Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 761/687/14

провадження № 61-5887св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Сокальський відділ державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

стягувач - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Сокальський ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів)), стягувач - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк»), про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання зняти арешт.

В обґрунтування скарги зазначав, що 20 серпня 2021 року йому стало відомо, що на його майно Сокальським ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) накладений арешт.

На адвокатський запит до виконавчої служби отримав відповідь про те, що у Сокальському ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 761/687/14-ц, виданим 07 травня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва, за яким з нього на користь АТ «Креді Агриколь Банк» підлягала стягненню заборгованість у розмірі 22 637,59 грн.

17 червня 2014 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. 21 січня 2015 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) накладено арешт на майно боржника в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

29 грудня 2015 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, виконавчий лист повернуто стягувачу.

18 вересня 2021 року його представник звернувся до Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) із клопотанням про зняття арешту з майна боржника, який накладено постановою від 21 січня 2015 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Листом Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) від 27 вересня 2021 року № 20246 йому повідомлено про відсутність підстав для зняття арешту.

Враховуючи викладене, заявник просив суд: визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) щодо незняття арешту з майна боржника, який накладено постановою від 21 січня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов`язати Сокальський ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) зняти арешт з майна боржника, який накладено постановою від 21 січня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для визнання неправомірною бездіяльність органу ДВС щодо незняття арешту, накладеного постановою державного виконавця від 21 січня 2015 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

20 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у цій справі.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що державний виконавець у разі повернення стягувачу виконавчого документа зобов`язаний зняти арешт з належного йому майна. Вказує, що виконання рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист № 761/687/14-ц, є неможливим, так як закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Виконання судового рішення можливе виключно у добровільному порядку, який не передбачає арешту його майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

У червні 2023 року справа № 761/687/14 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року справу № 761/687/14 призначено до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Встановлені судами обставини

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2012 року у розмірі 21 988,19 грн, судовий збір у розмірі 229,40 грн та витрати за розміщення оголошення у газеті у розмірі 420,00 грн, а всього 22 637,59 грн.

07 травня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 761/687/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

17 червня 2014 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

21 січня 2015 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) накладений арешт на майно боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

29 грудня 2015 року постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавчий лист № 761/687/14-ц від 07 травня 2014 року повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна у боржника).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 наявне обтяження нерухомого майна, підстава виникнення обтяження - постанова про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: НОМЕР_1.

Листом Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) від 27 вересня 2021 року № 20246 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для зняття вказаного арешту.

За інформацією, наданою АТ «Креді Агріколь Банк», 26 березня 2016 року банк відступив право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

За матеріалами справи ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», вказуючи, що є правонаступником стягувача АТ «Креді Агріколь Банк», повідомила суд апеляційної інстанції про те, що станом на 15 лютого 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за договором від 01 серпня 2012 року становить 21 239,15 грн. Будь-яких заяв чи клопотань ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до суду не подавала.

Нормативно-правове обґрунтування

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний вжити передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом положень частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у тому числі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 47 Закону № 606-ХІV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Тож, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Після завершення виконавчого провадження ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться.

Статтею 52 Закону № 606-ХІV встановлювалось, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 57 Закону). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-ХІV підлягає примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далів - Закон № 1404-VIII) в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. В той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Частиною першою статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, суди, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , виходили з відсутності постанови про закінчення виконавчого провадження та відсутності підстав для знаття арешту.

Верховний Суд не в повній мірі погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів) від 29 грудня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавчий лист № 761/687/14-ц від 07 травня 2014 року повернено стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 47 Закону № 606-ХІV (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Верховний Суд погоджується, що на момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених статтею 47 закону частиною не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Оскільки 29 грудня 2015 року виконавчий лист повернено стягувачу, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 29 грудня 2016 року.

Станом на 21 серпня 2021 року - день звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби жоден виконавчий лист відносно ОСОБА_1 на виконанні не перебуває.

В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з грудня 2015 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи у суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 761/687/14-ц від 07 травня 2014 року. Окрім цього, відсутні відомості про те, що наявні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, тобто на час розгляду цієї справи відсутність про будь-які відкриті виконавчі провадження, за якими ОСОБА_1 є боржником.

Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді першої інстанції виконавчий лист № 761/687/14-ц від 07 травня 2014 року з грудня 2015 року повторно не пред`явлений до виконання, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалось, особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про розгляд цієї справи в суді, не ініціювала продовження виконавчих дій, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, Верховний Суд дійшов переконання, що збереження більше 8 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .

Наявність за твердженням ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (нового кредитора), який з 2016 року не звертався до суду ні з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, ні з заявою про продовження строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, заборгованості у ОСОБА_1 не спростовує висновків про те, зі спливом більше 6 років (з дня повернення виконавчого листа стягувачу та до дня звернення зі скаргою) відсутні підстави для збереження арешту на майно ОСОБА_1 як боржника у виконавчому проваджені за відсутності виконавчих проваджень.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, які судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховані, а також у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справа № 645/6694/15-ц та від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20.

Ні стороною стягувача, ні стороною виконавця не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у 2015 році.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували, що арешт на майно боржника надається для забезпечення можливості виконання судового рішення, а за відсутності можливості для продовження примусового виконання судового рішення відсутні підстави для накладення арешту, у зв`язку з чим не застосували положення частини 5 статі 59 Закону 1404-VIII та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 та відсутності підстав для знання арешту. Оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 536,80 грн, що підтверджується квитанцією від 02 травня 2023 року № 32528798800006830672.

Зважаючи на висновки, сформульовані за результатами касаційного перегляду, із Сокальського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМУМЮ (м. Львів)на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 536,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 за його заявою.

Скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 21 січня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на майно ОСОБА_1 .

Стягнути із Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)на користь ОСОБА_1 536,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко