Єдиний унікальний номер 448/750/23

Провадження № 2/448/297/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

26.07.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий - суддя Юрій БІЛОУС,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

про: стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_3 , не з`явилась (клопотання),

відповідач ОСОБА_4 , не з`явився,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

в с т а н о в и в:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

І. Короткий виклад обставин справи:

Громадянка ОСОБА_1 (надалі Позивачка) звернулась в суд до ОСОБА_2 (надалі Відповідач) про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей: дочок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі половини заробітку (доходу) платника аліментів, але неменше як по 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позовних вимог, покликається на те, що перебуває у шлюбі з відповідачем по справі, однак спільне життя у сторін не склалося, в результаті чого проживають окремо та не підтримують шлюбних відносин.

Стверджує, що за час подружнього життя, у них з відповідачем народилося троє дітей: дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначає, що відповідач, ухиляється від утримання дітей, матеріальної допомоги добровільно не надає, однак інших осіб на утриманні немає, працездатний, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей.

ІІ. Позиція учасників процесу:

Позивачка, в судове засідання не з`явилася, однак в матеріалах справи міститься її заява, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити та не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.

Відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи виклик відповідача здійснювався у відповідності до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та останній вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи з часу опублікування оголошення про виклик. Крім того, останнього повідомляли про час і місце розгляду справи, шляхом надіслання судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою місця його фактичного проживання.

Відомості про будь-які інші адреси місця проживання чи перебування відповідача чи про його офіційну електронну адресу в матеріалах справи відсутні, заяв про зміну місця проживання чи перебування від відповідача не надходило.

Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

15.05.2023 року постановлено ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження та призначено розгляд даної цивільної справи.

26.07.2023 року постановлено ухвалу про заочний розгляд даної цивільної справи.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання не з`явився, а позивачка не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, з таких підстав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ІV. Обставини справи, встановлені судом:

Позивачка з Відповідачем по справі перебуває в шлюбі, зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мостиського районного управління юстиції у Львівській області за актовим записом №104.

Сторони у справі мають спільних дітей - дочок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копіями свідоцтв про народження дітей, долучених до матеріалів справи.

З`ясовано також, що на даний час позивачка разом з малолітніми дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування.

Відповідач добровільно не надає кошти на утримання дітей, не піклується про їх матеріальне забезпечення.

Разом з тим, Відповідач є працездатним, має можливість працювати та отримувати дохід.

Згоди щодо утримання дитини між батьками не досягнуто.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме: копією свідоцтва про шлюб сторін між сторонами по справі, копіями свідоцтва про народження дітей; довідкою органу місцевого самоврядування про склад сім`ї позивачки, копією паспортів сторін по справі та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).

Міжнародне законодавство регламентує, що:

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Сімейним кодексом України встановлено, що:

Частинами 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Змістом статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Згідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина 3 статті 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У статті 182 СК України зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров`я та матеріальне становище дитини; - стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; - наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; - наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; - доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; - інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Національне законодавство регламентує, що:

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

VІ. Висновки суду:

Судом враховано матеріальне становище сторін, стан здоров`я дітей, ту обставину, що малолітні діти сторін проживають разом з Позивачкою, остання несе витрати по утриманню дітей, забезпечує їх лікуванням в разі потреби, займається їх вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, а Відповідач ухиляється від утримання дитини. Окрім цього, судом враховано необхідний та розумний обсяг матеріальних витрат на утримання дітей, що буде забезпечувати їх нормальний розвиток, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та інші обставини, що мають істотне значення, а також рівність обов`язку матері та батька по утриманню дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги усі наведені обставини та враховуючи заяву одержувача аліментів про визначення розміру аліментів на утримання дітей саме в частці від доходу (заробітку) їх батька, враховуючи найкращі інтереси дітей, необхідність захисту права дітей на належне утримання, з урахуванням їх віку та потреб, керуючись принципом розумності і справедливості, суд приходить до висновку про ухвалення рішення про стягнення з відповідача на утримання малолітніх дітей, аліментів у частці від його заробітку (доходу), зокрема у розмірі половини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але неменше як по 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.05.2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Відповідно до частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Оскільки з позовом позивачка звернулася 08.05.2023 року, аліменти на утримання дітей підлягають стягненню саме з цієї дати.

Із зміною матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, або інших обставин, що мають значення, сторони мають право звернутися до суду з відповідною позовною заявою про зміну (зменшення або збільшення) розміру аліментів.

Виходячи з вимог ст.430 ЦПК України, суд вважає, що слід допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

VIІ. Судові витрати

З статті 141 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.

Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій містяться вимоги щодо стягнення аліментів, тому суд вважає, що з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн. в дохід держави (судовий збір станом на момент подачі даного позову).

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284, 430 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, - задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканки: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітніх дітей: - дочок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі половини заробітку (доходу) платника аліментів, але неменше як по 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.05.2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону.

Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , у дохід держави судовий збір в розмірі 1073 (однієї тисячі сімдесят три) гривні 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом до Львівського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Повне судове рішення складено 28 липня 2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Юрій БІЛОУС