ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3556/20 пров. № А/857/3981/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів  Затолочного В.С., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – Тимощук О.Л.,

справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту судового рішення: не зазначена,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив: - визнати відмову ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (рішення від 28.04.2020 р. №657) про призначення позивачу ОСОБА_1 пенсії унаслідок роботи в районах Крайньої Півночі Російської Федерації протиправною, назване рішення скасувати;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області припинити вчиняти відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії з будь-яких надуманих підстав, та зобов`язати призначити і виплачувати пенсію з 22.04.2020.

Рішенням від 08 січня 2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.

Визнав протиправною та скасував відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, оформлену рішенням від 28.04.2020 №657 про призначення ОСОБА_1 пенсії внаслідок роботи в районах Крайньої Півночі Російської Федерації.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 22.04.2020 пенсію внаслідок роботи в районах Крайньої Півночі Російської Федерації на підставі статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відсутні підстави для призначення пенсії позивачу на підставі ст.1 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 15.01.1993, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки, в тому числі 2 роки 4 місяці – робота в районах Крайньої Півночі. Вказаний страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не врахувало до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 08.12.2016 в ООО «Технологическая компания Шлюмберже», оскільки відсутня інформація про підтвердження сплати страхових внесків до пенсійного фонду.

На  адресу Головного управління надійшла відповідь на запит №10/20589 від 04.08.2020 з управління ПФ РФ в м. Тюмень Тюменської області, якою підтверджено сплату страхових внесків протягом 2003-2007, 2012-2016 років. Дані про сплату страхових внесків протягом 2008-2011 відсутні.

Відтак, подані позивачем довідки містять інформацію, що суперечить офіційній відповіді пенсійного органу РФ щодо сплати підприємством страхових внесків.

Вважає рішення про відмову в призначенні пенсії таким, що прийняте на підставі закону та в межах наданих повноважень.

У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, звернувся 24.04.2020 із відповідною заявою до відповідача (а.с.68), до якої долучено визначені в розписці-повідомленні документи (а.с.69).

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №657 від 28.04.2020 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993 з тих підстав, що заявник має лише 2 роки 4 місяці стажу роботи в районах Крайньої Півночі з 15 – ти необхідних. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.01.2004 по 08.12.2016 в ООО «Технологическая компания Шлюмберже», оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ. Також зазначено, що дане рішення може бути оскаржене не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з ним до Пенсійного фонду України або в судовому порядку (а.с.65-66).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, з метою захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що враховуючи необхідність зарахування до страхового стажу позивача роботу в районах Крайньої Півночі з 01.01.2004 по 08.12.2016, у позивача наявний достатній стаж роботи в районах Крайньої Півночі та загальний трудовий стаж, який дає можливість призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частинами 1 та 3 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993, визначено, що громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої   Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та, відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Апеляційний суд вказує, що наведені положення зазначених міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями  Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ (надалі – Закон №1058).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у  статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої  статті 24 Закону № 1058  страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього  Закону  за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до  статті 1 Закону № 1058  страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього  Закону. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього  Закону  нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України  «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»  від 08.07.2010 року № 2464-IV (Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до  статті 4 Закону № 2464  платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

З аналізу наведених вище правових норм слід дійти висновку, що необхідною умовою для призначення пенсії на території України є наявність визначеної законодавством тривалості страхового стажу, тобто стажу роботи, протягом якого здійснювалося нарахування страхових внесків страхувальником – роботодавцем.

Разом з тим, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.

Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001  «Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації»  передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Федеральним законом «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди» від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни до статті 7 федерального закону «Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.

Таким чином, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.

Апеляційний суд звертає увагу, що законодавством України і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. При цьому, такий обов`язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду російської федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.

Відповідно до  статті 26 Закону № 2464  посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Відповідно до частини шістнадцятої  статті 106 Закону №1058-ІV  виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Таким чином, обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача. При цьому, невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Отже, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.

З матеріалів справи судами встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу послужила відсутність необхідного стажу роботи в районах Крайньої Півночі внаслідок неврахування пенсійним органом періоду роботи позивача в ООО «Технологическая компания Шлюмберже» (м. Тюмень, район Крайньої Півночі) з 11.02.2009 по 08.12.2016.

Водночас трудова книжка позивача містить записи про вказаний вище спірний період роботи, не містить жодних виправлень, закреслень тощо.

Крім того, до заяви про призначення пенсії, а також до позовної заяви позивач долучив довідки компанії «Шлюмберже Лоджелко ИНК» (Панама) №186 від 18.05.2016 (а.с.15,137), довідки «ООО «Технологическая Компания Шлюмберже» №177 від 28.03.2017 (а.с.16,138); довідки «ООО «Технологическая Компания Шлюмберже» №196 від 18.05.2016 (а.с.139), якими додатково підтверджено періоди роботи позивача на вказаних підприємствах, а також визначено заробіток, який враховується для призначення пенсії з 2003 по 2016 роки. Також у довідках зазначено, що на усі виплати нараховані і перераховані внески в ПФ РФ, компенсація за невикористану відпустку, районний коефіцієнт і північна надбавка в розрахунок заробітної плати не включена. Довідки видані на основі особових рахунків.

Відтак, безпідставними вважає колегія суддів покликання пенсійного органу на відсутність сплати страхових внесків із заробітної плати позивача на території рф, оскільки про відрахування таких вказано у наведених вище довідках підприємств, на яких працював позивач. Доказів протилежного суду не надано.

Крім того, як зазначалося вище, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та, відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.

Водночас, як вказав сам апелянт, управління Пенсійного фонду РФ в м. Тюмень підтвердило сплату страхових внесків за позивача за періоди 2003-2007 роки,  2012-2016 роки (відповідь №10/20589 від 04.08.2020). Відсутність інформації про сплату страхових внесків за певні періоди роботи (2008-2011) жодним чином не підтверджує несплату таких внесків. 

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо неправомірності відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком, вищевказаних періодів його трудової діяльності в російській федерації.

Враховуючи необхідність зарахування до страхового стажу позивача роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.2004 по 08.12.2016, колегія суддів дійшла переконання, що  у позивача наявний достатній стаж роботи в районах Крайньої Півночі (15 років) та загальний трудовий стаж (25 років), який дає можливість призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2021 року у справі №300/3556/20  без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої  статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов

судді В. С. Затолочний

М. А. Пліш

Повне судове рішення складено 27.07.2023