Справа № 1522/27998/12

Провадження № 4-с/522/30/23

У Х В А Л А

Іменем України

27 липня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси

головуючого - судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Купцова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в місті Одеси скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, за участю державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та стягувача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2022 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, за участю державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року скаргу залишено без руху.

13 жовтня 2022 року від представника Скаржника до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, за участю державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та стягувача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», чим і усунуті недоліки зазначені в ухвалі суду від 03 жовтня 2022 року.

В обґрунтування скарги зазначено, що 05.08.2022 року ОСОБА_1 стало відомо про існування арешту, накладеного відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

10.08.2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Першого Приморського ВДВС у м. Одесі Південного МУЮ (м. Одеса) з проханням зняти арешт з нерухомого майна реєстраційний номер обстеження 5422227 від 22.04.2014 року накладений в 09:48:33 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (державний виконавець Зозулянський Ігор Володимирович), з описом предмета обтяження – все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). 18.08.2022 року Перший Приморський ВДВС у м. Одесі Південного МУЮ (м. Одеса) фактично відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви.

06.09.2022 року представником ОСОБА_1 повторно подано запит до Першого Приморського ВДВС у м. Одесі Південного МУЮ (м. Одеса) з проханням - зняти арешт з нерухомого майна реєстраційний номер обстеження 5422227 від 22.04.2014 року накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, з описом предмета обтяження – все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). При цьому, зроблено акцент про ігнорування виконавчою службою факту скасування судового рішення на підставі якого відповідний арешт було накладено державним виконавцем.

27.09.2022 року було отримано відповідь від 14.09.2022 року Першого Приморського ВДВС у м. Одесі Південного МУЮ (м. Одеса), якою вдруге проігноровано факт скасування судового рішення на підставі якого відповідний арешт було накладено державним виконавцем.

Тобто, по відношенню до ОСОБА_1 жодних виконавчих проваджень у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі виконавчого документу № 1522/27998/12 не має, а арешт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, саме рішення в справі № 1522/27998/12 скасоване.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 вважає за необхідне звернутися саме до Приморського районного суду м Одеси з відповідною скаргою про зняття арешту з нерухомого майна, бо в силу приписів статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2022 року відкрито провадження по справі.

23 травня 2023 року від представника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду надійшов відзив на скаргу, у відповідності до якого зазначено, що відсутні правові підстави для визнання бездіяльності державного виконавця, оскільки арешт майна боржника та виконавча дія по завершенню виконавчого провадження відбувалась ще до ухвалення судом рішення про скасування рішення суду на підставі якого було видано виконавчий лист.

В судовому засідання 27 червня 2023 року представник Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» надав письмові пояснення на скаргу, у відповідності до яких просили залишити скаргу без задоволення.

В судове засідання 27 липня 2023 року учасники справи не з`явились, сповіщались належним чином.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка стягувача та державного виконавця, відповідно до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності учасників справи за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2013 року у справі № 2/1522/27998/12 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії – Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

25 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 2/1522/27998/12 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на суму 3 870,00 дол. США.

09 квітня 2014 року старшим державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 42866684.

09 квітня 2014 року старшим державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про арешт всього нерухомого майна боржника.

09 червня 2015 року старшим державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

При завершенні виконавчого провадження підстави для зняття арешту у державного виконавця були відсутні.

01 червня 2016 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження 51274528 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/27998/12 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на суму 3 870,00 дол. США.

26 червня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», та виконавчий документ направлено до Березівського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. При завершенні виконавчого провадження підстави для зняття арешту були відсутні.

В той же час, заочне рішення суду від 25.03.2013 року, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2019 року (справа N 1522/27998/12, провадження N 2-п/522/259/19) скасовано, справа призначена для розгляду в порядку спрощеного провадження. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2020 року (справа N 1522/27998/12) у позові АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 та іншої фізичної особи про стягнення заборгованості по кредитному договору від 12 вересня 2006 року в сумі 3 870 доларів США відмовлено.

Вирішуючи спір, суд виходив за наступного.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язки та права державного виконавця визначені статтею 18 Закону № 1404-VIII (статтею 11 Закону № 606-XIV).

Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Так, державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із положеннями статті 11 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

В силу статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 425/1341/17, від 10.04.2019 у справі № 522/15772/16- ц.

На даний час порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми слідує, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Зазначений правовий висновок Верховного суду визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжити державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також проводяться інші дії, необхідні у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якою виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, на момент винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачові від 09.06.2015 на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а також постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.06.2016 на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця були відсутні, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), підстави для зняття арешту.

Разом з цим, згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477-IV та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом скарги у відповідних відмінках іменовано як «Конвенція») і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".

Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що виконання виконавчого документу у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку боргу в сумі 3 870 доларів США було закінчено. Безпосередньо виконавчий документ № 1522/27998/12 втратив чинність у зв`язку зі скасуванням судового рішення на підставі якого його було видано.

При цьому, державним виконавцем було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , реалізація, якого на виконання виконавчого документу не була здійснена, і не здійснена на цей час. Перебування за вказаних обставин належного ОСОБА_1 майна під арештом за відсутності на виконанні у виконавчої служби будь-якого виконавчого документа, порушує право ОСОБА_1 на користування належним їй майном.

Разом з цим, суд враховує, що ОСОБА_1 було відмовлено у знятті арешту, що підтверджується відповіддю Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.08.2022 року за № 37324.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльність Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування арешту, накладеного на виконання скасованого судового рішення Приморського районного суду м. Одеси (справа № 1522/27998/12) від 25.03.2013 року, а саме арешту на нерухоме майно реєстраційний номер обстеження 5422227 від 22.04.2014 року накладений в 09:48:33 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (державний виконавець Зозулянський Ігор Володимирович), з описом предмета обтяження – все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено особливості процедури зняття арешту з майна, зокрема з майна боржника може бути знято арешт за рішенням суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 6 Конвенції, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до приписів ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст. ст.261, 448-451 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, за участю державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та стягувача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування арешту, накладеного на виконання скасованого судового рішення Приморського районного суду м. Одеси (справа № 1522/27998/12) від 25.03.2013 року, а саме арешту на нерухоме майно реєстраційний номер обстеження 5422227 від 22.04.2014 року накладений в 09:48:33 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (державний виконавець Зозулянський Ігор Володимирович), з описом предмета обтяження – все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати посадових осіб Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна реєстраційний номер обстеження 5422227 від 22.04.2014 року накладений в 09:48:33 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н від 09.04.2014 року, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (державний виконавець Зозулянський Ігор Володимирович), з описом предмета обтяження – все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя                                                                 Л. М. Чернявська