Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 554/4001/17

провадження № 61-20093св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд», Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» (далі - ТзДВ «Полтавтрансбуд») про визнання інвестиційних (майнових) прав та компенсування інвестиційних витрат.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 03 січня 1997 року між Полтавським технічним університетом, назву якого 02 серпня 2019 року змінено на Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» (замовник), та Закритим акціонерним товариством «Полтавахіммашбуд» (далі - ЗАТ «Полтавахіммашбуд») (підрядник) укладений контракт № 1-97-ХМБ на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

23 січня 2003 року між ним та ЗАТ «Полтавахіммашбуд» укладений договір № 5-4-02 ХМБ про сумісне будівництво 2-ї черги житлового будинку на АДРЕСА_1 , згідно з умовами якого ЗАТ «Полтавахіммашбуд» включило позивача до складу забудовників 2-ї черги житлового будинку за вказаною адресою з наданням йому після закінчення будівництва двокімнатної квартири, загальною площею 52,4 кв. м.

Відповідно до пункту 1.2 договору про сумісне будівництво від 23 січня 2003 року № 5-4-02 ХМБ позивач зобов`язувався сплатити витрати з проектування, відселення мешканців з майданчика будівництва та інші підготовчі будівельні роботи.

Цього ж дня він вніс на розрахунковий рахунок ЗАТ «Полтавахіммашбуд» кошти на будівництво квартири в розмірі 68 650,00 грн, що підтверджується довідкою від 14 серпня 2007 року № 58.

Рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26 березня 2003 року № 77 ЗАТ «Полтавахіммашбуд» дозволено завершити спорудження житлового будинку на АДРЕСА_1 та здати об`єкт в експлуатацію.

Згідно з договором від 15 травня 2007 року № 133-к/07, укладеним між Полтавським технічним університетом та Відкритим акціонерним товариством «Полтавтрансбуд» (далі - ВАТ «Полтавтрансбуд»), останнє зобов`язалось здійснити будівництво багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_1 (друга черга будівництва), а також після затвердження акта комісії про прийом збудованого об`єкту в цілому або відповідної її складової частини передати інвесторам передбачені чинним законодавством документи, необхідні для оформлення права власності на частку житла.

Закінчивши будівництво та ввівши житловий будинок на АДРЕСА_1 в експлуатацію, ВАТ «Полтавтрансбуд» використало результати його інвестицій.

Відповідно до листа арбітражного керуючого ЗАТ «Полтавахіммашбуд» від 29 березня 2011 року за вих. № 81 через неплатоспроможність ЗАТ «Полтавахіммашбуд» у 2007 році передало списки забудовників квартир новобудови на АДРЕСА_1 до ВАТ «Полтавтрансбуд», до складу яких включена інформація про його внесок відповідно договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02 у розмірі 68 650,00 грн.

Проте на його вимогу до ВАТ «Полтавтрансбуд» надати документи, які необхідні для оформлення права власності на двокімнатну квартиру в новобудові на АДРЕСА_1 , йому було відмовлено з тих підстав, що кошти у розмірі 68 650,00 грн сплачені на рахунок ЗАТ «Полтавахіммашбуд» на підставі укладеного договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02 ХМБ, а тому зазначені кошти ВАТ «Полтавтрансбуд» не отримало, та ВАТ «Полтавтрансбуд» не є правонаступником ЗАТ «Полтавахіммашбуд».

ВАТ «Полтавтрансбуд» не визнає інвестиційні (майнові) права позивача на індивідуальний об`єкт інвестування у вигляді двокімнатної квартири у вказаному житловому будинку, чим порушує його право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом інвестиції.

На підставі зазначеного позивач просив суд:

- визнати його майнові права на індивідуальний об`єкт інвестування у вигляді двокімнатної квартири в житловому будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 52,4 кв. м, відповідно до договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02 ХМБ, укладеного між ним та ЗАТ «Полтавахіммашбуд»;

- зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» компенсувати йому інвестиційні витрати у розмірі 68 650,00 грн шляхом передачі двокімнатної квартири в житловому будинку на АДРЕСА_1 з необхідними документами для подальшої реєстрації права власності на квартиру.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2018 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі як співвідповідача Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка.

15 червня 2020 року позивач надав суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просив зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» відшкодувати йому інвестиційні витрати у розмірі 890 800,00 грн.

Цього ж дня позивач надав суду уточнену позовну заяву, в якій просив зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» компенсувати йому інвестиційні витрати шляхом сплати вартості двокімнатної квартири, площею не менше 52,4 кв. м, вид та площа якої передбачені договором від 23 січня 2003 року № 5-4-02, укладеним між ним та ТОВ «Полтавахіммашбуд». Також вилучити зі складу відповідачів Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

04 серпня 2020 року позивач надав суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просив зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» відшкодувати (сплатити) йому інвестиційні витрати у розмірі 917 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності правонаступництва між ЗАТ «Полтавахіммашбуд» і ТзДВ «Полтавтрансбуд» та пропуску позивачем позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на позовну давність.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав суду доказів про те, що між ним та ТзДВ «Полтавтрансбуд», який є правонаступником ВАТ «Полтавтрансбуд», виникали будь-які правовідносини, оскільки договори між ними не укладалися, кошти в розмірі 68 650,00 грн перераховані позивачем саме на рахунок ЗАТ «Полтавахіммашбуд», а не на рахунок ВАТ «Полтавтрансбуд». Останнє не є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ «Полтавахіммашбуд» за укладеними позивачем договорами із забудовниками, а також між ЗАТ «Полтавахіммашбуд» та ВАТ «Полтавтрансбуд» не укладалося будь-яких договорів про переведення боргу у будівництві на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову у позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково зазначив про сплив позовної давності як додаткову підставу для відмови у позові, про застосування якої 12 березня 2019 року представник ТзОВ «Полтавтрансбуд» подав до суду заяву. Апеляційний суд вирішив виключити із мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання на позовну давність, оскільки відповідачі не порушували прав позивача, а у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його безпідставністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 звернувся у грудні 2021 року до Верховного Суду із касаційною скаргою (у жовтні 2022 року - касаційною скаргою у новій редакції) на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 25 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати, направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Матеріали касаційної скарги містять клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до листа ЗАТ «Полтавахіммашбуд» від 14 серпня 2007 року № 59 позивачу повідомлено, що договір на будівництво житлового будинку Полтавський технічний університет переуклав з ВАТ «Полтавтрансбуд», яке надало згоду вирішувати питання (щодо їх інвестицій) із забудовниками. З усіма інвесторами, крім ОСОБА_1 , укладені договори про переведення боргу відповідно до списку інвесторів, який ЗАТ «Полтавахіммашбуд» передало ВАТ «Полтавтрансбуд», та до якого не включено ОСОБА_1 .

Таким чином, саме Полтавський технічний університет та ВАТ «Полтавтрансбуд» порушили права позивача.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що ВАТ «Полтавтрансбуд» не є правонаступником ЗАТ «Полтавахіммашбуд», не спростовує обставин використання ВАТ «Полтавтрансбуд» та Полтавським технічним університетом (з 02 серпня 2019 року - Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка») інвестиційного вкладу позивача в будівництво.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі.

Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, тому Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявником до касаційної скарги, на підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

10 березня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, які по суті є доповненням до раніше поданої касаційної скарги.

Частиною першою статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Частиною першою статті 392 ЦПК України встановлено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Оскільки письмові пояснення, якими ОСОБА_1 доповнює мотиви касаційної скарги, надійшли до суду касаційної інстанції поза межами строку на касаційне оскарження, тобто заявником пропущено строк на доповнення чи зміну касаційної скарги, письмові пояснення підлягають поверненню.

Аргументи інших учасників справи

23 січня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», поданий через адвоката Урбанського М. В., в якому також зазначено про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у задоволенні заяви Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», поданої через адвоката Урбанського М. В., про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 25 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року відмовлено.

Відзив Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», поданий через адвоката Урбанського М. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 25 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишено без розгляду.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 грудня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Олійник А. С.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2022 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 24 грудня 2021 року та від 30 червня 2022 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 25 січня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 554/4001/17 із Октябрського районного суду м. Полтава та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2023 року справа № 554/4001/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року задоволено заяву про самовідвід судді Олійник А. С.від участі в розгляді Верховним Судом цивільної справи № 554/4001/17 та передано справу № 554/4001/17 для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 липня 2023 року № 865/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з постановленням Верховним Судом 12 липня 2023 року ухвали про самовідвід судді Олійник А. С. у справі № 554/4001/17.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 та матеріали справи № 554/4001/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 січня 1997 року між Полтавським технічним університетом (замовник) та будівельним підприємством «Полтавахіммашбуд» (підрядник) укладений контракт № 1-97-ХМБ на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

23 січня 2003 року між ЗАТ «Полтавахіммашбуд» (замовник) та ОСОБА_1 (забудовник) укладений договір № 5-4-02 ХМБ про сумісне будівництво ІІ черги житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.1 цього договору ЗАТ «Полтавахіммашбуд» включає забудовника до складу забудовників ІІ черги житлового будинку на АДРЕСА_1 з наданням йому після закінчення будівництва двокімнатної квартири на третьому поверсі, загальною площею 52,4 кв. м.

Відповідно до пункту 3.1 договору № 5-4-02 ХМБ вартість квартири визначена (орієнтовно) в сумі 66 040,00 грн.

Рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25 січня 2006 року № 30 надано дозвіл Полтавському національному технічному університету імені Юрія Кондратюка на проектування і будівництво другої черги житлового будинку на земельній ділянці площею 0,1558 га на АДРЕСА_1 , наданій у постійне користування відповідно до державного акта від 11 вересня 2000 року, серія І-ПЛ № 002029.

15 травня 2007 року між Полтавським національним технічним університетом імені Юрія Кондратюка та ВАТ «Полтавахіммашбуд» укладено договір № 133-К/07 про будівництво багатоповерхового житлового будинку для професорсько-викладацького складу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (друга черга будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 14 серпня 2007 року № 58 ЗАТ «Полтавахіммашбуд» підтвердило, що на розрахунковий рахунок згідно з договором від 23 січня 2003 року № 5-04-02 ОСОБА_1 у 2003 році вніс кошти на будівництво квартири у житловому будинку на АДРЕСА_1 (друга черга) в сумі 68 650,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07 серпня 2006 року порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Полтавахіммашбуд».

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 09 листопада 2006 року затверджено реєстр вимог кредиторів, до складу якого кредиторська заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 68 650,00 грн не увійшла, сума боргу за ЗАТ «Полтавахіммашбуд» не рахується.

У зв`язку з неплатоспроможністю ЗАТ «Полтавахіммашбуд» у 2007 році передало списки забудовників квартир новобудови на АДРЕСА_1 до ВАТ «Полтавтрансбуд». До складу списку включена інформація про внесок ОСОБА_1 відповідно до договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02 у розмірі 68 650,00 грн та надано довідку від 15 жовтня 2007 року № 99 про таку заборгованість.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19 січня 2012 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ЗАТ «Полтавахіммашбуд», ліквідовано ЗАТ «Полтавахіммашбуд», доручено державному реєстратору внести запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи ЗАТ «Полтавахіммашбуд». Вимоги всіх кредиторів, не задоволені у зв`язку з відсутністю майна, вважаються погашеними. Зобов`язано ліквідатора у разі наявності оригіналів установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію ЗАТ «Полтавахіммашбуд» передати їх державному реєстратору. Припинено провадження у справі.

Згідно з Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16 вересня 2013 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Полтавахіммашбуд», відомості про юридичних осіб-правонаступників у реєстрі відсутні.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 04 жовтня 2012 у справі № 2/1622/1379/2012, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 січня 2013 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, ТзДВ «Полтавтрансбуд», третя особа - Виконавчий комітет Полтавської міської ради, про визнання правонаступником та визнання права власності, предметом якого є зобов`язання з виконання спірного договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02 ХМБ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року (у складі судді Олійник А. С.) у відкритті касаційного провадження ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2014 року у справі № 554/10239/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзДВ «Полтавтрансбуд» про стягнення грошових коштів.

12 березня 2019 року представник ТзОВ «Полтавтрансбуд» подав до суду заяву про застосування позовної давності (т. 1 а. с. 230-233).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також визначено необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі

№ 6-1920цс15,від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17 (провадження № 61-21546св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 93-95).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як на підставу позову позивач посилався на те, що сплатив вартість проінвестованої ним квартири, проте забудовник ВАТ «Полтавтрансбуд» не визнає його інвестиційні (майнові) права на індивідуальний об`єкт інвестування - двокімнатну квартиру в новобудові на АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі не порушували прав позивача.

Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Суди встановили, що на виконання договору від 23 січня 2003 року № 5-04-02 про сумісне будівництво ІІ черги житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладеного між ЗАТ «Полтавахіммашбуд» (замовник) та ОСОБА_1 (забудовник), позивач сплатив ЗАТ «Полтавахіммашбуд» грошові кошти у сумі 68 650,00 грн.

16 вересня 2013 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Полтавахіммашбуд» у зв`язку з ліквідацією. Відомості про юридичних осіб-правонаступників ЗАТ «Полтавахіммашбуд» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Питання існування правонаступників ЗАТ «Полтавахіммашбуд» та визнання за позивачем права власності на об`єкт інвестування як виконання зобов`язання за договором від 23 січня 2003 року № 5-4-02 ХМБ було предметом розгляду у справах № 2/1622/1379/2012 та № 554/10239/13-ц за позовами ОСОБА_1 .

Рішеннями Октябрського районного суду м. Полтава від 04 жовтня 2012 у справі № 2/1622/1379/2012 та від 19 березня 2014 року у справі № 554/10239/13-ц, які набрали законної сили, встановлено відсутність правовідносин між ОСОБА_1 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», кошти у розмірі 68 650,00 грн перераховані позивачем на рахунок ЗАТ «Полтавахіммашбуд», між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ЗАТ «Полтавахіммашбуд» будь-яких договорів про переведення боргу з будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 не укладалося, як і не укладалося між ТзДВ «Полтавтрансбуд», ЗАТ «Полтавахіммашбуд» та ОСОБА_1 договорів щодо виконання договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02, ТзДВ «Полтавтрансбуд» не є правонаступником ЗАТ «Полтавахіммашбуд».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження

№ 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що за встановлених обставин у справах № 2/1622/1379/2012 та № 554/10239/13-ц про те, що ТзДВ «Полтавтрансбуд» не є правонаступником ЗАТ «Полтавахіммашбуд», відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 . Кошти у розмірі 68 650,00 грн перераховані позивачем на рахунок ЗАТ «Полтавахіммашбуд», між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ЗАТ «Полтавахіммашбуд» не укладалося будь-яких договорів про переведення боргу з будівництва на АДРЕСА_1 , так само не укладалося між ТзДВ «Полтавтрансбуд», ЗАТ «Полтавахіммашбуд» та ОСОБА_1 договорів щодо виконання договору від 23 січня 2003 року № 5-4-02.

Крім того, відповідно до ухвали Господарського суду Полтавської області від 09 листопада 2006 року у справі про банкрутство ЗАТ «Полтавахіммашбуд» встановлено, що до затвердженого реєстру вимог кредиторів кредиторська заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 68 650,00 грн не увійшла, сума боргу за ЗАТ «Полтавахіммашбуд» не рахується.

Також Верховний Суд звертає увагу, що житловий будинок на АДРЕСА_1 введено в експлуатацію, що не заперечується сторонами у справі. Як зазначено вище, застосування такого способу захисту порушеного права як визнання майнових прав на об`єкт інвестування можливе у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва.

Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій в цілому обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у визнанні майнових прав на двокімнатну квартиру у житловому будинку на АДРЕСА_1 , та зобов`язанні ТзДВ «Полтавтрансбуд» компенсувати йому інвестиційні витрати.

Матеріально-правових вимог до Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» позивач не заявляв.

Суд апеляційної інстанції надав відповідь на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , аналогічні доводам касаційної скарги, які стосуються всіх істотних питань, що виникають прикваліфікації спірних відносин. Верховний Суд не вважає необхідним повторно відповідати на ті ж самі аргументи позивача.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо підходу до вирішення спорів про визнання інвестиційних (майнових) прав та відшкодування шкоди інвестору у випадку закінчення будівництва іншим підрядником, з яким інвестор не перебуває у правовідносинах, який у свою чергу закінчив будівництво та ввів житловий будинок в експлуатацію, використавши результати вкладених інвестицій, не знайшли своє підтвердження, оскільки Верховним Судом сформовано усталену судову практику щодо визнання майнових прав, яка ґрунтується на договірних правовідносинах між інвестором та забудовником. Указане питання, порушене заявником, стосується можливості вирішення спору по суті між учасниками, які не перебувають у таких правовідносинах. За таких умов, позивач має довести те, що новий підрядник є правонаступником попереднього. Водночас такі обставини у цій справі не встановлені, на чому акцентували увагу суди попередніх інстанцій.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Письмові пояснення, подані ОСОБА_1 , повернути заявнику.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2021 року в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

В. В. Яремко