печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56433/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В.П.

справа № 757/56433/19-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу,-

представник позивача адвокат Войнаровський О.В.

представник відповідача адвокат Коцюба О.В.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_2 за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 15.06.2017 року до 21.10.2019 року у розмірі 3 530, 14 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 21.10.2019 року, що складає 13 706 701, 37 грн, за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 15.06.2017 року до 21.10.2019 року у розмірі 5 523, 66 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 21.10.2019 року, що складає 21 447 094, 94 грн, за банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 15.06.2017 року до 21.10.2019 року у розмірі 1 247, 34 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 21.10.2019 року, що складає 4 843 125, 86 грн.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що 25.01.2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943, сума вкладу за яким становить 50 000, 00 доларів США, строк вкладу складає 365 днів, процентна ставка становить 6 % річних.

27.12.2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070047333200, сума вкладу за яким становить 78 235, 80 доларів США, строк вкладу складає 366 днів, процентна ставка становить 8 % річних.

29.01.2014 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070067696100, сума вкладу за яким становить 17 667, 00 доларів США, строк вкладу складає 366 днів, процентна ставка становить 7 % річних.

07.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням про небажання продовжувати строк дії вказаних депозитних договорів та просив повернути кошти з відсотками на його банківський рахунок.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2018 року, справа №757/37279/17-ц, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного суду від 05.12.2018 року та постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11.04.2019 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково, розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 25 січня 2013 року №SAMDN80000732478943 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 50 000, 00 доларів США, відсотки у розмірі 12 111, 99 доларів США; розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 27 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070047333200 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 78 235, 80 доларів США, відсотки у розмірі 19 022, 37 доларів США; розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 27 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070067696100 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 17 667, 00 доларів США, відсотки у розмірі 3 750, 60 доларів США.

Вказує, що зазначене рішення суду не виконане та грошові кошти відповідачем не сплачені, виконавчий лист №757/37279/17-ц, виданий 09.01.2019 року, знаходиться на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Вважає, що оскільки він звернувся 07.06.2017 року до АТ КБ «ПриватБанк» із повідомленням-вимогою про розірвання депозитних договорів, проте вказана вимога не була виконана відповідачем протягом семи днів з моменту її отримання, то із відповідача підлягає стягненню майнова відповідальність у вигляді трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення грошових коштів за період із 15.06.2017 року по 21.10.2019 року, а також пеня відповідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачі» у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення за період із 22.10.2018 року по21.10.2019 року, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 53, т. 1).

25.11.2019 року від представника позивача надійшла заява про заміну сторони у справі (а.с. 56-67, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.11.2019 року заяву про заміну сторони у справі задоволено та залучено до участі в справі як правонаступника позивача ОСОБА_3 (а.с. 59, т. 1).

03.12.2019 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому зазначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у загальному розмірі 39 996 922, 17 грн, що є явно завищеною, тобто значно перевищує розмір невиконання банком зобов`язання, як наслідок, заявлений до стягнення розмір пені не відповідає принципу розумності та справедливості, пропорційності та засадам цивільного судочинства. Таким чином, відповідач беззаперечно наполягає на зменшенні пені, оскільки розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків (а.с. 71-104, т. 1).

03.12.2019 року надійшла заява відповідача із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 99-104).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2019 року здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження цивільної справи у розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням (а.с. 105, т. 1).

22.10.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 172-180, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2021 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17-ц за позовом фізичної особи до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, 3% річних, неустойки (пені) за договором банківського вкладу (а.с. 183, т. 1).

08.12.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (а.с. 189-190, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.12.2021 року провадження у справі поновлено (а.с. 191, т. 1).

06.07.2022 року від представника позивача надійшла заява про заміну сторони у справі (а.с. 207-221, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.07.2022 року заяву про заміну сторони у справі задоволено та залучено до участі в справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 (а.с. 247, т. 1).

17.08.2022 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність яких підтверджується судовим рішенням, застосовуються положення ст. 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 вказаного Закону не нараховуються (а.с. 7-10, т. 2).

17.08.2022 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 05.12.2018 до 12.11.2020 року у розмірі 2 913, 70 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 05.12.2018 року, що складає 2 468 380, 50 грн, за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 05.12.2018 до 12.11.2020 року у розмірі 4 559, 11 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 05.12.2018 року, що складає 3 862 314, 46 грн, за банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року три проценти річних з суми боргу за прострочення виконання зобов`язання за період з 05.12.2018 до 12.11.2020 року у розмірі 1 029, 53 доларів США та пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожен день прострочення за період з 22.10.2018 року до 05.12.2018 року, що складає 872 177, 57 грн (а.с. 11-29, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 17.08.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 37, т. 2).

04.10.2022 року від представника позивача надійшли пояснення, у яких надає новий розрахунок пені (а.с. 44-46, т. 2).

15.11.2022 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, зазначених у поясненнях. Зокрема, у пояснення зазначено, що після ухвалення Печерським районним судом м. Києва рішення від 16.07.2018 року, справа №757/37279/17-ц, про розірвання депозитних договорів та стягнення загальної суми за вкладами, відсотками, а також з врахуванням звернення ОСОБА_2 07.06.2017 року, договірні відносини за депозитними договорами №SAMDN80000732478943, №SAMDNWFD0070047333200, №SAMDNWFD0070067696100 припинені, а отже відсутні підстави для стягнення пені та 3 % річних. Також вказує, що заміна сторони у вказаних відносинах неможлива, оскільки у банку відсутні зобов`язання за депозитними вкладами ОСОБА_2 (а.с. 56-67, т. 1).

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Войнаровський О. В. надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Коцюба О. В. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 25.01.2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943, сума вкладу за яким становить 50 000, 00 доларів США, строк вкладу складає 365 днів, процентна ставка становить 6 % річних (а.с. 16, т. 1).

27.12.2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070047333200, сума вкладу за яким становить 78 235, 80 доларів США, строк вкладу складає 366 днів, процентна ставка становить 8 % річних (а.с. 17, т. 1).

29.01.2014 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070067696100, сума вкладу за яким становить 17 667, 00 доларів США, строк вкладу складає 366 днів, процентна ставка становить 7 % річних (а.с. 18, т. 1).

07.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням про небажання продовжувати строк дії вказаних депозитних договорів та просив повернути кошти з відсотками на його банківський рахунок (а.с. 19-23, т. 2).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2018 року, справа №757/37279/17-ц, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного суду від 05.12.2018 року та постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11.04.2019 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково, розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 25 січня 2013 року №SAMDN80000732478943 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 50 000, 00 доларів США, відсотки у розмірі 12 111, 99 доларів США; розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 27 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070047333200 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 78 235, 80 доларів США, відсотки у розмірі 19 022, 37 доларів США; розірвано договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» від 27 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070067696100 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу в розмірі 17 667, 00 доларів США, відсотки у розмірі 3 750, 60 доларів США (а.с. 24-44, т. 1).

09.01.2019 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2018 року, справа №757/37279/17-ц, видано виконавчий лист (а.с. 45, т. 1).

16.09.2019 року постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Мухиріним С. В. відкрито виконавче провадження №60075743 щодо примусового виконання виконавчого листа №757/37279/17-ц, виданого 09.01.2019 року (а.с. 47, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Так, після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.

Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Разом з тим, як вбачається із договору відступлення права вимоги від 07.11.2019 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_2 право вимоги на отримання: суми вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 р. в розмірі 50 000, 00 доларів США, відсотків у розмірі 12 111, 99 доларів США; суми вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 р. в розмірі 78 235, 80 доларів США, відсотків у розмірі 19 022, 37 доларів США; суми вкладу за договором банківського вкладу «Стандарт» №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 р. в розмірі 17 667, 00 доларів США, відсотків у розмірі 3 750, 60 доларів США, стягнутих з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2018 року у справі №757/37279/17-ц, а також будь-яких сум (відсотків, пені, штрафу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат тощо), які можуть бути нараховані і/або стягнуті (сплачені) за договорами банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, укладеними між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», у т.ч., але не виключно, в межах справи №757/56433/19-ц, за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, яка перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва (а.с. 61, т. 1).

Згідно договору відступлення права вимоги від 23.06.2022 року ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 , прийняв право вимоги на отримання будь-яких сум (відсотків, пені, штрафу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат тощо), які можуть бути нараховані і/або стягнуті (сплачені) за договорами банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року, укладеними між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», у т.ч., але не виключно, в межах справи №757/56433/19-ц, за позовом ОСОБА_2 (заміненого на ОСОБА_3 ) до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, яка перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва (а.с. 212-213, т. 1).

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України врегульовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 зроблено правовий висновок про те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Так, судовим рішенням від 16.07.2018 року у справі №757/37279/17-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що заборгованість за сумою вкладів та процентів становить: за договорами №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 р. в розмірі 50 000, 00 доларів США, відсотки у розмірі 12 111, 99 доларів США; №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 р. в розмірі 78 235, 80 доларів США, відсотки у розмірі 19 022, 37 доларів США; №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 р. в розмірі 17 667, 00 доларів США, відсотки у розмірі 3 750, 60 доларів США. При цьому, саме ця сума була стягнута у межах виконавчого провадження №60075743 з виконання рішення суду у справі №757/37279/17-ц.

Постановою від 10.03.2021 року виконавче провадження №60075743 з примусового виконання рішення суду 16.07.2018 року у справі №757/37279/17-ц, виконавчий лист №757/37279/17-ц від 09.01.2019 року, було закінчено у зв`язку із повним виконанням рішення суду (а.с. 22, т. 1).

Також суд наголошує, що вказаним рішенням від 16.07.2018 року у справі №757/37279/17-ц було розірвано депозитні договори №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року.

Тобто, станом на 10.03.2021 року рішення від 16.07.2018 року у справі №757/37279/17-ц повність виконано, кошти за депозитними вкладами виплачено стягувачу у виконавчому провадженні - ОСОБА_3 , а договори є розірваними, а отже будь-які зобов`язальні відносини між ОСОБА_3 , як правонаступником ОСОБА_2 , та АТ КБ «ПриватБанк» є відсутніми.

Разом з тим, 23.06.2022 року ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги на користь ОСОБА_1 щодо отримання будь-яких сум (відсотків, пені, штрафу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат тощо), які можуть бути нараховані і/або стягнуті (сплачені) за договорами банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року, укладеними між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», у т.ч., але не виключно, в межах справи №757/56433/19-ц, за позовом ОСОБА_2 (заміненого на ОСОБА_3 ) до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, яка перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва.

Однак, станом на укладення договору відступлення права вимоги від 23.06.2022 року зобов`язальні відносини між ОСОБА_3 , як правонаступником ОСОБА_2 , та АТ КБ «ПриватБанк» є відсутніми.

Так, за відступленою вимогою новий кредитор набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання, однак станом на укладення договору відступлення права вимоги від 23.06.2022 року у відповідача відсутні будь-які зобов`язання перед первісним кредитором. Фактично, укладаючи даний договір, ОСОБА_3 передала право вимоги за рішенням суду №757/56433/19-ц, що вбачається із самого договору, яке ще не було ухвалено, а отже попередній кредитор передав право недійсної вимоги (неіснуючого боргу) саме в розумінні розміру такого боргу новому кредитору.

При цьому, суд наголошує, що заміна кредитора у зобов`язанні можлива на будь-якій стадії судового розгляду, а також на стадії виконання судового рішення.

Разом з тим, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить стягнути кошти, а саме 3 % річних з суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнутого за рішенням суду у справі №757/37279/17-ц, починаючи із моменту набрання рішенням законної сили - 05.12.2018 року.

Проте у даній справі заміна кредитора на ОСОБА_1 відбулась уже після повного виконання рішення суду у справі №757/37279/17-ц, а отже на час заміни кредитора були відсутні будь-які зобов`язальні відносини між ОСОБА_3 , як правонаступником ОСОБА_2 , та АТ КБ «ПриватБанк», в тому числі щодо виконання рішення суду.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 3 % річних з суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки між ними відсутні будь-які зобов`язальні відносини щодо договорів банківських вкладів №SAMDN80000732478943 від 25.01.2013 року, №SAMDNWFD0070047333200 від 27.12.2013 року, №SAMDNWFD0070067696100 від 29.01.2014 року.

Разом з тим, щодо можливості застосування до вказаних правовідносин норм Закону України «Про захист прав споживачів» та нарахування пені на підставі ч. 4 статті 10 цього Закону, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів».

Згідно з преамбулою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з пп. 7.1.1. п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах 1-2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У п. 1 ч. 3 ст. 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

За ч. 2 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах слабкої сторони , якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена ч. 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим після ухвалення судового рішення Печерський районний судом м. Києва від 16.07.2018 року (справа №757/37279/17-ц), яке набрало законної сили 05 грудня 2018 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, вкладником та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 99 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 192, 202, 509, 510, 512-514, 516, 517, 519, 524, 533-535, 625, 627 ЦК України, ст. ст. 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ 14360570.

Суддя Г.О. Матійчук