Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 520/8352/19

провадження № 61-3067 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська обласна прокуратура, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси

від 30 липня 2020 року у складі судді Літвінової І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська обласна прокуратура, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання права користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2014 року вона та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року відкрито провадження у справі № 521/14563/18 за позовом ОСОБА_3 до неї про розірвання шлюбу. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси

від 09 жовтня 2018 року провадження у справі № 521/14563/18 зупинено та надано сторонам строк для примирення протягом трьох місяців

Відповідно до рішення житлово-побутової комісії прокуратури Одеської області від 30 серпня 2017 року, між працівниками прокуратури Одеської області, у тому числі відповідачем, які потребують поліпшення житлових умов, було розподілено квартири.

Згідно з пунктом 1 питання 3 Витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії прокуратури Одеської області від 30 серпня 2017 року вирішено: надати службову квартиру № 15 (будівельний № 11/15 ), яка складається з однієї кімнати житловою площею 24 кв. м, загальною площею 45,6 кв. м, секції № 11, будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_3 ,

з родиною у складі 2 осіб: його та доньки - ОСОБА_2 .

На підставі розпорядження від 06 листопада 2017 року № 476 Приморською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради

07 листопада 2017 року відповідачу був виданий ордер № 2481 серія ПР на вищевказану службову квартиру на двох осіб: ОСОБА_3 та малолітню дитину - ОСОБА_2 .

Відповідач не визнає право користування її та їх спільної малолітньої дитини - ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_3 . Вказаними протиправними діями ОСОБА_3 порушено її права та їх малолітньої дитини - ОСОБА_2 .

Зазначала, що вона й дочка є членами сім`ї відповідача і їх право на користування житловим приміщенням виникає у зв`язку із включенням до ордеру, а не після вселення у квартиру.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , просила суд визнати за нею та малолітньою дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої

дитини - ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що малолітня дитина сторін - ОСОБА_2 у службове приміщення не вселилася та зареєстрованою у ньому не була, залишившись проживати разом з матір`ю - ОСОБА_1

у трикімнатній квартирі

АДРЕСА_6 , в якій зареєстрована з 24 листопада 2017 року, тобто вже після одержання ОСОБА_3 ордеру, але до спливу строку його дії - 07 грудня 2017 року.

ОСОБА_1 вказувала про те, що доказами перешкоджання у користуванні спірним житловим приміщенням є відмова відповідача у наданні дозволу на реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, проте відсутні докази на підтвердження вказаних обставин. Реєстрація малолітньої дитини за адресою проживання її матері проведена за взаємною згодою обох батьків.

Крім того, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня

2018 року відкрито провадження у справі № 521/14563/18 за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 травня

2019 року позов ОСОБА_3 задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2037, розірвано.

Отже, на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не є членом родини та дружиною відповідача, а місце проживання їх дитини з матір`ю за адресою:

АДРЕСА_6 , визначено за домовленістю між батьками, відповідно до частини першої статті 160 СК України, ще 24 листопада 2017 року, тобто у період дії ордеру на вселення відповідача у службове приміщення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника малолітньої

ОСОБА_2 , залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що доводи

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , про те, що перешкоджанням у користуванні житловим приміщенням є відмова відповідача у надані дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини у спірній квартирі, не підтверджуються відповідними доказами. Як під час розгляду справи у суді першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував про те, що не заперечує проти проживання малолітньої дочки у службовій квартирі, заперечує проти проживання там позивачки через те, що вони не ведуть спільного господарства, шлюб між ними розірвано.

ОСОБА_1 з позовом до суду звернулася в інтересах малолітньої дитини, проте як позовна заява, так і апеляційна скарга містять доводи щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням саме позивачці.

Реєстрація малолітньої дитини за адресою проживання її матері проведена за взаємною згодою обох батьків, а саме довідкою про реєстрацію місця проживання дитини від 24 листопада 2017 року, якою підтверджено,

що малолітня дитина - ОСОБА_2 , дійсно зареєстрована за адресою матері: АДРЕСА_6 . Вказана реєстрація була проведена за попередньою згодою та за заявами обох батьків.

Крім того, ОСОБА_3 має лише право на користування службовим житловим приміщенням, а не володіння ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 520/8352/19 з Київського районного суду м. Одеси.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, маючи намір одноособово зареєструватися в отриманій ним квартирі, зловживаючи довірою позивачки, запевнив її про необхідність скасування попередньої реєстрації місця проживання дитини у гуртожитку у зв`язку з майбутнім переведенням по роботі в іншу місцевість. Оскільки відповідно до положень закону діти мають бути зареєстровані за місцем проживання одного із батьків, тому малолітня дитина 24 листопада 2017 року була зареєстрована за адресою проживання матері.

01 грудня 2017 року відповідач зареєстрував місце проживання у спірній квартирі та реалізував право на вселення і користування нею одноособово, без врахування прав та інтересів малолітньої дитини, хоча документи для отримання квартири подавалися за умови наявності малолітньої дитини, як члена сім`ї.

Отже, поведінка ОСОБА_3 свідчить про те, що він мав намір одноособово користуватися спірною службовою квартирою, позбавивши малолітню дитину права користування цим житловим приміщенням.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2023 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Відповідач та позивачка після припинення шлюбних відносин разом прийняли рішення про те, що дитина буде проживати з матір`ю - ОСОБА_1 , якій на праві спільної частковою власності належало 2/3 частки квартири

АДРЕСА_6 . Тому позивачка не мала бажання змінювати місце своєї реєстрації на службову квартиру, яка була непридатна для проживання, оскільки у відповідача не було фінансової можливості на її облаштування. Позивачкою не доведено порушення прав малолітньої дитини, нею не порушувалося питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, чи зміни місця реєстрації дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2018 року відкрито провадження у справі № 521/14563/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року провадження у справі № 521/14563/18 зупинено та надано сторонам строк для примирення протягом трьох місяців.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 травня 2019 року

у справі № 521/14563/18 позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Шлюб між

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2037 розірвано.

Відповідно до рішення житлово-побутової комісії прокуратури Одеської області від 30 серпня 2017 року, між працівниками прокуратури Одеської області, у тому числі відповідачем, які потребують поліпшення житлових умов, було розподілено квартири.

Згідно з пунктом 1 питання 3 Витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії прокуратури Одеської області від 30 серпня 2017 року вирішено: надати службову квартиру № 15 (будівельний № 11/15 ), яка складається з однієї кімнати житловою площею 24 кв. м, загальною площею 45,6 кв. м, секції № 11, будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_3 ,

з родиною у складі 2 осіб: його та доньки - ОСОБА_2 .

На підставі розпорядження від 06 листопада 2017 року № 476 Приморською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради

07 листопада 2017 року відповідачу був виданий ордер серія ПР № 2481 на вищевказану службову квартиру на двох осіб: ОСОБА_3 та малолітню дитину - ОСОБА_2 .

Малолітня дитина - ОСОБА_2 у службове приміщення не вселялася та зареєстрованою у ньому не була, залишившись проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 у трикімнатній квартирі за адресою:

АДРЕСА_6 , в якій зареєстрована

з 24 листопада 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону частково не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18), від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/7546/16-ц (провадження № 61-37367св18), від 27 червня 2019 року

у справі № 337/1760/17 (провадження № 61-31119св18), від 27 листопада

2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18),

від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) послідовно і незмінно викладається правовий висновок про те, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. На поважність причин непроживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Зазначена правова позиція раніше існувала у практиці Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Право дитини на житло також передбачено Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону,

не звернули уваги на те, що малолітня дитина сторін у справі - ОСОБА_2 має визначене законом право користування житлом у кожного з батьків, оскільки відповідно до положень частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про визнання за малолітньою дитиною - ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням

за адресою: АДРЕСА_3, оскільки дитина не позбавлена права проживати разом з батьком - ОСОБА_3 у наданій йому квартирі.

Посилання судів на відсутність доказів виникнення між сторонами спору щодо права користування малолітньою дитиною спірною квартирою є безпідставними, оскільки невизнання права користування спірним житловим приміщенням свідчить про існування спірних правовідносин. А згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Доводи відзиву ОСОБА_3 про те, що батьки дійшли згоди про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, не унеможливлює вирішення цього спору, який має інший предмет і дитина включена в ордер на спірну квартиру.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні позову про визнання права користування спірним житловим приміщенням за малолітньою дитиною - ОСОБА_2

з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2

Верховний Суд звертає увагу на те, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 просить позов задовольнити, в якому заявлялася вимога про визнання права користування квартирою за нею, ОСОБА_1 , і малолітньою дитиною.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви, касаційної скарги слідує, що ОСОБА_1 пред`явила позов лише в інтересах малолітньої дитини і не діяла у власних інтересах, не мотивувала позовні вимоги у своїх інтересах.

Позов у власних інтересах і позов в інтересах малолітньої дитини -

ОСОБА_2 це дві окремі позовні вимоги, які мають окреме матеріально-правове обґрунтування.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої

дитини - ОСОБА_2 , яку звільнено від сплати судового збору у цій справі на підставі підпункту ґ) пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 768,40 грн,

у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 152,60 грн, у суді касаційної інстанції

у розмірі 1 536,80 грн, а всього - 3 457,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2023 рокуу частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , про визнання права користування спірним житловим приміщенням за малолітньою

дитиною - ОСОБА_2 скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Прокуратура Одеської області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

як орган опіки та піклування, ОСОБА_4 , про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати за малолітньою дитиною ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням за адресою:

АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір

за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 768,40 грн,

у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 152,60 грн, у суді касаційної інстанції

у розмірі 1 536,80 грн, а всього - 3 457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 80 коп.

В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець