П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2023 року м. Київ

Справа №752/22726/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/2285/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Шевченко Т.М., 23 вересня 2022 року у м. Києві, повний текст рішення складений 27 вересня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виділення частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності,

В С Т А Н О В И В

У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому з врахуванням заяви про зміну позову, просила:

- виділити ОСОБА_2 у власність в натурі в окремий об'єкт нерухомого майна зі спільної часткової власності 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- виділити ОСОБА_2 у власність в натурі зі спільної часткової власності на частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 388,05 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , відповідно їх часткам у праві власності на житловий будинок.

В обґрунтування позову зазначала, що сторонам у справі на праві спільної часткової власності належить по 1/4 частині домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У 2014 року сторонами у справі приватизовано вказану земельну ділянку по 1/4 частині кожним.

Домоволодіння АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку - літера «А», загальною площею 278,4 кв.м., житловою площею 165,3 кв.м., що складається з чотирьох відокремлених квартир.

Позивач займала квартиру АДРЕСА_2 , що складається з наступних приміщень: 4-1 коридор, площею 3,6 кв.м.; 4-2 ванна, площею 2,7 кв.м.; 4-2а вбиральня, площею 1,5 кв.м.; 4-3 кухня, площею 9,0 кв.м.; 4-4 сходова клітина, площею 3,2 кв.м.; 4-5 житлова кімната, площею 11,4 кв.м.; 4-6 житлова кімната, площею 14,2 кв.м.; 4-7 житлова кімната, площею 9,5 кв.м.; 4-8 коридор, площею 3,4 кв.м.; 4-9 кухня, площею 9,5 кв.м.; 4-10 житлова кімната, площею 8,7 кв.м.; 4-11 житлова кімната, площею 18,0 кв.м.

Позивач зазначала, що у добровільному порядку вирішити питання про виділення частки в натурі, не видається можливим, у зв'язку із чим позивач звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виділення частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності - задоволено.

Виділено ОСОБА_2 у власність в натурі в окремий об'єкт (одиницю) нерухомого майна зі спільної часткової власності 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_2 , у складі приміщень: 4-1 коридор, площею 3,6 кв.м.; 4-2 ванна, площею 2,7 кв.м.; 4-2а вбиральня, площею 1,5 кв.м.; 4-3 кухня, площею 9,0 кв.м.; 4-4 сходова клітина, площею 3,2 кв.м.; 4-5 житлова кімната, площею 11,4 кв.м.; 4-6 житлова кімната, площею 14,2 кв.м., 4-7 житлова кімната, площею 9,5 кв.м.; 4-8 коридор, площею 3,4 кв.м., 4-9 кухня, площею 9,5 кв.м., 4-10 житлова кімната, площею 8,7 кв.м., 4-11 житлова кімната, площею 18,0 кв.м., а також сарай літ. «З» та погріб під ним літ. «під З».

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_2 у власність в натурі зі спільної часткової власності 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, згідно схеми, зображеної в Додатку № 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 3-24/05 від 24 травня 2022 року.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, площею 388,05 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 79:321:031) між ОСОБА_2 та співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відповідно їх часткам у праві власності на житловий будинок згідно схеми, зображеної в Додатку № 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 3-24/05 від 24 травня 2022 року.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачем було доведено обставину, що спірний житловий будинок можливо поділити в натурі відповідно до часток співвласників, кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру), які мають окрему систему життєзабезпечення.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн та витрати на оплату судової експертизи в розмірі 26900, 00 грн в рівних частинах.

Не погодилась із вказаним судовим рішенням відповідач ОСОБА_1 , представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що клопотання про зміну експертної установи для проведення експертизи було прийнято за відсутності скаржника, що призвело до безальтернативного призначення проведення експертизи в приватній експертній установі, визначеній позивачем.

Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням суду було змінено обсяг прав власності позивача та відповідачів у справі, оскільки позивач та відповідачі мають у спільній частковій власності саме будинок, а не домоволодіння.

Судом було проігноровано зауваження відповідача, що запропонований експертом варіант виділу в натурі частки позивачу передбачає суттєву зміну часток співвласників вказаного житлового будинку. Внаслідок цього судом, з грубим порушенням права власності відповідачів, було ухвалено виділити позивачу у власність 94,7 кв.м. вказаного будинку, що є явно більшим ніж загальної площі будинку, яка становить 69, 6 кв.м.

Вказує, що через незаконність виділення позивачу об`єктів нерухомого майна, незаконним є і рішення в частині виділення позивачу земельної ділянки для обслуговування таких об`єктів нерухомого майна.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача вказує, що відповідач ОСОБА_4 визнала позовні вимоги позивача та не заперечувала проти їх задоволення. Відповідачі не заперечували щодо викладеного в позовній заяві фактичного порядку користування співвласниками приміщеннями в будинку та надвірними спорудами. Твердження скаржника, що позивачем в позові не були конкретизовані вимоги і суд вийшов за межі своїх позовних вимог є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки після проведення експертизи позивач просила задовольнити позов з врахуванням висновку експертизи.

На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко Я.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.

Представник позивача - адвокат Бойко С.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомили, з будь якими клопотаннями до суду не звертались. Тому, керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить частина житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, виданого 02 листопада 1990 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори. В свідоцтві вказано, що житловий будинок має житлову площу 141,8 кв.м., а також мають місце наступні господарські споруди: побутові споруди сарай під літ.В, гараж під літ.Г, гараж під літ.Д, гараж під літ.Е, гараж під літ.Ж, сарай під літ.З, погреб, вбиральня під літ.І, вбиральня під літ.К, вбиральня під літ.Л, споруди (т.1 а.с. 9).

Крім того, ОСОБА_2 є власником частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 22 січня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції м. Києві (т.1 а.с. 10).

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна № 218574273 від 31 липня 2020 року, об`єкт є житловий будинок загальною площею 278,4 кв.м., житлова площа 165,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . З цієї довідки також вбачається зареєстроване право власності по частині на цей житловий будинок за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05 грудня 2019 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори та ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 27 квітня 2017 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори (т.1 а.с.12-13). Власником ще частини будинку та земельної ділянки є ОСОБА_1 , що визнається сторонами у справі.

Згідно даних технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 23 липня 2010 року, вказаний житловий будинок двоповерховий, має загальну площу 278,4 кв.м. та житлову площу 165,3 кв.м., до складу входять 4 квартири з наступними приміщеннями:

- квартира АДРЕСА_4 : перший поверх: 1-1 коридор, площею 4,0 кв.м.; 1-2 кухня, площею 12,4 кв.м.; 1-3 ванна кімната, площею 3,4 кв.м.; 1-5 житлова кімната, площею 14,7 кв.м.; 1-6 житлова кімната, площею 12,8 кв.м.; 1-7 житлова кімната, площею 9,0 кв.м., загальна площа по квартирі АДРЕСА_4 - 56,3 кв.м.;

- квартира № 2: перший поверх: 2-1 кухня, площею 5,8 кв.м.; 2-2 коридор, площею 5,8 кв.м.; 2-3 житлова кімната, площею 7,8 кв.м.; 2-4 житлова кімната, площею 13,4 кв.м.; 2-5 житлова кімната, площею 7,8 кв.м.; І веранда, площею 15,4 кв.м., загальна площа по квартирі АДРЕСА_5 - 56,0 кв.м.;

- квартира № 3: другий поверх: 3-1 коридор, площею 4,3 кв.м., 3-2 вбиральня, площею 1,1 кв.м., 3-3 ванна, площею 3,3 кв.м., 3-4 кухня, площею 12,3 кв.м., 3-5 житлова кімната, площею 13,9 кв.м., 3-6 житлова кімната, площею 9,8 кв.м., 3-7 житлова кімната, площею 14,3 кв.м., І сходова клітина, площею 5,5 кв.м., ІІ сходова клітина, площею 4,1 кв.м., ІІІ комора, площею 2,8 кв.м., загальна площа квартири АДРЕСА_6 - 71,4 кв.м.;

- квартира № 4: перший поверх: 4-1 коридор, площею 3,6 кв.м.; 4-2 ванна, площею 2,7 кв.м.; 4-2а вбиральня, площею 1,5 кв.м.; 4-3 кухня, площею 9,0 кв.м.; другий поверх: 4-4 сходова клітина, площею 3,2 кв.м.; 4-5 житлова кімната, площею 11,4 кв.м.; 4-6 житлова кімната, площею 14,2 кв.м., 4-7 житлова кімната, площею 9,5 кв.м.; 4-8 коридор, площею 3,4 кв.м., 4-9 кухня, площею 9,5 кв.м., 4-10 житлова кімната, площею 8,7 кв.м., 4-11 житлова кімната, площею 18,0 кв.м., загальна площа квартири АДРЕСА_2 94,7 кв.м.

Разом з цим у технічному паспорті містить примітка про наявність самочинного будівництва: гараж під літ. М, 79,1% двоповерхової прибудови під літ.А (т.1 а.с.17-24).

За твердженням позивача, вона користується приміщеннями квартири АДРЕСА_7 , сараєм під літерою «З», та погрібом під літерою «під З». Квартири домоволодіння АДРЕСА_1 ізольовані одна від одної. Квартира АДРЕСА_2 відокремлена від інших квартир житлового будинку, підключена до мережі газопостачання, електропостачання, централізованого водопостачання та каналізації, опалення в квартирі індивідуальне від котла.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 3-24/05 від 24 травня 2022 року, виділити в натурі частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_2 , що знаходиться в користуванні ОСОБА_2 , та складається з приміщень: 4-1 коридор, площею 3,6 кв.м.; 4-2 ванна, площею 2,7 кв.м.; 4-2а вбиральня, площею 1,5 кв.м.; 4-3 кухня, площею 9,0 кв.м.; 4-4 сходова клітина, площею 3,2 кв.м.; 4-5 житлова кімната, площею 11,4 кв.м.; 4-6 житлова кімната, площею 14,2 кв.м., 4-7 житлова кімната, площею 9,5 кв.м.; 4-8 коридор, площею 3,4 кв.м., 4-9 кухня, площею 9,5 кв.м., 4-10 житлова кімната, площею 8,7 кв.м., 4-11 житлова кімната, площею 18,0 кв.м., а також сарай літ. «З» та погріб під ним літ. «під З», що знаходиться в користуванні ОСОБА_2 , технічно можливо.Технічно можливий варіант виділу приміщень квартири АДРЕСА_7 , зображено на схемах в додатках № 1-2 до висновку.

Можливий варіант виділу ОСОБА_2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що має площу 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, детально описаний в дослідницькій частині висновку та зображено на схемі в додатку № 3 до висновку.

Можливий варіант встановлення порядку користування для ОСОБА_2 частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що має площу 388,05 кв.м., з кодом 79:321:0031, детально описаний в дослідницькій частині висновку та зображено на схемі в додатку № 3 до висновку (т.1 а.с.145-175).

В мотивувальні частині висновку вказано, що оскільки в наданому на дослідження техпаспорті вказано, 79,1 % частини двоповерхової прибудови під літ. А є самочинним будівництвом, а відомості щодо того, яка саме частина цієї прибудови є самочинним будівництвом, не зазначено, встановити фактичну частку співвласника ОСОБА_2 , не вбачається можливим. Проте далі експерт робить висновок про технічно можливий варіант виділу приміщень квартир АДРЕСА_2 житлового будинку (т.1 а.с.153).

В ході розгляду справи ОСОБА_5 була подана заява про те, що вона не заперечує, претензій не має, повністю підтримає позов ОСОБА_2 , але заперечує проти стягнення з неї судових витрат. При цьому у цій заяві вказано, що нею змінено прізвище « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_5 », згідно свідоцтва про шлюб серів НОМЕР_2 . Однак копія свідоцтва про шлюб до заяви не долучена. (т.1 а.с.76)

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття спільної часткової власності визначено у ч.1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 вказав на те, що відповідно до ст. 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість, але при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Суд роз`яснив, що співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Суд також звернув увагу, що у даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Верховний Суд вказав, що при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Велика Палата Верховного суду у Постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 вказала на те, що ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Також у цій Постанові Велика Палата звернула увагу на усталену судову практику з цього питання і не знайшла підстав для відходу від цієї позиції.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах: від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 , від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц , від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц , від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 , від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 , від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 , від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 , від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 та інших.

Верховний Суд у Постанові від 14 червня 2023 року у справі № 215/4928/20 досліджував питання щодо дії суду при вирішенні спору щодо виділу в натурі частки нерухомого майна в складі якого є самочинне будівництво. Зокрема Верховний Суд звернув увагу на таке.

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

У цій Постанові (від 14 червня 2023 року у справі № 215/4928/20) Верховний Суд також роз`яснив, що системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вимоги до висновку експерта встановлені ст. 102 ЦПК України, відповідно до якої висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством; предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань; предметом висновку експерта не можуть бути питання права; висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи; висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи; у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ст. 110 ЦПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Положеннями ст. 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В порядку ст.ст. 375, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З наведених обставин справи вбачається, що спірне домоволідння перебуває у власності чотирьох осіб (позивача та відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), частка кожного співвласника становить частину.

За первісним документом - свідоцтвом про право власності на спадщину, виданого 02 листопада 1990 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, житловий будинок має житлову площу 141,8 кв.м., а також мають місце наступні господарські споруди: побудові споруди сарай під літ.В, гараж під літ.Г, гараж під літ.Д, гараж під літ.Е, гараж під літ.Ж, сарай під літ.З, погреб, вбиральня під літ,І, вбиральня під літ.К, вбиральня під літ.Л, споруди.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Технічного паспорту житловий будинок є загальною площею 278,4 кв.м., житлова площа 165,3 кв.м.. В технічному паспорті також визначені площі кожної з чотирьох квартир квартира АДРЕСА_4 - загальна площа 56,3 кв.м.; квартира АДРЕСА_5 - загальна площа 56,0 кв.м.; квартира АДРЕСА_6 - загальна площа № 3 - 71,4 кв.м.; квартира АДРЕСА_2 загальна площа 94,7 кв.м.

В Технічному паспорті на будинок вказано, що 79,1 % частини двоповерхової прибудови під літ.А є самочинним будівництвом. Експерт вказуючи на наявність самочинного будівництва зазначив, що відомості щодо того, яка саме частина цієї прибудови є самочинним будівництвом, не зазначено, а тому встановити фактичну частку співвласника ОСОБА_2 , не вбачається можливим. Проте далі експерт робить висновок про технічно можливий варіант виділу приміщень квартир АДРЕСА_2 житлового будинку.

Аналіз зазначених норм матеріального права, а також вже усталеної судової практики суду касаційної інстанції, дає підстави для висновку про те, що об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об`єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду України викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц у частині тлумачення норми частини першої статті 376, частини другої статті 376 ЦК України про те, що не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 ЦК України - самочинно збудовані (конструйовані, переплановані) об'єкти.

Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).

У справі, що переглядається, позивачем не надано доказів введення прибудови літ. А, яка входить до складу спірного житлового будинку до експлуатації в установленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Слід також погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що запропонований експертом та прийнятий судом першої інстанції варіант виділу в натурі частки позивачу передбачає суттєву зміну часток співвласників вказаного житлового будинку. Так, виходячи із загальної площі будинку, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав становить 278,4 кв.м., частка кожного із співвласників становить частину, тобто частці кожного їх співвласників відповідає 69,6 кв.м. площі будинку. Натомість, експертом та судом першої інстанції виділено у власність позивача частку загальною площею 94,7 кв.м. Однак, виходячи з положень ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При цьому питання матеріальної компенсації іншим співвласникам перед судом поставлено не було.

Як вказує Верховний Суд, висновки якого мають враховуватись судами, суд виділяє у власність сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Однак, у даній справі частка, що виділена позивачу не може вважатися незначною, а отже має місце порушення прав відповідача, яким була подана апеляційна скарга.

Твердження сторони позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідачі не заперечували щодо викладеного в позовній заяві фактичного порядку користування співвласниками приміщеннями в будинку та надвірними спорудами не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Наявність в матеріалах справи заяви одного із трьох відповідачів і без підтвердження її особи, за відсутності відзивів на позовну заяву інших відповідачів та наявності апеляційної скарги одного з них, не дає підстав для висновку, що відповідачі не заперечували проти встановленого порядку користування будинком та земельною ділянкою до звернення до суду з цим позовом

Вимоги про виділення у власність ОСОБА_2 в натурі зі спільної часткової власності частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 388,05 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , відповідно їх часткам у праві власності на житловий будинок були вирішені експертом і судом першої інстанції, виходячи з того, що позивачу було виділено у власність частину домоволодіння - квартиру АДРЕСА_2 . Тобто вказані вимоги мають похідний характер і за відсутності підстав для виділення у власність позивача цієї частини будинку, наявності на цій земельній ділянці об`єктів самочинної забудови ( прибудови під літ.А та гаражу під літ.М), відсутні і підстави для виділу в натурі позивачу і частини земельної ділянки.

Судом першої інстанції в основу рішення покладено висновок судової експертизи, разом з тим висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. При цьому суд має діяти в межах принципів рівності сторін у справі, змагальності та диспозитивності, з урахуванням яких рішення суду має забезпечувати додержання прав не лише позивача у справі, а і інших учасників справи, що забезпечує його законності і справедливість.

Стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог про виділ частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності. За загальним правилом, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Всупереч наведеним положенням ЦПК України стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставини справи, дав їм неналежну правову оцінку та дійшов необґрунтованого висновку про задоволення заявлених позовних вимог. Вказане, у свою чергу, дає підстави апеляційному суду для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції від 23 вересня 2022 року ухвалене цим судом додаткове рішення також підлягає до скасування відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, так як відсутні підстави для компенсації позивачеві понесених судових витрат при відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року та додаткове рішенняГолосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виділення частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: В.А. Нежура

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 28 липня 2023 року.