/23626/17, № 501/800/19 Верховним Судом зазначено, що у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково потрібно перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21) та від 05 жовтня 2022 року у справі № 501/800/19 (провадження № 61-6503св21)».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

З наведених вище доказів, які у встановленому порядку не спростовані судом встановлено, що позивач неодноразово вчиняв домашнє насильство над відповідачкою в присутності малолітньої доньки, оскільки сторонами визнається та не заперечується, що станом на травень - червень 2021 року сторони разом з донькою проживали по АДРЕСА_1 , якій на той час виповнився один рік. Ці обставини є такими, що мають істотне значення для даної справи, суд бере їх до уваги, що свідчить про особисті якості позивача як батька, його відношення до відповідачки та до подальшого виховання доньки батьком.

Верховний суд в постанові від 24 травня 2023року у справі № 753/3890/21, прийшов до таких висновків. Відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що:

«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) вказано, що:

«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що:

«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21) зазначено:

«Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - відзастосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини», пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини.

Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини».

Відповідно до акту огляду від 14 березня 2023року оглянувши умови проживання в будинку в селі Кьочаскер Агстафінського району Азербайджанської республіки комісія встановила, що умови в будинку в якому проживає ОСОБА_2 є прийнятними для проживання та складається з одноповерхового будинку, який має три кімнати. В будинку проживають її мати ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та її брат ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно характеристики виданої 15 березня 2023року представництва Голови виконавчої влади Агстафінського району Азерйбайджанської республіки у Кьочаскерському сільському адміністративному територіальному окрузі ОСОБА_2 по місцю проживання вона поводиться щиро і люб`язно, гідно і відповідально виконує справи, які було їй доручено. Вона завжди позитивно характеризується в селі. До представництва письмово чи усно не надходило скарг на неї.

Відповідно до акту огляду від 14 березня 2023року оглянувши умови проживання в будинку в селі Кьочаскер Агстафінського району Азербайджанської республіки комісія встановила, що умови в будинку в якому проживає ОСОБА_2 є прийнятними для проживання та складається з одноповерхового будинку, який має три кімнати. В будинку проживають її мати ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та її брат ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно довідки виданої 15 березня 2023року № 30 муніципалітетом Кьочаскер Агстафінського району Азерйбайджанської республіки ОСОБА_2 в період земельної реформи державним актом № JN 833 їй надано пайову земельну ділянку площею 0,18га і на цій ділянці вона займається землеробством.

Відповідно до акту перевірки працевлаштування від 14 березня 2023 року ОСОБА_15 повідомляє Сихівський районний суд м. Львова, що вона є фізичною особою підприємцем на території села Кьочаскер Агстафінського району Азерйбайджанської республіки, а продавцем в її магазині є ОСОБА_2 . З 01.01.2016 року по даний час вона є працівником магазину та забезпечує реалізацію товару покупцям. Вона отримувала зарплату 66 манатів. Зараз вона у відпустці. За період роботи вона працювала зразково і злагоджено.

Відповідно до довідки представництва Голови виконавчої влади Агстафінського району Азерйбайджанської республіки у Кьочаскерському сільському адміністративному територіальному окрузі № 174/7 від 15 березня 2023 року в селі Кьочаскер функціонують дві шкли повної середньої освіти сучасного типу, два дитячих садочки, один медичний пункт, аптека, будинок культури бібліотека, два великих супермаркети на 9 магазинів.

Згідно акту Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_2 на даний час фактично проживає у АДРЕСА_6 . Квартира складається з двох кімнат, в квартирі чисто, прибрано, є всі необхідні меблі, побутова техніка, матеріально - побутовий достаток помешкання задовільний. Квартиру вона винаймає.

Для виховання та розвитку дитини в квартирі створені такі умови: підготовлено окрему кімнату, є великий диван, оглядова шафа, письмовий стіл, меблева стінка, є відповідні продукти харчування. Висновок: в квартирі створені належні житлово-побутові умови для проживання, розвитку, відпочинку дитини. В подальшому мати додатково придбає речі для побуту та дозвілля дитини. Копію акту додаємо. Оригінал акту знаходиться в опікунській раді Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради.

Суд приймає та погоджується з висновком органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 квітня 2023 року № 260001-вих-51012, яким враховані представлені сторонами документи, пояснення батьків, вік дитини, можливість матері забезпечити дитині необхідні умови побуту , виховання та розвитку доньки, визначення місця проживання дитини разом з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, тому орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою с. Кьочаскер, Агстафінського району Азербайджанської республіки.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста-восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина друга статті 159 СК України).

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося ЄСПЛ, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «JOHANSEN v. NORWAY» від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Право на безперешкодне спілкування батьків з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежене законом, передбачене статтею 153 СК України. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 158 СК України).

Отже, системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

За таких фактичних обставин, коли між батьками існують конфлікти щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, побачення дитини з батьком без присутності матері є доцільним та обґрунтованим, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, заподіювати негативного впливу на неї.

Отже, у справі, яка переглядається, оскаржуване судове рішення ухвалено з урахуванням принципу рівності прав батьків у вихованні дитини та передусім інтересів самої дитини з урахування конкретних обставин справи.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 766/781/20 (провадження № 61-320св22).

У справах № 754/5128/16, № 459/1640/17, № 539/1406/17, № 377/128/18 Верховним Судом сформульовано висновок, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У справі № 404/3499/17 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

У справі № 314/517/20 Верховним Судом зроблено висновок, що вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Частиною 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Беручи до уваги вищенаведене, зокрема ставлення обох батьків до своїх обов`язків; вік дитини, яка є малолітньою; стан її здоров`я; доходи сторін ; висновок опікунської ради, належні та безпечні житлові умови квартири створені позивачкою за зустрічним позовом, а тому, суд вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Крім того, вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача в користь позивачки за зустрічним позовом підлягають стягненню судовий збір сплаченого при поданні позову у розмірі 1073,60грн.

На підставі ст. ст. 141, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.29 Цивільного кодексу України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. ст.141, 200, 206, 258, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання доньки разом із матір`ю - задоволити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору 1 073,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Азербайджанської Республіки, код. НОМЕР_3 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянинка Азербайджанської Республіки, тимчасово проживає за даресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, м.Львів, пр.Ч.Калини,66.

Повний текст рішення складено 28.07.2023.

Суддя Чорна С.З.