ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2013 р. Справа № 34840/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
судді-доповідача – ОСОБА_1,
суддів – Качмара В.Я., Затолочного В.С.,
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційні скарги Релігійної громади Свідків Єгови Сихівського району м.Львова та Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року в справі за позовом Релігійної громади Свідків Єгови Сихівського району м.Львова до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
12 квітня 2010 року Релігійна громада Свідків Єгови Сихівського району м.Львова (надалі релігійна громада) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова (надалі ДПІ у Сихівському районі м.Львова) про визнання нечинним та скасування рішення від 25.03.2010 р. ДПІ у Сихівському районі м. Львова про застосування адміністративного арешту платника податків Релігійної громади Свідків ОСОБА_2 та відшкодування збитків в розмірі 200 грн. та відшкодувати немайнову шкоду в розмірі 200 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Постановлено визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 25.03.2010р. про застосування адміністративного арешту активів платника податків. В задоволенні позовних вимог про зобов’язання відшкодувати шкоду в розмірі 200 грн. та моральну шкоду у розмірі 200 грн. - відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Релігійної громади Свідків ОСОБА_2 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції її оскаржили Релігійна громада Свідків ОСОБА_2 та ДПІ у Сихівському районі м. Львова.
ДПІ у Сихівському районі м. Львова просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Релігійна громада Свідків ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції скасувати частково та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в частині відшкодування шкоди та моральної шкоди. В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Апелянт по справі ДПІ у Сихівському районі м. Львова в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції при прийняті рішення не врахував, що відповідно до ст.11-1 Закону України «Про державну службу в Україні» від 04 грудня 1990 року №509-XII – позапланова виїзна перевірка проводиться, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Вказує, що на виконання даної вимоги Закону - №509-XII, ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 01.03.2010 року за № 3207/23-2/1 надіслано на їхню адресу лист про надання документів, однак на даний лист документів в податковий орган не представлено, на підставі чого і було видано наказ та виписано направлення на проведення перевірки.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційних скарг не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25.03.2010 року ДПІ у Сихівському районі м.Львова прийнято рішення №4521/24-005 про застосування умовного адміністративного арешту активів платника податків - Релігійної громади Свідків ОСОБА_2. Вказане рішення прийнято на підставі підпункту 9.3.1 статті 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 із змінами та доповненнями.
З рішення вбачається, що підставою для застосування умовного адміністративного арешту активів є порушення позивачем вимог положень пункту «г» підпункту 9.1.2 статті 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що виразилося у відмові від проведення планової документальної виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується колегія суддів.
Порядок застосування адміністративного арешту активів платників податків та порядок його продовження регулюються статтею 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 із змінами та доповненнями.
Відповідно до підпункту 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 цього Закону адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.
Відповідно до підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9 даного Закону умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами. Зазначений дозвіл може бути наданий керівником податкового органу якщо за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником податків не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Відповідно до пункту «г» підпункту 9.1.2 пункту 9.1, підпункту 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 зазначеного Закону арешт активів застосовується за поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівником податкового органу (його заступником) у формі прийняття рішення про застосування арешту активів платника податків і у разі, якщо з'ясовується одна з таких причин, зокрема, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, ваго касових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.
Приписами пункту 5.4 Порядку застосування адміністративного арешту активів платника податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.09.2001 року №386 встановлено, що у разі коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, ваго касових комплексів, систем та засобів штрихового кодування перевіряючому слід установити факт відмови платника податку від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, зафіксувати його актом відмови, який складається оперативним працівником податкової міліції за місцезнаходженням такого платника податку, підписується працівником податкової інспекції, який повинен проводити перевірку, та понятими особами, а в разі незнайдення платника податку обов'язково скласти акт про факт його незнайдення.
Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що сукупність дій посадових осіб податкового органу, у даному випадку, свідчить про невідповідність їх вимогам чинного законодавства.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Відповідно до положень статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Разом з цим, положенням пункту 1.3 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової адміністрації від 27.05.2008 року №355 визначено, що підрозділи органів ДПС, які очолюють перевірки згідно з планом-графіком, направляють (із залишенням копії в органі ДПС) платнику податків письмове повідомлення про її проведення рекомендованим листом з відміткою про вручення (або надають під розписку платнику податків (посадовим особам платника податків)) не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку виїзної планової перевірки(зразок форми повідомлення наведено у додатку 1 до Методичних рекомендацій). При чому, згідно вказаного додатку 1 до Методичних рекомендацій форма повідомлення про проведення планової виїзної перевірки не містить графи щодо надання згоди суб'єктом господарювання на проведення перевірки.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов'язковою умовою при відмові платника податків від допуску до проведення планової виїзної перевірки є складання уповноваженими особами податкового органу акта відмови.
Як видно із матеріалів справи, Акт відмови та інші докази відмови Релігійної громади свідків ОСОБА_2 від проведення планової документальної виїзної перевірки у матеріалах справи відсутні.
Рішення про застосування адміністративного арешту активів платника податків прийнято начальником ДПІ у Сихівському районі м.Львова за поданням органу податкової міліції ГВПМ ДПІ у м.Львові та на підставі обставин, визначених у пункті «г» підпункту 9.1.2 активівстатті 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування умовного адміністративного арешту активів Релігійної громади свідків ОСОБА_2.
Що стосується покликання апелянта Релігійної громади свідків ОСОБА_2 щодо не задоволення позовних вимог в частині зобов’язання відшкодувати шкоду в розмірі 200 грн. та моральну шкоду у розмірі 200 грн., колегія суддів вважає зазначити наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач по справі у своїй позовній заяві покликався на те, що шкода полягає у хвилюванні та переживаннях морального характеру, відволіканні його від законної діяльності, від звичного сімейного укладу, у хвилюванні та переживанні морального характеру у зв'язку з вимогою прибувати до відповідача особисто, порушенні звичних обставин та контактів з оточуючими узагальненими.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування шкоди вірно виходив з того, що позивач не довів у чому конкретно полягали втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому видачею рішення про застосування адміністративного арешту активів платника податків від 25.03.2010 р., тобто не довів моральної шкоди, як такої, та не обгрунтував її розміру.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги Релігійної громади Свідків Єгови Сихівського району м.Львова та Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова - залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року по справі №2а-3120/10/1370 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий С.І. Богаченко
Суддя В.Я. Качмар
Суддя В.С. Затолочний